Збручанський ідол

(Перенаправлено з Збруцький ідол)

Збруча́нський і́дол, іноді Збручанський Світовид,[1] часто Збруцький ідол — скульптура IX століття, одна з рідкісних пам'яток слов'янського язичницького культу.

Збручанський ідол

Країна  Україна
Розташування Тернопільська область
Тип Ідол і скульптура[d]
Матеріал вапняк
Дата заснування 11 століття
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Це кам'яний стовп, ідол, який ймовірно зображує слов'янського бога Рода-Світовида. Знайдений біля села Личківці неподалік Гусятина Тернопільської області в річці Збруч (притока Дністра) в 1848 році. Цьому сприяла аномальна посуха — голова статуї з'явилась над поверхнею вод Збруча внаслідок різкого падіння їх рівня.[2][3] Збручанський Світовид зберігається в Краківському археологічному музеї.

Назва ред.

Хоча в українських джерелах скульптуру часто називають ідолом Світовида, це ім'я є застарілим. Сучасні дослідники здебільшого називають бога, котрому вірогідно присвячений ідол, Святовитом[4], а Світовид — це варіант, який використовувався в ранніх дослідженнях[5].

Походження кумира ред.

За реконструкціями і теоріями дослідників, за визначеними чіткими слідами, в центрі капища на горі Богит стояв ідол, ймовірно, бога Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 417 м над рівнем моря, мало форму кола діаметром майже 17 м. Навколо нього виявили вісім жертовних ям.

Згідно з дослідженнями, стовп у вигляді статуї Святовита не було скинуто в Збруч войовничими християнами. Добрий стан пам'ятки свідчить про те, що її сховали для збереження у водах ріки самі язичники-віряни, адже на скульптурі нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими дохристиянськими зображеннями богів та світогляду предків.

Хронологічна дата створення стовпа (статуї) збігається з періодом існування язичницького Збручанського культового центру.

Відомості про знахідку ред.

Взимку 1849 р. дідич Личківців Константій Заборовський[6] подарував статую графу Мечиславу Потоцькому, який іноді проживав у Коцюбинчиках, де мав маєток,[7] яку він розпорядився поставити на майдані (за іншими відомостями — на насипі при в'їзді до села[1]). Тутешні мешканці пригрозили М. Потоцькому: якщо не забере статую (якогось турка), вони її розіб'ють на шматки через те, що він нібито міг принести їм нещастя. 12 травня 1851 р. після 5-тижневої подорожі возами статуя прибула до Кракова.[8] Після прибуття до Кракова статуя 7 років виставлялась в залі бібліотеки місцевого Яґеллонського університету.[1]

Збручанський Світовид зберігається в Краківському археологічному музеї. У Тернополі (обласний краєзнавчий музей)[9], Києві, Гродно, Вільнюсі, Одесі, Варшаві, Гусятині, Москві є копії статуї натуральної величини.

До 1500-річчя міста Києва[10][11] (у 1982 році) була виготовлена київська копія Збруцького ідола в натуральну величину.[12][13] Київський Світовит був встановлений у сквері, розташованому вздовж Володимирського проїзду, між Софійською та Михайлівською площами. у 2013 році, у цієї скульптури, на яку виходять вікна з будівлі ГУ МВС м. Києва[14], невідомі вандали відбили голову.[15][16] У червні 2020 року київська репліка Збруцького ідола стоїть на звичному місці, голова відновлена, але не автентична, а кустарними майстрами.

Опис статуї ред.

 
Рельєфи прикрашають кожну сторону статуї
 
Місце, на якому стояла статуя, г. Богит

Збруцький образ був створений з місцевого вапняку, на поклади якого багаті Медобори, стояв на горі Богит до початку XIII ст. Ідол являє собою чотиригранний стовп висотою 2,67 м, розділений на три рівні-яруси, що відповідають уявленням слов'ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.

Верхня частина статуї оформлена у вигляді округлої шапки з хутряною оторочкою, під шапкою — чотири обличчя. Скульптура розділена на три горизонтальні яруси. Висота верхнього ярусу — 160 см, середнього — 40 см, нижнього 67 см. Таким чином, статуя має 12 окремих секцій. Одна секція нижнього ярусу пуста, на інших 11-ти є по одному зображенню. 3 яруси відображають три сфери буття — Яв-Прав-Нав. Нижній ярус зображає Наву (підземне божество, потойбічний світ); середній — Яву (світ людей, видимий світ); верхній — Праву (світ богів, вищий світ).

На грані нижнього ярусу, на зворотній стороні від пустої, зображено вусатого чоловіка, що стоїть на колінах та тримає обома руками середній ярус. На двох прилеглих гранях нижнього яруса ця ж фігура показана збоку, та обернена колінами до пустої грані. Таким чином представляється можливість визначити лицьову сторону всього ідола.

На верхньому ярусі зображені дві жінки та два чоловіки в довгому підпоясаному одязі. Одна жінка зображена з рогом, інша — з перснем. Чоловіки відповідно зображені один — з конем та мечем, інший — із солярним знаком на одязі, навкруги з шістьма променями всередині нього.

Положення рук персонажів, зображених на верхньому ярусі, де одна рука притиснута до грудей, інша простягнута до пояса, пов'язує Збручанського ідола з іншими антропоморфними давньоруськими зображеннями. Досить схожу позу має так званий Гньоздовський ідол, знайдений у Гньоздовському археологічному комплексі.

Середній ярус схожий з верхнім, але його фігури значно менші. Фігури також розділяються за статтю — під жіночими фігурами верхнього ряду також зображені жіночі, під чоловічими — чоловічі. Одяг людей також довгий, але без пояса. Фігури зображені з розведеними руками, ніби утворюючи коло.

Культове значення кумира (ідола) ред.

Згідно із поглядами Рибакова[17], із чотирьох боків ідола під спільною шапкою багатоликого Світовида витесали верховних слов'янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога.

Перстень тримає Лада — богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу.

З рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі.

Меч-блискавка й кінь — на зображенні Перуна — покровителя грози, грому й інших небесних явищ, а також війни. Такі самі символи мав і Світовид.

На четвертій постаті ледь помітно проступає колесо-сонце. Це атрибут Дажбога — покровителя плодовитості та сонячного світла, чи навіть самого сонця. Також це божество із солярним символом може бути визначене як Хорс, бог Сонця (а також Місяця). Швидше за все, зображено саме Дажбога, для якого сонячне коло було лише визначальним символом, через що Сонце зображено не в руках, а на одязі божества[17].

 
Копія Збручанського ідола в Києві

Середній ярус заввишки 40 см містить витесані фігурки чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод. Під Ладою й Мокошею розташовані жіночі фігурки (видно груди), під Перуном і Дажбогом — чоловічі.

Нижній ярус має висоту 67 см. На ньому — вусатий чоловік, що стоїть навколішки й ніби підпирає верхні яруси (тримає на руках). Припускають, що це Велес — покровитель підземного царства мертвих, а також бог скотарства й торгівлі. Він зображений як основа, на якій тримається світобудова.

Кумир (ідол) відповідає слов'янському Роду-Святовиту, Хоросу, Дажбогу, як головному сонячному божеству, що зображали з чотирма обличчями.[18]

Згідно древньої ведичної традиції — чотири образи на трьох поверхах часу минулого-поточного-майбутнього відображають 4 варни (верстви суспільства) — волхвів, правителів і воїнів, купців, господарів-землеробів й ремісників.

Панель «волхва»

відображала нічне Сонце яв'ю учня-служку, а солярним знаком початок всього, а тому і народження людини-арія як людини під Сонцем, як таїну життя.

Панель «воїна» 

підкріплена зображеннями коня і меча, конюха-зброєносця та становлення зрілого мужчини в нижньому ярусі.

Панель господаря хлібороба-скотаря з добробутом відображеним у вигляді рога достатку

Жона зображена з «янголом» що підкреслює численність і плодючість. І по цей час на селі неплідність жінки вважається гріхом перед богом.

Панель ремісника-ювеліра і торговця

Ремісництво та торгівля стає значним соціально-економічним явищем. Ця діяльність стає виразним накопичуванням багатства і пов'язаним з останнім періодом життя людини, коли майстерність стає безперечною. Не випадково волхви орієнтацію мають на полярну зірку і нічне сонце, а господарі сіячі-скотарі мають орієнтацію на життєдайне світло Ярила. Безумовно, що у аріїв орієнтація на Сонце (півдня) показано спрямуванням погляду предка з наві. Нічне сонце на півночі відповідає зображенням на колисці.

Версія пізнішого походження ред.

Співробітники Інституту археології НАН України Олексій Комар і Наталя Хамайко опублікували у 2011 році статтю, в якій аргументують версію пізнішого (поч. XIX століття) походження скульптури як «історичної фантазії» польського поета-романтика Тимона Заборовського, садиба якого розташовувалася неподалік від місця знахідки[19]. Збруцький ідол нібито був затоплений у ріці близько 1823 року Заборовським після завершення ним п’єси «Умвіт». Власне для написання останньої – для натхнення і стимулювання творчої уяви автора - й буцімто було, незадовго перед тим, виготовлене це «язичницьке божище». Цю думку гаряче підтримав Микола Бандрівський [20].

Однак у фахівців зі слов'янського язичництва ця версія підтримки не знайшла. Історик і філософ Юрій Писаренко у трьох своїх статтях доводить штучність гіпотези про створення ідола Заборовським, обстоюючи середньовічне походження пам'ятки. Зокрема, автор підтверджує стародавність стилістики зображень богів, чужої уявленням ХІХ століття, а також наявних на рельєфах предметів – персня, рогу достатку, шаблі-меча[21][22]. Також Юрій Писаренко наголошує на неймовірності свавільного затоплення поетом ідола вагою близько 1 т та висотою близько 3 м не лише на сусідських землях Городниці ( а не власного маєтку, Личківців), але й, головне, у річці, що в першій чверті ХІХ століття слугувала кордоном між Австрійською і Російською імперіями і патрулювалася прикордонною вартою. Сам поет був ревним католиком, який не мав жодних симпатій до язичництва і зображав у своїх творах язичницьких волхвів як лихих служителів Сатани, що протистоять шляхетним героям-християнам[23].

Точку зору про новітнє походження Збруцького ідола відкидає також російський історик Володимир Петрухін[24].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в Мандзюк, Денис (28 серпня 2013). У 19 столітті ідол слов’янського бога Світовида називали «антихристом». gazeta.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 7 березня 2021. 
  2. Полюхович Д. Рівень води у річці впав до найнижчої позначки за останні двісті років / Дмитро Полюхович // Свобода. — 22 липня 2015. — № 54. — С. 6.
  3. Liczkowce… S. 213.
  4. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 111–112. 
  5. Болсуновский, К. В. (1909). Жертвенник Гермеса-Световида. Мифологическое исследование. Киев. 
  6. Jacek Feduszka. Mieczysław Ludwik Potocki (1810—1878), herbu Lubicz — autor pierwszej monografii Zamościa [Архівовано 24 листопада 2014 у Wayback Machine.] (пол.) [недоступне посилання]
  7. Kociubińczyki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 233. (пол.). — S. 233. (пол.)
  8. Тарасюк С. Світовид зі Збруча… с.
  9. Дуда І. Збруцький ідол… С. 640
  10. 1982 рік: як рахували вік Києва [Архівовано 19 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Станіслав Цалик, письменник, краєзнавець, BBC, 28 травня 2016
  11. Див. стор. 77-82 у: Ярослав Ісаєвич. Ювілеї міст: Львів, Київ і знову Львів, copy // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки, 2007, 16 [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.], с. 75-87
  12. Язичницькі та рідновірські місця і пам'ятки Києва [Архівовано 27 червня 2020 у Wayback Machine.]. Збручанський, або Збруцький ідол // ToursDeKiev: Екскурсії по Києву, тури в Київ, інформація про Київ
  13. Культурно-історичний портал Спадщина Предків. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 31 серпня 2020. 
  14. Володимирська, 15: ГУ МВС України у Києві, Апеляційний суд Київської області, Печерський районний суд міста Києва
  15. Ще у 1990-ті роки релігійні фанатики робили написи "Бес, изыди!". Вандалів 2013-го року назвали "київськими талібами" (у 2001 році таліби знищили Баміанські статуї Будди). Поліція кримінальну справу не відкрила, у подібному випадку написавши, що знищення "у зв’язку з малозначністю не несе суспільної небезпеки". За правління Януковича в Україні були відомі лише два випадки, коли за пошкодження пам’ятників конкретні особи понесли покарання, мова йде про пам’ятник Леніну в Києві та пам’ятник Сталіну в Запоріжжі.
  16. «Це напад на нашу історію» [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Ліна Кушнір, Україна Молода > Пам'ятки, 13 березня 2013, випуск №038
  17. а б Рыбаков Б. Язычество Древней Руси…
  18. Рыбаков Б. Збручский Род-Святовит…
  19. Комар, А.; Хамайко, Н. Збручский идол: памятник эпохи романтизма? / Komar A., Khamayko N. Zbruch idol: a monument of the Romantic era?. Процитовано 7 березня 2021. 
  20. Бандрівський, Микола (2016). Збруцький ідол – пам’ятка садово-паркової скульптури поч. ХІХ ст.: до мотивів фальсифікації та її авторства. Науковий щорічник «Історія релігій в Україні».Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії. № 26-2. ISSN 2523-4234. Процитовано 7 березня 2021. 
  21. Писаренко Ю. Г. А был ли Идол ? (о статье А. Комара и Н. Хамайко)[недоступне посилання] // Ruthenica. — Т. ХІ. — Київ: Laurus, 2011. — С. 108—129.
  22. Писаренко Юрій. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола [Архівовано 2022-04-15 у Wayback Machine.] // Opus Mixtum. — № 6. — Київ : Музей історії Десятинної церкви, 2018. — С. 153—174.
  23. Писаренко Ю. Простір виявлення Збруцького ідола як аргумент проти його пізнього походження // Простір в історичних дослідженнях / відп. ред.С.М. Вовкодав. – Переяслав, 2023. – Вип. 4.– С.31–41.
  24. Петрухин В. Я. К дискуссии о Збручском идоле: антропоцентризм славянского язычества или парковая скульптура XIX века? // Антропоцентризм в языке и культуре. — М. : Индрик, 2017. — С. 185—196.

Джерела ред.

Посилання ред.