Кіш — у період княжої доби в XI—XIII століттях (д.-рус. кошь)[джерело?] і в Україні в XIV—XVIII століттях — військовий табір, обоз.

Козацький кіш

Етимологія

ред.

Слово кіш у цьому значенні є запозиченням з тюркських мов: пор. чаг. koš («сукупність юрт», «табір»), кирг. koš («повстяний намет», «юрта»), башк. koš («курінь», «башкирський кіш»), тур. koš («стадо»); можливо, пов'язані з дав.-тюрк. qoš («пара»), коренем qoš- («з'єднувати, сполучати»)[1][2]. Не споріднене з омонімічним питомо українським кіш («кошик», «короб»), що походить від прасл. *košь, і далі пра-і.є. *kas-[1].

Історія

ред.
  1. Назва військового табору в 11—16 століттях та козацького табору в 16—17 ст. в Україні.
  2. Назва Запорізької Січі з її державно-політичним устроєм, а також запорізького військового товариства. К. обирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня.
  3. У роки Першої світової війни Кіш Українських Січових Стрільців — військовий підрозділ Легіону Українських Січових Стрільців. Існував у 19151918.
  4. У період українських національно-визвольних змагань 19171921 назва найбільшої військово-територіальної одиниці Вільного Козацтва. Коші поділялися на курені, полки і сотні. У серпні 1917 існували такі вільно-козацькі коші: Бердичівський, Борзнянський, Звенигородський, Київський, Канівський, Ніжинський, Уманський, Черкаський та інші. Термін «кіш» вживається в назві одного з найбільших з'єднань Збройних Сил Української Народної Республіки — Гайдамацького Коша Слобідської України.

Цікаві факти

ред.
  • Від кіш походить і вираз «дати відкоша»: він виник, очевидно, у середовищі козаків, які стояли кошем[1].

Примітки

ред.
  1. а б в Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  2. Кош // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)

Посилання

ред.