Діаспора

етнічна, релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивидів, які існують та зберігаються за межами свого материн

Діа́спора (або діяспора[1], грец. διασπορά — «розсіяння») — етнічна, в першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивідів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно — з юдейської традиції (ідеться про розсіяння євреїв по світу та існування компактними релігійно-етнічними громадами). В Європі це поняття стало набувати широкого вжитку в XIX столітті. Часто ним не зовсім коректно звуться будь-які національні меншини. Діаспори досить часто підтримують зв'язок з країною своєї історичної належності та здійснюють вплив на політику країни, де вони знаходяться[2].

Етимологія ред.

Первісно в Стародавній Греції «діаспорою» звалися грецькі колонії, які почали створюватися з VI століття до н. е.

У пошуках кращого життя і родючих незайнятих земель понтійські греки (Іонія — прибережна область Малої Азії) — в основному вихідці з міста Мілета — спрямовувалися до берегів Понта Евксинського (Чорного моря). Важливу роль в колонізації Чорноморського узбережжя зіграли жителі та інших місць Греції та Малої Азії.

Наприкінці VI століття до н. е. вихідці з Малої Азії заснували у Причорномор'ї свої перші колонії — Феодосію, Мірмекій, Керкінітида (Євпаторію), Пантікапей (Керч), в V столітті до н. е. — Херсонес (в районі сучасного Севастополя). У Приазов'ї, в гирлі Дону, на початку III століття до н. е. виникло місто Танаїс.

У Новому Заповіті та у євреїв, що розмовляли грецькою, «діаспорою» звалася сукупність євреїв, що з часів Вавилонського полону в IV столітті до н. е. були розсіяні поза межами Палестини серед язичницьких племен та народів — в Єгипті та Малій Азії. Тенденція існування компактними громадами посилилась після римської навали й знищення держав Юдея та Ізраїль (перша та друга «Юдейські війни») та примусового розселення євреїв по території Римської імперії, починаючи з I століття нашої ери. З цього ж часу цю назву євреї-християни почали поширювати на єдиновірців, що мешкали поза межами церковних громад.

В Новий час ця назва використовувалася гернгутерами (гуситами — послідовниками Моравської церкви), котрі звали так усіх братів, що мешкали поза межами секти. В XIX столітті назву «діаспора» почали використовувати католики для позначення католицьких громад в іновірних країнах.

Поняття «діаспора» в Україні ред.

В Україні термін «діаспора» інколи деякими трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світу; в інших — лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Навмисні спекуляції тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень. На Заході, наприклад, найчастіше вдаються до поєднання етноніма та політоніма («українські канадці», «україноканадці») або етноніма і громадянства («українець Канади», «українець США»), а при визначенні діаспорної групи — до термінів «українська етнічна група», «українська імміграція», «канадські вихідці з України» тощо. Через таку різноплановість учені віддають перевагу універсальному термінові — «українська діаспора».

За своєю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дисперсій — невеликих вкраплень в іноетнічному масиві; компактних утворень — суцільних етнічних районів. Щодо природи діаспор, то вони утворюються або шляхом міграцій, або внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від основного масиву.

В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.

Східна діаспора ред.

Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії (внутрішня колонізація), пізніше — до республік колишнього СРСР. Поодинокі міграції зафіксовані ще у XVI столітті, коли українські козаки разом із російськими землепрохідцями освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу, Камчатки та Чукотки. Масові ж переселення мають більш визначений час та ґрунтовніше мотивування.

До східної діаспори (а вона налічує до 10 млн осіб) слід залучити й українців Берестейщини, Курщини, Кубані, Придністров'я тощо, історичною долею відрізаних від колись цілісного етнічного масиву, й етнічні вкраплення в населення Прибалтики, Москви та Санкт-Петербурга, і цілі етнічні райони в Башкортостані, Закавказзі, Казахстані та Середній Азії, де у 20-ті роки утворилася так звана «Сіра Україна», і великий клин у Сибіру та на Далекому Сході, що дістав назву «Зелена Україна».

Західна діаспора ред.

До західної української діаспори (понад 5 млн осіб) слід додати також українців Холмщини, Перемищини, Надсяння, Підляшшя, Пряшівщини, Мараморощини та Сучавщини, свого часу відокремлених від суцільного українського етнічного масиву, і давні компактні утворення в Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії, Молдові, Югославії, Австрії, Німеччині, й етнічні вкраплення в населення Великої Британії, Франції, Італії, Бельгії та інших європейських країн, і суцільні райони та навіть провінції у Канаді, США, Аргентині, Австралії.

Кількісна характеристика західної діаспори виглядає нині таким чином. У США проживає близько 2 млн осіб, половина з яких — у штаті Пенсильванія, до 20 % — у штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк, менше — в Мічигані, Огайо та Коннектикуті. Серед них спостерігається стійка тенденція до збереження національних цінностей, зокрема, мови.

У Канаді мешкає близько 1 млн україноканадців, в основному у провінціях Манітоба, Саскачеван, Альберта, Онтаріо (2,3 %), де створені національні громадські організації, школи, відділення університетів. Українська діаспора в Канаді також прагне зберігати національні традиції. Подібне спостерігається також в інших країнах, але у менш відчутних проявах: в Аргентині та Бразилії, де проживає приблизно по 300 тис. українців, у Парагваї (понад 10 тис.), Венесуелі (понад 4 тис.), Уругваї (10-15 тис.), Австрії (понад 5 тис.), Бельгії (4 тис.), Великій Британії (понад 30 тис.), у Данії, Іспанії, Греції, Італії, Люксембурзі (приблизно по 1 тис. осіб).

Особливе місце серед країн української діаспори займають країни колишньої Югославії. Українські переселенці (нині їх налічується близько 36 тис.) перебралися до Воєводини (Сербія) ще у XVIII столітті, утворивши у місті Руський Крстур свій значний осередок.

Ще давніша українська діаспора у Болгарії. Українці почали прибувати до неї ще у IX—X століттях — ченці, купці, студенти, а головне — викладачі Києво-Могилянської академії, котрі започаткували там традицію викладання курсів з актуальних гуманітарних проблем. Пізніше серед таких просвітників був видатний письменник, учений та громадський діяч Михайло Драгоманов.

Загальна динаміка чисельності та розміщення українців у світі має наступний вигляд:

Станом на Сучасна Україна Російська імперія/СРСР
(без України)
Європа Америка Загалом
1719 рік 4,9 млн 448 тис. 379 тис. 5,8 млн
1858 рік 12,8 млн 2,2 млн 941,5 тис. 16,1 млн
1926 рік 27,6 млн 8,4 млн 745,8 тис. <500 тис. 37,2 млн
1979 рік 36,5 млн 5,9 млн 490 тис. 1,3 млн 44,1 млн
1989 рік 37,4 млн 11 млн 853 тис. >2,5 млн 51,9 млн

Примітки ред.

  1. Діяспора // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 356-357. — 1000 екз.
  2. Нестерович, Володимир (2013). Вплив етнічних діаспор на прийняття нормативно-правових актів у США. Віче. № 8. с. 19–23. Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 18 березня 2022. 

Джерела ред.

Посилання ред.