Антимоніт
Антимоні́т, стибніт — мінерал, трисульфід стибію ланцюжкової будови. Головна руда стибію.
| Антимоніт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Sbn[2] |
| Хімічна формула | Sb₂S₃[3] |
| Nickel-Strunz 10 | 2.DB.05[4] |
| Dana 8 | 2.11.2.1 |
| Ідентифікація | |
| Колір | свинцевосірий |
| Сингонія | ромбічна сингонія |
| Твердість | 8 |
| Блиск | металічний |
| Густина | 4,5—4,6 |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | стибій (латина)[5] |
 Антимоніт у Вікісховищі | |
Синоніми: антимоніт, блиск стибієвий, блиск стибієвий сірий, стибніт.
Етимологія та історіяРедагувати
Від лат. назви хім. елементу стибію. (Bödan, 1832; J.D.Dana, 1854).
ОписРедагувати
Хімічна формула: Sb2S3. Sb — 71,5 %.
Домішки — As, Hg, Ag, Au, Pb, Bi, Fe, Cu.
Сингонія ромбічна. Кристали стовпчасті, голчасті. Густина 4,51-4,66. Твердість 2. Колір і риса свинцево-сірі. Блиск металічний.
Спайність по (010). При вивітрюванні утворюється стибієва вохра.
Важливий мінерал гідротермальних антимоніт-кварцових жил на стибій-ртутних родовищах. Знаходиться разом з кіновар’ю, реальгаром, аурипігментом, шеєлітом, кварцом, флюоритом, баритом та ін.
ПоширенняРедагувати
Зустрічається разом з кіновар'ю, флюоритом, кварцом, кальцитом, каолінітом, ґаленітом, сфалеритом, баритом, реальгаром, аурипігментом. Мінерал низькотемпературних гідротермальних жил і відкладів гарячих джерел. Часто зустрічається з самородним золотом. Головні знахідки: Санкт-Андреасберґ та Вольфсберґ (Гарц), шахта Каспарі (Півн. Рейн-Вестфалія), Фрайберґ (Саксонія), ФРН; Кремніц і Магурка (Словаччина), Лілєшов (Чехія), Бая-Спріє (Румунія), Віолє і Неронд (Франція), Джебель-Хамімат (Алжир), Іврінді (Туреччина), Саравак (о. Калімантан, Малайзія), Сігуаньшань (Китай).
В Україні є на Донбасі та на Закарпатті.
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ Chester A. H. A Dictionary of the Names of Minerals: Including their History and Etymology — Forgotten Books. — ISBN 978-1-333-71917-3
ЛітератураРедагувати
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Антимоніт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- А. Я. Радзивілл. Антимоніт // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=42887 (дата перегляду: 20.06.2022)
- Антимоніт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.