Вулиця Максима Кривоноса (Львів)

Ву́лиця Макси́ма Кривоно́са — вулиця у Галицькому районі Львова, що бере свій початок від площі Данила Галицького, проходить південним схилом Замкової гори до перевалу між Горою Лева і Замковою, де переходить у вулицю Опришківську. З непарного боку відгалужуються вулиці Насипна, Замкова, Княжа, Високий Замок, з парного — вулиці Винниченка, Гуцульська, Довбуша. Ділянка вулиці, від площі Данила Галицького до перехрестя з вулицею Гуцульською, належить до охоронної зони ландшафтного парку «Знесіння». Решта вулиці є межею ландшафтного парку та його охоронної зони.

Вулиця Максима Кривоноса
Львів
Кам'яниця на кул. Кривоноса, 7
Кам'яниця на кул. Кривоноса, 7
Кам'яниця на кул. Кривоноса, 7
МісцевістьІсторичний центр Львова
РайонГалицький
Назва на честьМаксима Кривоноса
Колишні назви
Ерцбішофсґассе, Роте Клоста / Артилерієґассе, Театинська, Шльосберґштрассе, Театинська
австрійського періоду (українською)Ерцбішофсґассе, Роте Клоста / Артилерієґассе
австрійського періоду (німецькою)Erzbischofs Gasse, Rothe Kloster / Artillerie Gasse
польського періоду (польською)Teatyńska
радянського періоду (українською)Театинська
Загальні відомості
Протяжність800 м
Координати початку49°50′40″ пн. ш. 24°02′00″ сх. д. / 49.8444528° пн. ш. 24.0334833° сх. д. / 49.8444528; 24.0334833Координати: 49°50′40″ пн. ш. 24°02′00″ сх. д. / 49.8444528° пн. ш. 24.0334833° сх. д. / 49.8444528; 24.0334833
Координати кінця49°50′51″ пн. ш. 24°02′30″ сх. д. / 49.8475639° пн. ш. 24.0417972° сх. д. / 49.8475639; 24.0417972
поштові індекси79008[1]
Транспорт
Рухдвосторонній
Покриттяасфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки№ 1, 6, 35, 37[2]
ХрамиКостел Казимира і монастир реформатів
Державні установиДП «НДІ метрології вимірювальних і управляючих систем»,
Територіальне управління ДБР
Навчальні закладиЛьвівський державний університет внутрішніх справ,
ДНЗ «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу»
Поштові відділенняВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудовакласицизм, сецесія, конструктивізм 1960-х років
Парки«Знесіння»
«Високий Замок»
«На Валах»
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapпошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Максима Кривоноса у Вікісховищі

Назва

ред.

Початкові назви в різний спосіб пов'язані з колишньою будівлею Колегією театинів, що розташована на ній.

  • Від початку XIX століття й до 1860 року — Ерцбішофсґассе[3].
  • 1860 — 1871 роки — Роте Клоста або ж Червоного кляштору. Назва походить від червоної черепиці, якою було покрито дах колегії театинів.[4]. Згодом — Артилерії. Власне через те, що монастир був перетворений 1785 року на казарми артилерії[5][3].
  • 1871 — 1942 роки — вулиця Театинська, що походить від назви чернечого ордену театинів, котрому монастир початково належав[6]. 1890 року до вулиці Театинської приєднано частину вулиці Шкарпової (нині — вулиця Насипна), що дало змогу подовжити вулицю до площі Стрілецької (нині — площі Данила Галицького)[3].
  • 1942 — 1944 роки — під час німецької окупації вулицю було перейменовано на Шльосберґштрассе або ж Замкова гора[7].
  • У червні 1944 року повернена передвоєнна назва — вулиця Театинська[8], а від грудня того ж року — вулиця Кривоноса, названа на честь Максима Кривоноса, козацького ватажка, полковника, котрий 15 жовтня 1648 року керував першим в історії успішним штурмом Високого замку, біля підніжжя якого прокладена вулиця[9][10].

Забудова

ред.

У забудові вулиці Максима Кривоноса переважають класицизм, віденська сецесія та конструктивізм 1960-х років[11]. Декілька будинків внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Будинки

ред.
 
Церква свмч. Климентія Шептицького (2022)

№ 1 — колишні Костел святого Казимира і монастир реформатів. Костел збудований у 16561664 роках. У 1730-х роках перебудований коштом київського ловчого Франциска Завадського. До перебудови ймовірно міг бути залучений Паоло Фонтана.[12] За радянських часів упродовж 1950–1970-х років була трудова виправна колонія № 1 для неповнолітніх дівчат. Від 1980-х років весь комплекс перебував в користуванні Міністерства внутрішніх справ СРСР, а нині належить Міністерству внутрішніх справ України. 2007 року костел передали українській греко-католицькій церкві під посвятою блаженного отця Климентія Шептицького. Нині корпусах монастиря розташований навчальний корпус Львівського державного університету внутрішніх справ.[13] Обидві будівлі внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 139-м (монастир реформатів) та № 1327-м (костел святого Казимира)[2].

 
Фігура Святого Вінсента де Поля (автор Антон Попель)

№ 1а — колишній шпиталь і дім убогих святого Вінсента де Поля. Заснований 1714 року монахинями ордену сестер Милосердя («Шариток»). Багаторазово перебудовувався, зокрема, архітектором Альфредом Каменобродським наприкінці XIX століття. У 19091910 роках корпуси перебудовано й доповнено ще одним новим за проєктом Ігнатія Кендзерського та Адама Опольського[14].

№ 3 — на цьому місці стояв будинок професора української гімназії, священика Івана Рудовського, збудований 1911 року за проєктом Петра Тарнавецького[15]. На початку XX століття в будинку мешкав архітектор Якуб Фельд[16], інспектор української кредитної спілки «Дністер» Осип Кузьмич[17], діяч українського руху в Галичині, депутат австрійського парламенту Ксенофонт Охримович[18], український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець Лонгин Цегельський[19]. Будинок зруйнований 1944 року. У 1960-х роках тут споруджена чотириповерхівка. Ще на початку XIX століття під схилом гори на подвір'ях будинків № 3, 5, 7 розміщувався цвинтар, що позначений на мапі Львова 1828 року.

№ 6 — будівля колишньої колегії театинів, споруджена у 17381746 роках за проєктом архітекторів Нікола Сальві і Гаетано К'явері. У 1785 році йосифинською касатою, яка стосувалася ліквідації дрібних чи малозаселених монастирів, колегію закрили, театинці виселені, а у приміщенні влаштовано казарми артилерії[20] «Червоний кляштор» використовували як казарми до 1989 року. Нині тут міститься Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем»[21] та Територіальне управління Державного бюро розслідувань України. Будівля колишньої колегії театинів внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 603-м[2].

Докладніше: Колегія театинів

№ 7 — чиншова кам'яниця збудована у 19031907 роках за проєктом Альфреда Захаревича. У стилі фасаду відчитуються риси модернізованого ампіру[22][23]. Попередній будинок на цьому місці був споруджений за проєктом Едмунда Келера у 1864 році[24]. У міжвоєнний період у будинку мешкав польський священник, мистецтвознавець і історик релігії, катехит у школах міст Львова та Тернополя, згодом професор кафедри церковного мистецтва Львівського університету о. Владислав Жила[25]. Також мешкав посол від округи Ярослав до Галицького сейму 9-ї та 10-ї каденцій Владислав Яґль[26].

 
Кам'яниця Франциска Сковрона (вул. Кривоноса, 10)

№ 9 — у 1900—1916 роках в будинку містилася редакція, українського сатирично-гумористичного часопису «Комар» (редактор Іван Кунцевич)[27].

№ 10 — початково був власний будинок архітектора Франциска Сковрона. Фасад спроєктований Іполітом Слівінським, неорококове скульптурне оздоблення ймовірно Антона Попеля[28]. До 1939 року це була бурса імені Митрополита Андрея Шептицького. У 1974—1992 роках — навчальні приміщення технічного училища № 2 (нині — Львівський коледж «Інфокомунікації» Національного університету «Львівська політехніка», що розташований на вул. Січових Стрільців, 7)[29]. Від 1994 року тут діє Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України[30].

№ 12а — в будинку за радянських часів працювала майстерня з ремонту взуття.

№ 13 — на цьому місці стояв власний дерев'яний будинок Юліана Зеліберга, каліграфа намісника Галичини та засновника першого в Галичині товариства глухонімих «Надія». Зруйнований під час другої світової війни.

№ 14 — у цьому будинку на початку XX століття містився ресторан Менахема Масса[31].

№ 15 — у 1903—1906 роках в будинку містилися редакції газети «Руский селянин». Редакторами видання були Ж. Гольоб та В. Дем'янчук[32].

№ 18 — в будівлі міститься Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу», засноване 10 червня 1946 року, як профтехшкола[33].

№ 18а — студентський гуртожиток Державного навчального закладу «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу». Споруда стилізована у неороманському стилі.

№ 19 — в будинку на початку XX століття містилася редакція руського (українського) місячника «Економіст», заснованого українським громадським діячем Костянтином Паньківським[34].

№ 29 — у цьому будинку мешкав польський фізик та математик, професор Львівської політехніки, вчитель середньої школи Вітольд Еразм Рибчинський[35].

№ 31, 33, 35, 37 — комплекс з двох триповерхових та двох чотириповерхових чиншових кам'яниць, збудований у 19111912 роках за проєктом Станіслава Данковського з архітектурно-будівельного бюро Зиґмунта Федорського на замовлення підприємців Якуба Зільберштайна та Шимона Фрея[36]. В декорі кам'яниць переважають елементи неороманського (неоготичного) стилю. Частковий дозвіл на заселення приміщень власники отримали у березні 1913 року, а на частину приміщень цокольного поверху — у червні того ж року[37]. Кам'яниці під № 35 та № 37 внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 957-м та № 958-м відповідно[2]. На початку XX століття в кам'яниці № 31 мешкав український фольклорист, правник доктор Олександр Бариляк[38], в кам'яниці № 37 — віце-директор Крайової спілки промисловців Владислав Берґель[39], директор кредитної спілки Станіслав Хоміцький[40], ректор духовної семінарії о. Юзеф Ґаворшевський[41], до 1919 року мешкав український вчений-правник і політичний діяч, автор проєкту Конституції ЗУНР, професор австрійського цивільного права у Львівському університеті Станіслав Дністрянський[42]. На початку XX століття в будинку № 33 мешкав директор львівського «Луна-парку»[43] Макс Буркер[44], повоєнні роки в будинку мешкала відома українська письменниця Ірина Вільде[45]. У будинку № 35 мешкав архітектор Міхал Лужецький[46].

Транспорт

ред.

Якщо уважно придивитися до будинків при вулиці Кривоноса, то можна побачити тримачі розтяжок контактної мережі на згадку про те, що тут колись курсував трамвай. Це був одноколійний трамвайний маршрут № 12, який прямував від вулиці Суворова (нині — вулиця Сахарова) та доходив аж до головної алеї парку Високий Замок[47], але був найскладнішою трамвайною лінією Львова. Маршрут ліквідували 1969 року через неможливість експлуатації на ній нових важких вагонів, а згодом розібрали рейки та заасфальтували вулицю[11].

Примітки

ред.
  1. а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 20 серпня 2022.
  2. а б в г Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 20 серпня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. а б в Проект «Вулиці Львова»: вулиця Кривоноса М. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 18 січня 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
  4. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 101.
  5. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 98.
  6. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 122.
  7. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 118.
  8. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 93.
  9. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 32.
  10. Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 67.
  11. а б 1243 вулиці Львова, 2009.
  12. Архітектура Львова… — С. 130—131.
  13. Оксана Бойко, Василь Слободян. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Кривоноса, 01 — церква блаженного о. Климента Шептицького (колишній костел св. Казимира). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 8 серпня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. Архітектура Львова… — С. 330, 439.
  15. Piotr Tarnawiecki, architekt lwowski… — S. 81.
  16. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 106.
  17. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 237.
  18. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 307.
  19. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 663.
  20. Архітектура Львова… — С. 146—148.
  21. Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем, ДП. infomisto.com. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 8 серпня 2020.
  22. Архітектура Львова… — С. 482.
  23. Енциклопедія Львова: в 4 т / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д-Й. — С. 413. — ISBN 978-966-7007-69-0.
  24. Бірюльов Ю. О. Кеглер (Келер, Кьоглер) Едмунд // Енциклопедія Львова: в 4 т / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 177. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  25. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1916… — S. 360.
  26. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 172.
  27. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 629.
  28. Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 118. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
  29. Історія Львівського коледжу «Інфокомунікації». vsp-lki.lviv.ua. Архів оригіналу за 4 липня 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
  30. Структура НАПН України. Львівський НПЦ професійно-технічної освіти. naps.gov.ua. Національна академія педагогічних наук України. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 9 серпня 2020.
  31. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 586.
  32. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 630.
  33. Офіційна сторінка ДНЗ «ЛВПУ технологій та сервісу». lvivproflicej.com.ua. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 7 серпня 2020.
  34. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 628.
  35. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 363.
  36. Архітектура Львова… — С. 492.
  37. Ольга Заречнюк. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Кривоноса, 31 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 8 серпня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  38. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1916… — S. 18.
  39. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1916… — S. 23.
  40. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1916… — S. 53.
  41. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1916… — S. 97.
  42. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1916… — S. 69.
  43. Марек Мюнц. Проєкт «Міський медіаархів»: Луна-парк. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 20 серпня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  44. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 56.
  45. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Кривоноса, 33 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 8 серпня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  46. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 261.
  47. Львов: справочник, 1949.

Джерела

ред.

Посилання

ред.