Гайдамацький Кіш Слобідської України — військова частина у складі Армії УНР. Остаточно сформована в січні 1918 року Симоном Петлюрою, який став його отаманом.

Гайдамацький Кіш Слобідської України
Третій Гайдамацький піхотний полк
Гайдамацька бригада
Провідники коша
На службігрудень 19171918
Країна УНР
Типпіхота
Чисельністькіш, полк, бригада
Війни/битвиУкраїнська революція
Радянсько-українська війна (1917—1921)
Командування
Визначні
командувачі
Симон Петлюра
Володимир Сікевич
Омелян Волох

Медіафайли на Вікісховищі

Формування

ред.

Згідно зі споминами М. Чеботарьова, початкову основу формування склали 200—250 вояків-добровольців з 2-го Українського запасного полку Омеляна Волоха (створеного шляхом українізації дислокованого в Харкові 28-го запасного піхотного полку Російської імператорської армії), яким вдалося вийти з бою з прибулими до міста більшовиками-«антоновцями» не ушкодженими та уникнути роззброєння[1].

Після роззброєння полку 10 січня Волох з півсотнею офіцерів виїхав до Полтави. У Полтаві Волох почав формувати нову частину для боротьби з більшовиками. До свого загону він приєднав юнкерів з Полтавської й Чугуївської школи та козаків 1-го Українського козацького кінно-навчального полку на чолі з Гомзіним Борисом. Цей зведений полк Волох назвав Гайдамацький кіш Слобідської України.[2]

Частини з яких сформували кіш:

Після боїв за Гребінку харківський загін Волоха утворив підрозділ «курінь червоних гайдамаків»[3]. В Києві з добровольців 2-ї піхотної юнацької школи (колишньої 2-ї Київської школи прапорщиків) Симоном Петлюрою було зрекрутовано «курінь чорних гайдамаків» (до 150 вояк). Назву підрозділи отримали згідно з кольорами шликів. Першою спільною військовою акцією кошу, разом з сотнею Січових стрільців Романа Сушко, були бої за станцію Кононівка.

Окрім куренів червоних і чорних гайдамаків, формація у своєму складі мала кінну отаманську сотню та гарматний дивізіон (начальник артилерії — Георгій Афанасьєв). Особовий склад коша, окрім добровольців, складався у тому числі зі старшин і козаків київських військових шкіл. Кіш відзначився у зимових боях 1918 року під час вмиротворення Січневого повстання та оборони Києва від військ більшовиків. Перший курінь здебільшого складали досвідчені солдати-фронтовики[4]. Їх уніформу початково складали шапка з червоним шликом, червоні шкіряні штани та жовтий кожушок[5].

Курінь «чорних гайдамаків» комплектувався з юнкерів 2-ї піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. Курінь «червоних» гайдамаків формувався з добровольців — офіцерів Російської імператорської армії, які перейшли на службу до армії УНР, та з юнкерів київських військових шкіл.

Бої за Донбас

ред.

У березні 1918 року Кіш перейменували на Гайдамацький піхотний полк (командир — полковник Володимир Сікевич) та включили до складу Запорізького корпусу.

У червні 1918 року полк переформували в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном та кінною сотнею. Командував бригадою Омелян Волох. У листопаді 1918 січні 1919 року гайдамацькі частини розташовувалися в районі Бахмут — Яма — Лиман — Ниркове, який контролювали[6].

Командування

ред.
  • грудень 1917 — березень 1918 — Петлюра Симон Васильович
  • березень 1918 — червень 1918 — Сікевич Володимир Васильович
  • червень 1918 — липень 1918 — Волох Омелян Іванович
  • липень 1918 — листопада 1918 — Сильванский Микола Михайлович
  • 1919 — Виноградів Юрій
  • 16 листопада 1918—1920 — Волох Омелян Іванович

Склад

ред.

грудень 1917

  • 1-й курінь Чорних гайдамаків — Блаватний Никифор
  • 1-й юнкерський курінь гайдамаків
  • 1-й курінь Червоних гайдамаків — Волох, Омелян Іванович

січень 1918

  • 1-й курінь Чорних гайдамаків — Блаватний, Никифор
  • 1-й курінь Червоних гайдамаків — Волох, Омелян Іванович Кінна сотня — Ляхович
  • 1-я Сотня січових стрільців — Сушко, Роман Кирилович
  • 1-й Гайдамацький гарматний дивізіон — Смовков К.

червень 1918

  • 1-й курінь Чорних гайдамаків — Блаватний, Никифор
  • 1-й курінь Червоних гайдамаків — Волох, Омелян Іванович
  • Кінна сотня — Ляхович
  • 1-й Гайдамацький гарматний дивізіон — Смовков К.

Військовики коша

ред.

Примітки

ред.
  1. Визвольні змагання очима контррозвідника. (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва): Науково-документальне видання — К.: Темпора, 2003—288 с. (26 с.) ISBN 966-8201-00-0
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 9 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Тинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918) // Реальний стан збройних сил супротивників
  4. Дорошенко Д. І. Історія України, 1917—1923 рр. Том 1 — К.: Темпора, 2002. — 320 с. (204 с.) ISBN 966-95991-5-6
  5. «Червоного кольору шкіряні штани, жовтий коротенький кожушок, смушкова шапка з червоним шликом, голена голова з довгим чорним оселедцем за вуха та свіжим шрамом від кулі, і нерухоме самовпевнено залізне обличчя маніяка: нібито справді воскресший гайдамака прастарих часів» Всеволод Петрів «Військово-історичні праці. Спомини» (вступ В. Сергійчука) Збірник, «Поліграфкнига» К; 2002 640 с. ISBN 966-530-110-1
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березня 2020. Процитовано 13 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

ред.

Посилання

ред.