Операція «Ауфмарш 25»

Операція «Ауфмарш 25» («Операція 25», «Проєкт 25», «Директива 25») (нім. Aufmarsch 25) — операція німецьких військ із вторгнення у Югославію в квітні 1941 року.

Операція «Ауфмарш 25»
Друга світова війна
Дата: 6 — 17 квітня 1941 Місце: Королівство Югославія Результат: окупація Югославії коаліцією держав на чолі з Німеччиною
Сторони
Третій Рейх Італія Болгарія Угорщина Хорватія	Королівство Югославія
Командувачі
Вальтер фон Браухіч Александер Лер Максиміліан фон Вайкс Вітторіо Амброзіо Елемер Городні-Новак Анте Павелич	Душан Симович
Військові сили
: 337 096, солдатів, 875 танків, 990 літаків : 22 дивізії, 666 літаків	700 000 солдатів, 110–200 танків, 460–505 літаків
Втрати
151 вбитий, 392 поранених, 15 зниклих безвісти 3324 вбитих та поранених 120 вбитих, 223 поранених, 13 зниклих безвісти	5012 вбитих, 344 000 полонених

В Югославії події квітня 1941 року отримали назву Квітнева війна (серб. Aprilski rat, хорв. Travanjski rat, словен. Aprilska vojna)

Передумови

Спочатку Адольф Гітлер не мав планів нападу на Югославію — він хотів примусити її до військового союзу, щоб потім використовувати територію країни для наступу до Греції. Югославська влада чітко розуміла, що не має сил для протистояння німцям у разі вторгнення, Велика Британія не зможе прийти на допомогу, а Франція вже була окупована.

1 листопада 1940 військовий міністр М. Недич представив уряду меморандум про стан збройних сил королівства, у якому стверджував про неможливість воювати з Німеччиною і необхідність скоріше укласти з нею взаємовигідний договір. 28 листопада Німеччина запропонувала Югославії укласти пакт про ненапад, а потім 22 грудня запропонувала Югославії також приєднатися і до Троїстого пакту.

25 березня 1941 югославський прем'єр-міністр Цветкович підписав віденський протокол про приєднання його країни до Троїстого пакту.

З раннього ранку 26 березня на вулицях Белграда, Любляни, Крагуєваца, Чачака, Лесковаца проходили багатотисячні мітинги протесту проти підписання договору з Німеччиною. У чотирьохсоттисячному Белграді на демонстрацію протесту вийшло не менше 80 тисяч чоловік. У Белграді протестувальники атакували німецьке інформаційне бюро: розбили всі шибки, розгромили і підпалили приміщення, а також кілька нацистських прапорів.

У ніч на 27 березня 1941 група офіцерів ВПС на чолі з командувачем ВПС генералом Сімовичем здійснили державний переворот, поваливши князя-регента Павла. Сам Павло виїхав зі столиці поїздом ввечері попереднього дня у свій маєток Брдо в Словенії. Члени кабінету Д. Цветковича були підняті з ліжок і заарештовані. На престол був зведений 17-річний король Петро II, оголошений з цієї нагоди повнолітнім, а потім було утворено новий уряд ген. Д. Сімовича.

Гітлер розцінив подібний факт як зрадництво з боку Югославії і вирішив помститися їй, ліквідувавши цю країну як державу — директива ОКВ № 25 про це була підписана вже ввечері 27 березня 1941.

3 квітня 1941 покінчив самогубством прем'єр-міністр Угорщини Пал Телекі, бо за чотири місяці до цього Угорщина уклала з Югославією договір про дружбу, і Телекі вважав, що Угорщина не має права так нахабно зневажати його. Але керівництво Угорщини на чолі з адміралом Горті дотримувалося іншої думки і країна візьме участь у вторгненні в Югославію.

5 квітня 1941 Югославія в надії на військову допомогу укладає з СРСР Договір про дружбу і ненапад з СРСР, однак Радянський Союз так і не прийде на допомогу Югославії. Сталінське керівництво навіть не виступило із засудженням агресії Рейху відносно майже союзної для СРСР держави. Нацисти побувають на Першотравневому параді в Москві.

Сили сторін

Югославія

До 27 березня 1941 року регулярна армія Королівства Югославія налічувала близько 600 тис. солдатів і офіцерів. ВПС Югославії мало 450 бойових літаків вітчизняного виробництва (ІЧ-3), а також німецького, італійського, французького та британського. Повітряний флот включав 22 винищувальні та 15 розвідувальні ескадрильї. ВМС Югославії включали один списаний німецький крейсер, 3 сучасні есмінці французького виробництва, 2 підводні човни.

Оборонний план R-41, вироблений югославським генштабом у лютому того ж року, передбачав мобілізацію загалом 1 млн 700 тис. осіб, з яких планувалося сформувати 31 дивізію (28 піхотних та 3 кавалерійських) та значну кількість окремих бригад, полків та батальйонів. Мобілізацію передбачалося провести за 12 днів із моменту її початку. Ідея плану полягала у стримуючій обороні на всіх фронтах та організації наступу до Албанії з метою розбити італійців у взаємодії з греками. Фактично, це було повторення варіанта Салонікського фронту під час Першої світової війни.

Споруда укріпрайонів на кордонах Югославії почалося ще наприкінці 1930-х років, але будувалися вони виходячи з того становища, що головним ймовірним противником країни є Італія. А на кордонах із Болгарією та Румунією жодних укріплень взагалі не було. Пронімецька політика уряду Цветковича та активна діяльність німецької розвідки в Югославії привели в результаті до того, що ряд вищих постів в армії та державі напередодні війни займали агенти абвера. Усі «секретні» і «надзвичайно секретні» документи югославського генштабу, включаючи мобілізаційний план, вже за кілька годин після появи на світ лягали на стіл німецькому резиденту в Белграді.

Країни Осі

Німецьке військове командування сформувало для участі у війні проти Югославії два угруповання загальною чисельністю 700 тисяч осіб. Плану війни проти Югославії у генерального штабу вермахту не існувало. Весною 1941 року німецькі війська готувалися до операції «Маріта» — вторгнення до Греції з Болгарії. Присутність німецьких військ у Болгарії дозволяло перенацілити частину з цього угруповання на Югославію. Інше угруповання розгорталося в Австрії, на югославо-німецькому кордоні.

Італія виділила для участі у війні проти Югославії 2-гу армію.

Від Угорщини в агресії взяло участь 10 бригад (частина 3-ї армії).

Румунія не брала прямої участі у бойових діях, проте на її території базувалися частини Люфтваффе, які брали участь у війні проти Югославії та агітаційно-пропагандистський центр у Бухаресті.

Болгарія не брала участі у війні, проте її територія використовувалася для оперативного розгортання німецьких військ та розміщення агітаційно-пропагандистського центру у Софії. Крім того, болгарські війська, зосереджені біля кордону з Туреччиною, забезпечували тилове прикриття німецьких військ.

Хід операції

Танки Panzer III. Балкани

Війна Німеччини проти Югославії (німецька кодова назва операції «Unternehmen Strafgericht» — «Операція Покарання») почалася 6 квітня 1941 з нальоту 150 бомбардувальників за потужного прикриття винищувачів. Основною метою був центр Белграда, де знаходилися найважливіші державні установи. Югославська авіація намагалася дати відсіч, збивши два німецькі літаки, і втративши 20 своїх машин в повітрі і 44 на аеродромах.

З початком бойових дій німцями італійський флот розпочав морську блокаду узбережжя Югославії, а 49 італійських літаків розбомбили югославський аеродром Мостар.

Югославська армія на початок військових дій не встигла підготуватися і висунутися на вихідні позиції. Генеральний штаб з першої години війни втратив управління військами. Загальну мобілізацію було оголошено лише на другий день війни.

8 квітня дві танкові дивізії 1-ї танкової групи фон Клейста вторглися до Югославії з Болгарії в напрямку на місто Ніш (100 кілометрів від кордону по дорогах). Ніш був узятий німцями 9 квітня. 11-та танкова дивізія пішла на Белград, а 5-та танкова дивізія була перенацілена в напрямку Греції.

10 квітня, з підходом до Загребу авангардів Вермахту озброєні усташі захопили казарми югославської армії, а лідери хорватських націоналістів С. Кватерник і В. Мачек по міській радіостанції оголосили про створення незалежної держави Хорватія.

В Албанії, діючи за планом R-41, югославські частини перейшли у наступ проти італійських військ. Водночас значну частину розтягнутих уздовж кордонів югославських дивізій було деморалізовано. Хорвати, словенці та македонці дезертували масами.

12 квітня німецька 11-та танкова дивізія була за 60 км від Белграда, практично не зустрівши опору з боку двох армій югославської армії, які перебували в тому регіоні.

Тим часом і 41-й моторизований корпус вже 11 квітня впритул підійшов до Белграда, не зустрівши практично ніякого опору югославів.

46-й моторизований корпус німецької 2-ї армії перетнув кордон з Югославією 10 квітня, теж практично не зустрівши опору. Основні його сили були направлені на Сараєво.

12 квітня 3-я угорська армія перейшла югославський кордон і просунулася в південну частину Бараньї, розташовану між річками Дунай і Драва, і до 14 квітня повністю захопила регіон Бачка.

Увечері 12 квітня 1941 гауптштурмфюрер СС Фріц Клінгенберг на чолі розвідувального дозору із семи осіб (з 2-ї моторизованої дивізії військ СС) зайняв столицю королівства Югославії і офіційно (у присутності німецької дипломатичної особи) прийняв ключі від міста у мера Белграда.

14 квітня 1941 командувачі югославських армій звернулися до німців з пропозицією про перемир'я, але ті відповіли, що мова може йти тільки про повну капітуляцію. В той же день юний король Петро II з двором, а наступного дня і уряд на чолі з Душаном Симовичем бігли літаками до Греції і потім до Єгипту.

Опівдні 18 квітня 1941 року в Белграді міністр закордонних справ Югославії Цінцар-Маркович і генерал Янкович підписали від імені Югославії капітуляцію. Війна Німеччини проти Югославії, що тривала 12 днів, завершилася.

Підсумки операції

Це була рекордно швидка і рекордно малокровна операція. Німці за всю Югославську кампанію втратили 151 загиблими, 15 зниклими безвісти, 392 пораненими (включаючи небойові втрати).

У полон було взято 344 000 югославських військовослужбовців. Трохи згодом з полону були відпущені всі югославські солдати та офіцери угорської, німецької, болгарської та румунської національності. Солдати і офіцери хорватського, македонського та словенського походження під кампанії також масами дезертирували або переходили до ворога, військовослужбовці-серби теж розходилися по домівках або самоорганізовувалися в іррегулярні загони як для продовження боротьби з загарбниками, так і для простого розбою.

У травні 1941 2-га армія і 1-ша танкова група були виведені з Югославії, і з 22 червня 1941 вони взяли участь у війні Німеччини проти СРСР. Наказ про передислокацію трьох штабів корпусів і семи дивізій з Югославії до Німеччини і Румунії був відданий ще 14 квітня. 21 і 23 квітня аналогічний наказ отримали 16-та моторизована і три танкові дивізії. Для окупації Югославії були виділені частини 12-ї армії, поряд з початковим для цієї армії завданням окупації Греції.

Наслідки

Розділ ліквідованої Югославії між державами-окупантами

Югославія припинила існування. 21 і 22 квітня розділ Югославії був завершений на зустрічі міністрів закордонних справ Німеччини та Італії у Відні.

Територія була розділена на такі частини: північна частина Словенії була включена до складу Німеччини, південна частина Словенії та Далмація — до складу Італії, Воєводина (Бачка), Меджимур'є і північно-західна частина Словенії — до Угорщини, більша частина Македонії та східні райони Сербії — до складу Болгарії, а Косово і Метохія, західні райони Македонії і східні райони Чорногорії — до складу Албанії.

Були утворені Незалежна держава Хорватія (включаючи Боснію і Герцеговину), королівство Чорногорія (трон залишився не зайнятим) і республіка Сербія. При цьому Чорногорія була окупована італійськими військами, а Сербія — німецькими, але там були створені місцеві уряди та адміністративно-державні структури, а також збройні сили.

Незабаром на території Королівства Югославії спалахнули два рухи опору: четники під керівництвом полковника Драголюба (Драже) Михайловича та червоні партизани під керівництвом Йосипа Броз Тіто та комуністів. До осені 1941 року два табори співпрацюватимуть, але потім розійдуться з ідеологічних причин. Четники хотіли відновити монархію, а комуністи, беручи участь у війні, бачили шанс щодо майбутньому соціалістичної революції.

Джерела

• Гальдер Ф. Военный дневник. Ежедневные записи начальника Генерального штаба Сухопутных войск 1939-1942 гг. — М. : Воениздат, 1968-1971. (рос.)

Література

• The German campaigns in the Balkans (Spring 1941). — Washington, D.C. : United States Army Center of Military History, 1986. (англ.)
• Bán, András D. (2004). Hungarian–British Diplomacy, 1938–1941: The Attempt to Maintain Relations. Translated by Tim Wilkinson. London: Frank Cass. ISBN 0714656607. 
• Cervi, Mario (1972). The Hollow Legions. Mussolini's Blunder in Greece, 1940–1941 [Storia della guerra di Grecia: ottobre 1940 – aprile 1941]. trans. Eric Mosbacher. London: Chatto and Windus. ISBN 0-70111-351-0. 
• Chant, Christopher (1986). The Encyclopedia of Codenames of World War II. Routledge. 
• Chesneau, Roger, ред. (1980). Conway's All the World's Fighting Ships 1922–1946. London, England: Conway Maritime Press. ISBN 978-0-85177-146-5. 
• Ciglić, Boris; Savić, Dragan (2007). Dornier Do 17, The Yugoslav Story: Operational Record 1937–1947. Belgrade: Jeroplan. ISBN 978-86-909727-0-8. 
• Cohen, Philip J. (1996). Serbia's Secret War: Propaganda and the Deceit of History. Texas A&M University Press. ISBN 9780890967607. 
• Giurescu, Dinu C. (2000). Romania in the Second World War (1939–1945). Boulder, CO: East European Monographs. 
• Hoffmann, Peter (2000) [1979]. Hitler's Personal Security: Protecting the Führer, 1921–1945 (вид. 2nd). Da Capo Press. 
• Goss, Chris (2005). Dornier 17: In Focus. Surrey, UK: Red Kite/Air Research. ISBN 0-9546201-4-3. 
• Gretschko, A. A., ред. (1977). Geschichte des Zweiten Weltkrieges 3. East Berlin: Militärverlag der Deutschen Demokratischen Republik. 
• Klajn, Lajco (2007). The Past in Present Times: The Yugoslav Saga. University Press of America. ISBN 978-0-7618-3647-6. 
• Loi, Salvatore (1978). Le operazioni delle unità italiane in Jugoslavia (1941–1943): narrazione, documenti [The operations of Italian units in Yugoslavia (1941–1943): narrative, documents] (Italian). Rome, Italy: Ministero della difesa (Ministry of Defence). OCLC 9194926. 
• Macartney, C. A. (1956). October Fifteenth: A History of Modern Hungary, 1929–1945. vol. 1. Edinburgh: Edinburgh University Press. 
• Macartney, C. A. (1957). October Fifteenth: A History of Modern Hungary, 1929–1945. vol. 2. Edinburgh: Edinburgh University Press. 
• Miller, Marshall Lee (1975). Bulgaria during the Second World War. Stanford, CA: Stanford University Press. 
• Niehorster, Leo W. G. (1998). The Royal Hungarian Army, 1920–1945. Bayside, New York: Europa Books. ISBN 978-1-891227-19-6. 
• Novak, Emilian E. (1969). Limitations of Hungarian National Power in World War Two (MA thesis). 
• Pavlowitch, Stevan K. (2007). Hitler's New Disorder: The Second World War in Yugoslavia. New York: Columbia University Press. ISBN 978-1-85065-895-5. 
• Redžić, Enver (2005). Bosnia and Herzegovina in the Second World War. Abingdon: Frank Cass. ISBN 0-7146-5625-9. 

Посилання

• Владимир Носов, Вячеслав Носов. «Операция 25»