Адам-Миколай Сенявський

(Перенаправлено з Адам Миколай Сенявський)

Ада́м-Микола́й з Гранова Сеня́вський[3] (пол. Adam Mikołaj Sieniawski; 1666, Львів — 18 лютого 1726[4][5]) — польський магнат, державний діяч Речі Посполитої, белзький воєвода (з 1692 р.), польний коронний гетьман (з 1702 р.), великий коронний гетьман (з 1706 р.), краківський каштелян (з 1710 р.). Представник спольщеного українського шляхетського роду Сенявських гербу Леліва. Відомий протектор Унії.[6] Підписувався як «граф на Шклові і Миші»[7]. Ревний противник короля Станіслава Лещинського[8].

Адам-Миколай Сенявський
пол. Adam Mikołaj Sieniawski
Ім'я при народженні Адам Миколай Сенявський
Псевдо Адам Миколай Сенявський
Народився 1666
Львів
Помер 18 лютого 1726(1726-02-18)
Львів
·рани
Поховання Бережани
Громадянство Річ Посполита
Діяльність воєначальник, державний діяч
Титул шляхтич
Посада великий гетьман коронний[1], польний гетьман коронний[2], Краківський каштелян, белзький воєвода, львівський староста[d], Q66200785?, староста рогатинськийd, староста любашівскийd, староста стрийський[d] і посол Сейму Речі Посполитої[d]
Військове звання польний коронний гетьман
великий коронний гетьман
белзький воєвода
Попередник Ян Казимир Замойський
Наступник Олександр Міхал Лащ
Конфесія римо-католик
Рід Сенявські
Батько Миколай Єронім Сенявський
Мати Цецилія Марія Радзивілл
Родичі Авґуст-Олександр Чорторийський (зять)
Брати, сестри Теофіля Сенявськаd і Йоанна Потоцька
У шлюбі з Ельжбета Любомирська
Діти Марія Софія
Нагороди
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Герб
Герб

Біографія ред.

 
Ельжбета — дружина

Народився 1666 року у Львові. Син Миколи-Єроніма Сенявського та його дружини Цецилії Марії Радзивілл[9], доньки великого маршалка литовського Олександра Людовика Радзивілла. Вуй канівського старости, відомого мецената Миколи Василя Потоцького.

1683 року брав участь у поході військ короля Яна III Собеського під Відень. У роки Північної війни (1700–1721 рр.) воював на боці короля Авґуста II Фрідріха (Сильного).

Керував придушенням повстання Семена Палія (1702–1704) у Правобережній Україні.

1702 року швагер Стефан Александер Потоцький, намагаючись отримати якусь сатисфакцію, викликав на дуель (через недодане віно дружини — сестри Адама Миколая Йоанни, також через програш боротьби за булаву польного гетьмана коронного), яку заборонив Ієронім Августин Любомирський.
1703 року наказав стратити брацлавського полковника Андрія Абазина (посадження на палю).

1706 року — після зречення Авґуста II Сильного був кандидатом на польський престол. У 1709 році не допустив об'єднання польських військ короля Станіслава I Лещинського зі шведською армією Карла XII, що стало однією з причин невдачі походу шведів в Україну та їхньої поразки в Полтавській битві 1709 року. Згодом перейшов в опозицію до Авґуста II, підбурював проти нього шляхту.

На початку вересня 1712 року його військо захопило Станиславів — власність Юзефа Потоцького, спустошило околиці, ймовірно, Чернелицю — маєтність Міхала Потоцького.[10]

3 квітня 1716 року значне військо Тарногродської конфедерації на чолі з писарем польним коронним Міхалом Потоцьким вторглося до Львова. А. М. Сенявського заарештували учасники Тарногородської конфедерації, перевезли до Любомля, потім до Чорторийська у травні. Зумів уникнути суду значною мірою завдяки московським дипломатам.[11]

Так званий «німий сейм» 1717 року обмежив військову владу А. М. Сенявського.

Провадив листування з гетьманом Іваном Мазепою, який хотів залучити А. М. Сенявського до антимосковської коаліції. Листи Івана Мазепи з 1704–1708 рр. (понад 50, що збереглися в архіві Чорторийських у Кракові) видає УВАН у США (за редакцією Ореста Субтельного).

Останній у роді Сенявських. Його величезні маєтності (зокрема, Сатанів) через шлюб дочки Марії Софії з Авґустом Олександром Чорторийським перейшли до князів Чорторийських.

1710 року призначив 300 злотих на утримання вірменського священника та вірменського храму в Бережанах.[12]

Похований у Бережанах 29 липня 1726 р.[13] в крипті парафіяльного костелу міста. У похороні, зокрема, брав участь єпископ Атанасій (Шептицький).[14]

Посади ред.

Белзький воєвода (з 1691[15]/1692 р.), польний коронний гетьман (з 1702 р.), великий коронний гетьман (з 1706 р.), краківський каштелян (з 1710 р.). Староста львівський, рогатинський,[16], любачівський, стрийський і міста Пясечно.

Власність ред.

Володів Зіньковом (костел Святої Трійці у Зінькові було відновлено у 1708 році його коштом), частиною Копичинців (купив у попередніх власників Вєнявських, Міхала Йордана),[17] Власником Гримайлова став на початку XVIII століття, 1720 року надав Гримайлову право самоврядування, статус міста. Був власником, сприяв відбудові замку Старого Села.[18]

Розпорядження, універсали ред.

У І-у томі видання «Акти ґродські та земські» опубліковано кілька розпоряджень та універсалів А. М. Сенявського (1706 р.[19] 1709 року,[20] 1709 р.[21]

Сім'я ред.

Дружина — Ельжбета Сенявська з Любомирських,[22] шлюб взяли після коротких зашлюбин 6 серпня 1687 в каплиці Владислава IV Вази у костелі піярів Варшави (тепер Польова катедра війська польського).[23] Діти: Марія Зофія, друга донька — ім'я невідоме (24 листопада 1703, Львів — серпень 1704).[24]

 
Ельжбета Гелена Сенявська

Портрети ред.

Примітки ред.

  1. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 44. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 47. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  3. Войтович Л. В. Сенявські [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 534. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. раніше вважали місцем смерті замок в Олешичах
  5. Oleszyce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 479. (пол.)
  6. Скочиляс І. До історії шляхетських родів Галицької Русі: Унівський архимандрит і львівський єпископ Варлаам Шептицький (1643—1715) [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 465.
  7. Maciszewski M. Brzeżany w czasach Rzeczypospolitej Polskiej. — Brody, 1910. — S. 218. (пол.)
  8. Czernecki J. Brzeżany: pamiątki i wspomnienia [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.]. — Lwów, nakładem Towarzystwa nauczycieli szkół wyższych, 1905. — S. 23. (пол.)
  9. Link-Lenczowski A. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 105.
  10. Гощинський А. Чернелицький замок у другій половині XVII—XVIII столітті // Пам'ятки України. — К., 2015. — № 7—9 (191) (лип.—вер.). — С. 42.
  11. Link-Lenczowski A. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 112.
  12. Уніят В. Вірмени на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 106. — ISBN 978-966-528-318-8.
  13. Link-Lenczowski A. K. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… - S. 114 (пол.)
  14. Бемко В. Бережани — Бережанщина // Бережанська Земля. — Т. 1. — С. 18.
  15. Link-Lenczowski A. K. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 105.
  16. Niesiecki К. Korona polska… [Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — Lwów, 1743. — Т. IV. — S. 92.
  17. Petrus J. T. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Kopyczyńcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2009. — T. 17. — 806 il. — S. 180. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
  18. Karpaty Ukraińskie: Zamek przy torze — Stare Sioło [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
  19. Акти ґродські і земські [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1868. — Т. I. — S. 117—118.(лат.)
  20. Там само [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — С. 137—138.
  21. >Там же [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — С. 138—140.
  22. Andrzej K. Link-Lenczowski i Bożena Popiołek. Elżbieta Helena Sieniawska z Lubomirskich [Архівовано 21 липня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
  23. Link-Lenczowski A. i Popiołek B. Sieniawska Elżbieta Helena z Lubomirskich (1669—1729) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 90. (пол.)
  24. Link-Lenczowski A. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 114.

Джерела ред.

Посилання ред.

Попередник
Ян Казімєж Замойський
  Воєвода белзький
1692-1710
  Наступник
Алєксандер Міхал Лащ