Сергі́й Іллі́ч Байло́ (17 листопада 1892, хутір Писарщина — 20 листопада 1937, Київ) — командир полку Дієвої армії Української Народної Республіки, згодом — один із діячів Червоної армії.

Сергій Байло
 Штабсротмістр
 Полковник
 Комбриг
Загальна інформація
Народження 17 листопада 1892(1892-11-17)
хутір Писарщина, Свиридівський повіт, Харківська губернія
Смерть 20 листопада 1937(1937-11-20) (45 років)
Київ
Громадянство Російська імперія УНРСРСР СРСР
Alma Mater Миколаївське кавалерійське училищеd
Військова служба
Приналежність Російська імперія УНРСРСР СРСР
Війни / битви Перша світова війна, Радянсько-українська війна (1917—1921) і Польсько-радянська війна 1920
Командування
командир полку Армії УНР
Нагороди та відзнаки
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Життєпис ред.

Народився 17 листопада 1892 року поблизу села Яхники на хуторі Писарщина Свиридівського повіту Харківської губернії (нині в Лохвицькому районі Полтавської області). У 1914 році закінчив Миколаївське кавалерійське училище, вийшов корнетом до Приморського драгунського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання в російській армії — штабс-ротмістр.

З січня 1918 року — ад'ютант командира Гайдамацького Коша Слобідської України Симона Петлюри. З 17 березня 1918 року — помічник командира 3-го Гайдамацького полку Армії УНР, був членом надзвичайного полкового суду з покарання полонених більшовиків. З квітня 1918 року — помічник командира 3-го кінно-козацького Київського полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави, що стояв у Василькові. З 1 січня 1919 року — осавул при військовому міністрі Української Народної Республіки Олександрі Греківу. З 14 лютого 1919 року — у розпорядженні Наказного отамана. З квітня 1919 року — помічник командира Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР Франца Бориса. З жовтня 1919 року — командир цього полку.

У грудні 1919 року на чолі більшої частини полку приєднався до отамана Волоха, який оголосив про створення т. зв. Української комуністичної армії та прагнув до з'єднання з більшовиками.

У подальшому був командиром 2-го Гайдамацького кінного полку т. зв. Української комуністичної армії. У лютому 1920 року цей полк було влито до 60-ї стрілецької дивізії РСЧА, де він становив дивізійну кінноту. Був командиром кінного полку та кінної бригади 60-ї дивізії (так звані «байлівці»). З грудня 1920 року — командир 7-го кінного полку Червоного козацтва. Згодом — помічник командира 17-ї кавалерійської дивізії Григорія Котовського.

Брав участь у придушенні селянського Тамбовського повстання проти радянської влади, воював проти українських частин Юрка Тютюнника, був нагороджений двома орденами Червоного Прапора. З 1922 року — командир кінного полку 24-ї стрілецької дивізії, трохи згодом — командир 1-ї, а потім — 2-ї бригад 3-ї Бессарабської кавалерійської дивізії.

З 1925 року — начальник кафедри тактики Військово-технічної академії (Москва). Захистив дисертацію на звання доктора військових наук. З 1932 року — начальник штабу 2-го кінного корпусу імені Г. Котовського. 12 вересня 1937 року був заарештований за звинуваченням в участі у так званій військово-фашистській змові. Під час слідства на допитах особлива увага приділялася зустрічам з Григорієм Сиротенком та Омеляном Волохом у 20-30-х рр.

19 листопада 1937 року був засуджений до розстрілу. Страчений у Києві.

Джерела ред.

  • Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
  • Олександр Панченко (10 березня 2010). Сергій Ілліч Байло - ад’ютант Симона Петлюри. Тижневик «EXO». Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 04.11.2018.