Відкрити головне меню

Городище (укріплення)

у часи давніх слов'ян — постійні укріплені поселення, де відбувався міжобщинний обмін; оборонний комплекс
(Перенаправлено з Городище (археологія))
Город давніх слов'ян — реконструкція.
Празький город у давнину.

Городи́ще[1], го́род, городо́к (від прасл. *gorditi — «зводити укріплення довкола»)[2] — у часи давніх слов'ян — постійні укріплені поселення, де відбувався міжобщинний обмін[3]; оборонний комплекс[4]. Ворота — один з найбільш важливих елементів дерев'яних оборонних укріплень.[5] Обгороджені (укріплені) території поступово перетворювалися на оборонні, адміністративні та торговельно-ремісничі центри племінних об'єднань.[3]
Виникнення городищ пов'язане з добою патріархально общинного ладу, коли суспільство переходить від мисливства і рибальства до землеробства і скотарства та з розвитком торгових шляхів.

Городищами також називають місця, де збереглися рештки укріпленого поселення[1].

Зміст

ЕтимологіяРедагувати

За походженням це слово пов'язане з прасл. *gordъ («огороджене місце», «огорожа»), *gorditi («зводити укріплення довкола») і вважається спорідненим з лит. gardas («сад»), лат. hortus («сад»), прагерм. *gardaz («огорожа», «двір», «сад») і гот. gards («двір»): всі вони виводяться з пра-і.е. *ghordhos < *gher- («огороджувати»)[2]. Східнослов'янською повноголосною формою є «город» (давньорус. городъ), південнослов'янською неповноголосною — «град» (стцерк.-слов. градъ), звідси елемент «-город», «-град» у багатьох слов'янських назвах міст[2].

Обгороджені місця в поселеннях ставали центрами міжобщинного обміну і торгівлі, в цих місцях починали селитись ремісники. Саме з поняттям «місце», «селище», «базарна площа» (прасл. *město, давньорус. мѣсто, пол. miasto) пов'язана й сучасна українське позначення великого населеного пункту — «місто». Зсув значення від «місце» до «великий населений пункт» (через проміжне «базарна площа, ринок»), відбувся, очевидно, під впливом польської мови[6].

Загальний описРедагувати

«Городки», «городища», обведені високим валом, а часом і не одним, щоб було де оборонитися од ворожого нападу, і досі можна бачити на Вкраїні[7].

Великі міста вміщували в собі по кілька городів. Наприклад, Київ на початок XII ст. мав 4 городи: городок Кия, город Володимира, город Ярослава і город Святополка.[8]

В російській мові терміном «город» початково також позначали не поселення, а укріплення. В XVI столітті, коли Москва оперізується ще трьома лініями укріплень, і кам'яні стіни зводяться навколо прилеглого до Кремля Большого, або Великого, посаду, останній отримує в ту пору іншу назву — Китай-город.

«Внутрішнім городом» називався князівський палац.[9]

Городища, першочерговою функцією яких був контроль над торговельними та сполучними магістралями, відомі на Розточчі[10] та Західних Карпатах.[11] Я. Полєський, ведучи мову про «каштелянські гроди» на теренах польської частини Західних Карпат, вказує, що більшість з них розташовувалась вздовж Вісли, яка була важливим водним шляхом; ще чотири городища такого типу знаходились на схід та північний схід від Вісли (Люблін, Войніч, Бєч та Сонч) і слугували сторожовими прикордонними пунктами між Польщею, Київською Русю та Угорщиною.[12]

Першим і єдиним[13] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).[14][15]

У скіфівРедагувати

У скіфів, на території городищ (з'явились у них в кінці V ст. до н. е.[16]) розміщувалось додаткове укріплення — цитадель, останній притулок у випадку нападу ворогів;[16] разом з тим цитадель була і найбільш багатою частиною городища: тут жила скіфська знать.[16] Наприклад, таке городище розташовувалось на лівому березі Дніпра на землях сучасних сіл Кам'янки і Великої Знам'янки Запорізької області, і займало площу близько 12 кв.км.[16]

В археологіїРедагувати

 
Біскупинське городище в Польщі. Реконструкція.

Городи́ще — залишки стародавніх городів, укріплених поселень. Вони поширені в усіх країнах і належать до різних історичних епох. Укріпленнями є земляні вали навколо поселень, викопані рови і обнесення жител общинних поселень стіною з дубових городень або дерев'яним тином.[17]

Найдавніші городища на території України належать до кінця бронзової доби (поч. 1-го тис. до н. е.).

Відомі великі, так звані «скіфські» городища 6—5 ст. до н. е. (Немирівське, Кам'янське, Більське та ін.), що їх збудували осілі землеробські племена, в тому числі предки слов'ян.

Найдавніші давньоруські городища належать до 2-ї пол. 1-го тис. н. е. (наприклад, Київське, 6 ст.).

Городища, що датуються 9 століттям, відомі на всій території Русі.

Більшість давньоруських городищ 9—13 ст. — це залишки феодальних градів з садами (кремлями) і посадами (городища на місці давніх Білгорода (див.: Білокам'яне будівництво), Галича тощо) або феодальних замків (городище на Княжій горі).

Досить часто гради споруджувались з деревини (Дитинець Чернігова, Переяславський дитинець, Львівська Замкова гора), а з ХІІ століття поширюється білокам'яне будівництво.

Археологічні дослідження городищ мають велике значення для відтворення історії суспільних формацій.

ТопонімРедагувати

Біля давніх городищ іноді виникали села, через чого останні могли отримати назву Городище, Городок, Городець тощо. На теріторіях України, Білорусі, Росії в загальній складності налічують кілька десятків міст, сіл і селищ з назвою Городище і понад сотню населених пунктів з назвою Городок.

Найвідоміші городищаРедагувати

В УкраїніРедагувати

У РосіїРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Городище // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с. — С. 581
  3. а б Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
  4. Щур Р.; Коханець М./ Тустань (Державний історико-культурний заповідник). Історія. Фолькльор / Роман Щур; Сколівські Бескиди (Національний природний парк) / Михайло Коханець.—Львів: Новий час.2002.—72с.:іл. ISBN 966-95279-2-9
  5. Берест Р. Я. Нові археологічні матеріали з околиць літописного Звенигорода // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матер. Міжнар. ювілейної наук. конф. — Івано-Франківськ-Галич, 1998. — С. 56-60 (с.: 58)
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9. — С. 484
  7. М. Аркас — Історія України-Русі.1908 (том 1)
  8. Толочко П. П. Стародавній Київ — К.: Наукова думка, 1966.
  9. Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:219)
  10. Gurba J. Roztocze w średniowieczu // Archeologia Roztocza. Krajobraz przyrodniczo-kulturowy. — Lublin, 2005. — S. 118—126; Ляска В. Розвиток поселенської структури Равського Розточчя у ІХ — ХІІІ ст. // Археологічні дослідження Львівського університету. — Вип. 11. — Львів, 2008. — С. 91-92.
  11. Poleski J. Wczesnośredniowieczne grody plemienne i państwowe w polskiej części Karpat Zachodnich // Wczesne średniowiecze w Karpatach polskich. — Krosno, 2006. — S. 216—210
  12. Ibid. — S. 217—218.
  13. Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінгські аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814—840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав'ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
  14. Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149—150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
  15. Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи[недоступне посилання з травень 2019] // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал[недоступне посилання з травень 2019]. — 2009, № 1[недоступне посилання з травень 2019]
  16. а б в г Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:69-70)
  17. Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:215)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати