Городниця

Городниця — селище в Україні, адміністративний центр Городницької селищної територіальної громади Звягельського району Житомирської області. В минулому — центр колишнього Городницького району та Городницької селищної ради.

селище Городниця
Герб
Костел Св. Антонія Падуанського Костел Св. Антонія Падуанського
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Звягельський район
Тер. громада	Городницька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18080070010052641
Основні дані
Засновано	1127 відновлене 1390
Статус	із 2024 року
Площа	6,637 км²
Населення	▼ 5340 (01.01.2018)
Густота	804,6 осіб/км²;
Поштовий індекс	11714
Телефонний код	+380 4141
Географічні координати	50°48′34″ пн. ш. 27°19′6″ сх. д.
Висота над рівнем моря	198 м
Водойма	р. Случ, Криваль
Відстань
Найближча залізнична станція:	Звягель I
До станції:	45 км
До райцентру:
- залізницею:	91 км
- автошляхами:	129 км
Селищна влада
Адреса	вул. Заводська, 8, смт. Городниця, Звягельський р-н, Житомирська обл., 11714
Голова селищної ради	Онищук Іван Анатолійович
Вебсторінка	Городницька територіальна громада
Карта
Городниця
Городниця
Городниця у Вікісховищі

Населення

За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 5 125 осіб, з них українців — 3 268, росіян — 329, німців — 38, євреїв — 1 212, поляків — 222, інших — 56.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1600	99.81%
російська	2	0.13%
польська	1	0.06%
Усього	1603	100%

Історія

Найбільш ймовірна дата заснування припадає на часи князювання Володимира Великого.

Перша згадка про нього є у Київському літопису під 1127 р., розповідається також про місцевого удільного князя — Всеволодка Давидовича, котрий був вірним васалом київського князя Мстислава і ходив з ним у походи на кривичів (1128) та на Литву (1132). Помер Всеволод Давидович взимку 1141—1142 р. Його син Мстислав Всеволодович брав участь у переможному поході на половців київського князя Святослава Всеволодовича у 1184 р.

Історія Городниці тісно зв'язана з Корцем тому, що входила до складу маєтків князів Корецьких. У 1628 році князь Кароль Корецький, на той час волинський каштелян, платив з Городниці за 20 «димів», 10 вулич., 10 убогих хат., 4 ремісників і 1 попа. Городницька волость займала понад 18 квадратних кілометрів — 16470 десятин і з 1685 року перебувала в оренді, пізніше була власністю Руліковських, Боссо, а в 19 століття належала Гіжицьким.

Городниця на мапі Боплана, 1648 рік

У 1651 році рід князів Корецьких вигас і волость перейшла до князів Чарторийських, а згодом Городницю отримує представник роду Любомирських. 1856 року маєток викупив брат Едварда Вацлав з Порадова Руліковський.

З назв урочищ можна довідатися, що Городниця була старою і досить великою оселею, про що свідчать старі назви: Крамниці, Каплиця, Дворище, Церква і т. ін. Як переказують, старе місто Городниця було знищене пожежею під час воєн 17 століття. Над Случчю був мурований замок на високій горі, довкола оточений водою. В околицях Городниці росло багато азалій. За легендою, під час татарських нападів жителі переховувалися в урочищі Свята Лоза. Багато жителів в кінці 19 — на початку 20 століття працювали в фабриках і на бендючках (місцях, де сплавляли дерево). В містечку була церква, на високій горі над Случчю, фабрика порцелянових виробів, кам'яного посуду. Після пожежі корецької порцелянової фабрики в 19 столітті, городницькі вироби знайшли собі збут не тільки на місцевих ринках, але у Франції і Чехії. На цій фабриці працювало 350 робітників, а річний дохід з проданого товару становив 150 тисяч рублів. Фабрика ця була зроблена на взірець закордонних, було там 2 порцелянові печі і 5 фаянсових. Відповідну глину до фаянсових виробів видобували в Городниці, а порцелянову привозили з села Дубрівки. При самій річці Случ стояв млин для перемолу керамічних матеріалів і другий млин в Перевезні, де до 1865 року була також залізна фабрика, що працювала на залізній руді найкращого на Волині сорту. На річці Случ було п'ять портів (бендюг): Крутаха, Чайка, Лучиці, Свята лоза, П'явки, Шописька, через які сплавляли дерево вартості кілька мільйонів і де було задіяна тисяча робітників. Крім того була там скляна гута в селі Криваль, а також великі смолярні і виробництво терпентини (скипидару), в урочищі Гниле була цегельня.

Ще у 19 столітті городницькі ліси були багаті в такі тварин як лосі, кози, глушці, тетереви, вовки, рисі, і навіть ведмеді. З них лосі, зазвичай, трималися на величезному болоті (1600 дес.) Гало. Шар торфу в деяких околицях сягає від 2 до 4 метрів. В урочищах Три копці та Ілуга був тоді смерековий ліс, що займав більше як 1000 десятин. В 1873 р. на лівому березі Случі між селами Велика і Мала Анастасіївка знайдено кількадесят римських монет (срібних) з написом: Германіка сина Друздса, 6 рік н. е. за володіння Гиберія. Монети ці відомий вчений і дослідник історії Волині Руліковський передав до музею у Москві. В лісах було 9 курганів.

В кінці 19 століття в селі 233 доми і 2179 жителів, волосне управління, церква 1774 року дерев'яна на місці старої, школа однокласова відкита 1883 року.

Станом на 1906 рік містечко належить до Городницької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 40 верст. Дворів 283, мешканців 927.

За переписом 1911 року у містечку Городниця було: 1267 жит., волосне правління, міщанська управа, пошта і телеграф, земська поштова станція, двокласова школа, земська лікарня, акушерка, аптека, 31 крамниця, горілчана крамниця, 2 лікарні, водяний млин (30000 пудів річної продукції), 2 ресторани, фабрика порцелянових виробів (178000 одиниць річної продукції) і 8 ярмарків річно. До великої земельної власності Гіжицького належало 17000 десятин.

У 1923—38 роках — адміністративний центр Городницької сільської ради Городницького району. Впродовж 1923—1957 років Городниця — районний центр. 10 грудня 1938 року віднесене до категорії селищ міського типу.

24 квітня 1945 року у бою з військами НКВД в селищі загинув Іван Трейко — генерал-хорунжий УПА.

Тут розташований Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний монастир МП.

У селищі діяв Городницький порцеляновий завод, заснований у 1799 році Йосифом Клеменсом, князем Чарторийським. Підприємство, продукція якого була відома далеко за межами України і цінувалась у колекціонерів, внаслідок безгосподарності нових власників фактично припинило діяльність; більшість цехів зруйновано.

На сьогодні головним промисловим підприємством селища є лісозавод.

До 5 серпня 2016 року село було адміністративним центром Городницької селищної ради Новоград-Волинського району.

Городницький скарб

У серпні 2020 року на території селища знайшли так званий Городницький скарб, що містив 38 срібні монети часів Володимира Великого та Святополка Окаянного. Це найбільша знахідка руських монет за понад сто років. Скарб знайшов місцевий рибалка Сергій Комар. За законом він може отримати 20 % від фактичної вартості знахідки, однак процедура винагороди в українському законодавстві не прописана.

В Городницькому парку відпочинку віднайшли рештки захисних конструкцій. Все це наштовхнуло археологів на те, що знайдені скарби не є випадковими. Можливо, поруч було давньоруське поселення. Після детального огляду території науковці-археологи вирішили провести археологічну розвідку[].

Економіка

• Городницький порцеляновий завод

Пам'ятки

• Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний монастир
• Костел Св. Антонія
• Колишня синагога (нині селищна рада)
• Городницький парк

Персоналії

• Аврамчук Євген Матвійович (* 1934) — артист балету, заслужений артист України.
• Бері Борох (1867—1940) — майстер розпису на порцеляні та фаянсі.
• Литвинчук Сергій Анатолійович (1985—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Нємець Костянтин Аркадійович (1948—2021) — український вчений — гідрогеолог і географ. Доктор географічних наук, професор
• Степанюк Володимир Миколайович (нар.1921— †2009)  — повний кавалер ордена Слави.
• Юзвінський Вадим Володимирович (1974—2014) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Сальнік Володимир Васильович (1997—2023) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, громадський активіст.

Джерела

• Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
• Horodnica, miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 138. (пол.).— S. 138—140. (пол.)
• Облікова картка на сайті Верховної Ради України^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Історія Городниці [Архівовано 11 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Городницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів [Архівовано 7 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ. Предстоятель Польської Православної Церкви відвідав Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний чоловічий монастир [Архівовано 7 серпня 2020 у Wayback Machine.].
• Horodnica- miasto porcelany [Архівовано 20 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
• Свято-Георгиевский Городницкий монастырь [Архівовано 2 грудня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)