Відкрити головне меню

Пуерто-Рико — північноамериканська країна, що знаходиться в групі Великих Антильських островів Карибського регіону . Загальна площа країни 13 790 км² (163-тє місце у світі), з яких на суходіл припадає 8 870 км², а на поверхню внутрішніх вод — 4 921 км²[2]. Головний острів Пуерто-Рико — найменший і найбільш східний з Великих Антильських островів, третій за величиною острів Сполучених Штатів та 82-й з найбільших островів світу. Площа країни трохи більша за площу Чернівецької області України.

Географія Пуерто-Рико Picto infobox map.png
Географічне положення Пуерто-Рико
Географічне положення Пуерто-Рико
Континент Північна Америка
Регіон Вест-Індія
Координати 18°15′ пн. ш. 66°30′ зх. д. / 18.250° пн. ш. 66.500° зх. д. / 18.250; -66.500
Площа 13,79 тис. км² (163-тє)
 • суходіл 98,4 %
 • води 1,6 %
Морське узбережжя 501 км
Державний кордон 0 км
Тип гірський
Найвища точка гора Сьєрро-де-Пунта[1] (1338 м)
Найнижча точка Карибське море (0 м)
Тип тропічний
Найдовша річка Ріо-де-ла-Плата (97 км)
Найбільше озеро Ла-Плата (4,05 км²)
Природні ресурси руди кольорових металів
Стихійні лиха посухи, тропічні циклони
Екологічні проблеми ерозія ґрунтів

НазваРедагувати

Офіційна назва — Союз Пуерто-Рико, Пуерто-Рико (англ. Commonwealth of Puerto Rico, Puerto Rico)[3]. Назва країни походить від назви однойменного острова. Спочатку Христофор Колумб, що відкрив острів 1493 року, назвав його Сан-Хуан-Баутіста на честь святого Іоанна Хрестителя. Місцеві індіанці називали свій острів Борінкен. Іспанська влада заснувала на північному узбережжі острова головний порт, місто Сьюдад-Пуерто-Рико (ісп. Cuidad de Puerto Rico), що перекладається як Багате портове місто[4]. З невідомих причин острів і місто обмінялися назвами після 1520-х років.

Історія дослідження територіїРедагувати

Географічне положенняРедагувати

Пуерто-Рико — північноамериканська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Пуерто-Рико на півдні омивається водами Карибського моря, на півночі — безпосередньо водами Атлантичного океану[5]. На заході відділяється водами протоки Мона від Домініканської Республіки на острові Гаїті; на сході, водами Віргінської протоки інша американська заморська територія, Віргінські Острови, відділена від Іспанських Віргінських островів, що належать Пуерто-Рико. Загальна довжина морського узбережжя 501 км[2].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[6]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[2].

Крайні пунктиРедагувати

ЧасРедагувати

Докладніше: Час у Пуерто-Рико

Час у Пуерто-Рико: UTC-4 (-6 годин різниці часу з Києвом)[7].

ГеологіяРедагувати

Пуерто-Рико складається з вулканічних та плутонічних порід від крейдового періоду до еоцену, які перекриті молодшим від олігоцену до останніх карбонатів та інших осадових гірських порід. Більша частина печер та рельєфу карсту на острові були утворені в період від північного олігоцену до останніх карбонатів. Найстаріші породи віком приблизно 190 мільйонів років (юрський період) розташовані у хребті Сьєрра-Бермеджа в південно-західній частині острова. Ці породи можуть являти собою частину океанічної кори, і, як вважають, вони надходять з Тихого океану. Пуерто-Рико лежить на межі між карибською та північноамериканською тектонічними плитами. Це означає, що острів в даний час деформується тектонічними зсувами, викликаними взаємодією цих плит. Ці зсуви можуть спричинити землетруси та цунамі. Ці сейсмічні стреси, разом із зсувами ґрунту, являють собою деякі найнебезпечніші геологічні процеси на острові та північному сході Карибського басейну. Останній великий землетрус стався 11 жовтня 1918 року, при цьому сейсмічний поштовх оцінювався магнітудою в 7,5 балів[8]. Він виник біля берегів Агуадільї і супроводжувався цунамі[9].

Близько 120 км на північ від Пуерто-Рико в Атлантичному океані на кордоні між карибською та північноамериканською плитами лежить Пуерто-Риканський жолоб, найбільший і найглибший жолоб в Атлантиці. Жолоб завдовжки 1754 км і шириною близько 97 км. У самому глибокому місці, що називається Депресія Мілуокі, глибинна сягає 8380 м.

Корисні копалиниРедагувати

Надра Пуерто-Рико багаті на ряд корисних копалин: мідь, нікель, нафту[10].

СейсмічністьРедагувати

ВулканізмРедагувати

РельєфРедагувати

Середні висоти — 261 м; найнижча точка — рівень вод Карибського моря (0 м); найвища точка — гора Сьєрро-де-Пунта (1338 м), 154-те місце у світі серед країн за найвищими точками[1]. Рельєф Пуерто-Рико — переважно гірський, з великими прибережними районами на півночі та півдні. Головний гірський хребет називається Кордильєра-Сентраль (Центральний хребет). Пік Ель-Юнке, один з найвищих у Сьєрра-де-Лукільйо в Національному лісі Ель-Юнке з висотою 1065 м.

Топографія головного острова поділяється на три основних регіони:

Центральна Кордильєра простягається через весь острів, розділяючи його на північний і південний регіони. Гірський регіон становить приблизно 60 % території.

УзбережжяРедагувати

ОстровиРедагувати

Група островів Кулебра, розташована на схід від Пуерто-Рико, на північ від острова В'єкес і на захід від Віргінських островів, складається з головного острова Кулебра і 28 дрібних, незаселених острівців. Рельєф островів в основному гірський, острів Кулебра славиться відомими пляжами. Зі всіх островів лише острови Пуерто-Рико, Кулебра та В'єкес мають постійне населення протягом всього року. На острові Мона населення відсутнє протягом більшої частини року, за винятком співробітників Департаменту природних ресурсів Пуерто-Рико.

КліматРедагувати

Територія Пуерто-Рико лежить у тропічному кліматичному поясі[11]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси[12]. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується[12]. Переважають східні пасатні вітри, достатнє зволоження (на підвітряних схилах відчувається значний дефіцит вологи)[12]. У теплий сезон з морів та океанів часто надходять тропічні циклони[12].

Розташований у тропіках, Пуерто-Рико протягом року має середньорічну температурою 27 °C. Клімат протягом сезону різко не міняється. Температура на півдні, як правило, на кілька градусів вище північної, а температура в центральних внутрішніх горах завжди прохолодніша, ніж на решті території острова. Найвищий рівень температури був у місті Сан-Герман (Пуерто-Рико) — 41 °C, а мінімальна була відзначена на рівні — 4 °C в Айбоніто. Сухий сезон охоплює період з листопада по травень, а вологий сезон збігається з сезоном атлантичного урагану з червня по листопад.

Клімат аеропорту м. Сан-Хуан, Пуерто-Рико (середнє значення за 1981-2010 роки)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 33 36 36 36 36 36 35 36 36 37 36 34 37
Середній максимум, °C 30,8 31,2 32,3 33,2 33,7 33,8 33,5 33,7 34,2 33,8 32,4 30,9 34,8
Середня температура, °C 25,3 25,5 26,1 26,8 27,7 28,5 28,6 28,7 28,6 28,1 27,0 25,9 27,23
Середній мінімум, °C 19,5 19,9 20,3 21,1 22,1 23,1 23,1 23,3 23,2 22,8 21,6 20,5 19,3
Абсолютний мінімум, °C 16 17 16 18 19 19 21 20 21 19 18 17 16
Норма опадів, мм 95.5 60.7 49.5 118.9 149.9 112.0 128.8 138.7 146.6 142.0 161.3 127.5 1431.3
Кількість сонячних годин 237,4 231,2 282,0 268,3 255,2 259,4 280,8 267,8 234,7 227,2 202,4 217,4 2963,8
Кількість дощових днів 17,6 13,9 12,2 13,3 15,7 14,4 18,6 18,5 17,4 17,7 19,6 19,6 198,5
Вологість повітря, % 74.0 72.4 71.0 71.3 74.9 75.5 75.9 76.4 76.4 76.9 76.2 74.7 74.6
Джерело: NOAA[13]

Пуерто-Рико не є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO)[14].

Внутрішні водиРедагувати

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 220 км² зрошуваних земель[2].

РічкиРедагувати

Докладніше: Річки Пуерто-Рико

Річки країни належать басейну Атлантичного океану. На острові більше 50 річок. Більшість із них починають свій витік в центральному районі острова, з Кордильєра-Сентраль, основного гірського хребта Пуерто-Рико, який простягся через весь острів центральною його частиною. Річки в північній частині острова довші і більш багатоводніші, ніж у південній. Таким чином, південь є сухішим і жаркішим, ніж північ. Ці річки утворюють 60 вододілів на всьому острові, де понад 95 % стоку виходить у море. Найбільша річка Ріо-де-ла-Плата, має довжину 97 км, починає свій витік у муніципалітеті Гваяма, тече на північ, утворює на своєму шляху два озера: Карите та Ла Плата і впадає у муніципалітеті Дорадо в Карибське море. Також на північному сході острова тече річка Гранде-де-Лоіза (64 км), на заході — Гранде-де-Аньяско (64 км), на північному заході — Гранде-де-Арцібо (52,8 км), в центральній північній частині острова — Гранде-де-Манаті.

ОзераРедагувати

Докладніше: Озера Пуерто-Рико

Острів Пуерто-Рико має озера, але жодне з них не було утворене природним способом, а шляхом регуляції водного стоку річок за допомогою будівництва гребель[15]. Найбільше озеро на річці Ріо-де-ла-Плата — Ла-Плата (4,1 км²), а також озера: Тортуґуеро (2,4 км²), Лагуна Йоуда (1,37 км²), Карите (1,24 км²).

БолотаРедагувати

Ґрунтові водиРедагувати

ҐрунтиРедагувати

РослинністьРедагувати

Докладніше: Флора Пуерто-Рико

З 1998 року на Пуерто-Рико були виявлені 239 видів ендемічних рослин (234 з яких на головному остові)[16].

Земельні ресурси Пуерто-Рико (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 22 %,
    • орні землі — 6,6 %,
    • багаторічні насадження — 5,6 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 9,8 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 63,2 %;
  • інше — 14,8 %[2].

Ліси Пуерто-Рико добре представлені флорою Експериментального лісу Лукільйо (LEF), які вирощуються Лабораторією довготермінових екологічних досліджень, що знаходиться під управлінням Лісової служби США та Університету Пуерто-Рико[en]. На цьому місці в горах Сьєрра-де-Лукільйо є чотири основні зони життєзабезпечення, виділені на основі температури та опадів (схема Холдріджа, Holdridge System): субтропічний вологий і субтропічний дощовий ліси знаходяться на низьких і середніх висотах, нижній гірський дощовий і нижній гірський вологий ліси на більших висотах. На південно-західному схилі гір знаходиться низькорослий субтропічний вологий ліс.

Див. також: Ліси Пуерто-Рико

Тваринний світРедагувати

Докладніше: Фауна Пуерто-Рико

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Антильської підобласті Неотропічної області[12]. З 1998 року на Пуерто-Рико були виявлено 16 птахів та 39 земноводних і плазунів, що є ендемічними для цих островів (12 і 13 на головному острові, відповідно)[16]. Найбільш впізнаваними ендемічними видами та символом пуерториканської фауни є коква[en] (представники роду Листкові жаби, Eleutherodactylus spp.), маленькі жаби легко розпізнаються за характерним звуком, завдяки якому вони отримали свою назву.

Охорона природиРедагувати

Національний ліс Ель-Юнке[en], раніше відомий як Карибський національний ліс, розташований на північному сході Пуерто-Рико. Це єдиний тропічний дощовий ліс у Національній лісовій системі США[en], є середовищем існування для більшості (13 з 16) видів кокви. Він також є домом для більш ніж 240 рослин, 26 з яких є ендемічними та 50 видів птахів, включаючи папугу Пуерториканський амазон (Amazona vittata), який знаходиться під загрозою зникнення.


Стихійні лиха та екологічні проблемиРедагувати

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: періодичні посухи; урагани[2].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районуванняРедагувати

У фізико-географічному відношенні територію Пуерто-Рико можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Cerro de Punta, Puerto Rico. Peakbagger.com[d], (англ.). 
  2. а б в г д е Puerto Rico, Geography. Factbook
  3. Котляков В. М., 2006
  4. Поспелов Е. М., 2005
  5. Атлас світу, 2005
  6. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 13 September. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  8. Suarez, Luis E. (2012). Puerto Rico. У Paz, Mario. International Handbook of Earthquake Engineering: Codes, Programs, and Examples (Springer Science & Business Media): 401. ISBN 9781461520696. 
  9. Reid, Harry Fielding; Taber, Stephen (1919). The Porto Rico earthquake of 1918 with descriptions of earlier earthquakes: Report of the Earthquake Investigation Commission. Government Print Office. 
  10. Пуерто-Рико // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  11. Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  12. а б в г д ФГАМ, 1964
  13. Monthly Averages for San Juan, PR – Temperature and Precipitation. The Weather Channel. Процитовано 02-02-2018. 
  14. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  15. Los Lagos de Puerto Rico Архівовано 2004-12-25 у Wayback Machine. (ісп.)
  16. а б Puerto Rico UN SYSTEM-WIDE EARTHWATCH Web Site. Оновлено: 16-09-1990 (англ.)

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

  • (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
  • (англ.) Donovan, Steven K.; Jackson, Trevor A. (1994). Caribbean Geology: An Introduction. University of West Indies. с. 289. ISBN 9764100333. 

РосійськоюРедагувати

ПосиланняРедагувати