Юрай Крнєвич

хорватський політик і юрист

Юрай Крнєвич (хорв. Juraj Krnjević, нар. 19 лютого 1895 р., Іванич-Град, Королівство Хорватія, Австро-Угорщина — пом.9 січня 1988 р., Лондон) — хорватський політик і юрист. Один з керівників Хорватської селянської партії в добу першої Югославії та в еміграції після Другої світової війни.

Юрай Крнєвич
Juraj Krnjević
Krnjevıc.jpg
Голова ХСП Юрай Крнєвич
Народився 19 лютого 1895(1895-02-19)
Іванич-Град, Австро-Угорщина
Помер 9 січня 1988(1988-01-09) (92 роки)
Лондон, Велика Британія
Поховання Мірогой
Підданство Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
(1895-1918)
Flag of Yugoslavia (1918–1943).svg Королівство Югославія
(1918-1929)
Велика Британія Велика Британія
(1941—1988)
Національність Хорват
Місце проживання Австро-Угорщина, Югославія, Швейцарія, Велика Британія
Діяльність

Політик

  • Секретар ХСП
  • Генеральний секретар ХСП
  • Депутат Національних Зборів Королівства СХС
  • Міністр соціальної політики
    (1925—1927)
  • Віце-прем'єр уряду Югославії у вигнанні
    (квітень 1941-середина 1944)
Alma mater Віденський університет,
Будапештський університет
Посада Голова ХСП
(1964—1988)
Попередник Владко Мачек
Наступник не обрано
Партія Хорватська селянська партія
Головував Хорватська селянська партія
(1964—1988)
Конфесія Римо-католицьке
Батько Мате Крнєвич
Мати Ана Марчинич
Родичі брат Цвєтко

Життя й діяльність до 1929 рРедагувати

Народився в ремісничій сім'ї. 1914 року закінчив класичну гімназію в Загребі,[1][2] вивчав право у Відні та Будапешті. Після здобуття ступеня доктора права в 1919 р. повернувся в Хорватію. Вступає в ХСП, і незабаром стає одним з найближчих соратників Степана Радича. 1 липня 1923 його обрано секретарем ХСП,[3] а з 1928 року — Генеральним секретарем ХСП.

Обирався депутатом Установчих зборів 1920 р. і Національних Зборів Королівства СХС 1923, 1925 і 1927 року. Після того, як указ уряду Королівства СХС від 30 грудня 1920 р., яким оголошувалося звуження різних демократичних прав громадян, на початку 1925 р. було застосовано і щодо ХСП, Крнєвича разом з Радичем та іншими партійними вождями було заарештовано. Після угоди Радича з Ніколою Пашичем, Крнєвич став міністром соціальної політики в коаліційному уряді 1925—1927 рр. У 1927 р. обирається тимчасовим секретарем скупщини Загребської області, пізніше перебуває на посаді керівника Управління соціального забезпечення області.

Еміграція (1929—1939)Редагувати

З упровадженням королем Югославії Александром I Карагеоргієвичем диктатури 6 січня 1929 р. Крнєвич опинився в еміграції. Перебував здебільшого в Женеві, та неодноразово їздив у Париж і Лондон. У жовтні 1930 року в Зальцбурзі відбулася зустріч Мачека, Анте Павелича, Августа Кошутича і Юрая Крнєвича, на якій, за деякими даними, було досягнуто домовленостей про подальшу координацію дій у зарубіжних країнах (Італія, Франція, Англія).[4]

Як представник Мачека Юрай підтримував зв'язок з урядами західних демократій, Франції і Великої Британії, та Лігою Націй тощо. У цій діяльності він протистояв еміграції усташів, яка була орієнтована на фашистські режими Італії та Німеччини. Крнєвич підтримував західну демократію, засуджував фашизм і боровся проти впливу крайніх хорватських націоналістів, т. зв. «франковців», в еміграції і в Хорватії, а усташів засуджував як італійських найманців. За це Младен Лоркович в листі, надісланому Владкові Мачеку в 1936 р., називає його зрадником хорватського народу.[5]

Повернення на батьківщину (1939—1941)Редагувати

Мачек писав у своїх мемуарах, що саме попередження Крнєвича про те, що війна неминуча, заохотило його укласти угоду з Драгішею Цветковичем, яку було підписано за п'ять днів перед нападом Німеччини на Польщу. Незадовго після цього Крнєвич повернувся в країну. Його було призначено сенатором. Він став генеральним секретарем ХСП. Працював над втіленням Угоди в життя, одночасно борючись з впливами як франковців, так і комуністів у Хорватії.

Друга еміграція (1941—1945)Редагувати

Після нападу фашистських військ на Югославію в 1941 р. Мачек за попередньою домовленістю виходить з югославського уряду, і його 8 квітня заміщує на посаді віце-прем'єра Крнєвич. Разом з іншими членами уряду він відправляється в еміграцію, де буде основним представником ХСП (Мачек залишився в Хорватії). В емігрантському уряді в Лондоні з квітня 1941 р. до середини 1944 р. Крнєвич перебував на посаді міністра і віце-прем'єра. Він протидіяв великосербським зазіханням урядовців сербського походження та намагався отримати гарантії відновлення статусу хорватської бановини після війни.

У березні 1943 р. Крнєвич надіслав «Настанови для діяльності Хорватської селянської партії». На відміну від стратегії пасивного очікування Мачека він закликав до активнішої позиції у боротьбі проти окупантів і режиму усташів. Причиною цього було зміцнення великосербських сил на чолі з Дражею Михайловичем як командувачем Югославської армії на батьківщині, з одного боку, та посилення Національно-визвольного руху, очоленого комуністами, з іншого. Проте ці його побажання керівництво ХСП в країні, яке очолював Август Кошутич, виконати не могло в силу своєї розрізненості і нерішучості та великої переваги сил, досягнутої партизанами під керівництвом Комуністичної партії Югославії в Хорватії. ХСП була не в змозі створити самостійний рух опору, а тим, хто приєднався до національно-визвольного руху і заснував Виконавчий комітет ХСП, довелося змиритися з пануванням комуністів.

У своїй роботі головним представником ХСП у вигнанні Крнєвич намагається переконати союзників, що ХСП як і раніше є найпотужнішою політичною силою в країні, а Мачек залишається безперечним лідером хорватського народу. Союзницькі сили, однак, зробили висновок, що вони не є надійними союзниками і не мають реальної влади, отож, на Тегеранській конференції 1 грудня 1943 р. вирішили підтримати партизанів Тіто. Залишившись без британської підтримки, Крнєвич втратив реальний вплив. Під тиском з боку Британії, на початку червня 1944 р. король Петар II розпускає уряд прем'єр-міністра Божидара Пурича, в якому Крнєвич був віце-прем'єром, а головою Ради міністрів призначає хорватського бана, члена ХСП Івана Шубашича, який вважався поміркованим політиком, схильним до компромісів. Крнєвич втрачає місце в уряді. Шубашич укладає угоду з Національним комітетом визволення Югославії та його головою Йосипом Броз Тіто про склад нового уряду. Крнєвич відмовляється визнати нову ситуацію. Як генеральний секретар ХСП і головний представник партії за кордоном він стверджує, що партія не надавала повноважень укладати таку угоду, і що при цьому не було враховано волю хорватського народу. Та внаслідок внутріпартійних розбіжностей Крнєвич більше не здатен впливати на ситуацію. Британці роблять висновок, що ХСП більше не є істотним політичним чинником.

Третя еміграція (1945—1988)Редагувати

Після визволення Белграда, Шубашич та деякі інші члени ХСП в югославському уряді переїжджають до Югославії. Крнєвич і після Другої світової війни залишається за кордоном. Комуністи вже через півроку після війни, ще до виборів в Конституційні Збори ФНРЮ 11 листопада 1945 р., розбили ілюзії представників ХСП та будь-яких інших «громадянських» партій, які могли б відігравати роль у політичному житті другої Югославії. У цьому їм допоміг розбрат між партіями, а також всередині самої ХСП. Хоча формально ХСП та інші партії діяли в країні ще кілька років, в Югославії утверджувалася комуністична тоталітарна держава. Крнєвич у вигнанні організовує опір новому режиму. У наступні роки у співпраці з Мачеком він утворює відділення ХСП по світу. Облишивши спроби розв'язання хорватського питання в рамках Югославії, він тепер обстоює ідею самостійної хорватської держави. Після смерті Мачека в 1964 р. обираєтся головою ХСП і на цій посаді залишається до кінця життя в 1988 р. Деякий час він також був редактором партійного друкованого органу Dom (Домівка).

В еміграції в 1980 році Крнєвич засновує Центральний комітет ХСП. Після його смерті не було обрано ні нового голови партії, ні Виконавчого комітету у складі п'ятьох членів. ЦК в травні 1991 року передає свої повноваження новому керівництву об'єднаної ХСП в новоутвореній Республіці Хорватія.

Помер у Лондоні 9 січня 1988 року. Його останки перенесено на батьківщину і поховано з почестями 19 червня 1998 на загребському кладовищі Мирогой[6][7] Покоїться у гробниці в аркадах Мирогоя.[8]

ПриміткиРедагувати

  1. Koprek, Ivan, Thesaurus Archigymnasii, Zbornik radova u prigodi 400. godišnjice Klasične gimnazije u Zagrebu (1607. — 2007.), Zagreb, 2007., str. 926., ISBN 978-953-95772-0-7
  2. Hrvatski biografski leksikon: Krnjević, Juraj (Đuro, Đuka), Zdenko Radelić (2013.), (хор.)
  3. Hrvoje Matković, Povijest Hrvatske seljačke stranke, Naklada P.I.P. Pavičić, Zagreb, 1999., ISBN 953-6308-13-4, str. 152.
  4. Boban, 1974., str. 52.-53.
  5. Boban, 1990., str. 25.
  6. Kratke vijesti iz Hrvatske, HRT, 19. lipnja 1998. (хор.)
  7. Misa zadušnica za lipanjske žrtve i Jurja Krnjevića, IKA — Informativna katolička agencija, 21. lipnja 1998. (фр.)(хор.)
  8. Vlatka Sakar, Položeni vijenci u čast Stjepanu Radiću i lipanjskim žrtvama, narod.hr, 20. lipnja 2015. (хор.)

ЛітератураРедагувати

  • Boban, Ljubo: Kontroverze iz povijesti Jugoslavije 3, Zagreb: Školska knjiga i Stvarnost, 1990. (хор.)
  • Boban, Ljubo, Maček i politika Hrvatske seljačke stranke 1928—1941. Iz povijesti Hrvatskog pitanja, I. svezak, Zagreb, 1974. (хор.)
  • Hrvatska enciklopedija (хор.)
  • Jelić-Butić, Fikreta: Hrvatska seljačka stranka, Zagreb: Globus, 1983. (хор.)
  • Maček, Vladko: Memoari, Zagreb: Dom i svijet, 2002. (Prvo izdanje u SAD 1957.) (хор.)