Відкрити головне меню

Вулиця Січових Стрільців — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від вулиці Гнатюка до перехрестя із вулицями Крушельницької і Словацького та утворює перехрестя з вулицею Костюшка, а також прилучається вулиця Університетська.

Вулиця Січових Стрільців
Львів
Вигляд на вул. Січових Стрільців від парку ім. Івана Франка
Вигляд на вул. Січових Стрільців від парку ім. Івана Франка
Район Галицький
Назва на честь Українських Січових Стрільців
Колишні назви
Маєра, Маєрівка, 3 Травня, 17 Вересня, 29 Юніштрассе, 3 Травня, 17 Вересня
австрійського періоду (українською) Маєра
австрійського періоду (німецькою) Majera
польського періоду (польською) Majerówka, 3-go Maja
радянського періоду (українською) 17 Вересня
радянського періоду (російською) 17 Сентября
Загальні відомості
Протяжність 350 м
Координати початку 49°50′28″ пн. ш. 24°01′32″ сх. д. / 49.8413861° пн. ш. 24.0257167° сх. д. / 49.8413861; 24.0257167
Координати кінця 49°50′20″ пн. ш. 24°01′20″ сх. д. / 49.8389444° пн. ш. 24.0224417° сх. д. / 49.8389444; 24.0224417
Поштові індекси 79007[1]
Транспорт
Маршрутні таксі № 33[2]
Зупинки громадського транспорту «вул. Січових Стрільців»[2]
Рух односторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 1,2,3,4,5,6,9,12,14[3]
Державні установи відділення «Ощадбанку»
Навчальні заклади львівський коледж «Інфокомунікації» НУ «Львівська політехніка», львівський навчально-науковий інститут університету банківської справи; інститут післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки і факультет міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка
Заклади культури Наукова бібліотека Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького
Поштові відділення ВПЗ № 7 (вул. Гребінки, 6)[1]
Аптеки «Алтея»
Забудова сецесія, історизм, класицизм
Парки Парк імені Івана Франка
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Січових Стрільців (Львів) на Вікісховищі

Зміст

НазваРедагувати

ІсторіяРедагувати

Вулиця прокладалась у 1840–х роках серед садів, які належали ботаніку та помологу Йозефу Меєру, за що і отримала назву Маєрівка. Спочатку вулиця забудовувалась віллами та невеликими палациками. Однак згодом місто поглинуло цю околицю, й до кінця XIX століття вулиця була забудована великими кам'яницями.[5] Будівництво у 1877-1881 роках Галицького крайового сейму (нині головний корпус ЛНУ ім. Франка) пожвавило подальший розвиток дільниці і вже у міжвоєнний період тут зосередилось більшість фінансових установ міста, зокрема, дисконтний Варшавський банк, земський кредитний банк, акційний спілчанський банк, Австро-Угорський банк та багато інших.[6] До другої світової війни її називали львівською «Волл-Стріт».[5]

ЗабудоваРедагувати

У забудові вулиці переважають архітектурні стилі — сецесія, історизм, класицизм. Декілька будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення:[3]

№ 2. Найстаріший на вулиці[5] чотириповерховий наріжний житловий будинок, збудований у 18461847 роках у стилі пізнього класицизму, як прибутковий дім графа Каєтана Карницького. Автор проекту невідомий. Дім прикрашено роботами невідомого послідовника Антона Шімзера — рельєфами грифонів, орлів, скульптурними картинами «Амур на спині сфінкса», «Лисиця бореться зі змією»[5] та аттику, який утворюють два леви, що тримають картуш з рельєфним зображенням Святого Архістратига Михаїла. Від 1891 року в будинку діяв ресторан «Центральний», за радянських часів — кафе «Чанахи», за часів незалежності кафе переобладнали на «Бістро», але останнім часом тут працєю магазин побутової техніки «Еліт».[7] Наприкінці 1930-х років цю ж саму адресу мало бюро доставки будівельних матеріалів Станіслава Матальського.[8] У 1940-1950-х роках тут був трест «Головмука».[9] До 1980-х років будинок прийшов до стану цілковитої руїни і в 1990-х роках капітально відремонтований.[10] 14 липня 2011 року тут відкрився перший виномаркет всеукраїнської мережі «Поляна».[11] Нині тривають ремонтні роботи усередині приміщення.

№ 3. Колишній будинок Дирекції залізниць, споруджений із застосуванням стилів неоренесансу та необароко у 18851887 роках. Спорудженню передував конкурс, на якому обрано проект Вінцента Равського-молодшого. Триярусний колонний портик увінчано аттиком зі скульптурою Меркурія у польоті авторства Леонарда Марконі. Від 1897 року тут розмістився один із найпрестижніших у Львові готель «Імперіал».[12] У попередньому будинку, що стояв на цьому місці від 1878 року знаходилось бюро львівського архітектора табудівничого Зигмунта Кендзерського.[13] 2014 року у фасаді зі сторони проїзду «Крива липа» пробито вхід і добудовано двоповерховий майданчик ресторану.[14]

№ 4. Нині на першому поверсі будинку міститься львівське відділення № 3 ПАТ «Банк Інвестицій і заощаджень»,[15] а також в будинку містяться салон краси «Silk&Pearls»,[16] весільний салон «Wedberry's», офіс мережі турагенств «Join UP!» та український центр вивчення громадської думки «Соціоінформ».[17]

№ 5. Колишній прибутковий дім. Від 1868 року тут діяв фотосалон Едварда Тшемеського, який окрім фотографії займався тиражуванням креслень, ілюструванням наукової літератури.[18] Близько 1902 року тут влаштував свою майстерню скульптор-модерніст Станіслав Казимир Островський[19]. У внутрішньому дворі знаходиться двоповерховий будинок-флігель, споруджений 1898 року за проектом Івана Левинського у стилі історизму для зберігання колишньої приватної бібліотеки та малюнків Павліковських, яка містилась тут до 1921 року. Нині це бібліотека Товариства сліпих.[20] У міжвоєнний період в будинку містилися Земський кредитний банк та львівський відділ Лодзинського депозитного банку,[21] торговельно-промисловий дім «Аустрополь» та фотоательє Губера.

Також у 1929-1936 роках у цьому ж будинку діяла легальна кооперативна видавничо-торговельна спілка «Книжка» (повна назва — «Видавнича спілка „Книжка“ з обмеженою порукою у Львові»), що займалося друком та розповсюдженням літератури комуністичного спрямування, засноване Володимиром Огоновським та Л. Кухтою. Після арешту засновників спілки у червні 1931 року, спілкою до вересня 1932 року керувала Надія Кухта.[22]

За радянських часів, у 1950-х роках, тут містилося навчально-виробниче підприємство товариства глухонімих, обласний автомотоклуб та облторг,[23] у 1960-1980 роках — туристичний клуб «Карпати», а також з того часу в будинку, що знаходиться на подвір’ї розташована та функціонує Львівська обласна організація Українського товариства сліпих і бібліотека для незрячих та працювало кафе «Молочне». В цьому будинку у перші роки незалежності також містилося виставкове бюро «Експобізнессервіс», піцерія «Нью-Йорк» та магазин будматеріалів «Європлак».[24] Комерційні площі першого поверху будинку нині займають кав'ярня Львівської майстерні шоколаду (офіційно відкрита 1 травня 2013 року)[25] та від 2015 року ресторан «Red Pepper».[26] Тут також міститься львівський обласний осередок партії «Українське об'єднання патріотів — УКРОП».

№ 6. Кам'яниця збудована у 1870-х роках за проектом архітектора Едмунда Келера для родини графа Бадені. Приміщення будинку декоровано в стилі неорококо. Над вікнами другого поверху були встановлені герби родин Бадені та Маєрів під графською короною. У 1938 році Станіслав Бадені подарував будинок Університету. Нині тут Наукова бібліотека Медичного університету, в залах якої збереглась неорокайльна ліпнина стелі й інші автентичні елементи інтер'єру.[27]

 
Львів, вул. Січових Стрільців 8 (1919 рік)
 
Гвинтові сходи в будинку № 8 по вул. Січових Стрільців у Львові

№ 7. Від часу побудови кам'яниці тут містився Акційний спілчанський банк. У міжвоєнний період одне з приміщень першого поверху будинку займала крамниця фабрики парфумів та косметики «L'Esprit» доктора В. Айзенберга,[28] а також магазин килимів Тасса та продаж друкарських машин Уріха.[29] Від 1939 року до 1976 року тут містився електротехнічний технікум,[30] від 1976 року — профтехучилище зв’язку. У вересні 1976 року навчальному закладу було передано це приміщення на тодішній вулиці 17 Вересня, 7. У 1978 році навчальний заклад реорганізовано у Технічне училище № 59, від 1984 року — середнє професійно-технічне училище (СПТУ) № 59, а від 1992 року — у Професійно-технічне училище № 59. Нині — Львівський коледж «Інфокомунікації» НУ «Львівська політехніка».[31] На першому поверсі тут також містяться чоловіча перукарня «Вальгалла Барбершоп» та аптека «Алтея».

№ 8. У цьому будинку 1901 року народився і прожив із родиною один рік майбутній польський поет Мар'ян Гемар.[32] З 1902 року в будинку знаходилось Львівське староство[33], а в міжвоєнний час — адвокатська канцелярія Романа Отто та видавництво «Mercury».[34] За довідником 1929 року, тут знаходився Банковий дім Ґрюса.[35] Нині тут містяться магазин жіночого одягу «Париж-Львів», інтернет-магазин техніки та аксесуарів «Ябко», весільний салон «Зеновія», крамниця канцтоварів, хостел «Комфорт» та точильна майстерня.

 
Вигляд з балкону будинку № 8 на вулицю Січових Стрільців у Львові

№ 9. Єдина банківська споруда, зведена у період історизму, яка досі використовується за призначенням. Нині тут розміщене відділення № 10013/03 ПАТ «Державний ощадний банк України». Дім у стилі флорентійського ренесансу споруджено у 18971898 роках для Австро-Угорського банку. Проект Юліана Захаревича та віденського архітектурного бюро Фельнера і Гельмера.[5] Завдяки застосуваню металевих перекриттів архітекторам вдалось створити великий операційний зал без колон та масивних перегородок. Скульптурні зображення людських голів на фасаді виконав ймовірно Леонард Марконі.[36] Зал реконструйовано в стилі модернізованого неокласицизму у 19141917 роках за проектом Івана Багенського.[37] До першої світової війни тут містився Австро-угорський банк, у 1920-1930-х роках — Польський промисловий банк,[5] а також львівський відділ поштової ощадної каси.[21] За радянських часів крім ощадної каси тут містився клуб міліції,[38] що славився своїми танцювальними вечорами.[39]

№ 10. Колишня кам'яниця будівничого Самуеля Галля в стилі класицизму, оздоблена 1844 року рельєфами невідомого скульптора — жіночими масками та фігурками путті.[40] У міжвоєнний період на першому поверсі будинку містився ресторан Якуба Михальського.[41] та крамниця парфумів та косметики «Diveer-Paris»,[28] а також містилося фотоательє «Ріволі», меблевий магазин Цайсера та єврейська громадська організація «Бней-Бріт»[ru]. На часі німецької окупації, у 1941-1944 роках, тут діяв український Літературно-мистецький клуб. У радянський час тут працювала чайна, а також від повоєнних років тут міститься Державна заслужена хорова капела України «Трембіта»,[42] від часу незалежності з’явилися салон ігрових автоматів та нотаріальна контора.[43] Нині тут містяться офіс благодійного фонду «Українсько-німецька перспектива», адвокатська фірма «Логуш, Борсук, Бронфман і Калишевич», Вабі Сабі (азійська кухня), М-паб «Студентський» та комісійний магазин «Luhovsky».

№ 11. Житловий будинок, зведений 1901 року за проектом Карела Боубліка.[44] 1902 року на другому поверсі будинку відкрито кав'ярню під назвою «Американська».[45] У попередньому будинку, що знаходився на цьому місці і належав графині Р. Лянцкоронській, у 18801881 роках діяла майстерня скульптора Тадеуша Блотницького. За короткий час він виконав тут низку робіт, зокрема статую Світезянки на замовлення магістрату для фонтану на площі Галицькій.[46] В партері кам’яниці до 1912 року містився Салон мистецтва Лятура. Наступні десятиліття у партері діяв кінотеатр зі зміною назв і власників.

Так, протягом 1912-1918 років в партері будинку діяв кінотеатр «Еліт» Ісаака та Абіша Вехслерів, а обабіч нього в будинку діяли фотосалони: «Ріволі» та «Ван Дик», а на другому поверсі працювала кав’ярня «Американська» Якуба Клярфельда. У 1926-1931 роках — кінотеатр «Ванда» Генрика Шеера,[47] а також за довідником 1929 року в будинку розташовувався Польський гарантійний банк.[5] У 1931–1933 роках — кінотеатр «Оаза» (власником була центральна каса сільськогосподарських союзів), 1933–1944 роках — кінотеатр «Муза» (власниками були центральна каса сільськогосподарських союзів та подружжя Хільди і Шуліма Розенбахів).[47] Приміщення, розташовані обабіч кінотеатру, напередодні війни займали крамниця галицького нафтового товариства «Галіція»[48] та гуртовня колоніальних товарів Юліуша Прівеса.[28]

У радянський період, 1944–1991 роках — кінотеатр «Кінотеатр ім. Зої Космодем'янської»,[47] обабіч якого були Львівське обласне управління кінофікації та львівський обласний союз кінофотопрацівників,[49] а також у 1940-1950-х роках тут містився фінансово-кредитний технікум.[30]

У 1991 році кінотеатр перейменовано на «Левеня». 1993 року приміщення кінотеатру передано на баланс міста, а наприкінці 1990-х років кінопокази тут припинилися і вже 2000 року державне КП «Левеня» було ліквідовано, а кінотеатр остаточно припинив свою діяльність.[47] Нині тут містяться Львівський навчально-науковий інститут університету банківської справи[49] та ресторан «Інтемпо».

№ 12. Прибутковий будинок банкіра Мойсея Рогатина, збудований за проектом Романа Фелінського у стилі пізньої сецесії, поєднаної з німецьким «югендштилем». Проект 19111912 років, реалізація тривала до 1913 року. Скульптурне оздоблення у вигляді двох лицарів, що тримають геральдичний щит виконав Тадеуш Блотницький, як і барельєфи з фігурами ангелів і демонів на стінах будинку. На першому поверсі містилась кав'ярня «Ренесанс» з інтер'єром оформленим за ескізами Фелінського з великими алегоричними полотнами Фелікса Вигживальського.[50] Перед початком другої світової війни в будинку містилися банковий дім Якоба Уляма,[21], пансіонат «Каштелянка»,[51] пансіонат «Каштелянка», страхове товариство «Пласт», львівська філія італійської страхової компанії «Riunione Adriatica di Sicurtà»[it].[52]

За радянських часів, у 1960-1970 роках, тут містилося популярне серед студентів ЛНУ ім. Франка та львівського політехнічного інституту кафе «Веселка». На початку 1980-х років кафе переробили на ресторан «Фестивальний», а у другій половині 2000-х років тут відкрили ресторан української національної кухні «Пузата хата».[39]

№ 13. Чотириповерхова наріжна кам'яниця (інша адреса — вул. Костюшка, 8), споруджена 1869 року за проектом архітектора Едмунда Келера. Наприкінці ХІХ — початку ХХ століття тут містився Кредитний банк, у 1919–1939 роках будівля належала нафтовому товариству «Галичина» та крамниця фотоапаратів «Кінофот». Наприкінці 2000-х років тут містилося відділення «Надра Банку», крамниці годинників «Секундочка», взуття «Браво» та «Копіцентр».[53] В приміщенні, яке займав банк міститься продуктовий магазин торговельної мережі «Близенько», а замість «Секундочки» — магазин електроніки та ІТ-послуг «Apple Room VIP».

№ 14. Чотириповерхова неоренесансова кам'яниця, збудована у 18831884 роках за проектом архітектора Юліана Захаревича, як приватна кам’яниця посла до сейму Станіслава Брикчинського. Близько 1900 року Брикчинський продає свою кам’яницю Галицькому кредитному банку, а наприкінці 1900-х років новим власником стає провідна австрійська банківська установа «Королівсько-цісарський упривілейований кредитний заклад торгівлі і промислу» (нині — сучасний Creditanstalt). На замовлення львівської філії цієї банківської установи архітектурне бюро Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича-молодшого виконало проект ґрунтовної реконструкції будинку. У 1909–1911 роках згадана фірма провела реконструкцію будинку. Зокрема, головний вхід був перенесений на південний фасад, у подвір’ї добудували простору операційну залу. На початку 1920-х років кам'яниця перейшла у власність Варшавського дисконтного банку. На замовлення нового власника у 1922–1923 роках за проектом Міхала Уляма здійснено надбудову п'ятого поверху та мансардного ярусу будинку. У 1926 році були зміцнені опори сходової клітки. По війні будинок перейшов у власність університету. Нині тут міститься юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.[54]

№ 15. У міжвоєнний період в будинку містився центральний кооперативний банк «Крайової спілки кредитової»,[21] також магазин канцелярського приладдя «Економат» Гандельсмана, букіністична крамниця Шульберґа та продаж автопокришок «Sair». Наприкінці 2000-х років — кафе-клуб «Стрілець» та продуктова крамниця «Провіант».[55]

№ 16. Колишній дім філії краківського страхового товариства «Флоріанка» (інша назва — «Товариство взаємних убезпечень у Кракові»). Збудований у стилі неоренесансу за проектом Юліуша Гохберґера у 1887 році, за іншими даними — архітектор Людвік Балдвін-Рамулт.[56] Фасад прикрашала статуя святого Флоріана, покровителя Кракова (нині втрачена).[57] Страхове товариство було власником будинку до кінця 1930-х років. Але не всі приміщення використовували як банківські офіси. Відомо, що на верхніх поверхах були влаштовані помешкання. Наприкінці 1880-х років частину приміщень винаймало шляхетське казино. У 1940-1950-х роках тут були трести «Львіввуглерозвідка» та «Львіввуголь»,[9] пізніше власником будівлі став львівський університет. Нині тут міститься Інститут післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки Львівського національного університету ім. І. Франка.[58]

№ 17. Триповерхова чиншова кам’яниця, збудована у 1878–1879 роках за проектом архітектора Міхала Фехтера у стилі неоренесансу на замовлення Еліаша та Шимона Гешелесів. Вже 1 червня 1880 року новими власниками будинку стали Клара Розенштайн та Анна Берлінер. Наступні роки кам’яниця належала лише представникам єврейської громади: до 1920-х років — родині Ґольдбаумів, упродовж 1930-х років — родині Франзосів. На замовлення Соломона Ґольдбаума протягом 1900-1913 років архітектор Саломон Рімер здійснив переробку вікон першого поверху на двері крамниць та пробив широкі прорізи вітрин, укріпивши стіни металевим каркасом. Нині — житловий багатоквартирний будинок, перший поверх якого займають приміщення комерційного призначення: крамниці, заклади побутового обслуговування тощо.[59]

№ 19. Колишній прибутковий будинок княгині Кароліни з Соколовських Понінської. Розробкою проекту займалося архітектурне бюро Івана Левинського. Будинок споруджений у 18891890 роках за проектом Яна Томаша Кудельського[60] у стилі неоренесансу. 1901 року будинок перейшов у власність до Калікста Понінського, спадкоємця княгині Понінської. 1903 року будинок придбав президент торгово-промислової палати Самуїл Горовіц. У міжвоєнний період колишня кам’яниця Понінської належала Міхалу Мар’яну Баворовському.[61] Тут також був відділ страхового товариства «Сілезія».[52] По війні елітний житловий будинок переобладнали під навчальний заклад. У 1940-1950-х роках тут містився гірничо-паливний технікум,[30] згодом — на університетський корпус. Нині тут міститься факультет міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка.[61]

№ 21. Чотириповерховий чиншова кам'яниця, споруджена у 1874–1875 роках за проектом архітектора Емануеля Ґалля у стилі неоренесансу як приватний будинок Емануель та Юзефа Галлів. Фасад оформлено орнаментальними рельєфами. 1893 року до правої офіцини кам’яниці була добудована пральня. На початку ХХ століття власником будинку був відомий львівський лікар Фердинанд Обтулович. Родині Обтуловичів будинок належав до 1930-х років. Нині — житловий багатоквартирний будинок, а у приміщеннях першого поверху містяться низка офісів, кафетерій, у тильній офіцині — копіювальний центр.[62]

ТранспортРедагувати

ТролейбусРедагувати

У 1966 році тодішньою вулицею 17 Вересня (нині — вулиця Січових Стрільців) було прокладено тролейбусну лінію та облаштовано кінцеву зупинку тролейбусних маршрутів № 1,3,9 навпроти кінотеатру ім. Зої Космодем'янської (нині — приміщення Львівського навчально-наукового інститут ууніверситету банківської справи). Тролейбусні маршрути № 1,3,9 сполучали центр міста Львова з вулицями Окружною, 1 Травня (нині — вул. Городоцька, зупинка «Льотне поле») та головним залізничним вокзалом. Також частково вулицею 17 Вересня курсував тролейбусний маршрут № 2, що сполучав вулицю Окружну з вулицею Стрийською (зупинка «Львівський автобусний завод»).[63]

На початку 1970-х років тролейбусний маршрут № 9 подовжили від вулиці Окружної до львівського аеропорту, № 1 тепер курсував від площі Галицької (зупинка «Центр») до автобусного заводу, а тролейбусний маршрут № 3 скасований. Натомість з'являється тролейбусний маршрут № 10, що сполучив вулиці 17 Вересня та Прапорну (згодом — вул. Жешувська, нині — вулиця Ряшівська).[64] 1972 року до вже існуючих маршрутів додався ще й тролейбусний маршрут № 13, що сполучив вулицю 17 Вересня та вул. Городоцьку (зупинка «Вулиця Окружна» поблизу Левандівського мосту).[65]

1974 року тролейбусний маршрут № 13 скасований. Натомість з'являється тролейбусний маршрут № 12, що сполучив вулиці 17 Вересня та 1 Травня (нині — вул. Городоцька, зупинка «Льотне поле»).[66]

1992 року кінцева зупинка всіх тролейбусних маршрутів з вулиці Січових Стрільців перенесена на вулицю Університетську і відтоді рух тролейбусів вулицею Січових Стрільців не здійснюється. [67]

АвтобусРедагувати

Відповідно до нової транспортної схеми,[68] яка була запроваджена у Львові у 2012 році, від зупинки «Вулиця Січових Стрільців» курсує маршрутне таксі № 33, що сполучає вул. Січових Стрільців з ТВК «Південний», що розташований на вул. Щирецькій.[2]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-7
  2. а б в Маршрути громадського транспорту м. Львова
  3. а б Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  4. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, С. 56
  5. а б в г д е ж Мельник, Ігор (2017). Вулиці Львова (українська). Харків: Фоліо. с. 297. ISBN 978-966-03-7863-6. 
  6. Львів на фотографії-2: 1860-2011... — С. 39.
  7. Львів, якого вже нема. Вулиця Гнатюка... — С. 15.
  8. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 54.
  9. а б Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 141.
  10. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 220, 221. — ISBN 978-966-7022-77-8.; Cielątkowska R., Onyszczenko-Szwec L. Detal architektury mieszkaniowej Lwowa XIX—XX wieku. — Gdańsk: Zakład Poligrafii Politechniki Gdańskiej, 2006. — S. 50. — ISBN 83-197748-4-8; Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 52. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  11. «Поляна» відкриється в «європейській столиці» України
  12. Архітектура Львова… — С. 273, 274.
  13. Бірюльов Ю. О. Кендзерський Зигмунт // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 181. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  14. Бобкова С. Руйнівника пам'ятки шукають вдень зі свічкою // Леополіс (додаток до газети Високий замок). — 27 листопада 2014. — № 48 (429). — С. 5.
  15. Перелік та графік роботи відділень ПАТ «Банк Інвестицій і заощаджень». www.bisbank.com.ua. Банк Інвестицій і заощаджень. Процитовано 17 червня 2019. 
  16. Контактні дані салону
  17. Працедавці — програма соціології УКУ
  18. Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 86. — ISBN 83-88372-29-7.
  19. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 187.
  20. Архітектура Львова… — С. 293—294.
  21. а б в г Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 51.
  22. Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1977. — С. 47-48.
  23. Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 132.
  24. Січових стрільців вул. Житловий будинок (№ 5)
  25. Львівська Майстерня Шоколаду. вул. Січових Стрільців, 5
  26. Про заклад
  27. Мельник Ігор. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів: Центр Європи, 2011. — 287 с.: фото. — (Автор. серія «Львівські вулиці і кам’яниці»). — Розділ 3.2: На городах Маєра. — С. 293, 294.
  28. а б в Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 58.
  29. Січових стрільців вул. Житловий будинок (№ 7)
  30. а б в Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 117.
  31. Історія Львівського коледжу «Інфокомунікації»
  32. Gowin S. Szkatułka na serce // Cracovia Leopolis. — 2017. — № 3 (88). — S. 32. — ISSN 1234-8600.
  33. Barański, Franciszek. (1904). Przewodnik po Lwowie (польська). Львів: H. Altenberg. с. 143. 
  34. Lwów: przewodnik. Przemysław Włodek, Adam Kulewski. Pruszkow: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2006. — ISBN 83-89188-53-8. — S. 169.
  35. Мельник Ігор. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова — Львів: Центр Європи, 2011. — 287 с.: фото. — (Автор. серія «Львівські вулиці і кам’яниці»). — Розділ 3.2: На городах Маєра. — С. 293, 294.
  36. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 157.
  37. Мельник І. Вулиця Січових Стрільців // Поступ. — 2006. — 28-29 січня. — № 17. — С. 15.
  38. Мельник Б. Вулиця 17 Вересня / З історії львівських вулиць. — Львів: Вільна Україна, 1990. — вип. 1. — С. 18-19.
  39. а б Мельник І. Вулиця Січових Стрільців
  40. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 25.
  41. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 14.
  42. Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 131.
  43. Січових стрільців вул. Будинок (№ 10)
  44. Сьомочкін І. В. Карел Боублік — чеський архітектор у Львові. // Галицька брама. — № 16, 1996. — С. 15.
  45. Бірюльов Ю. О. Музи кав'ярень старого Львова // Галицька брама. — № 6, 1995. — С. 12.
  46. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 111—112.
  47. а б в г Кучерський П., Лепак О. Вул. Січових Стрільців, 11 — кінотеатр (не діє)
  48. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 60.
  49. а б Кучерський П. вул. Січових Стрільців, 11 — корпус університету Банківської справи
  50. Архітектура Львова… — С. 485; Lewicki J. Roman Feliński — architekt i urbanista, pioner nowoczesnej architektury. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 49—53. — ISBN 978-83-7543-003-5.
  51. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 13.
  52. а б Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 52.
  53. Січових стрільців вул. Будинок (№ 13)
  54. Жук І.Вул. Січових Стрільців, 14 — корпус ЛНУ ім. Франка (колишній житловий будинок)
  55. Січових стрільців вул. Житловий будинок (№ 15)
  56. Бірюльов Ю. Бальдвін-Рамулт Людвіґ, С.180
  57. Сьомочкін І. В. Святий Флоріан — хоронитель від вогню і покровитель пожежних // Галицька брама. — № 5 (29), 1997. — С. 9.
  58. Жук І. Вул. Січових Стрільців, 16 — корпус ЛНУ ім. Франка (колишній будинок страхової фірми)
  59. Жук І. Вул. Січових Стрільців, 17 — житловий будинок
  60. Бірюльов Ю. Кудельський Ян Томаш, С. 653
  61. а б Жук І. Вул. Січових Стрільців, 19 — корпус ЛНУ ім. Франка (колишній житловий будинок)
  62. Жук І. Вул. Січових Стрільців, 21 — житловий будинок
  63. Cхема ліній тролейбусу 1966 р.
  64. Cхема ліній тролейбусу 1971 р.
  65. Cхема ліній тролейбусу 1972 р.
  66. Cхема ліній тролейбусу 1974 р.
  67. Cхема ліній тролейбусу 1992 р.
  68. Транспортна схема у Львові

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати