Альтернатива для Німеччини
Альтернатива для Німеччини (АдН) (нім. Alternative für Deutschland, AfD) — націоналістична[18][1][2][3] та право-популістська[19][20][4] проросійська[16] політична партія Німеччини. Основна ідеологія партії спрямована проти євроінтеграції та проти імміграції іноземців.
Альтернатива для Німеччини Alternative für Deutschland | |
---|---|
Країна | Німеччина |
Голова партії | Тіно Хрупалла |
Засновник | Бернд Луке |
Дата заснування | 6 лютого 2013 |
Штаб-квартира | Schillstraße 9, 10785 Berlin |
Ідеологія | |
Позиція | ультраправі |
Молодіжна організація | Молода Альтернатива для Німеччиниd |
Союзники та блоки | Єдина Росія[16] |
Кількість членів | 32.000 (листопад 2020 р.)[17] |
Офіційний колір (кольори) | світло-синійd |
Девіз | Mut zur Wahrheit |
Офіційний сайт | alternativefuer.de |
Партія заснована 6 лютого 2013 на хвилі єврокризи як партія єврокритиків. Набула значної популярності як найжорсткіший та найпослідовніший критик політики уряду А. Меркель у справі прийому в країні нелегальних мігрантів з країн Близького Сходу та Африки зі статусом «сирійських біженців»[21].
Унаслідок вересневих виборів 2021 року партія АдН здобула 10,3 % голосів — це дорівнює 83 депутатських місць у Бундестазі (зі 736)[22].
Передісторія
ред.2010 року вибухнула європейська боргова криза. До цього, згідно з ґрунтовними принципами Маастрихтського договору, жодна країна в зоні євро не несе відповідальности за борги інших країн. Ця домовленість була порушена. 2013 року був утворений постійний європейський антикризовий фонд та встановлені ризикові виплати. Широка коаліція політичних партій Німеччини з ХДС/ХСС, ВДП, СДПН і Союзу 90/Зелених проголосувала у Бундестазі за політику порятунку євро. Реальної парламентської альтернативи для виборців-громадян не лишилося, хоча за даними масових опитувань значна частина населення Німеччини ставиться до цієї політики «рятівних пакетів грошей» дуже скептично[23].
Фінансування партії Кремлем
ред.Під час заснування партії і пізніше від німецьких політичних оглядачів не було таємницею, що ця партія майже відкрито фінансується Кремлем[24]. Окрім традиційної підтримки вірних сателітів-прихильників Москви у лівому політичному спектрі Німеччини ще з часів існування СРСР, а саме партію «Лівих» (колишня СЄПН) — кремлівські стратеги створюють по всій Європі праворадикальні партії на кшталт французького Фронту Національ Марін Ле Пен та німецької АдН[20]. У німецькому політикумі АдН вже відкрито називають «маріонетками Москви»[25]
Політичний курс та орієнтація
ред.На початку створення партії німецькі ЗМІ часто називали її «партією антиєвро» або «єврокритичною партією». Консерватори та критики з центристського політичного спектру Німеччини називають ідеологію АдН «популістською», критики зліва навпаки — вважають її консервативною.
Згодом керівництво партії в особі Бернда Луке закинуло «авторитарний стиль правління», багато активних членів часу створення партії почали масово виходити з її лав, звинувачуючи керівництво у правому популізмі.
Внутрішні критики, які себе зараховують до ліберального крила партії, вже значний час закидають Б.Луке «право-націоналістичний курс» та «фундаменталізм». Так, юрист Герман Берендт, який фактично сам призначив себе «керівним комісаром» у Нордрейн-Вестфальському відділенні партії, 2012 року видав книгу «Мандатна демократія», у якій з-поміж іншого закликає до скасування права найманих робітників на звільнення за власною ініціативою та права на страйк.
Партія займає антиіммігрантські та антиісламські позиції, і деякі її лідери неодноразово робили заяви, які багато хто визнав екстремістськими. Програма партії вимагає заборонити будівництво мінаретів, а також заявляє, що іслам не сумісний із німецькою культурою. «Ісламу немає місця в Німеччині», — йдеться в програмі[18].
Її верхівку спочатку складали професійні економісти, які виступали за поетапне повернення до німецької марки та скасування програм допомоги іншим країнам єврозони. Але починаючи з 2014 року партія зазнала кризи й розкололася, частина її засновників на чолі з Берндом Луке покинула її лави.
Партія висловлює занепокоєння багатьох виборців напливом мігрантів і біженців[18].
Деякі німецькі часописи вважають, що партія перетворилася на «збіговисько расистів, правих націоналістів та правих екстремістів»[19][26].
2019 року Поггенбург заснував нову ультраправу партію Aufbruch deutscher Patrioten — Mitteldeutschland («Світанок німецьких патріотів», AdP), яка планувала восени 2019 року висунути кандидатів на державні вибори в Саксонії, Тюрингії та Бранденбурзі. У серпні 2019 року засновник партії Поггенбург покинув АдП, оскільки його внутрішній заклик підтримати ПС на майбутніх державних виборах восени був відхилений[27]. Партію розкритикували, коли та заявила, що використовуватиме логотип із синьою волошкою — символом, асоційованим з антисемітським рухом Шконера, який також використовувався забороненими австрійськими нацистами в 1930-х роках до «Аншлюсу» 1938 року, який об'єднав Австрію з нацистською Німеччиною. Поггенбурга в минулому критикували за те, що він використовував вирази, що використовувалися в Німеччині за нацистських часів[28][29].
Конкретні цілі
ред.Партія „Альтернатива для Німеччини“ збирається подолати передбачений законом 5 % ліміт та увійти в Бундестаг з вимогою скасувати євро. На першому з'їзді 14 квітня 2013 засновник нового політичного об'єднання Бернд Луке заявив, що головною метою партії стане ліквідація єврозони в її нинішньому вигляді. За його словами, запровадження загальноєвропейської валюти було історичною помилкою, яку необхідно виправити.
Але на загальнонімецьких виборах 2013 АдН вдалося набрати лише 4,7 відсотків голосів[30] і таки чином партія не потрапила до Бундестагу.
За інформацією видання „Bild“, партії запропонували фінансування Росії, а її партійні лідери підтримують тісні контакти з російськими діячами, але в самій партії співпрацю з російськими політичними партіями, організаціями або кредитними інститутами заперечили[31].
Позиція щодо України та Росії
ред.У зовнішній політиці керівники партії вважають за взірець Отто фон Бісмарка.
Після початку Європейської революції в Україні восени 2013 й особливо після початку агресії Росії проти України навесні 2014, керівників партії неодноразово помічали у відверто проросійських та антиукраїнських висловлюваннях. 3 лютого 2018 року прибула делегація восьми членів партії до окупованого Криму. Член фракції „Альтернативи для Німеччини“ в Бундестазі Гансйорг Мюллер, а також один із трьох заступників федерального голови партії Георг Пацдерскі критикували цю поїздку[32]. У березні 2019 року лідер партії Олександр Гауланд в інтерв'ю російській газеті „Комсомольська правда“ заявив, що вони вважають війну на Донбасі внутрішньою справою України, і що Німеччина не повинна вплутуватися у внутрішні справи України чи Росії. Він також зауважив, що їхня партія проти західних санкцій, запроваджених проти Росії[33].
Депутат Берліну від АдН, Гуннар Ліндман, відкрито підтримує російську агресію — поширюючи фейки, відкрито освячуючи свої поїздки до окупованого Криму та ОРДЛО, а також залишаючи образливі коментарі під офіційними сторінками органів влади України у соціальній мережі Twitter[34].
У вересні 2024 року лідер партії Тіно Хрупалла заявив про необхідність відновлення газопроводів «Північний потік 1 і 2». Він зазначив, що два роки тому, 26 вересня, «противники енергетичної незалежності» Німеччини підірвали трубопроводи, що завдало серйозного удару по німецькій промисловості[35].
Консультації з Росією
ред.Перші особи партії 26 листопада 2014 побували в російському посольстві в Берліні й не приховували бажання надалі продовжити консультації з російськими дипломатами. Протягом двох годин вони радилися зі спеціальним посланцем Росії Олегом Красницьким щодо ставлення партії AfD до антиросійських санкцій в Європі та кризи в Україні. Російські дипломати запропонували німецьким політикам постійний «стратегічний консалтинг» та «регулярний конструктивний обмін інформацією».
Чутки про те, що росіяни намагаються впливати на партію через її магазин торгівлі золотом або через приватні кредити функціонерам партії, керівництво AFD відхилило. «Ми бажаємо довести до парторганізацій районного рівня, що цього не відбудеться»[36][37].
Це був далеко не перший візит керівників партії до російського посольства. Так, наприклад, у вересні 2014 там побував віцеголова партії Александер Гауланд (Alexander Gauland). Після чого журналісти та оглядачі запитували: «А що йому там було треба[38]?»
Кількість членів партії
ред.2013 | 17,687[39] |
2014 | 20,728[39] |
2015 | 16,385[39] |
2016 | 26,409[39] |
2017 | 29,000[40] |
2018 | 33,500[41] |
2019 | 35,000[42] |
2020 | 32,000[17] |
Засновники та керівники партії
ред.Партія поки що не має голови партії та генерального секретаря. На своєму першому установчому з'їзді на загально-національному рівні 14 квітня 2013 був обрана Президія у складі з 10 членів та група з трьох лідерів (офіційний статус «речники партії»):
- Колишні
- Бернд Луке (нар. 1962) — економ, професор макроекономіки Гамбурзького університету, колишній член ХДС — покинув партію 2015 року й почав створювати іншу політичну організацію
- Конрад Адам (нар. 1942) — журналіст, публіцист і філософ (д-р наук), лауреат національної „Премії німецької мови“ (2009)
- Фрауке Петрі (нар. 1975) — німецька вчена-хімік (д-р наук), підприємець, лауреат Саксонської премії (2011), кавалер Ордену Хрест за заслуги (2011). Покинула керівництво партії в квітні 2017
- Йорґ Мойтен (нар. 1961) — співголова партії, проф. економіки, лідер франції АдН в Ландтагу федеральної землі Баден-Вюртемберг. Покинув партію у січні 2022 року[43].
- Александер Ґауланд (нар. 1941) — юрист, колишній член керівництва ХДС в Гессені, голова відділення партії в землі Бранденбург. Критики вважають його найпершим у Німеччині, після Герхарда Шрьодера, другом Володимира Путіна
- Б'йорн Гокке (нар. 1972) — голова франкції АдН в Ландтагу федеральної землі Тюрингія, відомий своїми неонацистськими висловлюваннями, антисемітизмом та позицією за вихід Німеччини з НАТО
- Сучасний
- Тіно Хрупалла (нар. 1975) — політик, член Бундестагу з 2017 року. Лідер партії з 2019 року (до січня 2022 року — із Йорґом Мойтеном).
Наукова рада
ред.1-й з'їзд обрав склад наукової ради:
- д-р Йоахим Штарбати (Joachim Starbatty), голова ради — професор національної економіки (Тюбінгенський університет)
- д-р Йорн Крузе (Jörn Kruse) — професор національної економіки (Гамбурзький університет)
- д-р Гельґа Люккенбах (Helga Luckenbach) — професор національної економіки (Гіссенський університет)
- д-р Дірк Маєр (Dirk Meyer) — професор національної економіки (Гамбурзький університет)
- д-р Роланд Фаубель (Roland Vaubel) — професор національної економіки (Університет Мангайм)
Посилання
ред.- Офіційний сайт(нім.)
- SPIEGEL: „Alternative für Deutschland“: Згідно з опитуваннями критики Євро проходять у Бундестаг [Архівовано 23 квітня 2013 у Wayback Machine.] (нім.)
- DIE WELT: Thema: Alternative für Deutschland [Архівовано 23 квітня 2013 у Wayback Machine.](нім.)
- Німецька хвиля: Альтернатива для Німеччини» націлюється на ліквідацію єврозони (укр.)
- Радіо Свобода: Нова німецька партія оголосила війну євро [Архівовано 19 березня 2013 у Wayback Machine.] (укр.)
- Die AfD lehnt Sanktionen gegen Russland im Zusammenhang mit der Ukraine-Krise ab.[недоступне посилання з червня 2019] (укр. — АдН відхиляє санкції проти Росії у зв'язку з кризою в Україні)
- Die AfD will Bismarcks Russlandpolitik wiederbeleben [Архівовано 18 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Der Spiegel: Ein Jahr AfD: Professor Luckes Stammtisch [Архівовано 16 травня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ а б Taub, Amanda; Fisher, Max (18 січня 2017). Germany's Extreme Right Challenges Guilt Over Nazi Past. The New York Times. Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ а б Understanding the 'Alternative for Germany': Origins, Aims and Consequences (PDF). University of Denver. 16 листопада 2016. Архів оригіналу (PDF) за 19 квітня 2017. Процитовано 29 квітня 2017.
- ↑ а б Beyer, Susanne; Fleischhauer, Jan (30 березня 2016). AfD Head Frauke Petry: 'The Immigration of Muslims Will Change Our Culture'. Der Spiegel. Архів оригіналу за 21 червня 2019. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ а б * Johannes Kiess; Oliver Decker; Elmar Brähler (2016). Introduction | German perspectives on right-wing extremism: challenges for comparative analysis. У Johannes Kiess; Oliver Decker; Elmar Brähler (ред.). German Perspectives on Right-Wing Extremism: Challenges for Comparative Analysis. Routledge. с. 3—4. ISBN 978-1-317-23184-4. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- Frank Decker (2015). Follow-up to the Grand Coalition: The Germany Party System before and after the 2013 Federal Election. У Eric Langenbacher (ред.). The Merkel Republic: An Appraisal. Berghahn Books. с. 34—39. ISBN 978-1-78238-896-8. Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 28 січня 2020.
- Hans-Jürgen Bieling (2015). Uneven development and 'European crisis constitutionalism', or the reasons for and conditions of a 'passive revolution in trouble'. У Johannes Jäger; Elisabeth Springler (ред.). Asymmetric Crisis in Europe and Possible Futures: Critical Political Economy and Post-Keynesian Perspectives. Routledge. с. 110. ISBN 978-1-317-65298-4. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 28 січня 2020.
- Egbert Jahn (2015). German Domestic and Foreign Policy: Political Issues Under Debate -. Springer. с. 30. ISBN 978-3-662-47929-2. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ * Tom Lansford, ред. (2014). Political Handbook of the World 2014. SAGE. с. 532. ISBN 978-1-4833-3327-4. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- Kemal Dervis; Jacques Mistral (2014). Overview. У Kemal Dervis; Jacques Mistral (ред.). Europe's Crisis, Europe's Future. Brookings Institution Press. с. 13. ISBN 978-0-8157-2554-1. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- Robert Ladrech (2014). Europeanization of National Politics: the centrality of politics parties. У José M. Magone (ред.). Routledge Handbook of European Politics. Routledge. с. 580. ISBN 978-1-317-62836-1. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- William T. Daniel (2015). Career Behaviour and the European Parliament: All Roads Lead Through Brussels?. Oxford University Press. с. 135. ISBN 978-0-19-871640-2. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ Nordsieck, Wolfram (2017). Germany. Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 22 жовтня 2018. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ Simon Franzmann (2015). The Failed Struggle for Office Instead of Votes. У Gabriele D'Ottavio; Thomas Saalfeld (ред.). Germany After the 2013 Elections: Breaking the Mould of Post-Unification Politics?. Ashgate. с. 166—167. ISBN 978-1-4724-4439-4. Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ * Thousands rally in Hanover against anti-Islam AfD party. Al Jazeera. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
... rally in Hanover against anti-Islam AfD party
- Ellyatt, Holly. Germany's far-right AfD party: 5 things you need to know. CNBC. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 22 січня 2018.
Nowadays, the AfD is mainly known for its anti-immigration (namely, anti-Islamic)
- Dancygier, Rafaela. The anti-Muslim AfD just scored big in Germany's election. What does this mean for German Muslims?. The Washington Post. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- Pfaffenbach, Kai. German Election: Anti-Islam AfD Party That Worked With U.S. Ad Agency Predicted To Take Third Place. Newsweek. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
Sunday's election in Germany is expected to bring big gains for the hard-right, anti-Islam Alternative for Germany (AfD) party,
- Ellyatt, Holly. Germany's far-right AfD party: 5 things you need to know. CNBC. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ Zeller, Frank. Anti-migrant, anti-Muslim and anti-Merkel, Germany's AfD set to enter parliament. The Times of Israel. The Times of Israel. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ Horn, Heather (27 травня 2016). The Voters Who Want Islam Out of Germany. The Atlantic. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
The AfD's founder Bernd Lucke, an economics professor, left the party last summer, condemning rising xenophobia.
- ↑ The Latest: Merkel's bloc comes 1st in German election. Associated Press. 25 вересня 2017. Архів оригіналу за 11 лютого 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ Germany's AfD backs anti-Islam course in party programme. The Irish Times. 1 травня 2016. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ German election: Why this vote matters. BBC News. 15 вересня 2017. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
- ↑ WELT (24 серпня 2017). AfD: Für Putins „autoritäres Regime“? Gauland und Weidel widersprechen. DIE WELT (нім.). Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
- ↑ Weiland, Severin (18 грудня 2015). AfD: Vize Alexander Gauland will kein Geld von Russland. Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
- ↑ а б Кай-Александер Шольц (22 травня 2019). Зв'язки німецьких правих популістів з Росією. dw.com. Deutsche Welle.
- ↑ а б Party members: Greens gain, AfD and SPD lose. RedaktionsNetzwerk Deutschland (нім.). 14 лютого 2021. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 15 травня 2021.
- ↑ а б в Пол Кербі (25 вересня 2017). Вибори в Німеччині: поворотний момент в історії країни. BBC Україна. Архів оригіналу за 26 вересня 2017.
- ↑ а б Німецька Хвиля: Почему лидер правых популистов в ФРГ сдала свои позиции [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Німецька Хвиля: Кремлівська «Альтернатива для Німеччини»? Зв'язки німецьких правих із Росією [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Deutsche Welle: AfD klagt gegen Merkels Flüchtlingspolitik vor Verfassungsgericht [Архівовано 29 січня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Results Germany - The Federal Returning Officer. www.bundeswahlleiter.de (англійською) . Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 5 лютого 2022.
- ↑ Frankfurter Allgemeine Entscheidet die D-Mark-Partei die Wahl? [Архівовано 6 червня 2013 у Wayback Machine.], 7.05.2013
- ↑ Deutschlandfunk.de (Німецьке Радіо): Parteienfinanzierung aus Russland oder verschwörungstheoretischer Unfug? [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.](нім.)
- ↑ SPIEGEL: Moskaus deutsche Marionetten: Wie Putin die AfD für seine Zwecke benutzt [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Berliner Zeitung: Der Streit innerhalb der AfD ist noch lange nicht beendet.[недоступне посилання](нім.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Le Blond, Josie (11 January 2019) «New far-right German party adopts former secret Nazi symbol „New far-right German party adopts former secret Nazi symbol“ [Архівовано 25 серпня 2019 у Wayback Machine.] The Guardian
- ↑ Mikelionis, Lukas (January 11, 2019) „German far-right party uses ‘secret’ Nazi symbol as its logo“ [Архівовано 25 серпня 2019 у Wayback Machine.] New York Post
- ↑ 4,7 Prozent — Wahlkrimi um die Euro-Kritiker AfD [Архівовано 13 лютого 2017 у Wayback Machine.] — „Berliner Morgenpost“, 23.09.2013
- ↑ Німецьку партію підозрюють у фінансуванні Кремлем. Вона все заперечує. [Архівовано 26 листопада 2014 у Wayback Machine.] Європейська правда. 24.11.2014.
- ↑ „Альтернатива для Німеччини“ критично відреагувала на „кримський вояж“ своїх депутатів. Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
- ↑ Chesnokov, Edvard (9 March 2019). Глава партии „Альтернатива для Германии“ Александр Гауланд: Ситуация в Донбассе — это внутреннее дело России и Украины [Архівовано 14 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.). Komsomolskaya Pravda. Retrieved 9 March 2019.
- ↑ https://twitter.com/afdlindemann. Twitter (укр.). Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
- ↑ Ультраправі Нмеччини закликають відновити Північні потоки. ua.korrespondent.net (рос.). Процитовано 30 вересня 2024.
- ↑ Strategiesitzung in der Botschaft: AfD sucht Rat aus Russland [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.]. — SPIEGEL, 7.12.2014 (нім.)
- ↑ Gold-Shop spielt angeblich keine Rolle: Treffen in der Botschaft: Gold-AfD lässt sich jetzt von Pleite-Putin beraten [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — FOCUS, 7.12.2014 (нім.)
- ↑ Was macht der AfD-Vize in der russischen Botschaft? [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Die Welt, 11.09.14 (нім.)
- ↑ а б в г Bildung, Bundeszentrale für politische. Mitgliederentwicklung der Parteien | Infografiken | Parteien in Deutschland | bpb. www.bpb.de (нім.). Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 21 серпня 2018.
- ↑ Home - Alternative für Deutschland. www.afd.de (de-DE) . Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 21 серпня 2018.
- ↑ Home - Alternative für Deutschland. www.afd.de (de-DE) . Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 17 жовтня 2018.
- ↑ Home - Alternative für Deutschland. www.afd.de (de-DE) . Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 2 лютого 2019.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
- ↑ Leader of Germany’s far-right AfD steps down — and quits party. Politico (англійською) . 28 січня 2022. Архів оригіналу за 4 лютого 2022. Процитовано 5 лютого 2022.