Кіш — у Київській Русі в XI—XIII ст. і на Україні в XIV—XVIII ст. — військовий табір, обоз.

ЕтимологіяРедагувати

Слово кіш у цьому значенні є запозиченням з тюркських мов: пор. чаг. koš («сукупність юрт», «табір»), кирг. koš («повстяний намет», «юрта»), башк. koš («курінь», «башкирський кіш»), тур. koš («стадо»); можливо, пов'язані з дав.-тюрк. qoš («пара»), коренем qoš- («з'єднувати, сполучати»)[1]. Не споріднене з омонімічним питомо українським кіш («кошик», «короб»), що походить від прасл. *košь, і далі пра-і.є. *kas-[1].

ІсторіяРедагувати

  1. Назва військового табору в 11—16 століттях та козацького табору в 16—17 ст. в Україні.
  2. Назва Запорізької Січі з її державно-політичним устроєм, а також запорізького військового товариства. К. обирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня.
  3. У роки Першої світової війни Кіш Українських Січових Стрільців — військовий підрозділ Легіону Українських Січових Стрільців. Існував у 19151918.
  4. У період українських національно-визвольних змагань 19171921 назва найбільшої військово-територіальної одиниці Вільного Козацтва. Коші поділялися на курені, полки і сотні. У серпні 1917 існували такі вільно-козацькі коші: Бердичівський, Борзнянський, Звенигородський, Київський, Канівський, Ніжинський, Уманський, Черкаський та інші. Термін «кіш» вживається в назві одного з найбільших з'єднань Збройних Сил Української Народної Республіки — Гайдамацького Коша Слобідської України.

Цікаві фактиРедагувати

  • Від кіш походить і вираз «дати відкоша»: він виник, очевидно, у середовищі козаків, які стояли кошем[1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.