Відкрити головне меню

Микола Іванович Удовиченко (Удовидченко) (17 травня 1885 — † 20 липня 1935) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Микола Іванович Удовиченко
Удовиченко Микола.jpeg
Народження 17 травня 1885(1885-05-17)
Російська імперія Харків, Російська імперія
Смерть 20 липня 1935(1935-07-20) (50 років)
Франція Франція м. Омекур
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army Capt 1917 h.png Капітан
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Командування начальник розвідчого відділу Гайдамацького Коша Слобідської України.
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри

ЖиттєписРедагувати

Народився у Харкові. Старший брат Олександра Удовиченка.

З початком Першої світової війни за власним бажанням був відряджений до 129-го піхотного Бессарабського полку, командир роти та батальйону. Був поранений. З 1916 р. — обер-офіцер для доручень штабу головнокомандувача Південно-Західного фронту, помічник начальника топографічного відділу 2-го генерал-квартирмейстерства штабу Південно-Західного фронту, у подальшому — начальник цього відділу. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 10 червня 1917 р. — член українського генерального військового комітету Центральної Ради. З липня 1917 р. — уповноважений Українського генерального військового комітету при штабі Південно-Західного фронту.

З 10 грудня 1917 р. — начальник мобілізаційного відділу Українського Генерального штабу УНР. У січні 1918 р. — командир Охочекомонного куреня працівників Військового міністерства УНР. З 09.02.1918 р. — начальник розвідчого відділу Гайдамацького Коша Слобідської України.

З 3 березня 1918 р. — начальник головного управління персонального складу Головного штабу УНР, у подальшому — Української Держави. 19 липня 1918 р. наказом Військової офіції був підвищений до рангу військового старшини, 3 грудня 1918 р. — до рангу полковника. З грудня 1918 р. — у розпорядженні головнокомандувача Правобережного фронту військ Директорії.

28 лютого 1919 р. вийшов у відставку.

19 березня 1920 р. повернувся на військову службу до Армії УНР: помічник командира 4-ї Стрілецької бригади Армії УНР, начальник персонального управління Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР.

Автор надзвичайно цікавих спогадів (рукопису) російською мовою «О начале украинского национального движения в русской армии, 1917—1918.»

Помер у м. Омекур (Франція).

ДжерелаРедагувати