Вікіпедія

Іво Санадер

Іво Санадер (колишнє Івіца Санадер[1]) (8 червня 1953(1953-06-08), Спліт) — хорватський політик, колишній (восьмий) прем'єр-міністр Хорватії у період з 2003 по 2009 роки, заступник міністра закордонних справ у 1993—1995 і 1996—2000 роках, голова президентської адміністрації (1995—1996), міністр науки і технології Хорватії у 1992—1993 роках. Лідер партії «Хорватський демократичний союз» (2000—2009). У 2010 році заарештований за підозрою в корупції і перевищенні повноважень, в листопаді 2011 року засуджений до 10 років тюремного ув'язнення.

Іво Санадер
хорв. Ivo Sanader
Іво Санадер
Іво Санадер
Прем'єр-міністр Хорватії
23 грудня 2003 — 6 липня 2009
ПрезидентСтепан Месич
ПопередникІвіца Рачан
НаступникЯдранка Косор
Народився8 червня 1953(1953-06-08) (71 рік)
Спліт, СР Хорватія
Відомий якполітик, журналіст
КраїнаХорватія
Alma materІнсбруцький університет
Політична партіяХорватський демократичний союз
У шлюбі зМір'яна Санадер
ДітиPetra Sanaderd
Релігіякатолицизм
Нагороди
Орден королеви Єлени
Орден королеви Єлени
 Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Іво Санадер народився 8 червня 1953 року в місті Спліт у Хорватії, яка того часу входила до Югославії, в католицькій родині[2][3][4]. Іво мав трьох братів і одну сестру, один з братів згодом став пастором, а сестра — черницею[3][4].

 
Інсбруцький університет, де навчався Іво

Шкільну освіту Санадер отримав в гімназії Спліту[2][3]. Закінчивши гімназію, юнак, щоб вивчати філософію, вирушив до Риму, але незабаром, розчарований життям в італійській столиці, повернувся додому[3]. Після свого повернення Санадер познайомився зі своєю майбутньою дружиною, 1978 року одружився і переїхав до австрійського міста Інсбрук, де вступив на філософський факультет Інсбруцького університету (нім. Leopold-Franzens-Universitaet Innsbruck)[5][6]. В період навчання Іво підробляв журналістом в газеті «Sportske novosti»[6].

У 1982 році захистив дисертацію в галузі порівняльного літературознавства і романських мов, отримавши ступінь доктора філософії[2]. За іншими, неофіційними даними, того року він захистив лише диплом, присвячений дослідженню поглядів французького драматурга Жана Ануя (фр. Jean Anouilh)[3]. Після цього Санадер повернувся до Спліта і деякий час працював у відділі маркетингу компанії Dalmacijaturist[6]. У 1983—1988 роках був редактором, а потім і головним редактором видавничого дому Logos[2][3][6]. У 1987—1990 роках входив до редакційної колегії журналу «Mogucnosti»[2].

У 1988 році Санадер знову поїхав до Австрії, де у 1988—1992 роках брав участь в управлінні двома компаніями[2][3][6]. Перша з них, WAPAGG-Handelsweren-Vertriebs-Gessellschaft mbH / WAPAGG Commercial Goods Distribution Ltd., була зареєстрована ще в 1986 році і проіснувала до 2001 року. Санадеру належало 20 % акцій WAPAGG, основним же її власником був австрійський підприємець Міхаель Пассер (нім. Michael Passer), який згодом звинувачувався в нанесенні великої шкоди своїм кредиторам. Згадувалася в ЗМІ і дружина Пассера Сюзанна Рісс-Пассер (нім. Susanne Riess-Passer) — одна з найближчих соратниць відомого австрійського радикального політика Йорга Хайдера (нім. Joerg Haider). Друга компанія, в діяльності якої брав участь Санадер, KCBS Bau-und Planungs-Gessellschaft mbH, була зареєстрована в листопаді 1989 року; Санадер володів в ній 60 % акцій. KCBS займалася будівництвом, побудувала один будинок і після закінчення цього проєкту в березні 1992 року була ліквідована через «нестачу коштів»[6].

У той же час (за іншими даними — в свій перший приїзд до Австрії) Санадер працював у видавництві Ханса Мейера (нім. Hans Meyer), де займався продажем журналу з фотографіями дівчат-моделей.

Початок політичної діяльності

ред.

У період своєї роботи в Австрії Санадер активно зайнявся політикою і створив в країні місцеве відділення хорватської націоналістичної партії «Хорватська демократична співдружність» (ХДС)[3][6].

Навесні 1990 року ХДС отримала близько 58 % голосів виборців на парламентських виборах в Хорватії; президентом республіки новообраний парламент обрав лідера партії Франьо Туджмана (хорв. Franjo Tudjman)[7][8]. У тому ж році Санадер знову повернувся до Спліта, де продовжив брати участь в діяльності ХДС[6]. У 1991—1992 роках Іво, за партійним призначенням, працював директором Хорватського національного театру в Спліті[2][3][6]. Згодом в пресі повідомлялося про політику «хорватізаціі репертуару», яку проводив Санадер як керівник театру[3].

У червні 1991 року Хорватія отримала повну незалежність від Югославії[9][10]. Незабаром почалася війна між хорватами і хорватськими сербами, що проголосили власну незалежність від Хорватії і яких підтримувала центральна влада Югославії[11]. У цей час Санадер входить до складу Сплітського комітету з питань обміну військовополоненими[6].

У 1992 році завдяки підтримці відомого діяча ХДС Йосипа Манолича (хорв. Josip Manolic) Санадер потрапляє до верхньої частини партійного передвиборного списку, завдяки чому був обраний до палати депутатів хорватського парламенту[2][4][6].

Санадер справив добре враження на президента Туджмана[6]. У тому ж році він був призначений міністром науки і технології і залишався на цій посаді до січня 1993 року[2][3]. У 1993—1995 роках Іво Санадер був заступником міністра закордонних справ Мате Гранича (хорв. Mate Granic)[2][4][12].

У листопаді 1995 року Санадер став главою адміністрації президента Туджмана і одночасно зайняв пост генерального секретаря Ради оборони і національної безпеки країни[2][3][4]. У січні 1996 року Санадер увійшов до складу Об'єднаної ради зі співробітництва між Хорватією і Боснією і Герцеговиною[3]. Однак уже в 1996 році Туджман зняв Санадера з цих посад[2][4]. За деякими даними, Санадер повсякчас нехтував своїми обов'язками, що не сподобалося президентові Франьо Туджману. Свою роль у охолодженні останнього до голови своєї адміністрації могли зіграти і неприязні стосунки між Іво та близькими соратниками Туджмана Гойко Шушаком (хорв. Gojko Susak) та Івічем Пашаличем (хорв. Ivic Pasalic)[6].

У 1996 році Санадер знов стає заступником міністра закордонних справ Хорватії Мате Гранича (залишався на цій посаді до 2000 року)[2][4]. У цей період він активно спілкується з видатним підприємцем Мирославом Кутлою (хорв. Miroslav Kutle), якого пізніше неодноразово судили за великі розтрати і підробки документів під час приватизації підприємств, вчинені ним у 1990-ті роки[13][14]. У 2000-ні роки були оприлюднені документи, які свідчили про те, що Кутла переводив на рахунки Санадера та іншим чиновникам значні суми[6].

Голова ХДС

ред.
 
Міхеїл Саакашвілі та Іво Санадер на конгресі Європейської народної партії у Варшаві 2009 року

У грудні 1999 року помирає Франьо Туджман, і вже в квітні 2000 року Іво Санадер обрається замість нього головою Хорватського демократичного союзу[2][3][5][15]. У тому ж році ХДС зазнала поразки на парламентських виборах і втратила владу[4]. Проте сам Іво був обраний до палати депутатів, де став заступником голови комітету із закордонних справ[2]. Політик закликав сербських біженців, які залишили Хорватію під час війни, повернутися до країни[4], проте виступив проти повної співпраці Хорватії з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії (МТКЮ), що переслідували осіб, замішаних у військових злочинах. Санадер застерігав трибунал від політично ангажованих рішень і заявляв про неможливість передачі представникам трибуналу документів, пов'язаних з основними військовими операціями середини 1990-х років років[16]. Очоливши ХДС, який в роки правління Туджмана був основним націоналістичним рухом, Санадер провів в партії значні реформи, відтіснивши від управління найбільш радикальних націоналістів, а також багатьох членів керівництва, які підозрювалися в корупції[4]. У той же час в пресі сам Санадер звинувачувався в фінансових махінаціях. Зокрема, стверджувалося, що він, використовуючи шантаж і непрозорі фінансові операції, придбав триповерховий будинок на околиці Загреба[4].

Перше прем'єрство (2003—2007)

ред.
 
Іво Санадер, Ангела Меркель і Юркі Катайнен

Суперники ХДС, перебуваючи при владі, не змогли значно поліпшити економічну ситуацію в республіці, внаслідок чого на парламентських виборах в листопаді 2003 року програли[4]. У грудні 2003 року президент Хорватії Степан Месич (хорв. Stipe Mesic) призначив Санадера прем'єр-міністром Хорватії, за його кандидатуру проголосували 88 депутатів із 152[2][3][17]. Однією з головних цілей Санадера як глави уряду став вступ Хорватії в НАТО[18]. Офіційно країна до блоку була прийнята 1 квітня 2009 року. Іншою метою прем'єр-міністра називався вступ країни до Європейського Союзу[19][20]. Статус кандидата на вступ до Євросоюзу республіка отримала в червні 2004 року[21][22]. Тоді ж Хорватія розпочала активну співпрацю з Міжнародним трибуналом з колишньої ЮГославії, хорватська влада видала трибуналу кількох генералів, яких обвинувачували у скоєнні військових злочинів в 1990-ті роки[22]. У жовтні 2005 року, після того як прокурор Карла Дельпонте визнала, що Хорватія співпрацює з міжнародним трибуналом повній мірі, республіка розпочала офіційні переговори про вступ до Євросоюзу[23]. Через місяць іспанська влада затримала генерала Анте Готовіну (хорв. Ante Gotovina), який переховувався протягом декількох років; третій в списку військових злочинців після боснійця Радована Караджича і серба Ратко Младича[24].

Друге прем'єрство (2007—2009)

ред.
 
Лука Бебич, Степан Месич і Іво Санадер

У листопаді 2007 року ХДС знову перемогла на парламентських виборах, і в грудні того ж року президент Степан Месич призначив Санадера прем'єр-міністром на другий термін[25]. Переговори про вступ Хорватії до Євросоюзу проходили дуже повільно, а в грудні 2008 року були і зовсім були заблоковані Словенією в зв'язку з неврегульованою суперечкою про демаркацію словенсько-хорватського кордону[22][26].

У цей час прем'єр-міністр Санадер проводив ліберальну політику, що передбачала зменшення впливу держави на економіку[5]. При цьому наприкінці 2000-х років, попри запевнення Санадера про подолання Хорватією наслідків світової фінансової кризи, її економічне становище значно погіршилося[27].

1 липня 2009 року Санадер несподівано оголосив про свою відставку з постів прем'єр-міністра і голови ХДС, і взагалі про відхід з політичної арени[3][28][29]. У зв'язку з відходом Санадера з посади глави уряду був формально відновлений отриманий ним на виборах 2007 року мандат депутата парламенту, який давав йому право на недоторканість. Проте Іво Санадер після відставки призупинив дію цього документа[30]. Як наступницю Санадер рекомендував однопартійку Ядранку Косор (хорв. Jadranka Kosor), яка вже 3 липня була призначена новим прем'єр-міністром, а 4 липня обрана і головою Хорватського демократичного союзу[28][31][32].

Відхід та повернення

ред.

Наприкінці грудня 2009 року в першому турі виборів президента Хорватії зазнав поразки кандидат від ХДС Андрія Хебранга (хорв. Andrija Hebrang). Цю поразку Санадер різко розкритикував, звинувативши нове керівництво партії, після чого заявив про намір повернутися в політику[3][33]. У відповідь на це 5 січня 2010 року керівники ХДС ухвалили рішення виключити Санадера з партії[34].

Восени 2010 року Іво Санадер почав співпрацювати з Колумбійським університетом (англ. Columbia University) в США як запрошений дослідник[35]. Тоді ж австрійська преса розповіла, що після відставки Санадер зареєстрував в Австрії нову компанію Prima Consulting GmbH, в якій йому належали 95 % акцій[36]. Тим часом в ЗМІ стали активно публікувати матеріали, де Санадер звинувачувався в корупції під час свого перебування при владі в 1990-х роках[36][37].

Арешт і суд

ред.

У жовтні 2010 року Санадер відновив свій депутатський мандат, ставши незалежним депутатом[30][38]. Проте 9 грудня того ж року парламент Хорватії у відповідь на заяву слідчих про те, що Санадер може бути причетний до корупції, позбавив екс-прем'єра депутатської недоторканності, але він покинув територію Хорватії[39]. 10 грудня, після того як Хорватія видала міжнародний ордер на арешт Санадера, його було заарештовано в Австрії[40][41]. Хорватська влада заморозили всі рахунки колишнього прем'єр-міністра і 13 грудня відправила до Австрії запит на його екстрадицію[42].

У липні 2011 року австрійська влада здійснила екстрадицію Санадера до Хорватії. В країні було розпочато розслідування відразу за кількома справами у підозрі колишнього глави кабінету міністрів в зловживанні владою та корупції[43][44]. 31 серпня 2011 року Управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю Хорватії (USKOK) висунуло перше звинувачення проти Санадера — стверджувалося, що в 1994—1995 роках він забезпечив підписання кредитної угоди між хорватським урядом і австрійським банком Hypo Bank на суму 140 млн австрійських шилінгів і отримав за це від банку комісійні в розмірі 7 млн (близько 500 тис. євро)[45][46].

У листопаді 2012 року окружний суд Загреба визнав Санадера винним в отриманні у 2008 році суми в розмірі 5 млн євро за надання угорській нафтогазовій компанії MOL Group права керування хорватським нафтовим концерном INA. Суд заслухав 50 свідків і переглянув 6 тисяч сторінок документів. Колишній хорватський прем'єр-міністр був засуджений на 10 років тюремного ув'язнення і став таким чином «найвищим державним посадовцем, що був засуджений за корупцію в державі — майбутньому члені Європейського Союзу»[47][48]. Прокуратура вимагала найвищого покарання — 15 років ув'язнення.

2018 року Сандера було засуджено до 2,5 років ув'язнення за звинуваченням у наживі на війні.

30 грудня 2019 Іво було засуджено на 6 років ув'язнення за звинуваченням у корупції. Загребський суд визнав його винним у отриманні 2008—2009 року 10 млн євро хабара від угорської нафтової компанії MOL, за що їй було надано найбільший паке такцій компанії INA (Хорватія). Іво був відсутній у суді, відбуваючи попереднє покарання[49]. Разом з Санадером за даною справою було засуджено директора MOL Жолта Ернаді.

Громадська діяльність

ред.

Санадер — автор декількох книг з історії літератури та з питань політики, член Союзу хорватських письменників і хорватського центру міжнародної письменницької організації «ПЕН-клуб»[2]. Санадер — один із укладачів антології хорватської патріотичної поезії, котра вийшла в Україні 1992 року під заголовком «В цей страшний час». Йдеться про вірші, присвячені хорватській визвольній війні на початку 1990-х років.

Санадер володіє англійською, німецькою, італійською та французькою мовами[2][5]. У числі його захоплень згадувалися гольф, читання і музика; в молодості Санадер захоплювався футболом[2][4][6].

Нагороди та відзнаки

ред.

Родина

ред.

Санадер одружений з Мір'яною (хорв. Mirjana Sanader), у подружжя дві дочки[2][6].

Примітки

ред.
  1. ↑ (англ.) Prime Minister Earned His Doctoral Degree as Ivica. [Архівовано 22 липня 2018 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц (англ.) Dr. Ivo Sanader. Prime Minister of the Republic of Croatia. [Архівовано 2016-06-20 у Wayback Machine.] — Columbia University World Leaders Forum.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у (англ.) Ivo Sanader. — Biografije.org.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п (англ.) Snjezana Vukic. Croatia's new premier: a nationalist or European-style conservative? [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] — The Associated Press, 23 грудня 2003 року.
  5. ↑ а б в г (англ.) Who is Ivo Sanader? — Reuters, 1 липня 2009 року.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т (англ.) Sanader's Austrian Affairs. — Nacional, 16 січня 2007 року. — No. 583.
  7. ↑ (англ.) Croatian Rightist Party Finally Confirmed Election Winner. — Reuters, 28 травня 1990 року.
  8. ↑ (англ.) Slobodan Lekic. Former Dissident Elected President of Croatia. — The Associated Press, 30 травня 1990 року.
  9. ↑ (англ.) Vjekoslav Radovic. Slovenia and Croatia break away from Yugoslavia. — Reuters, 25 червня 1991 року.
  10. ↑ (англ.) Dusan Stojanovic. Croatia and Slovenia Announce Split From Yugoslavia. — The Associated Press, 25 червня 1991 року.
  11. ↑ (рос.) Конфликты: Югославия. — Холодная война — великое противостояние сверхдержав. — coldwar.ru.
  12. ↑ (хор.) Dr. Mate Granic. — Ministarstvo vanjskih poslova i europskih integracija RH.
  13. ↑ (англ.) Kutle's conviction is an introduction to a new investigation against the Grupo media cartel. — Nacional, 13 липня 2004 року. — No. 452.
  14. ↑ (англ.) Interpol issue red notice for Croatian businessman Miroslav Kutle. — Daily — tportal.hr, 6 листопада 2010 року.
  15. ↑ (англ.) Tears for Croatian president. — BBC News, 11 грудня 1999 року.
  16. ↑ (англ.) Parliament — HDZ's Ivo Sanader on cooperation with ICTY. — HINA, 16 липня 2001 року.
  17. ↑ (англ.) Eugene Brcic. Croatian president nominates prime minister-designate. — Reuters, 9 грудня 2003 року.
  18. ↑ Albania, Croatia formally join NATO. — Xinhua, 1 квітня 2009 року.
  19. ↑ (англ.) Zeljka Bilandzija. Croatia's new PM looks to Europe and NATO as parliament backs cabinet. — Agence France-Presse, 23 грудня 2003 року.
  20. ↑ (англ.) Croatia bids for fast track to EU membership. — Reuters, 12 січня 2004 року.
  21. ↑ (англ.) EU gives Croatia green light for entry talks. — Agence France-Presse, 18 червня 2004 року.
  22. ↑ а б в (англ.) Timeline-hroatia's road to EU membership. — Reuters, 24 червня 2011 року.
  23. ↑ (англ.) Croatia opens EU membership talks. — EurActiv, 5 жовтня 2005 року.
  24. ↑ (англ.) Anthony Browne. War crimes fugitive caught as he dines in style on holiday isle. — The Times, 9 грудня 2005 року.
  25. ↑ (англ.) Natasa Radic. Sanader given mandate to form the government. — Southeast European Times, 17 грудня 2007 року.
  26. ↑ (англ.) Slovenia blocks Croatian EU talks. — BBC News, 17 грудня 2008 року.
  27. ↑ (англ.) Boris Dezulovic. Sanader's Legacy is a Bankrupt State. — Balkan Insight, 2 липня 2009 року.
  28. ↑ а б (англ.) Croatia's PM Sanader steps down. — BBC News, 1 липня 2009 року.
  29. ↑ Рамач Михайло. Прем'єр-міністр Хорватії Іво Санадер подав у відставку. — Радіо Свобода, 20 квітня 2016 року.
  30. ↑ а б (англ.) MIP will consider Sanader's request next Wednesday. — Daily — tportal.hr, 14 жовтня 2010 року.
  31. ↑ (англ.) Croatian president names first woman PM. — Balkan Insight, 6 липня 2009 року.
  32. ↑ (англ.) Croatian senior ruling party elects new leader. — Xinhua, 5 липня 2009 року.
  33. ↑ (англ.) Croat ex-PM considers return after party's poll failure. — Agence France-Presse, 3 січня 2010 року.
  34. ↑ (англ.) Croat party expels ex-prime minister. — Agence France-Presse, 5 січня 2010 року.
  35. ↑ (англ.) Columbia University cancels cooperation with Sanader. — HINA, 11 грудня 2010 року.
  36. ↑ а б (англ.) Sanader sets up firm in Innsbruck. — Croatian Times, 15 вересня 2010 року.
  37. ↑ (англ.) Berislav Jelinic. Sanader's 13 interventions in Hypo under investigation. — Nacional, 22 грудня 2009. — No. 736.
  38. ↑ (англ.) Sanader sworn in as member of Parliament. — HINA, 22 жовтня 2010 року.
  39. ↑ (англ.) Former Croatia PM loses parliamentary immunity. — Agence France-Presse, 9 грудня 2010 року.
  40. ↑ (англ.) Austria arrests former Croatian PM. — The Financial Times, 10 грудня 2010 року.
  41. ↑ (англ.) Sarah Harman, Darren Mara. Former Croatian leader arrested in Austria after warrant issued. — Deutsche Welle, 10 грудня 2010 року.
  42. ↑ (англ.) Natasa Radic. Croatia's Sanader awaiting extradition in Salzburg prison. — Southeast European Times, 14 грудня 2010 року.
  43. ↑ (англ.) Former PM Sanader extradited to Croatia. — Balkan Insight, 19 липня 2011 року.
  44. ↑ (англ.) Ivo Sanader, Croatia's ex-PM, extradited from Austria. — BBC News, 19 липня 2011 року.
  45. ↑ (англ.) First fraud charges against ex-PM. — Croatian Times, 31 серпня 2011 року.
  46. ↑ (рос.) Петровская Юлия. Бывший премьер Хорватии обвинен в присвоении 500 тыс евро в ходе войны[недоступне посилання]. — ТСН, 31 серпня 2011 року.
  47. ↑ (рос.) Бывшего премьер-министра Хорватии посадили на десять лет за взятку. — Newsru.com, 20 листопада 2012 року.
  48. ↑ Рамач Михайло. Екс-прем'єра Хорватії засудили до 10 років ув'язнення за корупцію — Радіо Свобода, 2 липня 2009 року.
  49. ↑ Екс-прем'єра Хорватії засудили до ув'язнення за корупцію. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 31 грудня 2019.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іво Санадер
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іво_Санадер&oldid=40747584