Лідський повіт (Велике князівство Литовське)
Лідський повіт (пол. Powiat lidzki) — адміністративно-територіальна одиниця Віленського воєводства Великого князівства Литовського у XV-XVIII століттях. Столиця — Ліда.
| Лідський повіт | |||
|---|---|---|---|
|
Powiat lidzki | |||
| |||
| повіт | |||
| Гімн: Богородиця | |||
| місто | Ліда | ||
| Країна |  ВКЛ
| ||
| край | Білорусь | ||
| федерація |  Річ Посполита
| ||
| Офіційна мова | білоруська, руська, церковнослов'янська; від 1385 ще латина, від 1569 — польська | ||
| Населення | |||
| - повне | литвини, білорусини | ||
| Етнікон | лідці | ||
| Площа | |||
| - повна | 5500 км² | ||
| Дата заснування | 1566 | ||
| окупація Росією | 1795 | ||
| |||
| |||
.jpg)
Географія ред.
На півночі межував з Троцьким повітом Троцького воєводства та Віленським повітом Віленського воєводства, на сході — з Ошмянським повітом Віленського воєводства, на півдні — з Новогрудським та Слонімським повітами Новогрудського воєводства, на заході — з Гродненським повітом Троцького воєводства.
Адміністративний поділ ред.
До цього повіту входили території Лідського гродського (міського), Берштанського, Василишковського, Дубицького, Конявського, Новодворського, Радунського та Стоклиського староств та прилеглі приватні маєтки[1]. Станом на 1790 р. повіт складався з 16 міст і сіл: Острина, Вороново, Белиця[be-tarask], Беняконі[be-tarask], Василішки[be-tarask], Докудаве[be-tarask], Демброве[be-tarask], Желудок, Жирмуни[be-tarask], Заболоть[be-tarask], Іщелне[be-tarask], Ліда, Нача[be-tarask], Новий Двір[be-tarask], Орля[be-tarask], Радунь, Рожанка[be-tarask], Собакинці[be-tarask], Щучин, Ейшишки.
Після окупації західнобілоруських, литовських земель Російською імперією на території колишнього Лідського повіту у складі Слонімської губернії було утворено російський Лідський повіт під час третього поділу Речі Посполитої.
Символіка ред.
У нього була червона повітова хоругва із зображенням герба «Погоні»[2].
Населення ред.
У 1528 році, за даними перепису війська Великого князівства Литовського, у повіті було близько 80 дрібних землевласників.
Лихоліття московської війни проти Литви (середини XVII ст.) спричинило сильні спустошення і в цьому повіті також. Кількість димів зменшилася на 19 %[3].
В середині XVII століття в повіті було 11 860 селянських господарств, а населення становило 94 880 осіб[4]. У 1775 р. в повіті налічувалося 11 723 селянських господарства. У 1790 році чисельність населення повіту становила 102 375 осіб.
Урядники ред.
Лідська шляхта від повіту посилала двох депутатів (послів) на Вальний сейм та двох заступників до Головного Трибуналу. У Ліді збиралися повітові та воєводські сеймики — місцеві станово-представницькі органи.
У Ліді проводилися не лише повітові сеймики, але й підкоморський, земський (сесії проводилися в одній з веж Лідського замку[5]) та гродські суди, і скликалося посполите рушення.
На Гродненському сеймі 12 січня 1793 року, щоби збільшити кількість сенаторів від Великого князівства Литовського, номінували на каштеляна лідського кандидатуру з місцевого повітового маршала, яким на той час був Францишек Олександрович, котрий отримав привілей 26 жовтня 1793 р.. Але в грудні того ж року новою адміністративно-територіальною реформою Речі Посполитої скасовано лідську каштелянію. У результаті лідський каштелян зберіг свій титул, але він не мав сенаторських повноважень.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ (пол.) Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.Tom V: Kutowa Wola — Malczyce. — Warszawa, 1884. — s.338.
- ↑ (біл.) Насевіч В., «Лідскі павет [Архівовано 20 квітня 2020 у Wayback Machine.]» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т.2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С.199. — 792 с. — ISBN 985-11-0378-0 (т.2), ISBN 985-11-0315-2
- ↑ (пол.) Morzy J., «Kryzys demograficzny na Litwie i Białorusi w II połowie XVII wieku» / Józef Morzy. — Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza, 1965. — 405 s. — Tabl. 22, 24. — (Prace Wydziału Filozoficzno-Historycznego — Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Historia 21).
- ↑ (біл.) Г. Сагановіч, «Невядомая вайна 1654 1667 [Архівовано 11 липня 2012 у Archive.is]» / Мн.: Навука і тэхніка, 1995. — 144 с. — ISBN 5-343-01637-5
- ↑ (біл.) Сліўкін В., Прывілей Караля Польскага і вялікага князя Літоўскага Жыгімонта ІІІ аб наданні гораду Лідзе Магдэбурскага права [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.], 14.09.2001 // часопіс «Лідскі Летапісец» № 8.
Джерела ред.
- (біл.) «Тэрыторыя, адміністрацыйны падзел» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя ў 2 тамах. Т.1. — Мн., 2005. — С.34–39.
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4.
- (пол.) «Lida [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]» // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Tom V, S.215-218.
Посилання ред.
- (біл.) Лідзкі павет у Мэтрыцы ВКЛ [Архівовано 29 травня 2020 у Wayback Machine.]
- (біл.) Гісторыя горада і павета [Архівовано 6 липня 2020 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про Велике князівство Литовське. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |