Відкрити головне меню

95-та стрілецька дивізія (СРСР)

сторінка значень у проекті Вікімедіа

95-та стріле́цька диві́зія — військове з'єднання РСЧА у міжвоєнний період та в період німецько-радянської війни. Всього дивізія формувалась тричі.

95-та стрілецька дивізія
На службі 16 листопада 1923 — 30 липня 1942
15 серпня 1942 — 28 лютого 1943
15 квітня 1943 — 9 травня 1945
Країна СРСР СРСР
Вид піхота
Тип Red Army flag.svg Червона армія
Роль стрілецька
Війни/битви Радянсько-фінська війна
Бессарабсько-буковинський похід 1940
Німецько-радянська війна
Оборона Одеси (1941)
Оборона Севастополя
Сталінградська битва
Операція «Багратіон»
Почесні найменування «Верхньодніпровська»
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня

Зміст

ІсторіяРедагувати

Перше формуванняРедагувати

Дивізія сформавана в листопаді 1923 року на Одещині, як територіальна. Управління і штаб дивізії розташувались в місті Первомайську, тому дивізія іменувалась 95-ю Первомайською територіальною. До її складу увійшли:

22 грудня 1923 року до Первомайська прибув Л. Г. Петровський, призначений командиром дивізії. Весною 1924 року на південній околиці Первомайська, поблизу села Грушівка побудовано літні табори і організовано перші збори приписного складу. Вже 1927 року особовий склад дивізії показав високі показники на Всесоюзних військових маневрах, а наступного 1928 року дивізія посіла перше місце серед територіальних дивізій Українського військового округу. Організаційно входила до складу 6-го стрілецького корпусу.

В 1939 році дивізія переформована в регулярну і переведена до Котовська, ввійшовши до складу 35-го стрілецького корпусу Одеського військового округу.

Брала участь в Зимовій війні 1939—1940 років, де вела бої на Виборзькому напрямку у складі 19-го та 34-го стрілецьких корпусів 9-ї армії.

У квітні 1940 року дивізія залізницею повернулась до Одеського військового округу. Після участі в захопленні Бессарабії в 1940 році, залишилась на території створеної Молдавської РСР і отримала назву 95-та Молдавська стрілецька дивізія. Напередодні німецько-радянської війни дивізія входила до складу 35-го стрілецького корпусу (командир — комбриг І. Ф. Дашичев).

22 червня 1941 року 161-й і 241-й стрілецькі полки дивізії, які знаходились майже на кордоні з Румунією, спільно з прикордонниками прийняли бій з румунськими військами, що намагались з ходу форсувати річку Прут. Попри те, що дивізії довелось вести оборону на ділянці завдовжки 115 км, до 1 липня в межах смуги оборони дивізії ворогу не вдалось закріпитись на східному березі Прута. Протягом першої половини липня дивізія з перемінним успіхом стримувала наступ німецько-румунських дивізій, проте в ніч на 20 липня 1941 року змушена була переправитись на лівий берег Дністра і зайняти оборону по старому державному кордону в межах Тираспольського УРу на ділянці від Григоріополя до Тирасполя. Тут дивізія вперше за час війни отримала маршове поповнення (близько тисячі осіб) і була перепідпорядкована 14-му стрілецькому корпусу (командир — генерал-майор Д. Г. Єгоров) Приморської армії. Разом з іншими частинами корпусу дивізія відходила на південний схід і взяла участь в героїчній обороні Одеси.

15 жовтня 1941 року згідно з планом евакуації, о 19.00 полки 95-ї дивізії почали відступ з бойових позицій і, прибувши в порт, почали завантаження на кораблі Чорноморського флоту. А вже вранці 17 жовтня дивізія почала вивантаження в порту Севастополя. Отримавши бойовий наказ, дивізія розгорнулась в районі станції Воїнка і вранці 24 жовтня нанести контрудар по ворогу. Після того, як німецькі війська 26 жовтня прорвали радянську оборону зустрічним ударом, частини дивізії, помалу відходячи, 30 жовтня прибули до Корабельної слободи Севастополя і були включені до складу 4-го сектора оборони міста. Командир 95-ї дивізії генерал-майор М. Ф. Воробйов був призначений комендантом 4-го сектора. Загальна чисельність дивізії на той час становила близько 4 тисяч осіб. Після важких оборонних боїв, дивізія відійшли на рубіж річки Бельбек, де вдалось зупинити наступ німців.

Після того, як радянські війська були розгромлені на Керченському півострові, 7 червня 1942 року фашисти поновили наступ на Севастополь. Після важких оборонних боїв, в ніч на 21 липня 1942 року частини дивізії переправились на південний берег Північної бухти. Частина підрозділів захищалась в Інженерній бухті, Михайлівському, Костянтинівському і Нахімовському равелінах до останнього бійця. Рештки стрілецьких полків дивізії були зведені в один батальйон. Більшість бійців загинула, прижата німцями до моря на мисі Херсонес.

95-та Молдавська стрілецька дивізія була розформована 30 липня 1942 року.

Друге формуванняРедагувати

15 (26) серпня 1942 року на базі 13-ї мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС було розпочате формування 95-ї стрілецької дивізії (2-го формування). Формувалась дивізія північніше Тули, в Тесницьких таборах.

18 вересня 1942 року дивізія прибула на лівий берег Волги навпроти Сталінграда і в ніч на 19 вересня на правий берег переправилися 90-й і 161-й стрілецькі полки, 97-й ОВПТД, 96-й саперний батальйон і штаб дивізії, з ходу вступивши в бій за висоту 102.0 (Мамаїв курган). Дивізія захопила верхівку Мамаєвого кургана і вела важкі бої протягом 19-27 вересня. Штаб дивізії знаходився у оврагу Банний, в підніжжі Мамаєвого кургану. Попри постійні бомбардування й атаки німців, дивізія Мамаїв курган не здала. 28 вересня ускладнилась ситуація в районі заводу «Червоний Жовтень» і 95-та стрілецька дивізія, передавши оборону Мамаєвого кургану 284-й стрілецькій дивізії полковника Батюка М. П., була переведена для оборони заводу і селища. В безперервних боях перебувала до 2 лютого 1943 року, тримаючи оборону в раоні заводів «Барикади», «Червоний Жовтень» и Тракторний.

  Зовнішні зображення
  Пам'ятна стела воїнам 95-ї стрілецької дивізії, полеглим у Сталінграді

За мужність і героїзм, виявлені особовим складом при обороні Сталінграда, 1 березня 1943 року 95-й стрілецькій дивізії (2-го формування) було присвоєне найменування гвадійської, вона стала 75-ю гвардійською стрілецькою дивізією. Наказами Верховного головнокомандуючого дивізії було оголошено дві благодарності, 398 бійців і командирів отримали державні нагороди.

 
Воїни 95-ї стрілецької дивізії у день закінчення боїв в Сталінграді. У першому ряду перший праворуч полковник Горишній В. А., другий (у кожусі) — полковник Власенко І. А.

КомандуванняРедагувати

  • Командир дивізії полковник Горишній В. А.
  • Комісар дивізії старший батальйонний комісар Власенко І. А., після 9 жовтня 1942 року — заст. командира дивізії з політчастини, полковник
  • Начальник штабу дивізії підполковник Клименко Г. М.
  • Начальник артилерії дивізії підполковник Далакішвілі А. А.
  • Командир 90-го стрілецького полку підполковник Борисов М. С.
  • Командир 161-го стрілецького полку підполковник Руднев И. В. (загинув 19 вересня на Мамаївому кургані); майор Маковецький Ф. Є.
  • Командир 241-го стрілецького полку майор Селімов.
  • Командир 57-го артилерийсього полку підполковник Льовкін Н. А.

Третє формуванняРедагувати

СкладРедагувати

  • 90-й стрілецький полк;
  • 161-й стрілецький полк;
  • 241-й стрілецький полк;
  • 57-й легкий артилерійський полк;
  • 134-й гаубичний артилерійський полк (до 10 серпня 1941 року);
  • 97-й окремий винищувальний протитанковий артдивізіон;
  • 194-та зенітна артилерійська батарея (175-й окремий зенітний артилерійський дивізіон),
  • 13-й окремий розвідувальний батальйон;
  • 48-й окремий саперний батальйон;
  • 91-й окремий батальйон зв'язку;
  • 103-й окремий медико-санітарний батальйон;
  • 30-та окрема рота хімічного захисту;
  • 46-та (283-тя) окрема автотранспортна рота;
  • 174-та (47-ма) польова хлібопекарня;
  • 7-й дивізійний ветеринарний лазарет;
  • 321-ша польова артилерійська ремонтна майстерня;
  • 126-та дивізійна артилерийська майстерня;
  • 163-тя польова поштова станція;
  • 348-ма польова каса Держбанку.

Командири дивізіїРедагувати

1-ше формуванняРедагувати

2-ге формуванняРедагувати

3-тє формуванняРедагувати

ПідпорядкуванняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Андреев С. А. Совершённое ими бессмертно. — М.: Высшая школа, 1976.
  • Моргунов П. А. Героический Севастополь. — М.: Наука, 1979
  • Великая победа на Волге / Под ред. Маршала Советского Союза К. К. Рокоссовского. — М: Военное издательство Министерства Обороны СССР, 1965. — 528 с.
  • Чуйков В. И. Сражение века. — М.: Советская Россия, 1975.
  • Чуйков В. И. Начало пути. — М.: Воениздат, 1962.
  • Еременко А. И. Сталинград. — М.: Воен. изд. мин. обороны СССР, 1961.
  • Еременко А. И. Записки командующего фронтом. — М.: Воен. изд. мин. обороны СССР, 1961.
  • Крылов Н. И. Сталинградский рубеж. — М.: Воениздат, 1979.
  • Василевский А. М. Сталинград. Уроки истории. — М.: Прогресс, 1976.
  • Жуков Г. К. Воспоминания и размышления. — М.: Изд. АПН, 1971.

ПосиланняРедагувати