Вікіпедія

Йосиф (Сліпий)

предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал
(Перенаправлено з Йосип Сліпий)

Верхо́вний Архиєпи́скоп Йо́сиф Сліпи́й (Йосип Іванович Сліпий, прізвище при народженні — Коберни́цький-Дичко́вський; 17 лютого 1892(18920217), Заздрість — 7 вересня 1984, Рим) — український церковний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал католицької церкви; з 1 листопада 1944 року — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року — Верховний Архиєпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.

Йосиф Сліпий
Йосиф Коберницький-Дичковський
Йосиф Сліпий
Патріарх Йосиф Сліпий, Глава УГКЦ
Верховний Архиєпископ Львівський,
Митрополит Галицький,
єпископ Кам'янецький
23 грудня 1963 — 7 вересня 1984
Церква: Українська греко-католицька церква
Попередник: він сам як Архиєпископ Львівський
Наступник: Мирослав Іван Любачівський
Кардинал
з титулом церкви Сант Атанасіо
22 лютого 1965 — 7 вересня 1984
Обрання: 22 лютого 1965
Попередник: Сильвестр Сембратович
Наступник: Мирослав Іван Любачівський
Архиєпископ Львівський
1 листопада 1944 — 22 грудня 1963
Обрання: 22 грудня 1939
Попередник: Андрей Шептицький
Наступник: він сам як Верховний Архиєпископ Львівський
 
Освіта: Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку
Народження: 17 лютого 1892(1892-02-17)
Заздрість, Теребовлянський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 7 вересня 1984(1984-09-07) (92 роки)
Рим, Італія
Похоронений: Львів, крипта Собору св. Юра
Батько: Іван
Мати: Анастасія
Прийняття священичого сану: 30 вересня 1917
Єпископська хіротонія: 22 грудня 1939
Єпископський герб Патріарха Йосипа (Сліпого) з написом «Per aspera ad astra» (з лат. — «Крізь терни до зірок»)
Ректор Греко-Католицької Богословської Академії у Львові о. Йосиф Сліпий разом з викладачами і студентами цієї Академії. (1936 р.)
Зовнішні відеофайли
Йосип Сліпий проводить Богослужіння під час свята Водохреща у Львові. 1942

Життєпис

ред.

Ранні роки

ред.

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, Теребовлянського повіту в багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький-Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. Дід мав сільське прізвисько «Сліпий»: за переданням, цей псевдонім походив від одного з предків, якого 1709 року московити осліпили за те, що він воював під Полтавою проти царя Петра І на боці гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла XII. Предки Й. Сліпого спродували товар, зокрема, на ринку в Бучачі, де їх ніхто не знав[1].

У 1898—1901 роках навчався в початковій школі села Заздрість. З другого класу вивчав польську, німецьку мови. 1911 року з відзнакою закінчив Тернопільську українську гімназію, здобув атестат зрілості. Під час візитації Тернопільщини митрополит Андрей відвідав гімназію, де вперше побачив юного Й. Сліпого в церковному хорі гімназії. Юнак запам'ятався йому високим зростом (під 2 метри), могутнім, красивим басом. Фактично, митрополит взяв його під опіку.[2]

Вступив до Львівської духовної семінарії 1911 року, де, зустрівшись з митрополитом Андреєм Шептицьким, молодий юнак спитав поради: «Чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства»? Глава УГКЦ розвіяв сумніви Йосифа: «Можна дуже добре користуватися наукою і навчанням в час служби Богові і це зовсім не є в контрасті з тайною священства». Як зазначає біограф Йосифа Сліпого — єпископ Іван Хома, — митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосипа, посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум».[3]

Церковна кар'єра

ред.

Після повернення з ув'язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 року в Унівській лаврі висвятив Йосипа Сліпого на священника.[4] У 1918 році в Інсбруці Сліпий захистив докторську дисертацію на тему «Поняття про вічне життя в євангелії св. Йоана» (нім. Die Auffassung des ewigen Lebens nach dem heiligen Evangelisten Johannes); 1921 року — габілітаційну працю «Вчення візантійського патріарха Фотія про Святу Трійцю» (нім. Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios).

По недовгій душпастирській праці з 1922 року — професор догматики греко-католицької Львівської духовної семінарії, з 1926 року — її ректор. Організатор Богословського наукового товариства, з 1926 року — його незмінний голова: написав для нього статут, згуртував навколо себе науковців. З 1923 року — засновник, редактор квартальника «Богословія». Розбудовував у 1929 році за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 року став ректором Львівської Богословської академії, урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929 року.

Участь у світському й духовному житті

ред.

З 1926 року — член кураторії Українського національного музею у Львові, з 1931 року — заступник голови Українського католицького союзу.

За наукові заслуги, активність у розбудові культурно-національного і релігійного життя в 1930 році його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

З 1935 року — соборовий крилошанин, митрат, архідиякон Львівської митрополичої капітули.

Відбув низку наукових подорожей Західною Європою, до Святої землі, брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі, Пінську, в 1936 році організував унійний з'їзд у Львові.

Період радянської та німецько-нацистської окупацій

ред.

17 вересня 1939 року, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа західні землі України були приєднані до УРСР. Того ж дня митрополит Андрей Шептицький призначив екзархів на території СРСР і негайно звернувся до Святого Престолу з проханням про затвердження нових призначень. Через радянську окупацію Галичини контакти з Апостольською столицею були унеможливлені. Лише 22 грудня 1941 року, під час окупації України військами нацистської Німеччини, митрополит Шептицький отримав з Конгрегації східної церкви інформацію про те, що Папа Пій XII підтвердив призначення екзархів. Зокрема, згідно з декретом Святого Престолу, єпископ Йосиф Сліпий був призначений екзархом Великої України[уточнити]. Після арешту в квітні 1945 року, він, а також єпископ Миколай Чарнецький під час допитів свідчили, що до душпастирської території Йосифа Сліпого як екзарха, крім Великої України, належали також Кавказ та Крим; у документах Конгрегації ця інформація відсутня.[5]

30 червня 1941 року Й. Сліпий підтримав Акт відновлення Української держави.

По смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року заарештований радянською владою, під час слідства перебував у львівській тюрмі на Лонцького[6]; засуджений на 8 років важких робіт. Рік по тому, під тиском подібних репресій, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви.

Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ'я (зокрема пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі (табори Дубравлаг), Красноярського краю[7].

Під час ув'язнення тривалий час хворів, неодноразово перебував на межі між життям та смертю. Під час одного з приступів був врятований колишнім капеланом литовських повстанців — «Лісових братів» (вколов пеніцилін).[8] Його взяли під захист вояки УПА[2].

За даними Миколи Посівнича, Й. Сліпий називав роки ув'язнення втраченими. Був пригнічений, бо найкращий період життя (з точки зору продуктивної праці) минув у товаристві кримінальників, вульгарних слідчих, наглядачів. Кілька разів йому ламали руки, ноги, мав купу хвороб, обморожені кінцівки[2].

Звільнення з радянської неволі та геополітичні наслідки

ред.

Останні наукові дослідження свідчать, що Й. Сліпого звільнено не в ході Карибської (Кубинської) кризи (два не пов'язані паралельні процеси), а в ході її розв'язання для досягнення ядерної розрядки і порятунку людства. Непохитна позиція Йосифа Сліпого щодо сповідування християнства, неприйняття радянською владою греко-католицької течії зробила українського митрополита необхідним елементом реального доказу президенту США католику Дж. Кенеді та Папі Івану XXIII серйозності намірів керівника СРСР М.Хрущова щодо бажання ядерної розрядки в умовах таємних перемовин[9]. Наслідком звільнення митрополита Й. Сліпого 12 січня 1963 року, на публічне прохання Ватикану, офіційно рішенням Верховної Ради СРСР у статусі ворога радянської держави, стало не лише відведення ядерних ракет з ряду територій, а головно — створення і підписання 5 серпня 1963 року в Москві міжнародного Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою, який є чинним.

Детальніше про звільнення та геополітичні наслідки.

Джону Кеннеді в ході ініційованих Папою таємних перемовин у Москві, які проводив американський журналіст Норман Казенс під виглядом інтерв'ю, потрібна була вагома гарантія намірів Хрущова дотримуватися слова в перемовинах про замирення. Папа Римський Іван XXІІІ віднайшов таку гарантію — звільнення ворога СРСР і, особистого ворога М.Хрущова –  Й.Сліпого.

Кардинал страшенно дратував першого секретаря ЦК КПРС, в минулому керівника Радянської України (безпорадного щодо митрополита в очах Й.Сталіна. Л.Берії та інших партійних «босів»), бо за 18 років ув'язнення і знущань Й.Сліпий так і не погодився очолити РПЦ в Україні. Більш того, перебуваючи в ув'язненні, таємно здійснював пастирську місію в таборах атеїстів! Іншого варіанту як звільнення Й.Сліпого М.Хрущову не пропонували, бо такого високого рівня гарантій для президента США, є всі підстави вважати, не існувало. Звільнення Й.Сліпого, здійснилося не завдяки, а саме всупереч бажанню Хрущова, щоб продовжити зупинені президентом США перемовини про припинення ракентно-ядерного протистояння планетарного масштабу. І саме звільнення українського бранця запустило процес ядерної розрядки.

Неперевершений комунікатор Н.Казенс, ламаючи супротив М.Хрущова в люб'язному діалозі, майстерно ставив на одну шальку ваг звільнення українського митрополита, а на іншу, по наростаючій, в порядку «торгу» — низку можливостей[10]:

1.    Налагодження стосунків з Ватиканом (визнання комуністичного ладу) і зниження градусу ідеологічної конфронтації.

2.    Приєднання ізольованого СРСР до міжнародного співробітництва, перш за все з країнами Заходу.

3.    Налагодження добросусідських стосунків із США.

4.    Договір про заборону ядерних випробувань.

5.    Рух до вирішення питання розділеної Німеччини (і Західного Берліну).

6.    Зміцнення ООН для запобігання анархії на світовій арені і новій світовій війні.

7.    Завершення Холодної війни та гонки озброєнь.

У цей же час, за лаштунками цих перемовин, кардинал Йоганнес Віллебрандс, що очолював Секретаріат зі сприяння християнській єдності (PCPCU) під керівництвом кардинала Августина Беа, в контактах з урядом «СССР» звільнення архієпископа Й.Сліпого «ставив на шальку інших терезів»[11]:

8. Присутність Російської православної церкви на Другому Ватиканському Соборі

9. Відкриття дипломатичних відносин із Ватиканом.

На волі після заслання

ред.

Унаслідок численних публічних заходів впливових осіб[12], в тому числі 113 депутатів французького парламенту, зусиль 9 сенаторів США, що пропонували зробити звільнення Йосипа Сліпого справою ООН[3], з ініціативи папи-миротворця[13] Івана XXIII напередодні Другого Вселенського Ватиканського собору, митрополита було звільнено з ув'язнення. Його першим запитанням по отриманні документа про свободу було: «А чи стала вільною Церква?»[14].

9 лютого 1963 року прибув до Риму, оселився у Ватикані. Папа Іван XXIII при зустрічі Й.Сліпого виходив за рамки протоколу на вшанування мученика, сповідника віри: встав і пішов на зустріч, й схилився і в такий спосіб, зігнутий, слухав митрополита, що впав на коліна зі словами подяки за звільнення[3].

 
Мармуровий медальон із портретом Йосифа Сліпого на пілоні в інтер'єрі Собору Святого Юра у Львові. Художник Любомир Медвідь. 1996

Є, одначе, деякі підозри, що на заміну звільнення московськими комуністами Сліпого, Ватикан зі свого боку пішов на деякі прокомуністичні поступки, що особливо проявились уже в окремих угодовських рішеннях Другого Вселенського Ватиканського собору.

Тим не менш 11 жовтня митрополит Йосип на Вселенському соборі католицької церкви у Ватикані запропонував створити патріархат Української католицької церкви (що в добу Незалежності України і виходу з підпілля стала зватися УГКЦ).

Апостольська столиця 23 грудня 1963 року визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конгрегації; 25 січня 1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архієпископу йому належав титул «Блаженніший». За мучеництво і непохитну християнську позицію серед колег мав ореол Сповідника[15]Віри (лик святості, що відзначилися відкритим оголошення своєї віри під час гонінь)[3][16][17][18]. З весни 1975 року Й.Сліпий користувався титулом патріарха[19], та Рим його таким не визнав. Одначе, 17 січня 1988 p., говорячи про недалеке святкування Тисячоріччя Хрещення Київської Русі, Папа Павло ІІ сказав: «Там в Україні є католики не тільки латинського обряду, але і східнього обряду, візантійського. Вони належать передовсім до Українського народу, їм же відповідає Українська Католицька Церква, що має свою ієрархію на Заході. В Римі, в дійсності, є Верховний Архиєпископ, що в церковному праві відповідає Патріярхові»[3]. Під час зустрічі Йосипа Сліпого на аудієнції Папа Іван Павло II, виявивши повагу, підвівся та сам підійшов його привітати, що й ішло всупереч із протоколом[джерело?][20].Також на похороні Патріарха Святіший Отець підійшов і поцілував йому руку, що не було в традиції папства до цього часу.[20] Папа Павло II відзначав кардинала Йосифа Сліпого як великого мужа[3].

Керівники СРСР, починаючи від Микити Хрущова, категорично забороняли Йосипу Сліпому повертатись в Україну (від радянського паспорта не відмовився).

Реорганізація життя УГКЦ

ред.

Верховний архієпископ від приїзду до Риму намагався організувати самоуправу помісної Української католицької церкви, очоленої патріархом (його виступ на 2-й сесії Другого Ватиканського собору). Не знайшов розуміння для своїх планів у Апостольській столиці, на думку якої створення українського католицького патріархату — «не на часі».

У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий відбув архієрейські подорожі країнами Європи, Америки, Азії, Австралії, щоб зміцнити зв'язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську греко-католицьку церкву на чужині. Брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).

Під час відвідин пластової оселі «Вовча Тропа» в Іст-Чатгем, штат Нью-Йорк, 7 серпня 1968 року був прийнятий почесним членом пластового куреня Ватага Бурлаків.

Олег Турій стверджує, що Й. Сліпий — прихильник консервативної, суворої схоластичної методики у філософії та церковному житті[2].

Синоди УГКЦ

ред.

Як Верховний архієпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів Української греко-католицької церкви, з яких важливіші: 1969, 1971 і 1973 років. На останньому з них була ухвалена конституція патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у «Благовіснику Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964 року.

Римський період

ред.

У Римі за його сприяння було побудовано Собор святої Софії (посвячений у 1969).

Придбав, відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей, госпіціюм (посвячений 1971).

Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963), науково-видавничу працю при ньому.

Активізував працю Українського богословського наукового товариства (відновлене в екзилі 1960) та відновив видання «Богословія» (з 1963), 1976 — журнал «Дзвони».

У науково-дослідній праці зосередився на своїй спеціальності, наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богослов'я. З його догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і Святого Таїнства:

  • «Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios», 1921.
  • «De principo spirationis in SS. Trinitate», 1926.
  • «Про Святі Тайни», 1953.
  • «Die Auffassung des „Lebens“ nach dem Evangelium und I.Briefe des Hl. Johannes», 1965.

Також цінні його праці на історичні, екуменічні теми.

Праці патріарха Йосипа були зібрані й перевидані як видання Українського католицького університету в Римі у 1968—1976 роках (томи І—VIII). Помер 7 вересня 1984 в Римі [21]

Твори

ред.

Йосип Сліпий — автор численних наукових, передусім богословських, але також філософських та історичних праць, пастирських промов і послань, навіть описів своїх пастирських мандрівок. Ці роботи були опубліковані у 18 томах видання «Твори Патріярха і кардинала Йосипа» у 1968—1996 роках. У 2014 році Український католицький університет видав спогади Йосипа Сліпого за редакцією його багатолітнього секретаря о. Івана Дацька та Марії Горячої:

Почесні звання

ред.

За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964 року, членом Тіберійської академії в Римі — з 1965 року, почесним доктором УВУ — з 1969 року та трьох американських і одного канадського університетів.

Перепоховання

ред.

27—29 серпня 1992 року прах кардинала перепоховали, перенесли зі собору святої Софії в Римі до крипти в соборі святого Юра у Львові[22].

Вшанування пам'яті

ред.
   
Пам'ятна монета НБУ номіналом 2 грн, присвячена Йосифові Сліпому

Пам'ятники та монументи

ред.
 
Пам'ятник ПАТРІАРХУ ЙОСИФУ СЛІПОМУ, Собор Святих Володимира та Ольги, Чикаго, США. Скульптор Євген Прокопов.

Пам'ятні таблиці

ред.
  • На теперішній будівлі головної пошти у Львові зі сторони вул. Коперника встановили пам'ятну таблицю з його барельєфом.
  • 2005 року в Харкові встановили пам'ятну таблицю, яку демонтували за наказом місцевої влади у 2010 році та відновили у 2011 році[23].

Духовний центр імені Йосипа Сліпого

ред.

Музеї

ред.
  •  
    Музей-садиба Йосипа Сліпого

Навчальні заклади

ред.

Його іменем назвали Тернопільську вищу духовну семінарію у смт Велика Березовиця Тернопільської області та НВК «Школа-колегіум Патріарха Йосипа Сліпого» в м. Тернополі.

  •  
    Тернопільська вища духовна семінарія імені Патріарха Йосипа Сліпого у смт Велика Березовиця

Вулиці

ред.

У багатьох містах є вулиці на його пошанування. Зокрема, у Львові, Тернополі, Коломиї, Калуші та інших.[джерело не вказане 834 дні]

Заходи зі вшанування пам'яті

ред.

УГКЦ оголосила 2002 роком патріарха Йосипа Сліпого, в липні у Зарваницькому духовному центрі відбулася всеукраїнська проща, присвячена 110-річчю від дня народження Йосипа Сліпого, в якій взяли участь Любомир Гузар, священники з України, Канади, США, понад 200 тисяч прочан.

22 березня 2012 року Верховна Рада України прийняла постанову про відзначення 120-річчя від дня народження Йосипа Сліпого. Парламент рекомендував Кабінету Міністрів України утворити оргкомітет, розробити, затвердити план заходів із відзначення цього ювілею на державному рівні. Верховна Рада рекомендувала органам влади сприяти виданню праць Й. Сліпого; організувати проведення у Києві науково-практичної конференції на тему: «Роль Патріарха Йосипа Сліпого в державотворенні України та формуванні національної ідентичності українського народу»; ініціювати питання щодо здійснення заходів зі збереження та реставрації об'єктів, пов'язаних з його діяльністю. Національному банку України Верховна Рада рекомендувала випустити пам'ятні монети із серії «Видатні діячі України» із зображенням Й. Сліпого, а «Укрпошті» — видати серію поштових конвертів та здійснити випуск та спецпогашення марок з його портретом[25].

Львівська обласна рада проголосила 2017-й рік з нагоди 125-річчя з дня народження Верховного Архієпископа Української греко-католицької церкви, багаторічного політичного в'язня радянських концтаборів — роком Йосипа Сліпого[26].

17 лютого 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 125 років з дня народження Йосипа Сліпого (1892—1984), предстоятеля Української греко-католицької церкви, архієпископа.[27]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Заздрість // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — 608 с. : іл. — ISBN 978-966-457-246-7.
  2. ↑ а б в г Хом'як О. Сліпий бачив церкву вільною… — С. 7.
  3. ↑ а б в г д е Хома І. Йосиф Сліпий: отець та ісповідник Української мученицької Церкви. — Рим: Вид-во Салезіян. — Т-ва Святої Софії, 1992.
  4. ↑ Киричук, Олександр (2018). Кардинал Сліпий (укр.) . Харків: Глобус. с. 13. ISBN 978-966-7083-86-1.
  5. ↑ о. Василь Говера, Апостольский визитатор для греко-католиков Казахстана. Подпольная душпастырская деятельность отца Алексия Зарицкого в свете послания Митрополита Иосифа Слипого «Основные правила современного душпастырства». Католики византийского обряда в России. 12/17/2013.
  6. ↑ Адамович О. На пошану пам'яті патріарха Йосифа Сліпого (до 125-річчя з дня його народження) / Олена Адамович // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. Медичні науки. — 2018. — Т. 52, № 1. — С. 202—204.
  7. ↑ «Три життя Великої Людини» – виставка у Львові про Йосифа Сліпого - ilvivyanyn.com (укр.). 13 травня 2022. Процитовано 18 травня 2022.
  8. ↑ 5-й канал, «Машина часу». — 2014. — 13 травня. — 23.45.
  9. ↑ Дослідження Р. І. Колядюка «Розкрито правду про роль глави УГКЦ Йосифа Сліпого у вирішенні Карибської кризи 60-х років». Наукова стаття [Архівовано 31 січня 2022 у Wayback Machine.]/ Інтернет-портал «Воля народу»
  10. ↑ Йосиф Сліпий. Спомини / включає «Спогади Н.Казенса про обставини звільнення митр. Йосифа Сліпого» // Йосиф Сліпий; ред. Іван Дацько, Марія Горяча (українською) . Львів—Рим: Видавництво Українського Католицького Університету. 2014. с. с.530-542. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  11. ↑ Schelkens, Karim (2011, October). Vatican Diplomacy after the Cuban Missile Crisis: New Light on the Release of Josyf Slipyj (англійською) . Tilburg University: Articlein The Catholic Historical Review. с. 707—708.
  12. ↑ Горяча, Марія (2015). Звільнення Митрополита Йосифа Сліпого в 1963 році (українською) . Львів: "Видавництво УКУ", журнал«Ковчег» №7.
  13. ↑ Чорноморець, Юрій (№78, 2014). Рубрика: Суспільство.Особистість. Святий революціонер. Папа Іван ХХІІІ і сучасний світ (українською) . Київ: газета День.
  14. ↑ Патріарх від Бога. — Експрес. — 2012. — 16 лютого.
  15. ↑ Сповідник (святий). Вікіпедія (укр.). 7 квітня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023.
  16. ↑ Шевчук, Святослав (2021). «Будьмо собою!» Послання блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі з нагоди 125-річчя з дня народження Патріярха Йосифа Сліпого (PDF) (українською) . Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce: Місячник Української Греко-Католицької Церкви в Польщі "Благовіст". с. 1.
  17. ↑ Смик, Роман (1988). Патріарх кардинал і ісповідник віри, Йосиф Сліпий на поштових марках та штемпелях. Дорога, правда і життя. 988-1988: ювілейний збірник матеріалів для відзначення Тисячоліття Українського Християнства (українською) . Торонто (Канада). с. 218—239.
  18. ↑ Василин, Ліда М. (10 січня, 2022). Надзвичайна Людина Надзвичайні Часи – Патріарха Йосифа Сліпого. The Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton (українскою) . Едмонтонська Єпархія УГКЦ. Процитовано 22 жовтня 2023, 10:00.
  19. ↑ Дати з життя і діяльності Патріарха Йосипа Сліпого. ugcc.ua. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 19 травня 2019.
  20. ↑ а б Михалейко, о. д-р Андрій (1 Липня, 2011). Папа Іван Павло ІІ та Українська Греко-Католицька Церква (ДивенСвіт). Український Католицький Університет (українською) . Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 22 жовтня 2023.
  21. ↑ патріарх Йосиф Сліпий став кардиналом. 25 01.2024.
  22. ↑ Історичний календар: цей день в історії (30 Липня) [Архівовано 16 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Інститут історії України.
  23. ↑ За наказом Кернеса у столиці Слобожанщини демонтували пам'ятну дошку, встановлену на честь Патріарха УГКЦ. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 8 грудня 2010.
  24. ↑ Музей-кімната Патріарха Йосипа Сліпого [Архівовано 7 лютого 2018 у Wayback Machine.] У вересні 1997 року в Львівській Богословській Академії (тепер УКУ) відкрили меморіальний музей Патріарха Української Греко-Католицької Церкви Кардинала Йосипа Сліпого // Сайт Українського Католицького Університету
  25. ↑ Постанова про відзначення 120-річчя від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого (Йосипа Коберницького-Дичковського)[недоступне посилання з липня 2019]
  26. ↑ ЛЬВІВСЬКА ОБЛРАДА ПРОГОЛОСИЛА 2017 РІК — РОКОМ В'ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА ТА ЙОСИПА СЛІПОГО. Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 1 червня 2019.
  27. ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році». Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 6 лютого 2018.

Джерела

ред.

Бібліографія

ред.

Література

ред.

Про Йосипа (Сліпого) у ЗМІ

ред.

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Йосиф (Сліпий)
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Йосиф (Сліпий)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йосиф_(Сліпий)&oldid=43888506