Йофан Борис Михайлович

Борис Михайлович Йофан (1891—1976) — радянський архітектор, один з провідних представників сталінської архітектури, автор нездійсненого проєкту палацу Рад. Народний архітектор СРСР (1970). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1941).

Йофан Борис Михайлович
Народився 28 квітня 1891(1891-04-28)[1][2][3] або 28 березня 1891(1891-03-28)[4]
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[5]
Помер 11 березня 1976(1976-03-11)[1][6][4] (84 роки)
Барвиха
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність архітектор
Alma mater Одеське художнє училище
Знання мов російська[7]
Magnum opus Будинок на набережній
Партія КПРС
Брати, сестри Dmitri Iofand
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Сталінська премія Народний архітектор СРСР

БіографіяРедагувати

Народився 16 (28) квітня 1891 року в Одесі в єврейській сім'ї[8].

Закінчив у 1911 році Одеське художнє училище, працював у Петербурзі помічником архітектора О. О. Таманяна і свого брата Д. Йофана. Потім навчався у Римі в інституті витончених мистецтв у відомого архітектора Армандо Бразіні, закінчивши інститут у 1916 році. На запрошення О. І. Рикова 1924 року повернувся в Росію вже досвідченим майстром, із прекрасною архітектурною та технічною підготовкою. До цього часу вже мав кілька реалізованих проєктів в Італії. Член ВКП(б) з 1926 року.

Першою великою роботою Йофана був урядовий санаторій у Барвисі (1929). У період з 1927 по 1931 роки Йофан проєктує і керує будівництвом житлового комплексу на вулиці Серафимовича (будинок ВЦВК і РНК СРСР) у Москві — так званого «Будинку на набережній».

Один з найбільш відомих проєктів Йофана (у співавторстві з В. О. Щуко, В. Р. Гельфрейхом) — нездійснений палацу Рад у Москві, гігантська будівля висотою 420 метрів, вінчати яку мала статуя В. І. Леніна заввишки у 70 метрів. Під будівництво палацу було відведене місце, на якому колись стояв Храм Христа Спасителя. Будівництво палацу було припинено з початком Великої Вітчизняної війни і більш не відновлено.

Йофану належать проєкти павільйонів СРСР на Всесвітніх виставках у Парижі (1937) — служив постаментом для скульптури «Робітник і колгоспниця» Віри Мухіної, і Нью-Йорку (1939) — служив постаментом для скульптури «Робітник і Зірка» В'ячеслава Андрєєва.

Йофан — автор проєкту станції метро «Бауманська» (1944) у Москві.

У повоєнні роки Йофан створив у Москві комплекси Нафтового та Гірничого інститутів (1947-50), проєкт Центрального інституту фізичної культури в Ізмайлово, керував забудовою великих житлових масивів в Ізмайлово і Мар'їній Рощі.

 
Плита колумбарію Йофана на Новодівичому кладовищі Москви.

Одним з останніх реалізованих проєктів Йофана став комплекс шістнадцятиповерхових житлових будинком на Щербаківській вулиці в Москві (співавторами Йофана були архітектори Д. Алексєєв, Н. Челишев, А. Смєхов, інженери С. Кошолкін, Л. Шойхет, Л. Шустров, М. Рейтман). Будинки звернені торцями до Щербаківської вулиці і об'єднані на рівні першого поверху приміщеннями магазинів. Будівництво було розпочато в рамках програми М. С. Хрущова з переселення радянських громадян в окремі квартири. Були спроєктовані квартири для одинаків (однокімнатні житловою площею 11 м2), сімей з двох-трьох осіб (однокімнатні житловою площею 23,5 м2 і двокімнатні з житловою площею 45,2 м2), а також для великих сімей (трикімнатні житловою площею 32,3—36,1 м2 і 45 м2). Оскільки за проєктом будинки стоять за 47 м один від одного, що порушувало вимоги щодо інсоляції того часу, під час проєктування була проведена перевірка макета за допомогою штучного сонця в Інституті будівельної фізики; перевірка доведа, що вибрана проєктувальниками відстань допустима. Іншою особливістю проєкту були великі як для нових житлових будинків 1960-х років кухні (наприклад, у трикімнатних квартирах площа кухні склала 14,1 м2) — це обумовлено тим, що кухні розглядалися як «кухні-їдальні», за наявності яких, як припускали автори, «спальні кімнати будуть використані тільки за своїм прямим призначенням». Будівництво будинків розтягнулося на 13 років, однак їх вдалося заселити ще за життя Йофана, у 1975 році[9].

Б. М. Йофан помер 11 березня 1976 року. Похований у колумбарії Новодівичого кладовища в Москві.

ДружинаРедагувати

Був одружений з Ольгою Фабрицівною Огарьовою, уродженою донною Ольгою Руффо (25.08.1883, Курськ — 1961, Москва; поховано у колумбарії Новодівичого кладовища). Бездітний шлюб.

ПроєктиРедагувати

 
Будинок на набережній
  • 1925 — показові будинки для робітників на Русаковській вулиці, 7
  • 1927 — Московська сільськогосподарська академія ім. К. А. Тімірязєва, Адміністративний корпус, Колгоспний корпус
  • 1928-1931 — робота над 1-м Будинком Рад ЦВК і РНК СРСР (Будинок Уряду, «Дім на набережній»)
  • 1931 — проєктування будівлі Палацу Рад
  • 1935 — корпуси Санаторію Лікувально-санітарного управління Кремля «Барвиха» (нині ФГУП УДП РФ клінічний санаторій «Барвиха»)
  • 1937 — павільйон міжнародної виставки в Парижі і ідея скульптури Мухіної «Робітник і колгоспниця» — павільйон-цоколь за проєктом Йофана наразі відновлений на ВВЦ
  • 1939 — радянський павільйон виставки в Нью-Йорку
  • 1938-1944 — станція метро «Бауманська»
  • 1944-1947 — лабораторія академіка П. Л. Капіци.
  • Реконструкція та відновлення Театру ім. Євгена Вахтангова
  • 1947-1948 — проєкти сталінських висоток, будівлі Університету
  • 1957 — Центральна клінічна лікарня з поліклінікою Управління справами Президента РФ
  • 1962-1975 — комплекс житлових будинків в Москві на Щербаковській вулиці (будинки № 7, 9, 11; співавтори Д. Алексєєв, Н. Челишев, А. Смєхов)
  • 1972 — Інститут фізкультури (останній здійснений проєкт)

У філателіїРедагувати

Нагороди та преміїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #124614086 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Grove Art Online / J. Turner[Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 1998. — ISBN 978-1-884446-05-4
  3. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedijaLeksikografski zavod Miroslav Krleža, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  4. а б The Fine Art Archive — 2003.
  5. Иофан Борис Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. StructuraeRatingen: 1998.
  7. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  8. Хмельницкий Д. С. Зодчий Сталин. −2007. Серия: «Очерки визуальности» издательство: Новое литературное обозрение — Москва. Страниц: 304. тираж: 1500 экз. Стр. 237
  9. Казакова О.  // Московское наследие : журнал. — М. : Департамент культурного наследия города Москвы, 2013. — № 26. — С. 28—29.

ЛітератураРедагувати

  • Ейгель В. Ю. Борис Иофан. Серія «Народні архітектори СРСР». М: Стройиздат, 1978.
  • Хмельницький Д. С. Архітектура Сталіна: Психологія і стиль. М.: Прогрес-Традиція, 2007.
  • Енциклопедія Москва. М.: Велика Російська Енциклопедія, 1997
  • Мельников Е., Борис Михайлович Иофан, «Архітектура СРСР», 1971, № 5, с. 39.
  • Костюк М. А. Борис Иофан. До і після Палацу Рад. Берлін: DOM publishers, 2019.
  • Бусева-Давидова В., Нащокіна М., Астаф'єва-Длугач М., Архітектурні прогулянки по Москві, М., 1997;
  • Архітектура СРСР, 1936. № 2

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати