Антидепреса́нти — різні за хімічною структурою і механізмом дії психотропні речовини, що поліпшують настрій, знімають почуття пригніченості, нервову напругу і тривогу, підвищують психічну активність.

Антидепресанти підвищують рівень серотоніну в мозку й через те використовуються для лікування психічних розладів, зокрема депресій та неврозів. Багато препаратів синтетичних антидепресантів мають серйозні побічні ефекти і застосовуються обмежено. Останнє покоління антидепресантів селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС) відзначається меншою токсичністю та меншими побічними діями при лікуванні. На здорових людей антидепресанти майже не впливають. Побічні ефекти антидепресантів під час терапії психічних розладів в основному викликаються процесом лікування. На початку лікування антидепресантами можуть дуже проявлятися побічні дії антидепресанту, симптоми та загальний стан хворого може погіршуватись. Через те важливо не кидати та не переривати призначеного лікування антидепресантами. Для зменшення побічних впливів на організм людини антидепресанти починають вживати в малих дозах і поступово протягом декількох тижнів дози антидепресантів збільшують до рекомендованої величини. Однак у деяких випадках депресій антидепресанти необхідно відразу вживати, починаючи з рекомендованої дози.

Термінологія та класифікаціяРедагувати

Термін «антидепресант» та його неточністьРедагувати

Термін «антидепресант» вперше був вжитий 1952 року[1] і дуже швидко поширився на усі препарати, які первинно розробляли чи здебільшого застосовували у лікуванні депресивного розладу, тобто це термін, який базується на терапевтичному застосуванні[2][3]. З розвитком психіатрії стало зрозуміло, що сполуки, які так називають, також ефективні для лікування інших станів (тривожних розладів, обсесивно-компульсивного розладу, нейропатичного болю тощо), а тому їх рівною мірою можна називати протитривожними засобами[2] чи анальгетиками[4]. З точки зору механізму дії ці препарати також сильно різняться: якщо довгий час препарати з антидепресивним ефектом так чи інакше розробляли з оглядом на моноаміни[5], то такі сполуки, як ескетамін[6] чи брексанолон[7] проявляють свої ефекти через зовсім інші медіаторні системи, що ще більше змушує замислитися про критерії використання цього терміну.

Низка препаратів, які класично не належать до групи антидепресантів, часто використовують для лікування уніполярної депресії, наприклад, деякі антипсихотики[2]. Активно вивчають антидепресивні ефекти психоделіків[8] та канабіноїдів[9], опіати історично були однією з перших медикаментозних терапій депресивного розладу[10]. Зрештою, сам термін «депресія» надзвичайно неточний і охоплює низку станів, які мають подібні симптоми, але механізми їхнього виникнення різняться, а отже і їхнє лікування часом відмінне: основою лікування депресивної фази біполярного афективного розладу є антипсихотики та деякі антиконвульсанти, які у цьому випадку виконують роль «антидепресанта»[11], деякі депресивні стани у жінок, що пов'язані з менструальним циклом та репродуктивним здоров'ям (пременструальний дисфоричний розлад, депресія під час перименопаузи), часом усувають завдяки використанню гормональних препаратів[12].

Багато провідних психофармакологів та психіатрів визнають неточність та застарілість цього терміну. Існує ініціатива — номенклатура, заснована на нейронауці (англ. Neuroscience-based nomenclature чи просто NbN), яка покликана замінити поняття «антидепресант», «антипсихотик», «протитривожний засіб», які базуються на історично перших показах для застосування, на більш науково обґрунтовані терміни, пов'язані з механізмом дії, проте класичні назви надалі широко використовують у науковій, науково-популярній та навчальній літературі[3][13][14].

Класифікація та групиРедагувати

Класифікація за поколіннями та хімічною структуроюРедагувати

Антидепресанти можна класифікувати на основі хімічної структури, за поколіннями, у відповідності з механізмом дії чи клінічним ефектом. Не існує ані єдиної класифікації за будь-яким з цих параметрів, ані класифікації, яка би не містила помилок чи умовностей. Наприклад, якщо ділити ці препарати на покоління, то найчастіше можна зустріти поділ, при якому трициклічні антидепресанти (ТЦА) та інгібітори моноаміноксидази (іМАО) відносять до першого покоління, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) з міансерином становлять друге покоління, а інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗСН), інгібітори зворотного захоплення дофаміну (СІЗЗД), міртазапін, тразодон та вортіоксетин — третє[15][16][17]. Часом антидепресанти ділять на два покоління: перше (ТЦА та іМАО) та друге (СІЗЗС, СІЗЗСН та селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну (СІЗЗН)), а антидепресанти, які не належать до цих груп, називають атиповими[18]. Наявні джерела з поділом антидепресантів на чотири покоління[17].

Класифікація за механізмом діїРедагувати

Дуже часто в підручниках та науковій літературі при поділі антидепресантів поряд з термінами, які описують механізм дії («інгібітори моноамінооксидази» чи «селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну») використовують терміни, що стосуються хімічної структури препарата («трициклічні антидепресанти», «тетрациклічні антидепресанти») чи поняття, які не пояснюють ні першого, ні другого («атипові антидепресанти»). Саме тому в практичному використанні важливий чіткий поділ на групи за механізмом дії (схема за Девідом Наттом[19], подібні у загальних рисах класифікації можна зустріти і в інших джерелах[20][21]):

Тип дії Підклас Абревіатура
(якщо є)
Представники (діюча речовина)
Препарати, що інгібують певні ферменти Неселективні інгібітори моноамінооксидази іМАО (англ. MAOI) Фенелзин
Селективні інгібітори моноамінооксидази A Моклобемід
Селективні інгібітори моноамінооксидази B Селегілін, разагілін
Інгібітори зворотного захоплення нейромедіаторів З блокуванням одного білка-транспортера:
селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну СІЗЗС (англ. SSRI) Есциталопрам, флуоксетин, сертралін
селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну. СІЗЗН (англ. NRI) Атомоксетин, ребоксетин
З блокуванням кількох білків-транспортерів:
неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів (механізм дії більшості трициклічних антидепресантів); Амітриптилін, іміпрамін, доксепін
селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну; СІЗЗСН (англ. SNRI) Венлафаксин, дулоксетин, мілнаципран
селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну та дофаміну СІЗЗНД (англ. NDRI) Бупропіон
Антидепресанти з рецепторним механізмом дії Норадренергічні та специфічні серотонінергічні антидепресанти англ. NaSSA Міртазапін, міансерин
Агоніст мелатонінових рецепторів/антагоніст 5HT2C-рецепторів Агомелатин
З мультимодальною дією інгібітор зворотного захоплення серотоніну та частковий агоніст 5HT1A-рецепторів англ. SPARI Вілазодон
антагоніст серотонінових рецепторів та інгібітор зворотного захоплення серотоніну англ. SARI Тразодон
інгібітор зворотного захоплення серотоніну, агоніст 5HT1A-рецепторів, антагоніст 5HT1B/D-, 5HT3- та 5HT7-рецепторів Вортіоксетин

Механізм діїРедагувати

Вплив на сигнальні системи нейронівРедагувати

Нейрони спілкуються між собою завдяки нейромедіаторам (первинним месенджерам) і здебільшого це відбувається у синапсі. Кожен нейромедіатор має свої рецептори: серотонін зв'язується зі серетоніновими рецепторами, норадреналін — з норадреналіновами, глутамат — з глутаматними тощо. Антидепресанти взаємодіють з цими рецепторами або прямим шляхом, або непрямим. У випадку непрямої взаємодії антидепресанти підвищують доступність нейромедіатора. Наприклад, іМАО інгібують фермент, що розщеплює моноаміни, а тому останніх стає більше і вони зв'язуються зі своїми рецепторами. СІЗЗС блокують білок-транспортер, що переносить серотонін із синаптичної щілини до клітини, таким чином збільшуючи його доступність у синапсі. У випадку прямої взаємодії сама молекула антидепресанта безпосередньо зв'язується з певним рецептором, впливаючи на внутрішньоклітинні реакції, які він розпочинає.

Покази та використанняРедагувати

Депресивні розладиРедагувати

Відповідно до класичної назви, одним з основних показів для використання антидепресантів є депресивні розлади. Велика кількість препаратів, які відносять до цієї терапевтичної групи, має схвалення FDA для лікуванні депресивного розладу у дорослих[22] та дітей[23]. Як українські настанови, так і міжнародні наводять їх у якості основи лікування уніполярної депресії (лат. major depressive disorders чи MDD) у дорослих. Мова йде насамперед про тяжкий епізод депресії, який є однозначним показом для медикаментозної терапії (рекомендовано разом з психотерапією). Легкий епізод чи підпорогові симптоми (англ. subthreshold depression) рекомендовано усувати за допомогою психотерапії та інших немедикаментозних стратегій і лише у випадку їхньої неефективності чи наявності обтяжливих факторів лікувати антидепресантами. Помірний епізод у низці рекомендацій рекомендовано лікувати медикаментозно, інші настанови надають вибір між психофармакологією та психотерапією[24][25][26][27][28][29]. У дітей покази для застосування препаратів навіть суворіші, перевага надається психотерапії де це тільки уможливлює стан, навіть у випадку тяжкої депресії, антидепресанти виписують або одразу для найтяжчих випадків і в більшості випадків разом з психотерапією, або у випадку неефективності психотерапевтичного лікування епізоду будь-якої тяжкості[30][31].

СІЗЗС фігурують у якості першої лінії у всіх настановах, першу лінію разом з ними часто формують інші «новіші» (з'явивися на ринку опісля СІЗЗС) препарати: СІЗЗСН, СІЗЗД, міртазапін та міансерин (NaSSA), агомелатин, вілазодон та навіть вортіоксетин (у відповідності з настановами від CANMAT). ТЦА та іМАО у більшості випадків становлять другу чи третю лінію лікування[32]. У дітей ефективність антидепресантів вивчена набагато менше: у дітей від 8 років NICE рекомендує першою лінією лише флуоксетин, серед препаратів другої лінії пелелічені сертралін та циталопрам[30].

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) та пов'язані з ним розладиРедагувати

Низка антидепресантів (наприклад, сертралін та пароксетин) має схвалення від FDA для лікування обсесивно-компульсивного розладу у дорослих[33] та дітей[23]. Знову ж таки, відповідно до різноманітних настанов, де це тільки можливо, слід надавати перевагу психотерапії як першій лінії лікування у випадку легкої чи помірної інтенсивності симптомів. У випадку тяжкої інтенсивності, неефективності психотерапії як першого терапевтичного кроку, наданню переваги пацієнтом медикаментозного лікування, варто застосовувати антидепресанти, що збільшують доступність серотоніну, першою лінією є СІЗЗС. У якості другої лінії використовують кломіпрамін (ТЦА) або комбінують антидепресанти з антипсихотиками. Інші групи антидепресантів використовують значно рідше[34][35]. Терапевтичні дози для лікування ОКР часто вищі, ніж максимально рекомендовані в інструкції[36]. У педіатричній популяції фармакологічний підхід подібний[35].

Нейропатичний біль та больові розладиРедагувати

Дулоксетин має схвалення від FDA для лікування нейропатичного болю при діабетичній нейропатії, хронічного мукоскелетального болю та фіброміальгії[37], мілнаципран — при фіброміальгії[38], обидва належать до групи СІЗЗСН. Незважаючи лише на два офіційних схвалення від американського регулятора, набагато більше антидепресантів використовують у лікуванні болю, насамперед мова йде про ті препарати, які підвищують кількість норадреналіну в синаптичній щілині — ТЦА та СІЗЗСН[39]. Зокрема надзвичайно часто використовують амітриптилін[40]. Обидва ці класи рекомендовані низкою настанов як перша лінія для лікування нейропатичного болю різноманітної етіології на рівні з габапентиноїдами[41][42][43][44], у тому числі у пацієнтів з постхіміотерапевтичною нейропатією[45].

Репродуктивні розлади настрою та вазомоторні явищаРедагувати

Термін «репродуктивна депресія» часом використовують для тих станів у жінок, які часто пов'язують з коливаннями гормонів: післяпологова депресія, передменструальний дисфоричний розлад, депресія в пері- та постменопаузі. І хоча низка дослідників апелює до того, що такі розлади варто лікувати гормонами, антидепресанти надалі посідають значне місце в лікарському арсеналі. Флуоксетин, пароксетин та сертралін мають схвалення від FDA для усунення передменструального дисфоричного розладу, СІЗЗС загалом рекомендовані як перша медикаментозна лінія на рівні з гормональними препаратами, СІЗЗСН мають набагато нижчу доказову базу, але їх також часом використовують як «off-label».

ПриміткиРедагувати

  1. Weissman, 2001, с. 11.
  2. а б в Stephen Stahl (2013). Classifying psychotropic drugs by mode of action and not by target disorder. CNS Spectrums 18 (3): 113–117. doi:10.1017/S1092852913000308. 
  3. а б Stephen Stahl (2017). Neuroscience-based Nomenclature: Classifying psychotropics by mechanism of action rather than indication. Current Psychiatry 15 (5): 15—16. Архів оригіналу за 19 січень 2021. Процитовано 3 листопад 2021. 
  4. Diego Fornasari (2017). Pharmacotherapy for Neuropathic Pain: A Review. Pain and Therapy 6. с. 25—33. doi:10.1007/s40122-017-0091-4. Архів оригіналу за 27 липень 2018. Процитовано 2 листопад 2021. 
  5. R. M. Hirschfeld (2000). History and evolution of the monoamine hypothesis of depression. Journal of Clinical Psychiatry 61 (Suppl 6): 4—6. Архів оригіналу за 2 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  6. Yan Wei, Lijia Chang, Kenji Hashimoto (2021). Molecular mechanisms underlying the antidepressant actions of arketamine: beyond the NMDA receptor. Molecular Psychiatry. doi:10.1038/s41380-021-01121-1. Архів оригіналу за 7 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  7. Dennis J. Dacarett-Galeano, Xavier Y. Diao (2019). Brexanolone: A Novel Therapeutic in the Treatment of Postpartum Depression. The American Journal od Psychiatry 15 (2): 2—4. doi:10.1176/appi.ajp-rj.2019.150201. Архів оригіналу за 2 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  8. Robin Carhart-Harris, Bruna Giribaldi, Rosalind Watts et al. (2021). Trial of Psilocybin versus Escitalopram for Depression. The New England Journal of Medicine 384: 1402—1411. doi:10.1056/NEJMoa2032994. Архів оригіналу за 2 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  9. Martin EL, Strickland JC, Schlienz NJ, Munson J, Jackson H, Bonn-Miller MO and Vandrey R (2021). Antidepressant and Anxiolytic Effects of Medicinal Cannabis Use in an Observational Trial. Frontiers in Psychiatry 12 (729800). doi:10.3389/fpsyt.2021.729800. Архів оригіналу за 2 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  10. M M Weber, H M Emrich (1988). Current and historical concepts of opiate treatment in psychiatric disorders. International Clinical Psychopharmacology 3 (3): 255—266. doi:10.1097/00004850-198807000-00007. 
  11. Lakshmi N Yatham, Sidney H Kennedy, Sagar V Parikh et al. (2018). Canadian Network for Mood and Anxiety Treatments (CANMAT) and International Society for Bipolar Disorders (ISBD) 2018 guidelines for the management of patients with bipolar disorder. Bipolar Disorders 20 (2): 97—170. doi:10.1111/bdi.12609. Архів оригіналу за 2 листопад 2020. Процитовано 2 листопад 2021. 
  12. J. Studd, R. E. Nappi (2012). Reproductive depression. Gynecological Endocrinology 28: 42—45. doi:10.3109/09513590.2012.651932. 
  13. Zohar, Joseph; Kasper, Siegfried (2016). Neuroscience-based Nomenclature (NbN): A call for action. The World Journal of Biological Psychiatry 17 (5): 318—320. doi:10.1080/15622975.2016.1193626. Архів оригіналу за 9 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  14. Pierre Blier, Maria A Oquendo, David J Kupfer (2017). Progress on the Neuroscience-Based Nomenclature (NbN) for Psychotropic Medications. Neuropsychopharmacology 42. с. 1927—1928. doi:10.1038/npp.2017.33. Архів оригіналу за 6 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  15. J S Olver 1, Burrows, T R Norman (2001). Third-generation antidepressants: do they offer advantages over the SSRIs?. CNS Drugs 15 (12): 941—954. doi:10.2165/00023210-200115120-00004. 
  16. Fatemi, 2016, с. 733.
  17. а б Ján Praško, Hana Prašková (2006). Farmakoterapie deprese. Psychiatrie pro praxi 5: 214—224. Архів оригіналу за 2 листопад 2021. Процитовано 2 листопад 2021. 
  18. Fatemi, 2016, с. 603.
  19. Nutt, D. J. (2009). Beyond psychoanaleptics – can we improve antidepressant drug nomenclature?. Journal of Psychopharmacology 23 (4): 343—345. doi:10.1177/0269881109105498. 
  20. Lenhart, Sebastian (21 липня 2016). Depression: Problemlösungen in der Pharmakotherapie. Pharmazeutische Zeitung (нім.). Архів оригіналу за 7 березень 2021. Процитовано 3 листопада 2021. 
  21. Чекман І.С., Бобирьов В.М., Кресюн В.Й (2014). Фармакологія. Підручник для студентів стоматологічних факультетів. Вінниця: Нова Книга. с. 143—144. ISBN 978-966-382-384-3. 
  22. Depression Medicines. FDA. Архів оригіналу за 9 листопад 2021. Процитовано 9 листопада 2021. 
  23. а б Dwyer, J.B., & Bloch, M.H. (2019). Antidepressants for Pediatric Patients. Current Psychiatry 18 (9): 26–42F. Архів оригіналу за 14 листопад 2021. Процитовано 13 листопад 2021. 
  24. Хобзей М. К., Пінчук І. Я., Марценковський І. А., Степаненко А.В. та ін. (25 грудня 2014). Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Міністерство охорони здоров'я України. Архів оригіналу за 8 листопад 2021. Процитовано 8 листопада 2021. 
  25. Alan J. Gelenberg, Marlene P. Freeman, John C. Markowitz et al (2010). Practice Guideline for the Treatment of Patients With Major Depressive Disorder. American Psychiatry Association. Архів оригіналу за 7 серпень 2020. Процитовано 8 листопада 2021. 
  26. Anthony Cleare, CM Pariante, AH Young et al. (2015). Evidence-based guidelines for treating depressive disorders with antidepressants: A revision of the 2008 British Association for Psychopharmacology guidelines. Journal of Psychopharmacology 29 (5): 459—525. doi:10.1177/0269881115581093. Архів оригіналу за 12 листопад 2020. Процитовано 8 листопад 2021. 
  27. Depression in adults: recognition and management. National Institute for Health and Care Excellence. Архів оригіналу за 1 серпень 2021. Процитовано 8 листопада 2011. 
  28. Sidney H. Kennedy, Raymond W. Lam, Roger S. McIntyre (2016). Canadian Network for Mood and Anxiety Treatments (CANMAT) 2016 Clinical Guidelines for the Management of Adults with Major Depressive Disorder: Section 3. Pharmacological Treatments. Canadian Journal of Psychiatry 61 (9). с. 540–560. doi:10.1177/0706743716659417. Архів оригіналу за 9 листопад 2021. Процитовано 8 листопад 2021. 
  29. S3-Leitlinie/Nationale Versorgungs: Leitlinie Unipolare Depression. Kurzfassung. AWMF. 2017. Архів оригіналу за 25 листопад 2020. Процитовано 8 листопада 2011. 
  30. а б Depression in children and young people: identification and management. National Institute for Health and Care Excellence. 25 червня 2019. Архів оригіналу за 25 липень 2021. Процитовано 9 листопада 2021. 
  31. Clinical Practical Guideline on Major Depression in Childhood and Adolescence. Міністрество здоров'я та соціальної політики Іспанії. 2009. Архів оригіналу за 27 січень 2021. Процитовано 9 листопада 2021. 
  32. Bayes AJ, Parker GB (2018). Comparison of guidelines for the treatment of unipolar depression: a focus on pharmacotherapy and neurostimulation. Acta Psychiatrica Scandinavica 137 (6): 459—471. doi:10.1111/acps.12878. 
  33. Medications for Obsessive Compulsive Disorder. Drugs.com (англ.). Архів оригіналу за 13 листопад 2021. Процитовано 13 листопада 2021. 
  34. Martin A Katzman1, Pierre Bleau, Pierre Blier et al. (2014). Canadian clinical practice guidelines for the management of anxiety, posttraumatic stress and obsessive-compulsive disorders. BMC Psychiatry. 14 (Suppl. 1). doi:10.1186/1471-244X-14-S1-S1. Архів оригіналу за 12 листопад 2021. Процитовано 13 листопад 2021. 
  35. а б Obsessive-compulsive disorder and body dysmorphic disorder: treatment. National Institute for Health and Care Excellence. Архів оригіналу за 11 листопад 2021. Процитовано 14 листопада 2011. 
  36. Adequate Treatment Trials in OCD: FDA Approvals and Maximal Dosing. Psychopharmacology Institute. Архів оригіналу за 11 серпень 2020. Процитовано 14 листопада 2021. 
  37. Stahl's Prescriber, 2018, с. 245.
  38. Stahl's Prescriber, 2018, с. 473.
  39. Hideaki Obata (2017). Analgesic Mechanisms of Antidepressants for Neuropathic Pain 18 (11). с. 2483. doi:10.3390/ijms18112483. Архів оригіналу за 14 листопад 2021. Процитовано 14 листопад 2021. 
  40. Moore, R.A., Derry, S., Aldington, D., Cole, P., & Wiffen, P.J. (2015). Amitriptyline for neuropathic pain in adults. Cochrane Database System Review 7: CD008242. doi:10.1002/14651858.CD008242.pub3. Архів оригіналу за 14 листопад 2021. Процитовано 14 листопад 2021. 
  41. Розробка локального протоколу паліативної допомоги при лікуванні хронічного больового синдрому. Міністерство охорони здоров'я України. Архів оригіналу за 10 серпень 2020. Процитовано 14 листопада 2021. 
  42. Nanna B Finnerup, Nadine Attal, Simon Haroutounian et al. (2015). Pharmacotherapy for neuropathic pain in adults: a systematic review and meta-analysis. Lancet Neurology 14 (2). с. 162—173. doi:10.1016/S1474-4422(14)70251-0. Архів оригіналу за 14 листопад 2021. Процитовано 14 листопад 2021. 
  43. Alex Mu, Erica Weinberg, Dwight E. Moulin, Hance Clarke (2017). Pharmacologic management of chronic neuropathic pain: Review of the Canadian Pain Society consensus statement. Canadian Family Physician 63 (11): 844—852. Архів оригіналу за 27 січень 2021. Процитовано 14 листопад 2021. 
  44. Neuropathic pain in adults: pharmacological management in non-specialist settings. National Institute for Health and Care Excellence. Архів оригіналу за 13 квітень 2021. Процитовано 14 листопада 2021. 
  45. M. Fallon, R. Giusti, F. Aielli (2018). Management of cancer pain in adult patients: ESMO Clinical Practice Guidelines. Annals of Oncology. 29 (Supplement 4): IV166–IV191. Архів оригіналу за 14 листопад 2021. Процитовано 14 листопад 2021. 

ЛітератураРедагувати

  • Stephen M. Stahl. Stah's Essential Psychopharmacology. — 5-те. — Cambridge : Cambridge University Press, 2021. — 624 с. — ISBN 978-1-108-83857-3.
  • Stephen M. Stahl. Stah's Essential Psychopharmacology: Prescriber's Guide. — 6-те. — Cambridge : Cambridge University Press, 2018. — 890 с. — ISBN 978-1108404884.
  • S. Hossein Fatemi, Paula J. Clayton. The Medical Basis of Psychiatry. — 4-те. — New York : Springer, 2016. — 1083 с. — ISBN 978-1493925278.
  • Myrna M. Weissman. Treatment of Depression: Bridging 21st Century. — Washington : American Psychiatric Press, Inc, 2001. — 357 с. — ISBN 978-0880483971.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати