Вікіпедія

Ілізаров Гаврило Абрамович

радянський хірург-ортопед, винахідник, доктор медичних наук

Гаври́ло Абра́мович Іліза́ров (15 червня 1921, Біловежа, Білостоцьке воєводство — 24 липня 1992, Курган, Росія) — радянський хірург-ортопед, винахідник, доктор медичних наук (1968), професор (1976).

Ілізаров Гаврило Абрамович
Народився 15 червня 1921(1921-06-15)[1]
Біловежа, Біловезький повіт, Білостоцьке воєводство, Польська Республіка
Помер 24 липня 1992(1992-07-24)[1] (71 рік)
Курган, Росія
·серцева недостатність
Поховання Курган
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність ортопедичний хірург, винахідник, лікар
Alma mater Кримський державний медичний університет імені С. І. Георгієвського (1944)
Галузь ортопедія і медицина
Заклад Russian Ilizarov Scientific Center for Restorative Traumatology and Orthopaedicsd
Вчене звання члени-кореспонденти РАНd, академік Російської академії наук і професор[d]
Науковий ступінь доктор медичних наук
Відомі учні Galandar Janbakhishovd
Q85868528?
Q26243730?
Q124329197?
Q124330609?
Членство Російська академія наук
Академія наук СРСР
Партія КПРС
Нагороди
CMNS: Ілізаров Гаврило Абрамович у Вікісховищі
Г. А. Ілізаров показує роботу компресійно-дистракційного апарата, 1991 рік.

Академік РАН (1991; член-кореспондент АН СРСР (від 1987). Герой Соціалістичної Праці (1981). Заслужений винахідник СРСР (1985)[2]. Заслужений лікар РРФСР (1965). Заслужений діяч науки РРФСР (1991). Лауреат Ленінської премії (1978).

Життєпис ред.

Гаврило Ілізаров народився 15 червня 1921 року в бідній єврейській сім'ї в містечку Біловежа Біловезького повіту Білостоцького воєводства Польської Республіки (у 1939—1946 роках село Біловежа входило до складу Брестської області Білоруської РСР), нині село Біловежа входить у сільську гміну Біловежа Підляського воєводства Гайнівського повіту Польщі[3][4][5][6]. Там жила родина його матері, і після служби в Робітничо-селянській Червоній Армії під час Громадянської війни осів його батько[7]. Був старшим із шістьох дітей. Як і значна частина гірських євреїв, у радянських документах був записаний татом[8][9].

Батько — Абрам Аверкійович[10] (Мардехай Овроом, уродженець Ґусара, гірсько-єврейського походження)[11][12], сестра Марія, брати Ісаак (Ісай, 1922), Давид (19 вересня 1924[13]) і Єлисей (Нісон, 1926) носили прізвище «Єлізарови»[14][15][16][17]. Мати — Голда Абрамівна (уроджена Розенблюм, 20 серпня 1903 — 13 листопада 1982), ашкеназького походження, походила з Біловежі[18][19][20].

Коли Гаврилу було сім років (1928), сім'я переїхала на батьківщину батька в Ґусар Азербайджанської РСР. У 9 років наївся груш у саду, які були обприскані мідним купоросом від комах-шкідників; його вилікував сільський фельдшер і Гаврило вирішив стати лікарем.

До школи пішов у 11- чи 12-річному віці, але це не завадило йому здати всі предмети та вступити одразу до 4 чи 5 класу. 1938 року він екстерном закінчив школу-восьмирічку і продовжив навчання на медробфаці в місті Буйнакськ Дагестанської АРСР[21].

1939 року став студентом Кримського державного медичного інституту імені Й. В. Сталіна, який закінчив 1944 року. У роки війни інститут евакуювали із Сімферополя спочатку до Армавіра[22], потім до міста Кизилорда Казахської РСР. Здобувши диплом лікаря, пройшов шлях від лікаря районної лікарні в селі Долговка (1948) до директора Всесоюзного Курганського наукового центру відновної травматології та ортопедії[ru] (1987).

Від 1944 року — лікар Половинської (с. Половинне), потім Косулінської (с. Долговка) райлікарень Курганської області.

Від 1947 року — завідувач Косулінського райздороввідділу. Першим пацієнтом із апаратом для фіксації кістки, який розробив Г. А. Ілізаров, став місцевий гармоніст, який через туберкульоз колінного суглоба ходив на милицях. Операція пройшла успішно[23].

Від 1950 — лікар травматолог-ортопед Курганської обласної лікарні, в 1951 році запропонував апарат для черезкісткового остеосинтезу. Заявку на винахід подано 9 червня 1952 року, авторське свідоцтво № 98471 видано 30 червня 1954 року.

1955 року призначений завідувачем ортопедо-травматологічного відділення Курганського обласного шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни. У шпиталі, де перед його очима проходили сотні бійців з наслідками пошкоджень кісток, яким лікування практично не давало результату, Г. А. Ілізаров запропонував свій, принципово новий спосіб зрощення кісток при переломах. Новизна запропонованого способу та апарату для його здійснення підтверджена авторським свідоцтвом. Використання апарату Ілізарова підвищило ефективність та помітно скоротило терміни лікування переломів. Велика практика дозволила розширити діапазон застосування апарату. Одночасно виконував обов'язок бортхірурга санітарної авіації щодо надання екстреної хірургічної допомоги населенню сільських районів.

 
Компресійно-дистракційний апарат Ілізарова .

Черезкістковий компресійно-дистракційний апарат, який Г. А. Ілізаров винайшов 1950 року, гармонійно поєднує стабільну фіксацію кісткових фрагментів з керуванням складними біологічними процесами розвитку кісткової тканини (її стиском («компресією») або розтягуванням («дистракцією»)). Апарат складається з металевих «кілець», на яких кріпляться «спиці», що проходять через кісткову тканину. Кільця з'єднані механічними стрижнями, що дозволяють змінювати їх орієнтацію зі швидкістю близько 1 мм на добу. Апарат Ілізарова — це універсальна динамічна конструкція, що дозволяє створювати оптимальні медико-біологічні та механічні умови як для зрощення кісток, так і для анатомо-функціонального відновлення опорно-рухового апарату. Розраховуючи на широке застосування апарата, Г. А. Ілізаров уніфікував його вузли та деталі. Для кожного випадку лікарі монтують з дуже обмеженої кількості деталей свій особливий різновид апарату. Апарат застосовується для лікування травм, переломів, уроджених деформацій кісткової тканини. Також використовується при «естетичних» операціях в антропометричній (ортопедичній) косметології з подовження та випрямлення ніг.

 
Г. А. Ілізаров та його компресійно-дистракційний апарат на поштовій марці Росії 2021 року

Знадобився тривалий час, щоб метод черезкісткового остеосинтезу набув загального визнання. 1966 року на базі 2-ї міської лікарні Кургана організовано проблемну лабораторію Свердловського НДІТО, керівником призначено Г. А. Ілізарова. Захист дисертації[24] відбувся у Пермі у вересні 1968 року. У дисертації узагальнено накопичений за багато років досвід успішного лікування тисяч хворих. На основі всебічного аналізу зроблено відкриття певних закономірностей у зростанні та регенерації тканин, що дозволяло подовжувати кінцівки, відновлювати відсутні частини кінцівок, зокрема стопу, пальці кисті. За видатні досягнення Ілізарову 1969 році присвоєно ступінь доктора медичних наук, минаючи звання кандидата. 1969 року проблемну лабораторію Свердловського НДІТО перетворено на філію Ленінградського НДІТО ім. Р. Р. Вредена, її директором призначено Ілізарова.

Г. А. Ілізаров отримав перші позитивні результати в дослідах відновлення функції спинного мозку після оперативного часткового (майже повного) його перетину. У світі ніколи раніше не проводилося таких фундаментальних досліджень у травматології та ортопедії.

1971 року філію ЛНДІТО перетворено на Курганський науково-дослідний інститут експериментальної та клінічної ортопедії та травматології (КНДІЕКОТ)[ru], керівником призначено Ілізарова. 19 лютого 1982 року КНДІЕКОТ нагороджено орденом «Знак Пошани». Від 1971 року член КПРС .

Постановою № 1098 від 24 вересня 1987 року Центральний Комітет КПРС та Рада Міністрів СРСР року реорганізували Курганський НДІ експериментальної та клінічної ортопедії та травматології у Всесоюзний Курганський науковий центр «Відновна травматологія та ортопедія» з головною установою в Кургані та філіями в Московській області, Ленінграді, Волгограді, Казані, Уфі, Краснодарі, Свердловську, Омську, Красноярську та Владивостоці.

Від 1982 року почалося впровадження методу Ілізарова в практику в інших країнах[25][26]. Надійшли запрошення відвідати Іспанію, Францію, Англію, США, Мексику тощо. Італійська фірма «Medicalplastic s.r.l.» купила ліцензію на право виготовлення та продажу апарата Ілізарова в країнах Західної Європи, а також у Бразилії та Аргентині. Італійська Асоціація з вивчення апарата та методу Ілізарова (ASAMI) ухвалила рішення про проведення постійних міжнародних курсів із навчання даному методу. Директором курсів затверджено самого Г. А. Ілізарова. Аналогічні асоціації створено в Іспанії, Франції, Бельгії, Португалії, Мексиці, США та інших країнах. Багато іноземних громадян приїжджали на лікування до Кургана.

Ілізаров — автор 208 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами СРСР; 18 із них запатентовано в 10 країнах.

Ілізаров був депутатом Косулинської районної Ради депутатів трудящих (1947) та Курганської обласної Ради депутатів трудящих (1971, 1973), депутатом Верховної Ради РРФСР (1980), народним депутатом СРСР (1990). Був учасником XXV, XXVI, XXVII з'їздів КПРС, XIX всесоюзної конференції КПРС, делегатом XV з'їзду профспілок СРСР (1972), делегатом VI (1983) і VII (1988) з'їздів Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів. Був членом наукової ради Академії медичних наук СРСР, членом Центральної ради Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів СРСР, членом редакційної ради журналу «Ортопедия, травматология и протезирование» (Ортопедія, травматологія та протезування), Радянського фонду культури[ru] (з 1985 року) та Спілки радянських товариств дружби та культурного зв'язку з зарубіжжям[ru] (з 1987 року). Член правління Радянського дитячого фонду ім. В. І. Леніна[ru] (з 1987 року).

Під керівництвом Ілізарова захищено 52 кандидатські та 7 докторських дисертацій.

Про Ілізарова написано статті, художні нариси, романи та повісті, він став героєм чи прототипом багатьох художніх фільмів, театральних постановок («Кожен день лікаря Калинникової», «Рух», «Покличте мене, лікарю», «Лікар Назаров», «Щастя повернулося в дім», «Дім відважних боягузів» тощо).

Гаврило Абрамович Ілізаров раптово помер від серцевої недостатності 24 липня 1992 року в місті Кургані. Похований на центральній алеї Нового Рябковського кладовища міста Кургана Курганської області[27].

Нагороди та звання ред.

 
І. Цвайгенбаум. Фрагмент картини «Лікар Ілізаров» (1988)

Г. А. Ілізарова відзначено багатьма почесними званнями та нагородами, національними та міжнародними преміями.

Пам'ять ред.

 
Поштовий конверт Росії
  • 1993 року Російському науковому центру «Відновлювальна травматологія та ортопедія» (РНЦ «ВТО») присвоєно ім'я академіка Г. А. Ілізарова, нині Федеральна державна бюджетна установа «Національний медичний дослідницький центр травматології та ортопедії імені академіка Г. А. Ілізарова[ru]» Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації (ФДБУ «НМДЦ ТО імені академіка Г. А. Ілізарова» МОЗ Росії).
  • 2012 року ім'ям Г. А. Ілізарова було названо Дербентський медичний коледж у Республіці Дагестан.
  • У червні 2021 року президент Російської Федерації В. В. Путін підписав указ про присвоєння міжнародному аеропорту Курган імені Г. А. Ілізарова[29]. Від 30 листопада до 20 грудня 2020 року на сайті Громадської палати Курганської області тривало голосування щодо вибору імені, яке присвоять аеропорту Кургана. В опитуванні взяли участь понад 10 тисяч осіб. Більшість голосів набрали радянський льотчик та перший директор курганського аеропорту А. І. Чернявський[ru] — 28,8 %, і хірург-ортопед Гаврило Ілізаров — 28 %[30]. Невдоволені підсумками заговорили в соцмережах про накрутку голосів і від 25 грудня 2020 року до 15 січня 2021 року провели другий тур голосування, в якому Ілізаров отримав 4424 голоси — 63 %, а Чернявський — 30,4 %[31].
  • 15 червня 1993 року з ініціативи генерального директора РНЦ «ВТО» В. І. Шевцова[ru] відкрився музей історії розвитку РНЦ «ВТО» імені Г. А. Ілізарова.
  • 1993 року створено Фонд ім. Г. А. Ілізарова.
  • 9 вересня 1994 року на території РНЦ «ВТО» відкрито пам'ятник засновнику та творцю методу та центру академіку Г. А. Ілізарову (скульптор Ю. Л. Чернов[ru]).
  • 2012 року встановлено пам'ятник-автомобіль ГАЗ-13 «Чайка», який належав Г. А. Ілізарову; розташований біля Музею історії центру ім. Г. А. Ілізарова.
  • Від 1995 року на згадку про Г. А. Ілізарова видається практичний журнал «Геній ортопедії».
  • 2011 року випущено різні художні марковані конверти Росії, присвячені Г. А. Ілізарову.
  • У червні 2021 року Пошта Росії випустила поштову марку номіналом 40 рублів, тираж 144 000 примірників[32].
  • 2011 року в Кургані режисер Андрій Романов зняв документальний фільм «Він присвятив життя людям», присвячений 90-річчю Г. А. Ілізарова. Фільм отримав приз Глави міста Каменська-Уральського М. С. Астахова[ru] на Третьому міжнародному фестивалі туристичного кіно «Побачення з Росією» у містах Верхотур'ї та Кам'янськ-Уральському (2012).
  • Меморіальна дошка на будинку в Кургані, де протягом 1974—1992 років жив Г. А. Ілізаров, вул. Клімова, 41. 29 серпня 2019 року встановлено нову меморіальну дошку[33].
  • У Курганській області 2016 рік оголошено «Роком Ілізарова».
  • Вулиця в місті Ґусар (Азербайджан).
  • 2021 року в рідному місті батька Ілізарова Ґусар в Азербайджані, на перетині вулиць Гаврила Ілізарова та Фахреддіна Мусаєва, встановлено пам'ятник компресійно-дистракційному апарату Ілізарова заввишки 6,5 м. Скульптор — Фархад Азізов[34].
  • 15 червня 2021 до 100-річчя від дня народження в Москві відбулося спецпогашення конверта першого дня[35].

Сім'я ред.

Син Олександр і дві дочки від різних шлюбів — Марія та Світлана[36]. Син — Олександр Ілізаров (нар. 1947), інженер-конструктор, кандидат технічних наук, живе в Новосибірську. Дочка — Світлана Ілізарова (нар. 1962), лікарка-реабілітологиня і фізіотерапевтка, кандидат медичних наук, живе в Нью-Йорку, співредактор збірки «Limb Lengthening and Reconstruction Surgery» (2006)[16][37]. Від 1961 року й до кінця життя Г. А. Ілізаров був одруженим третім шлюбом з Валентиною Олексіївною Ілізаровою.

Мати Г. А. Ілізарова, його сестри Марія, Неля (01.02.1931 — 10.07.2008) і Белла (15.02.1929 — 04.08.2009)[38], брати Ісаак (Ісай, 1922-?) та Елі 1926—?) Єлізарови після війни також жили в Кургані[16]. Молодший брат Давид Абрамович Єлізаров (1924-?), учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер ордена Червоної Зірки, також став лікарем-хірургом[39][40].

Батька Г. А. Ілізарова звали Мардахай Овроом (Мордехай Абрам) Єлізаров[11]. Він брав участь у Першій світовій війні і потрапив у німецький полон. Після полону жив у Польщі, де одружився. Після повернення на батьківщину в Ґусар Азербайджанської РСР жив у брата Ісаака, 1937 року його репресовано. 1946 року повернувся з місць ув'язнення в Ґусар, але його сім'я звідти вже поїхала і він невдовзі помер[41]. Г. А. Ілізаров мав дві зведені сестри від першого шлюбу батька.

Основні праці ред.

  • Илизаров Г.А., Мархашов А.М. Кровоснабжение позвоночника и влияние на его форму изменений трофики и нагрузки. — Челябинск, 1981.
  • Илизаров Г.А. Октябрь в моей судьбе / Лит. запись В. Гавриша. — Челябинск : Южно-Уральское книжное издательство, 1987. — 215 с. — 3000 прим.[42]
  • Лечение сгибательных контрактур коленного и голеностопного суставов / Составлено Г. А. Илизаровым и А. А. Девятовым. — Курган, 1971. — 14 с. — 3000 прим.
  • Чрескостный компрессионный и дистракционный остеосинтез в травматологии и ортопедии / Отв. ред. Г. А. Илизаров. — Курган : Советское Зауралье, 1972. — 344 с.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Base biographique
  2. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении почётного звания „Заслуженный изобретатель СССР“ тов. Илизарову Г. А.» 12 сентября 1985 г. № 3204-XI
  3. ↑ Гений ортопедии. Архів оригіналу за 20 червня 2008. Процитовано 27 липня 2022.
  4. ↑ Lee Beadling «Ilizarov discovered the miracle of distraction osteogenesis». Архів оригіналу за 26 жовтня 2009. Процитовано 29 березня 2009.
  5. ↑ Gavriil Abramovich Ilizarov[недоступне посилання з Июнь 2018]
  6. ↑ Leif Paringl Kristiansen «Reconstructive surgery of the human tibia by use of external ring fixator and the Ilizarov method» (with permission of Svetlana Ilizarov). Архів оригіналу за 9 квітня 2020. Процитовано 23 листопада 2014.
  7. ↑ Vladimir Golyakhovsky, Victor H. Frankel «Gavriil Abramovich Ilizarov — The Man, The Creator, The Teacher» (in «Textbook of Ilizarov Surgical Techniques: Bone Correction and Lengthening»). Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 19 квітня 2015.
  8. ↑ В. Гавриш. Служу жизни! Газета «Советское Зауралье» № 239 (17376) от 15 октября 1983 года. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  9. ↑ Gavriil Ilizarov — The Man, The Creator, The Teacher (Textbook of Ilizarov Surgical Techniques: Bone Correction and Lengthening, 2010)
  10. ↑ Гавриил Илизаров. Детство в Кусарах... Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 16 липня 2021.
  11. ↑ а б На родине предков: горские евреи города Кусары. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  12. ↑ От сломанной оглобли до Ленинской премии или дорога Гавриила Илизарова. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  13. ↑ Давид Єлізаров на сайті «Пам'ять народу» (рос.): місцем народження молодшого брата (1924) ще зазначено Біловежу.
  14. ↑ Исаак Абрамович Елизаров на сйте «Память народа». Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 30 жовтня 2017.
  15. ↑ Исай Абрамович Елизаров (род. 1922)
  16. ↑ а б в А. Г. Каплунов «Неизвестный Илизаров: штрихи к портрету». Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 30 жовтня 2017.
  17. ↑ Память народа: Елизаров Исай Абрамович. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 30 жовтня 2017.
  18. ↑ А. Ш. Боруховский «О времени, в котором мы жили. Эпизоды из жизни провинциального советского врача». Архів оригіналу за 18 січня 2013. Процитовано 18 квітня 2015.
  19. ↑ Проф. А. А. Аренберг «Мозаика»[недоступне посилання].
  20. ↑ В. Ю. Голяховский «Американский доктор из России: История успеха»
  21. ↑ Уникальный человек. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 26 серпня 2017.
  22. ↑ Гавриил Илизаров в эвакуационных списках (музей «Яд Вашем», Иерусалим)
  23. ↑ «Курганский волшебник». Интересные факты о знаменитом враче Илизарове. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 26 серпня 2017.
  24. ↑ Илизаров Г. А. Чрезкостный компрессионный остеосинтез аппаратом автора. Автореф. дисс. … канд. мед. наук. — Пермь: ПГМУ, 1968. — 56 с.
  25. ↑ Dror Paley. The Ilizarov Technology Revolution: History of the Discovery, Dissemination, and Technology Transfer of the Ilizarov Method (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  26. ↑ "Микеланджело ортопедии": Гавриил Илизаров и его аппарат. Отрывок из книги "Кости". ТАСС. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 24 червня 2021.
  27. ↑ Могила Г. А. Илизарова на кладбище посёлка Рябково. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 23 листопада 2012.
  28. ↑ Циркуляр № 17028 (M.P.C. 17028) // Циркуляри малих планет за 4 жовтня 1990 року [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  29. ↑ 12 июня 2021. Мария Гафурова. Путин присвоил курганскому аэропорту имя академика Илизарова. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
  30. ↑ В Кургане завершилось голосование по выбору имени для аэропорта. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
  31. ↑ Жители Кургана выбрали имя для аэропорта. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
  32. ↑ 10 июня 2021. Татьяна Андреева. Почта России выпустила марку про знаменитого курганского врача. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
  33. ↑ Валерина Н. В Кургане на доме Илизарова к 100-летию учёного установили мемориальную табличку // Курган и курганцы. — 2019. — 30 авг.
  34. ↑ В Губинском районе отдали дань памяти выдающемуся медику
  35. ↑ 100 лет со дня рождения Г.А. Илизарова (1921-1992), ученого,академика РАМН. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022.
  36. ↑ Obituary in «The New York Times». Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  37. ↑ Svetlana Ilizarov «The Ilizarov Method: History and Scope». Архів оригіналу за 29 липня 2016. Процитовано 20 квітня 2015.
  38. ↑ В. А. Бубнов «Профессор Владимир Иванович Шевцов». Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  39. ↑ Давид Абрамович Елизаров. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 30 жовтня 2017.
  40. ↑ Соцреализм в больнице. Архів оригіналу за 7 лютого 2017. Процитовано 14 травня 2020.
  41. ↑ От сломанной оглобли до Ленинской премии или дорога Гавриила Илизарова. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  42. ↑ Российская национальная библиотека, Санкт-Петербург. Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 16 липня 2021.

Література ред.

  • Илатовская Т. А. Вы будете ходить…. / «Знамя», № 9. — Москва: Правда, 1972. — С. 173—194.
  • Буньков С. Хирург Илизаров. — Челябинск : Южно-Уральское книжное издательство[ru], 1972. — 76 с.
  • Ермолаев Ю. И. Дом отважных трусишек / Рисунки Д. Боровского. — М. : Детская литература, 1975. — 158 с.
  • Хромченко М.С. Сомнения и настойчивость. — М. : Советская Россия, 1979. — 208 с.
  • Брумель В. Н., Лапшин А. А. Не измени себе. — М. : Молодая гвардия, 1980. — 302 с. — ISBN 5-289-00765-2.
  • Гладышева Л. В. Кавалер ордена улыбки. — Челябинск : Южно-Уральское книжное издательство, 1982. — 110 с.
  • Нувахов Б. Доктор Илизаров / Предисловие Ю. Сенкевича. — М. : Прогресс, 1988. — 160 с. — 50000 прим.
  • Каплунов А. Г. Неизвестный Илизаров. Штрихи к портрету. — Волгоград : Издатель, 2008. — 240 с. — ISBN 5-9233-0654-9.

Посилання ред.

Інтерв'ю
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ілізаров_Гаврило_Абрамович&oldid=39651814