Відкрити головне меню

Вінцент Корвін-Госевський, чи Гонсевський (лит. Vincentas Aleksandras Korvinas Gosievskis, пол. Wincenty Korwin Gosiewski ; ~ 1620 Волчин — 29 листопада 1662 Острина) — воєначальник і державний діяч Великого князівства Литовського у Речі Посполитій, представник шляхетського роду гербу Сліповрон.

Вінцент Корвін-Госевський
Wincenty Korwin Gosiewski.PNG
Народився 1620
Волчин[d], Берестейський повіт, Берестейське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Помер 29 листопада 1662(1662-11-29)
Острина, Лідський повіт[d], Віленське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Поховання Church of St. Casimir, Vilnius[d]
Громадянство
(підданство)
Alex K Grundwald flags 1410-03.svg Велике князівство Литовське
Діяльність дипломат
Alma mater Падуанський університет
Посада Q11175089?, Польний гетьман литовський, Q2499251? і Q11770519?
Військове звання генерал
Рід Gosiewski family[d]
Батько Олександр Корвін-Госевський
Мати Q63033296?
Діти Тереза Корвін-Госевська і Bogusław Korwin Gosiewski[d]
Slepowron.svg

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у родині відомого дипломата Олександра Госевського, воєводи смоленського. Навчався у Болонському університеті.

Брав участь в придушенні повстання Хмельницького, зокрема у битві під Лоєвом 1649.

15 вересня[1] 1651 року разом з Адамом Киселем, смоленським воєводою Юрієм Глібовичем, брацлавським підсудком Миколаєм Коссаковським у сцпроводі 600 драгунів прибули до Білої Церкви для проведення перемовин з Б. Хмельницьким та його старшиною. Перемовини з Б. Хмельницьким тривали недовго, домовились щодо більшої частини умов Корони, які були менш вигідні, ніж Зборівські угоди. 19 вересня[1] разом з Ю. Глібовичем прибули для укладення остаточного миру. Після початку прочитання укладених домовленостей, де йшлось про відновлення влади шляхти та панщини, прості козаки та повстанці підняли бунт, в тому числі проти гетьмана, тому він з послами заховався у замку, а потім вийшов врукопашну втихомирювати натовп, Іван Виговський вказував, що серед послів немає поляків — тільки русини та литвини. Також натовп втихомирювали Адам Хмелецький, Матвій Гладкий, Іван Богун, Михайло Громика, полковники.[1] Незадоволені почали обстріл вікон (одна татарська стріла ледь не потрапила А. Киселю в голову) та кидали каміння. Посли вибрались із замку під прикриттям гетьмана та старшини, які змушено використали зброю (гетьман булавою вбив кілька бунтівників). Супровід залишив послів тільки посеред степу, вважаючи їх становище безпечним. Однак натовп селян і татар догнав А. Киселя та послів, висадив з екіпажів, забрав у них речі, дороцінності, обдер обшивку ридванів. Кисіль з Косаковським оцінили збитки в 30000 зл., Глібович з Гонсевським — по 100000.[2]

Після початку Московсько-польської війни (16541667 років) Госевський діяв зі своїм військом в литовській частині держави, де зазнав поразки при облозі Могильова (1655). Під час «Шведського потопу» Госевський спочатку керував командуванням литовськими військами на боці шведського короля Карла X Густава, слідуючи політиці Януша і Богуслава Радзивіллів (котрі перейшли на бік шведів), але пізніше повстав проти них зі своїм військом і знову приєднався до Речі Посполитої.

У боротьбі зі шведами дійшов до Варшави. Учасник облоги Тикоцинa та невдалої битви під Варшавою (1656), за якою шведи знову зайняли столицю Польщі. 8 жовтня 1656 у битві під Простками вщент розбив бранденбурзьке та шведське військо. Взяв у полон князя Богуслава Радзівілла. Наступна битва під Філіпповим (22 жовтня 1656) закінчилася поразкою, під час хаосу битви Богуславу Радзивіллу пощастило втекти. У 1658 боровся зі шведами в Інфляндії та Жемайтії.

Після відновлення військових дій проти Московського Царства восени 1658 року потрапив до полону у битві під Вільнюсом і провів в ув'язненний чотири роки. Після звільнення отримав знову всі займані ним посади, ставши одним з прихильників короля Яна II Казимира в його протистоянні з бунтуючою шляхтою. У 1662 був схоплений опозиційними королю литовськими конфедератами і розстріляний.

ПосадиРедагувати

Стольник (1646), підскарбій і писар великий литовський (1652), генерал артилерії литовський (1651), польний гетьман литовський (1654).

НащадкиРедагувати

У шлюбі з Магдаленою Конопацькою (? — 1694) мав сина і двох дочок:

По смерті Вінцента вдова вийшла заміж за підкоморія краківського князя Януша Кароля Чарторийського.

ЗображенняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Юрій Мицик. Іван Виговський. Архів оригіналу за 1 жовтень 2015. Процитовано 30 вересень 2015. 
  2. Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — — С. 369—370. ISBN 5-319-01072-9 (рос.)

ДжерелаРедагувати