Довгалівка (Прилуцький район)
Довгалі́вка — село в Чернігівській області України. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до складу Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Входить до складу Талалаївської селищної громади. Розташоване на правому березі річки Лисогору, за 18 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 404 осіб, площа — 0,211 км².
| село Довгалівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Прилуцький |
| Тер. громада | Талалаївська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA74080190100086345 |
| Облікова картка | Довгалівка |
| Основні дані | |
| Засноване | до 1666 |
| Населення | 404 |
| Площа | 0,211 км² |
| Густота населення | 1914,69 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 17251 |
| Телефонний код | +380 4634 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°45′46″ пн. ш. 32°54′29″ сх. д. / 50.76278° пн. ш. 32.90806° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
130 м |
| Водойми | річка Лисогір |
| Найближча залізнична станція | Талалаївка |
| Відстань до залізничної станції |
18 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 17250, село Юрківці, вул. 40-річчя Перемоги[джерело?], 11 |
| Карта | |
  Довгалівка | |
 Довгалівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Історія
ред.Село вперше згадується під 1666 роком[1]. Воно було вільним військовим селом і входило до складу Срібнянської сотні Прилуцького полку Гетьманщини. Тоді в селі було 17 господарств селян, які «орали на 2-х волах»; козаки не показані.
1737 року в селі було 24 господарств селян, 32 господарства козаків (11 виборних , 21 підпомічників). 1738 року голова «Правління гетьманського уряду» О.І.Рум'янцев надав його на уряд полковнику Семену Полозову, який перебував тоді в Глухові на посаді генерального підскарбія. 1740 року в селі було 16 дворів (17 хат) селян, 41 двір (47 хат) козаків; діяла дерев'яна Василівська церква[2][3], споруджена 1731 року (перша церква збудована ймовірно до 1666 року). 1751 року гетьман Кирило Розумовський віддав частину села удові бунчукового товариша Івана Савича — Анастасії Степанівні (уродженій Забілі), а другу частину — їхній дочці Марфі.
1780 року в селі 27 дворів (40 хат) селян, власниками яких були: камергер М. В. Будлянський — 5 дворів, військовий товариш Зарудний — 15 дворів та срібнянський сотник Йосип Масло — 7 дворів; 60 дворів (106 хат) козаків, 1 двір — «пушкарів».
У 1782—1796 роки село входило до Роменського повіту, з 1797 року до Прилуцького повіту Полтавської губернії.
1797 року налічувалось 405 душ чоловічої статі податкового населення.
Є на мапі 1800 року.[4]
За даними на 1859 рік у власницькому та казенному селі Прилуцького повіту, мешкало 1225 осіб (593 чоловічої статі та 632 — жіночої), налічувалось 186 дворових господарств, існували православна церква та завод[5].
У 1861 році — 66 козаків села підпорядковані Никонівському Волосном у правлінню відомства Палати державного майна, а селяни — Блотницькому Волосному правлінню тимчасовозобов'язаних селян. Після реорганізації волостей село у 1867 році увійшло до Блотницької волості 1 -го стану.
Станом на 1885 рік - село Блотницької волості, мешкало 1100 осіб, налічувалось 175 дворових господарств, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки, кузня, 15 вітряних млинів і 4 маслобійні[6].
1886 року — 35 дворів селян-власників, 161 двір козаків, 1 двір міщан, 222 хати, 1149 жителів; діяли: нова дерев'яна церква 1854 року побудови, початкове однокласне земське училище, засноване 1872 року, 2 шинки, кузня, 18 вітряків, 4 олійниці.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1181 особи (572 чоловічої статі та 609 — жіночої), з яких 1139 — православної віри[7].
У 1910 році в селі 236 господарств, з них козаків — 183, селян — 45, євреїв — 3, інших непривілейованих — 1, привілейованих-4, налічувалось 1 348 жителів, у тому числі 5 теслярів, 5 кравців, 4 шевці, 1 столяр, З ковалі, 4 слюсарі, 116 ткачів, 1 візник, 83 поденники, 10 займалися інтелігентними та 90 — іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством. Було 1662 десятина придатної землі. У земському початковому училищі навчалося 95 хлопчиків та 40 дівчат (станом на 1912 рік), працювали школа грамоти та недільна школа для дорослих жінок; діяла дерев'яна Василівська церква (закрита за радянської влади). Землевласниками були поміщики: А. М. Орловський, М.М.Данчич, В. В. Маслова.
З приходом радянської влади, у 1923 року село відійшло до Роменської округи УСРР.
Після 1945 року приєднано х. Пручаїв.[8]
В складі України
ред.З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 160 дворів, мешкало 440 жителів.
До 2020 року було підпорядковане Юрківцівській сільській раді.
Пам'ятки
ред..jpg)
В селі знаходиться братська могила 3-х радянських воїнів, які загинули при обороні села у серпні 1941 року та пам'ятний знак 122 воїнам-односельчанам, які загинули в роки німецько-радянської війни.
Люди
ред.В селі народився Вакулович Віктор Овсійович (1921—1992) — український хоровий диригент, педагог; заслужений діяч мистецтв УРСР.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Переписні книги 1666 року. Київ, 1933.
- ↑ Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 16 вересня 2019. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 96, 524, 575 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Карта Малороссийской губернии из атласа Вильбрехта. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-172. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Карта РККА M-36 (А). Киевская, Черниговская, Гомельская области. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
Література
ред.- Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина : енциклопедичний довідник / за ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. — 560 с. — ISBN 978-966-340-221-5.