Відкрити головне меню

Мірмекій (грец. Μυρμήκιον) — невелике місто античного часу, руїни якого містяться в межах сучасного міста Керч (на північній частині Керченської бухти — т. зв. Карантинному мису; вул. Московська).

Мірмекій

Мірмекій.JPG

45°21′09″ пн. ш. 36°31′19″ сх. д. / 45.352754000027772463° пн. ш. 36.52206400002777542° сх. д. / 45.352754000027772463; 36.52206400002777542Координати: 45°21′09″ пн. ш. 36°31′19″ сх. д. / 45.352754000027772463° пн. ш. 36.52206400002777542° сх. д. / 45.352754000027772463; 36.52206400002777542
Країна Flag of Ukraine.svg Україна і Flag of Russia.svg Росія
Розташування Керч
Тип населений пункт і об'єкт культурної спадщини Росіїd

Мірмекій. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Мірмекій
Мірмекій
Мірмекій (Автономна Республіка Крим)
Мірмекій у Вікісховищі?
Археологічний комплекс «Стародавнє місто Мірмекій»
Саркофаг з Мирмекія

Площа городища — понад 6 га.

НазваРедагувати

Існують дві версії походження назви міста. Перша — від грецького кореня «мирмек» («мурашка»). Друга пов'язує назву з грецьким словом, що в перекладі означає «риф».

Відомості про Мірмекій збереглися в античних авторів. Псевдо-Скілак (IV ст. до н. е.) при описі берегів східного Криму називає Мірмекій серед найважливіших міст регіону(Феодосія, Німфей, Пантікапей), натомість Страбон іменує його то «містечком», то «селом».

Дослідження містаРедагувати

Піонером досліджень городища Мірмекія був ентузіаст античної археології Поль Дюбрюкс. У 1820-х рр. він зняв його план. Перше археологічне відкриття на городищі зробили навесні 1834 р. Карантинні матроси виявили великий мармуровий саркофаг II ст. н. е. з багатим скульптурним декором (зберігається в Ермітажі). Подальші розкопки виявили поруч два похоронні склепи, вирубані в скелі. В одному з них зберігся простий мармуровий саркофаг.

Систематичні розкопки Мірмекія почалися з 1934 р. Тут проводила роботи Боспорська експедиція, яку очолювали відомі археологи В. Ф. Гайдукевич і Ю. О. Виноградов. У 1956—1958 роках тут працювала археологічна експедиція Варшавського університету під керівництвом Казімєжа Міхаловського[1]. З 2000 р. на городищі працює Мірмекійська експедиція Державного Ермітажу (м. Санкт-Петербург). За роки розкопок було виявлено багатий археологічний матеріал.

Нині в ході розкопок відкрито центральну частину городища (III—II ст.ст. до н. е.), а також ділянку біля східної оборонної стіни.

ЛітописРедагувати

Мірмекій існував близько 900 років (VI ст. до н. е . — III ст. н. е.). Він був заснований переселенцями зі східно-іонійських міст-держав, найімовірніше, з Мілета. Частину населення становили вихідці з автохтонних племен Північного Причорномор'я та Кубані.

Головним заняттям жителів Мірмекия було землеробство та риболовство. З III ст. до н. е. почало розвиватися виноробство. На ділянці розкопів «І» відкрито залишки виноробної майстерні, над якою споруджено сучасний павільйон.

У V–IV століттях до н. е. Мірмекій був оборонним прикриттям столиці Боспорського царства — Пантікапея. Він був добре укріплений. Перший оборонний мур міста побудували в 2-й чверті V ст. до н. е.; на початок IV ст. до н. е. всю територію міста обнесли новою кріпосною стіною. У центральній частині Мірмекія були збудовані двоповерхові житлові будинки. Найвище місце займав акрополь. Залишки оборонних споруд видно на території городища досі.

Після періоду занепаду у I ст. до н. е. місто відродилося в перші століття н. е. У I–III ст. н. е. воно вже не мало суцільної забудови та складалося з кількох великих, монументальних будівель.

Мірмекій припинив існування у III ст. н. е., що пов'язують із приходом у Північне Причорномор'я войовничих готів.

Надалі, в часах середньовіччя, на античному городище існували невеликі поселення, але матеріали, що збереглися від них, порівняно нечисленні.

Інтерес являють залишки невеликої фортеці XIV–XV ст.ст., відкриті на самому краї Карантинного мису. Фортеця була укріплена муром (ширина — 2,6 м) і ровом. Житлові та господарські приміщення були розміщені вздовж муру з його внутрішнього боку; всі вони згоріли під час пожежі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Kazimierz Michałowski: Od Edfu do Faras. Warszawa: Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, 1974.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати