Відкрити головне меню

Барон Едуард фон Бем-Ермолі (нім. Eduard von Böhm-Ermolli, 12 лютого 1856, Анкона — 9 грудня 1941, Опава) — австрійський воєначальник, фельдмаршал австро-угорської армії, учасник Першої світової війни. 1938 року отримав почесне звання генерал-фельдмаршала Вермахту, єдиний австрійський вищий воєначальник, чиє звання було підтверджене Третім Рейхом.

Едуард фон Бем-Ермолі
Eduard von Böhm-Ermolli
Boehm ermolli eduard FM 1856 1941.jpg
Народження 12 лютого 1856(1856-02-12)
Flag of the Papal States (pre 1808).svg Анкона, Папська держава
Смерть 9 грудня 1941(1941-12-09) (85 років)
Третій Рейх Опава, Судетська область, Третій Рейх
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Чехословаччина Чехословаччина
Третій Рейх Третій Рейх
Рід військ кіннота
Освіта Терезіанська академія
Роки служби 18751918
Звання фельдмаршал Австро-Угорщини
Wehrmacht GenFeldmarschall 1942h1.svg Генерал-фельдмаршал
Командування 1-й армійський корпус,
2-га армія
Війни / битви Перша світова війна
Титул барон
Автограф Von Böhm-Ermolli Unterschrift.jpg
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За заслуги» (Баварія)
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони
Орден Червоного орла
Командор ордена Марії-Терезії
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія)
Едуард фон Бем-Ермолі у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Едуард Бем народився 12 лютого 1856 року в італійському місті Анконі (Папська держава). Його батько Георг Бем, кадровий військовик та колишній старший унтер-офіцер і кавалер «Срібної медалі за хоробрість», що був нагороджений за мужність в битві при Новарі під час кампанії в Італії в 1849, й перебував разом з невеликим підрозділом австрійського війська. Вийшовши на пенсію у вересні 1885 майором, Георгу Бему було даровано аристократичний титул і члени родини отримали прізвище фон Бем-Ермолі, друга частина якого походить від дівочого прізвища матері Едуарда.

Вирішивши продовжити батькову справу, Едуард закінчив кадетську школу в Санкт-Пельтені, а згодом — Терезійську військову академію у Вінер-Нойштадті. 1 вересня 1875 року, отримавши звання лейтенанта, розпочав військову службу в 4-му драгунському полку, що був розквартирований у Вельсе (Wels). Згодом поступив на навчання до Академії Генштабу, після чого почав робити стрімку кар'єру. З листопада 1878 служив у Генштабі, дедалі служив в штабі 21-ї піхотної бригади в Лембергу (Lemberg, тепер Львів), з травня 1897 року командир 3-го уланського полку (Гродек) (Grodek, тепер Городок в Львівській області). З квітня 1901 — командир 16-ї кавалерійської бригади (Пресбург, сучасна Братислава). У листопаді 1903 призначений командиром 7-ї кавалерійської дивізії (Краків). З квітня 1909 командир 12-ї піхотної дивізії. 1 листопада 1911 року був призначений командувачем 1-го армійського корпусу, штаб якого розташовувався у Кракові.

Військове звання (ранг) генерал-майора отримав 1 травня 1903, фельдмаршала-лейтенанта — 1 листопада 1907, генерала кавалерії — 1 травня 1912.

Перша світова війнаРедагувати

Після початку Першої світової війни і оголошення мобілізації під командування Едуарда фон Бем-Ермолі було передано 2-гу армію, яку передбачалося розгорнути на сербському фронті. До складу армії входили IV (ген. К. Терстянськи фон Надас), VII (ген. О. Мейкснер фон Цвейенштамм) і IX (ген. Л. фон Хорштейн) армійські корпуси, а також дві піхотні та 10-та кавалерійська (фельдмаршал-лейтенант Майр) дивізії. Однак після оголошення мобілізації в Російській імперії армію було оперативно перекинуто на територію Галичини.

Чекаючи перевезення, частини армії Бем-Ермолі деякий час займали позиції по Саві і Дунаю, але робили лише пасивний вплив на хід військових дій, оскільки 4 серпня їм було категорично заборонено форсувати ці річки. Перебазування армії пройшло протягом серпня та 12(25) серпня її частини, що вивантажилися в Станіславові і Стрию, були поповнені частиною військ з групи Ф. Куммера. Армія отримала завдання забезпечити проведення контрудару 3-ї армії ген. Р. Брудермана. До 13(26) серпня армія Бем-Ермолі, маючи всього 2,5 піхотних і 2 кавалерійських дивізії, утримувала фронт довжиною 70 км і проти неї діяло понад 13,5 російських дивізій.

 
Едуард фон Бем-Ермолі серед німецьких та австро-угорських генералів у зайнятому Львові, 1915.

До 16(29) серпня армія була поповнена прибулими з Сербії дивізіями і групою ген. Г. Кевесса фон Кевессгаза. В ході Галицької битви (серпень 1914) армія Бем-Ермолі зазнала поразку від 3-ї і 8-ї російських армій. 21 серпня (3 вересня) армія зосереджена по нижній течії Верещици і отримала завдання наступати на Львівському напрямку. 27 серпня (9 вересня) 1914 Бем-Ермолі отримав наказ наступати (спільно з 3-ю і 4-ю арміями) на Львів, проте через важкий стан, в який попала 4-та армія, а також через відсутність позитивних результатів на фронтах 2-ї і 3-ї армій 30 серпня (12 вересня) початий відхід австро-угорських військ за Сян.

У грудні 1914 під час Лодзької операції прикривав Прусську Сілезію. У січні 1915 під час боїв в Карпатах в армію Бем-Ермолі (що входив до групи армій, Р. фон Войрша) входили IV-й (ген. Терстянськи фон Надас) і XII-й (ген. Кевесс фон Кевессгаза) австрійські армійські корпуси, а також група ген. М. фон Гал'віца. У зв'язку з проривом російськими військами галіцийського фронту на ділянці Горліце-Тарнов (травень 1915) Бем-Ермолі провів успішний наступ у напрямку Самбора, а 22 червня 1915 зайняв Львів.

З 15 вересня 1915 по 25 липня 1916 та з 4 жовтня 1916 по 21 січня 1918 головнокомандувач групою армій «Бем-Ермолі», що входила у фронт принца Леопольда Баварського, що воювали на теренах України.

Командував групою армій, до якої, крім його 2-ї австро-угорської армії, у різний час входили 3-тя австро-угорська армія, німецькі Південно-Західна та Південна армії. 1916 року війська фон Бем-Ермолі під тиском російського Південно-Західного фронту генерала Олексія Брусилова були змушені відступити на лінію Золочів-Стоянів. У 1917 році командував оборонною операцією проти наступу російських військ, скерованих Тимчасовим урядом.

Дії на Українській земліРедагувати

Після укладання Берестейського миру між Українською Народною Республікою та країнами Четверного Союзу, який передбачав надання останніми військової допомоги у боротьбі з частинами Червоної армії на українських землях, австро-угорські війська під командуванням фон Бем-Ермолі 27 лютого 1918 року розпочали наступ у напрямі ЛьвівТернопільЖмеринкаВапняркаОдеса. Формування Червоної армії практично без боїв відступили у напрямку Донбасу[1].

Австро-угорські війська зайняли південні губернії УНР. За угодою з Німеччиною зона окупації австро-угорської армії охоплювала частину Волинської, Подільську, Херсонську і Катеринославську губернії, Миколаїв, Маріуполь і Ростов-на-Дону. У квітні 1918 року 2-гу австро-угорську армію було реорганізовано у Східну армію, а у травні того ж року фон Бем-Ермолі передав командування нею генералові Альфреду Краусу та повернувся додому, до міста Опава (Троппау) в Австрійській Сілезії. Наприкінці 1918 року вийшов у відставку.

Під час війни Едуард фон Бем-Ермолі отримав спочатку військове звання генерал-полковника (у травні 1916), а в січні 1918 — найвище військове звання Австро-Угорщини — фельдмаршал. У серпні 1917 року йому було даровано титул барона.

Повоєнний періодРедагувати

Після завершення Першої Світової війни, одним з наслідків якої був розпад Австро-Угорської імперії, місто Опава, в якому мешкав фон Бем-Ермолі, увійшло до складу новоствореної Чехословаччини. Чехословацький уряд призначив відставному фельдмаршалу підвищену пенсію та надав право користуватися привілеями на рівні резервного генерала 1-го класу. 1928 року він отримав почесне звання генерала чехословацької армії.

1938 року, після окупації Судетської області німецькими військами, став підданим Третього Рейху та отримав почесне звання генерал-фельдмаршала Вермахту. Після смерті у грудні 1941 року був з військовими почестями похований у Відні.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати