Лідський повіт (Велике князівство Литовське)

Лідський повіт (пол. Powiat lidzki) — адміністративно-територіальна одиниця Віленського воєводства Великого князівства Литовського у XV-XVIII століттях. Столиця — Ліда.

Лідський повіт

Powiat lidzki

Viciebsk, Pahonia. Віцебск, Пагоня (1720).jpg
герб
повіт
Гімн:
Богородиця
місто Ліда
Країна POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg ВКЛ
край Білорусь
федерація Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Офіційна мова білоруська, руська,
церковнослов'янська;
від 1385 ще латина,
від 1569 — польська
Населення
 - повне литвини, білорусини
Етнікон лідці
Площа
 - повна 5500 км²
Дата заснування 1566
окупація Росією 1795
Lidzki paviet. Лідзкі павет.svg

ГеографіяРедагувати

На півночі межував з Троцьким повітом Троцького воєводства та Віленським повітом Віленського воєводства, на сході — з Ошмянським повітом Віленського воєводства, на півдні — з Новогрудським та Слонімським повітами Новогрудського воєводства, на заході — з Гродненським повітом Троцького воєводства.

Адміністративний поділРедагувати

До цього повіту входили території Лідського гродського (міського), Берштанського, Василишковського, Дубицького, Конявського, Новодворського, Радунського та Стоклиського староств та прилеглі приватні маєтки[1]. Станом на 1790 р. повіт складався з 16 міст і сіл: Острина, Вороново, Белиця[be-tarask], Беняконі[be-tarask], Василішки[be-tarask], Докудаве[be-tarask], Демброве[be-tarask], Желудок, Жирмуни[be-tarask], Заболоть[be-tarask], Іщелне[be-tarask], Ліда, Нача[be-tarask], Новий Двір[be-tarask], Орля[be-tarask], Радунь, Рожанка[be-tarask], Собакинці[be-tarask], Щучин, Ейшишкі.

Після окупації західнобілоруських, литовських земель Російською імперією на території колишнього Лідського повіту у складі Слонімської губернії було утворено російський Лідський повіт під час третього поділу Речі Посполитої.

СимволікаРедагувати

У нього була червона повітова хоругва із зображенням герба «Погоні»[2].

Ліда, Радунь, Щучин та Ейшишкі отримали міські герби.

НаселенняРедагувати

У 1528 році, за даними перепису війська Великого князівства Литовського, у повіті було близько 80 дрібних землевласників.

Лихоліття московської війни проти Литви (середини XVII ст.) спричинило сильні спустошення і в цьому повіті також. Кількість димів зменшилася на 19 %[3].

В середині XVII століття в повіті було 11 860 селянських господарств, а населення становило 94 880 осіб[4]. У 1775 р. в повіті налічувалося 11 723 селянських господарства. У 1790 році чисельність населення повіту становила 102 375 осіб.

УрядникиРедагувати

Лідська шляхта від повіту посилала двох депутатів (послів) на Вальний сейм та двох заступників до Головного Трибуналу. У Ліді збиралися повітові та воєводські сеймики — місцеві станово-представницькі органи.

У Ліді проводилися не лише повітові сеймики, але й підкоморський, земський (сесії проводилися в одній з веж Лідського замку[5]) та гродські суди, і скликалося посполите рушення.

На Гродненському сеймі 12 січня 1793 року, щоби збільшити кількість сенаторів від Великого князівства Литовського, номінували на каштеляна лідського кандидатуру з місцевого повітового маршала, яким на той час був Францишек Олександрович, котрий отримав привілей 26 жовтня 1793 р.. Але в грудні того ж року новою адміністративно-територіальною реформою Речі Посполитої скасовано лідську каштелянію. У результаті лідський каштелян зберіг свій титул, але він не мав сенаторських повноважень.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. (пол.) Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.Tom V: Kutowa Wola — Malczyce. — Warszawa, 1884. — s.338.
  2. (біл.) Насевіч В., «Лідскі павет» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т.2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С.199. — 792 с. — ISBN 985-11-0378-0 (т.2), ISBN 985-11-0315-2
  3. (пол.) Morzy J., «Kryzys demograficzny na Litwie i Białorusi w II połowie XVII wieku» / Józef Morzy. — Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza, 1965. — 405 s. — Tabl. 22, 24. — (Prace Wydziału Filozoficzno-Historycznego — Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Historia 21).
  4. (біл.) Г. Сагановіч, «Невядомая вайна 1654 1667» / Мн.: Навука і тэхніка, 1995. — 144 с. — ISBN 5-343-01637-5
  5. (біл.) Сліўкін В., Прывілей Караля Польскага і вялікага князя Літоўскага Жыгімонта ІІІ аб наданні гораду Лідзе Магдэбурскага права, 14.09.2001 // часопіс «Лідскі Летапісец» № 8.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати