Відкрити головне меню

Васи́ль Аки́мович Горишній (29 січня 1903, Павлоград — 15 лютого 1962, Сімферополь) — радянський військовик, Герой Радянського Союзу (1943). Депутат Верховної Ради РРФСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го скликання.

Василь Акимович Горишній
Василь Акимович Горишній .JPG
Народження 29 січня 1903(1903-01-29)
Павлоград (зараз
Дніпропетровська область)
Смерть 15 лютого 1962(1962-02-15) (59 років)
Сімферополь
Громадянство СРСР СРСР
Рід військ Піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19191961
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Польський похід РСЧА
Німецько-радянська війна
Оборона Москви
Сталінградська битва
Битва на Курській дузі
Битва за Дніпро
Вісло-Одерська операція
Берлінська операція
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Суворова II ступеняОрден Суворова II ступеня
Орден Кутузова II ступеняОрден «Знак Пошани»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Горишній Василь Акимович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 29 січня 1903 року в місті Павлограді (нині у Дніпропетровській області України) у робітничій родині. Українець. Закінчив 6 класів.

В 1919 році добровільно вступив до Червоної Армії. В 1921 році брав участь у ліквідації загонів Махно, Брови та ін. на посаді ад'ютанта начальника Павлоградської бойової дільниці.

У 1929 році закінчив Київську об'єднану військову школу.

У 1939 році брав участь у Польській кампанії на посаді начальника Оперативного штабу Прикордонних військ Білоруського округу. У цьому ж році вступив кандидатом у ВКП(б) (прийнятий в члени ВКП(б) у травні 1942 року). У 1940 році закінчив з відзнакою вечірній факультет Військової академії імені Фрунзе. Перед початком радянсько-німецької війни, у званні полковника, займав посаду начальника бойової підготовки прикордонних військ Білоруського округу.

У роки німецько-радянської війниРедагувати

22 червня 1941 року полковник В. А. Горишній призначений начальником Польового штабу Прикордонних військ Білоруського округу (12 км захід від м. Білосток). До серпня місяця разом з залишками прикордонних частин відходив з боями до Дзержинського УРу, потім до міст Мінськ та Гомель.

4 серпня за викликом наркома внутрішніх справ СРСР прибув з Гомеля до Москви і був призначений помічником начальника бойової підготовки Прикордонних військ СРСР, а потім начальником. У вересні 1941 року, після переводу більшої частини Головного Управління прикордонних військ з Москви до м. Куйбишева (нині Самара), залишений у Москві і призначений командиром полку командного складу військ НКВС, а потім начальником Ногінського сектору охорони і оборони Московської області.

За участь в обороні Москви нагороджений орденом Знак Пошани.

5 лютого 1942 року призначений командиром 8-ї мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС[ru], потім командиром 13-ї мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС. З травня місяця — в боях проти наступаючих німецьких військ в районі м. Ізюм, в обороні по річці Сіверський Донець, в районі м. Куп'янськ, м. Воронеж, по річці Хопер на схід від м. Борисоглібськ.

Зазнавши значних втрат у боях, 15 червня 1942 року 13-та мотострілецька дивізія за наказом Ставки ВГК була переформована, введена до складу Червоної Армії і отримала найменування 95-ї стрілецької дивізії. В. А. Горишній призначений командиром дивізії.

З 19 вересня 1942 року 95-а стрілецька дивізія (СРСР) у складі 62-ї армії бере участь в обороні Сталінграду, веде кровопролитні бої за Мамаїв Курган, заводи «Червоний Жовтень», «Барикади», Тракторний до кінцевого розгрому німецького угруповання 2 лютого 1943 року. За оборону Сталінграду 95-й стрілецькій дивізії було присвоєне звання гвардійської, 1 березня 1943 року вона була переформована у 75-ту гвардійську стрілецьку дивізію. Командир дивізії полковник В. А. Горишній був нагороджений орденом Червоного Прапора, йому було присвоєно звання «гвардії генерал-майор».

З 6 липня 1943 року у районі Понирі[ru]-Ольховатка дивізія під командуванням В. А. Горишнього у складі 13-ї армії бере участь у відбитті німецького наступу на Курській дузі, а потім у розгромі та переслідуванні німців. За зразкове виконання бойових завдань, виявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР 21 липня 1943 року дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора. В. А. Горишнього нагороджено другим орденом Червоного Прапора.

У боях за визволення України дивізія першою у смузі 60-ї армії форсує ріку Десна, а 23 вересня 1943 року першою сходу форсує ріку Дніпро в районі міста Димер, за 35 км на північ від Києва, проти села Ясногородка. 2325 вересня 1943 року В. А. Горишній при форсуванні Дніпра на північ від Києва в районі сіл Глібівка та Ясногородка Вишгородського району Київської області безпосередньо керував бойовими діями частин дивізії, організував успішне форсування рік Десни і Дніпра, забезпечив утримання захопленого плацдарму, постійно знаходився у бойових частинах, проявив мужність і самовідданість.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії генерал-майору Горишньому Василю Акимовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1572).

У листопаді 1943 року дивізія бере участь у боях за визволення правобережної України. За визволення міста Бахмач дивізія отримує найменування «Бахмацька». Після доукомплектування через великі втрати, дивізія бере участь в Калиннкович-Мозирській операції і визволенні м. Калинковичі, за що нагороджена орденом Суворова II ступеня.

Із січня 1944 року дивізія бере участь в операції «Багратіон» з визволення Білорусі. За розгром німців під Бобруйськом та визволення міста Барановичі дивізію нагороджено другим орденом Червоного Прапора. В. А. Горишній нагороджений орденом Кутузова II-го ст.

У 1944 році, продовжуючи командувати 75-ю гвардійською стрілецькою дивізією у складі 1-ї Ударної армії, В. А. Горишній бере участь у Ризькій операції і звільненні м. Рига. За успішний розгром і переслідування Варшавського угруповання супротивника В. А. Горишнього нагороджено орденом Суворова II-й ступеня.

За успішне форсування ріки Одер, за участь у розгромі Берлінського угруповання і вихід дивізії у складі 6-ї армії на ріку Ельба нагороджений другим орденом Суворова II-й ступеня.

Післявоєнні рокиРедагувати

Після війни командував 75-ю стрілецькою дивізією, а з липня 1946 р. — 17-ю окремою стрілецькою бригадою Московського військового округу.

У вересні 1949 — грудні 1951 р. — командир 4-ї гвардійської механізованої дивізії Київського військового округу.

У 1952 році закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені Ворошилова.

У жовтні 1952 — червні 1956 р. — командир 1-го гвардійського стрілецького корпусу Московського військового округу.

У червні 1956 — травні 1957 р. — командир 25-го стрілецького корпусу Одеського військового округу. У травні 1957 — 1961 р. — командир 45-го особливого армійського корпусу Одеського військового округу у місті Сімферополі.

Обирався депутатом Верховної Ради РРФСР (1947), Верховної Ради УРСР (1951), делегатом XX і XXI з'їздів КПРС, делегатом XIX і XX з'їздів КПУ. Звання генерал-лейтенант присвоєно у 1953 році.

З 1961 року у відставці, жив у Сімферополі. Помер 15 лютого 1962 року. Похований у Сімферополі на Військовому кладовищі.

НагородиРедагувати

Пам'ятьРедагувати

  • Ім'ям Василя Акимовича Горишнього названо вулицю в м. Волгоград, РФ
  • Імя Горишнего носить вулица в м. Чугуїв (Харківська область)
  • У м. Сімферополі на будинку № 37 по вул. Набережній, де жив в останні роки В. А. Горишній, встановлено меморіальну дошку

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати