Вікіпедія

Вулиця Валова (Львів)

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Валова.

Ву́лиця Вало́ва — вулиця в історичному центрі Львова (Галицький район), поблизу колишнього середмістя. Простягається із заходу на схід від площі Міцкевича до вулиці Підвальної. Нумерація бере початок від площі Міцкевича.
Прилучаються вулиці Галицька, Сербська, Вулиця Берґмана, а також площі Галицька та Соборна.
Рух транспорту по вулиці дозволений лише на ділянці між площею Галицькою і вулицею Підвальною і лише у напрямку до Підвальної. В'їзд з Підвальної заборонений. У місці перетину із вулицею Галицькою Валову перекрито і під будинками № 7, 9 і 11 влаштовано платний паркінг. Ділянка вулиці навпроти будинку № 5 для автомобільного руху перекрита повністю і використовується як літній майданчик кав'ярні «К'Кава». Наступна ділянка перекритої вулиці — від будинку № 5 до площі Міцкевича використовується для проїзду до підземного гаражу «Укрсоцбанку».

Вулиця Валова
Львів
Початок вулиці
Початок вулиці
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Загальні відомості
Протяжність 380 м
Координати початку 49°50′26″ пн. ш. 24°02′09″ сх. д. / 49.8405917° пн. ш. 24.0358750° сх. д. / 49.8405917; 24.0358750Координати: 49°50′26″ пн. ш. 24°02′09″ сх. д. / 49.8405917° пн. ш. 24.0358750° сх. д. / 49.8405917; 24.0358750
Координати кінця 49°50′21″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8393472° пн. ш. 24.0306278° сх. д. / 49.8393472; 24.0306278
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Валова у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Вулиця виникла на початку XIX століття після того, як було розібрано південний міський мур (1777 рік). Спочатку на місці колишнього муру і прилеглих ділянок утворено вулицю Нову (нині Братів Рогатинців). 1811 року було засипано рів перед садом Монастиря бернардинів і через сад продовжено вулицю Шкоцьку (нинішня Сербська) до теперішньої пл. Соборної[2]. Так Шкоцька перетнула майбутню вулицю Валову. У засипаному рові влаштовано каналізаційний колектор, для будівництва якого застосовано матеріали з розібраного міського муру.[3] Пізніше, у 1818 році, на місці валів, що оточували Високий мур, прокладено вулицю Валову. Протягом усього часу свого існування вулиця не змінювала назви.

Археологічні дослідженняРедагувати

2002 року на розі вулиць Валової і Підвальної, під час реконструкції дороги і трамвайної колії на вулиці Підвальній, Архітектурно-археологічною службою Управління охорони історичного середовища проведено дослідження, котре підтвердило присутність залишків «Королівської бастеї» третьої лінії міських оборонних укріплень, що збігається з картографічними даними. Виявлено також багато уламків побутових речей, зокрема посуду, а також цегли, кахлів XVI–XVIII століть.[4]

У 2002—2003 роках на місці зруйнованого будинку № 15, а також на території за адресою вулиця Братів Рогатинців 18, тією ж службою проведено охоронно-рятівні дослідження ділянки площею 245 м². Знайдено залишки другої лінії оборонних укріплень XV–XVI століть, так званий «низький мур». Кам'яні фундаменти муру датуються 1412 роком. Знайдено також фрагменти посуду, взуття та інші речі широкого вжитку. Деякі з них позначені печатками зі шведською геральдикою.[5]

БудівліРедагувати

  • № 1. Тут 1847 року заснував свою майстерню львівський скульптор італійського походження Паскуале Джованні Заккі. Заклад спеціалізувався на станковій та монументально-декоративній скульптурі. Після смерті Паскуале Джованні у 1881 році, справу батька продовжили його сини Віктор і Ян Олександр. 1911 року майстерню закрито.[6] Будинок до нашого часу не зберігся.
  • № 2. Житловий будинок на розі вул. Валової і площі Міцкевича, споруджений наприкінці ХІХ cтоліття у стилі історизму.[7] Певний час в будинку містилося Управління державної реєстрації Львівської міської ради.
  • № 5. Будинок на розі з вулицею Галицькою. Виник на місці мурів Галицької брами. Початково це були три окремих домоволодіння із невеликими будинками, зведеними наприкінці XVIII століття. На початку XIX століття усі три будинки перебудовано в одну триповерхову кам'яницю. 1873 року збудовано триповерховий дворовий флігель на місці давнішого одноповерхового. 1902 року вхід перенесено з вулиці Галицької на фасад від вулиці Валової.[10] Перший поверх займає кав'ярня «К'Кава», наріжну із вулицею Галицькою частину — відділення № 1 «Плюс Банку»[11].
  • № 7. Кам'яниця Балабанівська. (інша адреса — вул. Галицька, 21) — шестиповерховий колишній прибутковий будинок на розі з вулицею Галицькою. На першому поверсі розташований операційний відділ львівського відділення «Ощадбанку» № 6319 та відділення «Укрсиббанку» № 925. На інших поверхах знаходиться Управління соціального захисту Львівської міської ради та Державне спеціалізоване видавництво «Світ». Будинок вважається одним із найкращих зразків раціональної постсецесії[12] в архітектурі Львова. Зведений 1910 року за проєктом архітектора Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського на замовлення доктора Теодора Балабана. 8 барельєфів між вікнами другого поверху виконані Зигмунтом Курчинським. У 1931 році дім куплено Галицькою ощадною касою і тоді ж проведено перепланування та реконструкцію фасаду першого поверху в стилі конструктивізму за проектом Вавжинця Дайчака[13]. Початково тут були дві менші житлові кам'яниці (№ 21 і 23 на вулиці Галицькій). Одна з них походила ймовірно з 1798 року і стояла на місці ще давнішої, збудованої замість розібраної перед цим Галицької брами.[14]
  • № 9. — На першому поверсі розміщене відділення «Ощадбанку» № 6319. Будинок зведено за проєктом фірми Альфреда Захаревича і Юзефа Сосновського у 1911 році, для банку «Львівського». Фасад прикрашений чотирма барельєфами виконаними Зигмунтом Курчинським (алегорії мистецтва, промисловості та економіки). Інтер'єри первісно мали живописне оздоблення. В операційній залі не збереглись вітражі авторства Захаревича, які гармоніювали з позолоченою ліпниною. Інтер'єр будинку втратив залишки сецесійного декору після реконструкції 2000 року.[15]
  • № 11. В будинку розташовано офіс та головне відділення ПАТ «Ідея Банк», а також  — центр обслуговування абонентів компанії «Київстар». Споруджений у 1909 році за проєктом Артура Шлеєна у дусі модернізованої готики.[16] Скульптури лицарів виконав Тадеуш Блотницький.[17] Помилки у застосуванні штучного каменю з часом призвели до руйнування скульптур. 2007 року скульптори Олег Капустяк та Юрій Полідович виконали їх реставрацію.[18]
Докладніше: Валова 11
  • № 13. Збудований у 1911—1912 роках, як прибутковий будинок Адольфа Левіна спілкою архітекторів Вітольда Мінкевича і Владислава Дердацького.[19] Фасад оздоблено рельєфами Зигмунта Курчинського.[20] На першому поверсі розташована кав'ярня «Соната» і магазин мисливського спорядження «Мисливець».
  • № 15. На першому поверсі розташоване відділення № 2 «Астра Банку», відділення № 2 банку «Фінансова ініціатива», регіональне управління № 7 банку «АктаБанк»[25] і «Галицьке» відділення банку «ВТБ»[26][27][28]. Будинок спроектований у 2002 році архітектором Олександром Базюком. Замовником виступало ТзОВ «Консоль» (Сімферополь). Конфлікт, що виник довкола будівництва будинку, призвів до відставки голови Управління охорони історичного середовища, Миколи Гайди, котрий вважав будівництво незаконним[29][30]. Попередня кам'яниця, збудована у 1788—1789 роках, завалилась 25 березня 1995 року. 1997 року була розібрана. Металеві решітки її балконів були ідентичні до будинку на площі Ринок, 45.[31] Археологічне дослідження на місці зруйнованого будинку виявило залишки мурів XV–XVI століть, локалізація яких не збігалась з інформацією, поданій в історичних джерелах[5][32].
  • № 16. Дім зведено у 1840-х роках. На початку XX століття це був один з будинків, де містилося управління XI армійського корпусу. Управління займало також сусідній будинок № 6 на нинішній площі Соборній[33]. У міжвоєнний період тут розташовувалось командування львівського гарнізону.[34]
  • № 20. У будинку знаходиться Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради[38] і ресторан «Бернардинське подвір'я».
  • № 23. На першому поверсі розташований «Edison Pub» (вхід з вулиці Архівної). У цьому будинку мешкав і у 1946 році помер вчений-дерматолог Роман Лещинський.[40]
  • № 25. На першому поверсі розташована «Ресторація на Валовій».[41]. Будинок у стилі пізнього класицизму збудований у 1843 році.[42]
  • № 27. Перший поверх займає магазин церковних тканин.
  • № 29. Збудований у 1848 році у стилі пізнього класицизму.[42]

  • Житловий будинок (вул. Валова, 2, вигляд з площі Галицької)

  • Житлові будинки № 7 і 9 (початок ХХ століття)

  • Житловий будинок № 11

  • Будівля колишнього товариства імені Михайла Качковського (1888; вул. Валова, 14)

  • Житловий будинок № 16

  • Житловий будинок № 20 і фрагмент оборонного муру

  • Житловий будинок № 23

  • Житловий будинок № 25

  • Житловий будинок № 27

  • Житловий будинок № 29

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б в Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-8. services.ukrposhta.com. Укрпошта. Процитовано 6 квітня 2020. 
  2. ↑ Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том 241 (CCXLI), 2001. — С. 116.
  3. ↑ Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 111. — ISBN 5-7705-0178-2.
  4. ↑ Мацкевий, 2008, с. 70—71
  5. ↑ а б Мацкевий, 2008, с. 70
  6. ↑ Biriulow J. Rzeźba… — S. 170—171.
  7. ↑ Харчук Х. Ліцей № 5 ІМЕНІ КОКОРУДЗІВ ЛЬВІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 27 березня 2020. 
  8. ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 7. (пол.)
  9. ↑ Ліцей № 5 імені Кокорудзів ЛМР. Історія навчального закладу. school5.lviv.sch.in.ua. Процитовано 4 квітня 2020. 
  10. ↑ Вуйцик В. С. Вулиця… — С. 56, 57.
  11. ↑ Офіційний сайт «Плюс Банку». Львівська область Архівовано 2 травень 2010 у Wayback Machine.
  12. ↑ Ілько Лемко. Львів, якого вже нема. Палац Справедливості // Цікавинки з історії Львова: літературно-художнє видання. — Львів : Апріорі, 2011. — С. 26. — ISBN 978-617-629-024-7.
  13. ↑ Архітектура Львова… — С. 483, 547, 548; Biriulow J. Rzeźba… — S. 201, 202.
  14. ↑ Вуйцик В. С. Вулиця… — С. 59—61.
  15. ↑ Архітектура Львова… — С. 421—422.
  16. ↑ Архітектура Львова… — С. 493.
  17. ↑ Архітектура Львова… — С. 410.
  18. ↑ Бірюльов Ю. О. Скульптура в історичному центрі Львова та проблеми її збереження // Галицька брама. — 2008. — № 12 (168). — С. 22.
  19. ↑ Архітектура Львова… — С. 490.
  20. ↑ Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 105. — ISBN 966-7022-44-7.
  21. ↑ Львів, місто наших героїв // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2009. — Т. 2: Д—Й. — С. 158. — ISBN 978-966-7007-79-9.
  22. ↑ Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 311.
  23. ↑ Бірюльов Ю. О. Кузневич Вінцентій // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 660. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  24. ↑ Дом т-ва ім. М. Качковського у Львові. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 27 березня 2020. 
  25. ↑ АктаБанк. Офіційний сайт. Відділення та банкомати Архівовано 16 лютий 2011 у Wayback Machine.
  26. ↑ Астра Банк. Офіційний сайт. Контакти Архівовано 15 листопад 2010 у Wayback Machine.
  27. ↑ Офіційний сайт банку «Фінансова ініціатива» Відділення. Львівська область Архівовано 13 січень 2012 у Wayback Machine.
  28. ↑ Офіційний сайт банку «ВТБ» Сеть офисов. Львовская область. Архівовано 2 грудень 2010 у Wayback Machine. (рос.)
  29. ↑ Західна інформаційна корпорація. 01 лютого 2005. Начальник управління охорони історичного середовища Львова Микола Гайда подав у відставку[недоступне посилання з листопадаа 2019] Переглянуто 11 вересня, 2010
  30. ↑ Прихід В. Мер звільняє неслухняних. Поступ, 2 лютого 2005. Переглянуто 11 вересня, 2010
  31. ↑ Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць. Площа Ринок, 45 // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». —2004. — № 14. — С. 137.
  32. ↑ Щоденний Львів У Львові на вул. Валовій знайдено оборонні укріплення 15-16 ст., опису яких немає в історичних документах. 24 червня 2003
  33. ↑ Слободянюк М. В. Військовий гарнізон Львова напередодні I світової війни // Галицька брама. — 2007. — № 7—8 (151—152). — С. 9.
  34. ↑ Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — S. 38. — ISBN 966-7022-26-9.
  35. ↑ Gajak-Toczek M. Męskie gimnazja państwowe we Lwowie w latach 1772—1914 // Acta Universitatis Lodziensis. Folia Litteraria Polonica. — 2010. — № 13. — S. 351—352, 356. — ISSN 1505-9057. (пол.)
  36. ↑ а б Офіційний сайт Верховної Ради України. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. (Валова 18, 20; Підвальна 3). Переглянуто 28 березня, 2010
  37. ↑ Офіційний сайт «Музею ідей» Контакти Архівовано 21 серпня 2010 у Wayback Machine.
  38. ↑ Управління охорони історичного середовища на офіційному сайті Львівської міської ради
  39. ↑ Lwów. Ilustrowany… — S. 38—39.
  40. ↑ Lwów. Ilustrowany… — S. 39.
  41. ↑ «Ресторація на Валовій» офіційний сайт Контакти Архівовано 16 листопад 2010 у Wayback Machine.
  42. ↑ а б Biriulow J. Rzeźba… — S. 26.
  43. ↑ Архітектура Львова… — С. 495.
  44. ↑ а б Lwów. Ilustrowany… — S. 40.
  45. ↑ Львів, місто наших… — С. 159.

ДжерелаРедагувати

Вулиця Валова
у сестринських Вікіпроектах
  Портал «Львів»
  Проект «Львів»
  Вулиця Валова у Вікісховищі?


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Валова_(Львів)&oldid=27636655