Кирей Василь Тадейович

Василь Фадейович (Тадейович) Кирей (1 січня 1879(18790101), Батурин — 5 червня 1942, Прага) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Василь Фадейович (Тадейович) Кирей
Kirey.jpg
Народження 1 січня 1879(1879-01-01)
Батурин
Смерть 5 червня 1942(1942-06-05) (63 роки)
Прага
Поховання Ольшанський цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Освіта Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус
Звання Imperial Russian Army MajGen 1917 h.png Генерал-майор (20.6.1917)
генерал-хорунжий Української Держави
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня

ЖиттєписРедагувати

Народився 1 січня 1879 року в місті Батурині.

НавчанняРедагувати

Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, згодом Костянтинівське артилерійське училище (1901), Михайлівську артилерійську академію та Миколаївську військову академію Генерального штабу (1914) у Санкт-Петербурзі.

Служба в Російській арміїРедагувати

У 1910 році — капітан у 33-й артилерійській бригаді. На фронт першої світової війни вийшов командиром батареї. У 1916 році — полковник. Нагороджений Георгіївською зброєю — за артилерійську підготовку під час Брусиловського наступу. 20 червня 1917 полковник Кирей, командувач 6-ї польової важкої артилерійської бригади, отримав звання генерал-майора за відзнаку у справах проти ворога і затверджений на займаній посаді. 7 липня 1917 року призначений в. о. інспектора артилерії 41-го армійського корпусу і за артилерійську підготовку під час липневого наступу 31 липня 1917 року нагороджений орденом Святого Георгія. 9 вересня 1917 року призначений командувачем 23-го армійського корпусу. Восени 1917 року Кирей брав активну участь в українізації корпусу, зголосився на службу до українського війська.

На службі УкраїніРедагувати

В українській армії від листопада 1917 року: начальник артилерії Гайдамацького коша Слобідської України. У грудні 1917 року призначений Українською Центральною Радою головнокомандувачем Українськими Збройними Силами на більшовицькому фронті. Начальник штабу оборони Києва в січні 1918 року. У період Української Держави — у складі Генштабу, член комісії з утворення військових шкіл і академій, інспектор артилерії 4-го корпусу.

У Збройних Силах Півдня РосіїРедагувати

Не визнав влади Директорії Української Народної Республіки, перейшов до армії генерала Антона Денікіна, де був призначений начальником артилерійського постачання. В Добровольчій армії — референт з українських справ генерала Петра Врангеля, начальник Військово-технічного управління. Очолював місію в переговорах з делегаціями Головного Отамана Симона Петлюри та українських повстанців щодо спільних дій проти більшовицької Росії. Із залишками армії Врангеля виїхав до Туреччини.

У ЧехословаччиніРедагувати

З 1924 року перебував у Чехо-Словаччині, де очолив 11-ту артбригаду інтернованих частин Добровольчої армії. 1924-1938 — на службі в чехословацькій армії. Остання посада: під час мобілізації 1938 року — начальник 11-ї артилерійської дивізії у східній Словаччині (військовий округ Кошице). З 1 вересня 1938 року — у відставці, у зв'язку з втратою Судет і міжнародною кризою.

Помер у м. Прага (Чехія). Похований на Ольшанському цвинтарі.

Джерела та літератураРедагувати