Вікіпедія

Шевченко Максим Леонардович

російський журналіст
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Шевченко.

Макси́м Леона́рдович Шевче́нко (нар. 22 лютого 1966 року, Москва) — російський, журналіст, телеведучий, пропагандист, політик та громадський діяч.

Шевченко Максим Леонардович
рос. Максим Леонардович Шевченко
Народився 22 лютого 1966(1966-02-22) (58 років)
Москва, РСФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність Журналист, редактор, телеведучий, політик, проагандист
Alma mater Московський авіаційний інститут (1990) і Moscow school number 1249d
Знання мов російська[1]
Членство Рада при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людиниd, Ізборський клуб[2], second Civic Chamber of the Russian Federationd, third Civic Chamber of the Russian Federationd і Legislative Assembly of Vladimir Oblastd
Конфесія православ'я
У шлюбі з Nadezhda Kevorkovad
Нагороди «Срібна кнопка YouTube»
«Золотое перо России» (2008)
IMDb ID 11761501

Депутат Законодавчого зібрання Владимирської області VII скликання з 9 вересня 2018 року. Член Ради при президенті Російської Федерації по розвитку цивільного громади і правам людини (2012—2018). Член Суспільної палати Російської Федерації другого і третього складів (2008—2012).

Біографія ред.

Походження ред.

Дід Шевченка по матері, Василь Фомич Юськович, походив з селян Західної Білорусі. Відсидів рік за шпигунство на користь Польщі по звинуваченню у тому, що він за завданням розвідки мав підірвати міст через Волгу[3]. Дід був професором і займався викладанням фізики в Ульянівському педагогічному інституті, володів п'ятьма мовами. За переконаннями — комуніст. Бабця по матері, Номоконова Нона Петрівна, — дочка революціонера Номоконова Петра Кузьмича, який був евенком за походженням (також є далеким родичем радянського снайпера Семена Номоконова).[4] Василь Фомич і Нона Петровна переїхали жити до Москви[5]. За одними даними, його тато — єврей, за іншими — українець[6][7], працював геофизиком у Туркменії, Сибиру, Печорському вугільному басейні[8] та на Мангишлаці.[9]

Мати (нар. 1932) — з Благовещенська[4][10].

Освіта ред.

Закінчив 3-ю спеціальну школу з поглибленим вивченням німецького мови. Навчався у одній школі зі Станіславом Белковським[11][12][13].

У 1990 р. закінчив Московський авіаційний інститут ім. Серго Орджонікідзе за спеціальністю «Конструювання та технологія електронних обчислюваних засобів». Має незакінчену другу вищу освіту зі сходознавства — прослухав курс лекцій в Інституті країн Азії та Африки МГУ з історії культури та арабської мови[14][15].

Викладацька діяльність ред.

З 1993 по 1995 рік викладав історію Росії та історію Західної Європи у православній класичній гімназії «Радонеж-Ясенево».[14]

Робота журналістом, теле- і радіоведучим ред.

З 1989 по 1991 р. працював спеціальним кореспондентом газети «Вісник християнської демократії», яку видавав Християнсько-демократичний союз Росії.[14]

З 1994 по 1995 р. працював редактором у педагогічній газеті «Перше вересня».

З 1991 по 1996 рік керував відділом поезії літературного журналу «Твёрдый ЗнакЪ».

У виданні «Независимая газета» з січня 1996 року вів спеціалізовану шпальту, присвячену релігійним проблемам; з січня 1997 року — відповідальний редактор додатку «НГ-релігії».[14]

За пору роботи у «НГ» неодноразово виїжджав у спеціальні відрядження до «гарячих точок»: у 1996 та 1997 рр. — до Афганістану, у 1996—1998 рр. — неодноразово до Північного Кавказу: у Чечню та Дагестан[14].

Автор великої кількості публікацій, у яких він висловлює свої погляди на релігійну, культурну та воєнну тематику.[16] Керівник Центру стратегічних досліджень релігії та політики сучасного світу.

У 2002 р. вперше з'явився на телебаченні у кадрі в якості гостя ток-шоу Володимира Познера «Времена» на каналі ОРТ. Також багато виступав у програмі Світлани Сорокіної «Основний інстинкт».[17]

З жовтня 2005 по червень 2011 рр., прийнявши запрошення Костянтина Ернста, вів авторське суспільно-політичне ток-шоу «Судіть самі» на «Першому каналі». У 2007 та 2008 рр. — ведучий теледебатів кандидатів у депутати Держдуми та президента Росії на тому ж каналі. У 2008 р. за свою професійну діяльність у рамках телепередачі «Судіть самі» отримав премію Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії».[18][19][20][21][22]

Також Шевченко — частий гість ранкового шоу «Сергій Стіллавін та його друзі» радіостанції «Маяк» та передачі «Особлива думка» на станції «Эхо Москвы».

Влітку 2009 р. спільно з окружною державною ТРК «Ямал-Регіон» підготувив ток-шоу «Цивілізація-Північ».[23]

Автор проектів «НГ-Релігії», політико-філософського тижневика «Смысл», прес-клубу «Східна політика»; експерт з проблем етнокультурної та релігійної тематики.[24]

Разом з медіа-ідеологом Мариною Леско модерував проєкт «Астана у віртуальному просторі Second Life».[25]

2 вересня 2009 року Шевченкові було відмовлено в отриманні візи для подорожі до Грузії у складі делегації «суспільної комісії з врегулювання гуманітарних наслідків грузино-російського конфлікту»[26].

В 2012 р. вів програму «У контексті» на «Першому каналі». Через 6 років після звільнення з каналу визнав: «Працюючи ведучим на „Першому каналі“, я повинен був говорити не те, що думаю, а те, чого вимагає редакційна політика».[27][28]

З 2013 року — гість програми «Позиція» на радіостанції «Російська служба новин». З березня 2015 року — колумніст радіостанції Коммерсантъ FM у програмі «Точка зору».[29] Також працював редактором інтернет-видання «Кавказька політика».[30]

У вересні 2015 р. перейшов на НТВ[31]. З 6 вересня по 27 грудня 2015 р. був ведучим інформаційно—аналітичної програми «Точка», з 22 січня по 18 березня 2016 р. разом з Сергієм Мінаєвим вів ток-шоу «Більшість».[32][33]

З 7 грудня 2016 року вів нічну авторську програму «Один» на радіостанції «Эхо Москвы».

Суспільна та політична діяльність ред.

 
Максим Шевченко на засіданні Ради з розвитку цивільного суспільства і правам людини 14 жовтня 2014 р.
  • З 2012 по 2018 рр. був членом Ради при Президенті Російської Федерації з розвитку цивільного суспільства і правам людини.
  • З 2012 по 2018 рр. входив до складу Ради при Президенті Російський Федерації з міжнациональних відносин.[43][44]
  • Постійний член Ізборського клубу.
  • Є фундатором та директором «Фонду незалежних інформаційних досліджень», Фонду «Кавказський Цивільний Форум», «Фонда содействия развитию культурного многообразия народов» (разом з Олександром Бородаєм), Фонду підтримки історичних традицій «Повернення» (разом з Петром Мультатулі), Видавництва «Незалежний Релігійний Огляд» (разом з Віталієм Третьяковим), Видавничого Дому «Контент» (разом з ЗАО «Росбалт»), ТОВ «Кавказська Медіагруппа», та ін.[45]

Участь у лівому русі ред.

З жовтня 2017 р. — член правління Лівого фронту[46][47].

На початку 2018 р. Шевченко став довіреною особою кандидата від КПРФ Павла Грудініна[48], підтримував його на президентський виборах[49][50].

У червні 2018 року став одним з керівників виборчого штабу кандидата від КПРФ Вадима Кумина на виборах мера Москви[51].

16 червня 2018 року був выдвинут КПРФ кандидатом у губернатори Владимирської області. Сам Шевченко позначив, що це пов'вязано, зокрема, з тим, що він дуже добре знає цей регіон. Також він очолив список КПРФ на виборах у региональный парламент[52].

3 серпня виборчком Владимирської області відмовив Максиму Шевченко у реєстрації, посилаючись на те, що він не подолав «муніципальний фільтр», представивши недостатню кількість підписів муніципальних депутатів, 6 серпня був зареєстрований список на вибори у Законодавче зібрання на чолі з Шевченко.[53][54] Виборча кампанія була побудована на жорсткій критиці діючої губернаторки Світланы Орловой[55][56].

9 вересня 2018 року обраний депутатом Законодавчого зібрання Владимирської області, де зайняв пост керівника фракції КПРФ, а також увійшов у склад комітету обласного парламента з аграрної політиці, природокористування та екології, а також став членом Комітета з питань промислової політиці, інвестицій, малого і середньому бізнеса, стратегічного планування і власності.[57]

Особисте життя ред.

Одружений на Любові Шевченко (Цветковій), колишній журналістці телеканала «Перший ярославський». Тато двох дітей.[58] Перша дружина — журналістка російського державного телеканалу «Russia Today» Надія Кеворкова[59][60][61].

У квітні 2020 р. Максима Шевченка госпіталізували із двосторонньою пневмонією тільки після того, як він сам звернувся у приватну клініку, де зробили комп'ютерну томографію і біохімічний аналіз крові, після чого підтвердили діагноз запалення легенів. Про це він розповів 8 квітня в ефірі радіостанції «Эхо Москвы». За словами журналіста, у нього протягом 10 днів була висока температура, але російські лікарі відмовляли його робити тест на коронавірус і намагалися переконати в діагнозі ГРВІ. Дільничний лікар і зовсім сказав журналісту, що у нього ГРЗ.[62] «Здати тест на коронавірус складніше, ніж поставити запитання Путіну на „Прямій лінії“ (щорічний прямий ефір, під час якого президнт РФ відповідає на запитання громадян)», — каже він. Наразі Шевченко у лікарні, де лікарі також не знають, де результати його тесту на коронавірус.[63]

Заявив, що офіційна статистика захворюваності знижується. Незважаючи на результати тестів, Шевченко впевнений, що захворів на COVID-19. «Я перехворів на коронавірус, як і величезна кількість інших людей. Статистика знижується, а лікарні переповнені хворими з пневмонією. Лікарі — святі люди, які тут працюють, кажуть, що немає різниці і двостороння пневмонія одне і те ж, що і COVID-19. Вони навіть діагноз вже стали ставити COVID-пневмонія. Ви навіть не уявляєте, яка кількість реально хворих людей», — наголосив Шевченко. Він впевнений в наявності корупційної схеми навколо тестів на коронавірус. «Ці тести просто хтось отримав контракт, величезні гроші, і тепер вся країна змушена сидіти і залежати від чиїхось злочинних дій. Тести — це абсолютна розводка і комерційне шахрайство! Вони нічого не показують і, спираючись тільки на тести, можна довести людину до смерті», вважає журналіст.[64]

Погляди ред.

Шевченко називає себе інтернаціоналістом[65], вважає себе безумовним державником, але не є імперіалістом. Говорить, що ніколи не сприйме розпад СРСР, виступає за розрив співпраці Росії з НАТО[66].[67] Щодо своїх релігійний поглядів у інтерв'ю интернет-виданню «Релігія та ЗМІ» позначив наступне: «Я був і лишаюся православним християнином, членом Руської Православної Церкви Московського патриархата. У мене є добрі знайомі серед мусульман і серед православних, серед протестантів і серед атеїстів, серед комуністів і серед демократів».

У 2013 р. Шевченко називав геноцид росіян у Чечні «легендою, що не має достатньо внятного підтвердження», оскільки масштабне вбивство росіян «відбулося після початку масових бомбардувань Грозного».[68]

У 2014 р. Шевченко висловився з приводу підсумків царювання Романовых: «Династія Романовых, починаючи з Олексія Михайловича, та Петра, — це, швидше, династія окупантів на руській землі».[69]

У грудні 2014 року виступав за війну з Україною: «Воювати слід по-справжньому. Цей закон — закон війни. Я за війну… Ті російські військові, що там [в Україні] перебувають… туді відправлені у спеціальне відрядження. І ще раз підкреслю, дивно було би, якщо б їх там не було. Чесно кажучи, тоді можна було б здивовано подивитися на наш уряд… Грош ціна була би такому уряду». Вважав, що «слід було брати Мариуполь», і що «війна не повинна обмежуватися ось цим простором двох анклавів (ДНР і ЛНР)».[70][71]

У 2015 р. схвалив Міжнародний руський консервативний форум за участі фашистських партій у Петербурзі: «Росія бореться не з фашизмом, а з ліберал-фашизмом, тому участь представників фашистський партій у „Міжнародному руському консервативному форумі“ — це нормально». За його словами, те, що Росія дає майданчик для виступу всіх політичних сил — це добрий знак. Росія дає висловитися тим політикам, яких виключили з політичного діалогу у Європі. «Це значить, у Росії більше демократії, ніж у Європі».[72]

У жовтні 2015 р. член Ради з прав людини при президентові Росії Максим Шевченко попросив Володимира Путіна створити на федеральному рівні спеціальну групу з розслідування вбивств журналістів у Дагестані, а також запропонував законодавчо прирівняти замах на життя журналіста до замаху на життя суспільно значущої особи.[73]

В економіці Шевченко схвалює інфляцію («Діло в тому, що інфляція не є бідою. Інфляція є природним інструментом подолання економічної кризи. І штучне стримування грошової маси, інфляції, на руку тільки тім спекулянтам, що працюють з доларами»), продовольче ембарго («Ці санкції [продембарго] введені правильно, коли вони були введені, я їх відразу підтримав.[74] Я вважаю, що міжнародні спекулянти, знищуючи російське сільське господарство і внутрішнє сільгоспвиробництво, завалюють Росію продукцією чужого сільгоспвиробництва, підтримують чужі країни і просто висмоктують з нашого населення гроші… А ми що, самі не можемо виробляти молочні продукти? Ось і навчимося») зі знищенням «санкційних» продуктів («Ну, ось я, припустимо, бачив в інтернеті репортаж про знищення там кількадесятьох тонн польського сала.[75] Вам шкода польського сала? Ви вважаєте, що польське сало за будь-яких обставин потрапити до соціально незахищених росіян?»).[76]

Добре відгукується про Фонд Карнеги, у якому працював: «Є ЗМІ, припустімо, які мають західне походження, ось „Карнеги“, наприклад.[77] Мені дуже подобається „Карнеги“, загину проти того, щоб його подвергали якимось репресіям.»[78]

Шевченко вітає дезурбанизацию: «переїзд російського населення у село приведе до стабільності, у кожній сім'ї буде по п'ять дітей».[79] Геїв між тим називає «зброєю антихриста»[80]

У 2017 р. Шевченко рішуче висловився у захист російського олігарха Сулеймана Керимова[81], арештованого у Ніцці. Керимов, на думку Шевченко, — «один із стовпів російського легального, респектабельного бізнесу».[82]

30 січня 2018 року в ефірі радіо «Комсомольська правда» М. Сванідзе вступив у спір з М. Шевченко щодо відповідальності І. Сталина за катастрофічні поразки Радянської армії на початку Другої Світової війни в СРСР.[83] У ході спору Сванідзе пообіцяв ударити Шевченко, а той встав і запропонував зробити це. Сванідзе ударив Шевченко по обличчю, а той кількома ударами у відповідь повалив Сванидзе на піл студії.[84]

У травні 2018 року заявив про вихід із Ради при Президенті РФ з прав людини у знак протесту на відмову даного органу обговорювати публічні массові арешти та побиття у Москві невідомими озброєними формуваннями митингарів під час акції «Він нам не цар» 5 травня 2018 р.[85] Його рішення публічно підтримав відомиі телеведучій Володимир Познер, назвавши Раду «декоративним органом, який за час свого існування не схвалив жодного рішення».[86] Пізніше Шевченко заявив, що влада готує «козаків» для придушення мирних протестів та назвав їх «чоррносотенцями»: «Ми з подивом дізнаємося, що в Москві є якісь станиці та хутори, які представляють ось ці озброєні люди у формі. Ніколи в Москві не було жодного козацтва. Козаки були на Дону, на Кубані, на Тереку, у Сибіру, на Яїку. Центральна Росія — Москва, Петербург та інші міста й села Центральної Росії — ніколи не знали жодного козацтва. Тобто ми маємо справу з чорносотенними бойовиками фашистського спрямування».[87]

Виступає проти пенсійної реформи у Росії.[88]

На думку Шевченко «ліві є по суті лібералами, ми виступаємо за свободу… не через розвиток капіталізму і великого капіталу, а через підпорядкування капіталізму і великого капіталу інтересам народу… ми повинні вирвати з пазурів колоніального капіталу нашу Батьківщину!».[89] «Я вітаю конфлікт з Заходом, розрив зв'язків з Заходом. Чим більше моя країна розірве фінансових, інформаційних, економічних, політичних чи воєнних зв'язків з Заходом, тим ліпше».[90]

Щодо Криму сприймає його окупацію позитивно, вважає його російською територією. Коментуючи у грудні 2018 р. ситуацію навколо Матроського бульвару («серця історії міста»), заявив, що «вже другий губернатор намагається зламати об коліно дух Севастополя» і оцінив дії виконавчої влади, що перешкоджають його реконструкції, як «політичний маразм».[91]

Є шанувальником соціалізму Нестора Махно, який «допоміг більшовикам розбити українських націоналістів і Денікіна».[92]

Схвалює воєнне присутність РФ у ЦАР, вважає що це важливіша країна Африці: «Це буквально розсипи алмазів, розсипи золота і уранові родовища. ЦАР — одна з найбагатших на корисні копалини країн в Африці». В інтерв'ю заявляв, що це дозволяє проводити політику в усіх навколишніх країнах, відразу стаючи оператором по всій Західній і Центральній Африці.[93] Вітає відправлення російських ЧВК у Лівію «з точки зору захисту національних інтересів нашого народу»: «якщо би відправлення воєнних підрозділів було в інтересах руського народу, ось він від цього богатів та процвітав би… Від цього у нього збільшувалося би там внутрішнє виробництво і з'являлися би #нові ринки збуту.»[94]

Схвалює діяльність ЧВК «Вагнера».[95]

Виступає за відродження звичаю кровной помсти у Росії.[96]

З оптимізмом сприйняв результати президентських виборів в Україні та перемогу В.Зеленського.[97]

Оцінки ред.

По свідоцтву Дар'ї Митиної, «Макс Шевченко — це людина, у якої немає поглядів, він однаково пристрастно, однаково переконливо може відстоювати будь-яку позицію».[98]

Публіцист Олександр Скобов називав Шевченко фашистом «з певним налітом лівизни»[99].

На думку письменника і публіциста Д. Л. Бикова, висловленому у газеті «Собеседник», серед лібералів Шевченко має репутацію фундаменталіста, його регулярно називають «людожером, провокатором і фанатиком», а також, «Шевченко займає у оцінці близькосхідної ситуації радикальну позицію» у підтримку ісламістського руху Хамас і проти Израиля. Аналогічної думки про Шевченко дотримується у статті в журналі «Континент» публіцист Т. Боярский.[100]. Завідувач відділом «Независимой газеты» Олександр Шерман вважає позицію Шевченко упередженої і стверджує, що Шевченко спотворює факти, описуючи арабо-ізраїльський конфлікт[101]. Публіцист Л. А. Радзиховский у газеті «Єврейське слово» висловив думку, що «Шевченко став, можна сказати, неофіційним послом Хамас у Росії».[102] Заяву Шевченка про те, що ідеологія Хамас тотожня до християнських демократів, розкритикував філософ и політолог Олександр Дугін[103]:

…Замечательные люди дикторами у нас работают на Первом канале, утверждающие, что «Хамас» — это аналог социал-демократии, христианской демократии. Конечно, это исламистское движение, ваххабитское движение, фундаменталистское движение. Мы знаем даже программу партии «Хамас». Смысл её сводился: ислам — наше решение. Вот с какими программами эта партия победила на выборах. И я просто удивлюсь некоей пристрастности наших людей, которые настолько любят фундаментальный исламизм, работая на Первом канале, что уже для этого утверждают самые нелепые вещи.


…На Першому каналі у нас працюють дикторами чудові люди, які стверджують, що «Хамас» — це аналог соціал-демократії, християнської демократії. Звичайно, це ісламістський рух, ваххабитский рух, фундаменталістський рух. Ми знаємо навіть програму партії «Хамас». Сенс її зводився до того, що іслам — наше рішення. Ось з якими програмами ця партія перемогла на виборах. І я просто дивуюся якоїсь упередженості наших людей, які настільки люблять фундаментальний ісламізм, працюючи на Першому каналі, що вже для цього стверджують найбезглуздіші речі.

Політолог і політичний географ Д. Б. Орешкин у «Еженедельном журнале» розкритикував і спростував заяву Шевченко в ефірі «Эха Москвы» про те, що буцімто під час сталінський репресій не було массових судових процесів, у яких би підсудними було 58 людей, як у справі про терористичний акт в Нальчику у 2005 році. Орешкін вказує, що по одній тільки справі «Всеукраїнського центрального блоку» восени 1937 року в Соловецькому таборі засуджені і розстріляні 134 людини, навіть якщо не брати до уваги масові позасудові розправи.[104][105]

27 липня 2011 року Російський єврейський конгрес звернувся з листом до Громадської палати РФ із закликом виключити Максима Шевченка з її лав та направив лист керівництву «Першого канала» із закликом припинити співпрацю з Максимом Шевченком, прибравши з нічного ефіру випуски його щотижневого ток-шоу «Судите сами». Пізніше конгрес звернувся до редакції радіо «Эхо Москви» із закликом ввести мораторій на ефіри за участю Шевченка.[106] Це відбулося після того, як тележурналист назвав А. Брейвика, який скоїв у Норвегии подвійної терористичний акт, «крайнім любителем політики Израиля». Розвиваючи свою думку, він підкреслив: «Політика держави Ізраїль по щодо палестинців… нагадує у багатьох моментах нацистську політику у Німеччині щодо євреїв». Головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» О. О. Венедиктов у свою чергу відмовився призупиняти співпрацю, пояснюючи це тим, що «свобода слова важливіша, ніж образливі і провокаційні заяви по відношенню до будь-якої держави».[107]

Про розпад СРСР:

Біловезька угода 1991 року, що була підписана у маленькому партійному будиночку у Беловежській пущі Ельциным, Кравчуком і Шушкевичем, — було, є і залишається кричущим прикладом зради інтересів народів заради інтересів, бажань і сподівань вузької групи номенклатури і бюрократії.

Щодо президентських виборів у США 2008:

… я тут побився об заклад з багатьма — впевнений, що Маккейн переможе у вівторок.[108]

Про пропаганду гомосексуалізму:

Вся ця пропаганда гомосексуалізму — це спроба зміни людської природи та людської етики. І зміни в тому сенсі, що людей хочуть перетворити на істот абсолютно керованих, невпевнених у собі, невпевнених настільки, що вони навіть не знають хто вони за своєю сексуальністю — чоловіки чи жінки. Позбавити людину тієї фундаментальної, базової ідентичності, яка їй дана.[109]

Нагороди ред.

  • Вища професійна нагорода Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії» (2008).
  • Подяка Президента Російської Федерації (23 квітня 2008) — «за інформаційне забезпечення і активну громадську діяльність з розвитку громадянського суспільства у Російський Федерації».[110]
  • Срібна кнопка YouTube, якою нагороджують за досягнення каналом відзначення у 100 000 (сто тисяч) підписників чи більше (2017).

Книги ред.

  • Шевченко М. Л., «Сквозь мутное время. Русский взгляд на необходимость сопротивления духу века сего». {{{Заголовок}}}. — М. : Центрполиграф, 2013. — 320 с. — 3000 прим. — ISBN 978-5-227-04755-7.

Примітки ред.

  1. ↑ Czech National Authority Database
  2. ↑ https://izborsk-club.ru/11046
  3. ↑ Особое мнение. Максим Шевченко. 22.05.2008. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  4. ↑ а б Максим Шевченко в Амурской области на YouTube
  5. ↑ Азар И. «Собянин по происхождению — коренной евразиец». [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Лента.ру, 30.07.2013
  6. ↑ Максим Шевченко: Две страны с одной историей. [Архівовано 12 липня 2018 у Wayback Machine.] // Правда.ру, 24.12.2013
  7. ↑ Вот и у меня вопрос возник. Мне сказали: «Ты — русский». Хотя у меня отец украинец. Отец Чаплин и Максим Шевченко против 'быдла с голыми животами' [Архівовано 8 грудня 2020 у Wayback Machine.] // You Tube
  8. ↑ . «У меня отец был геофизиком. Он работал в советском одном из ведущих институтов, добывал для страны нефть и газ. Мой отец работал в Туркмении, мой отец работал на Мангышлаке, в Сибири, на Печорских месторождениях.» — Максим Шевченко: Мой отец был геофизиком. [Архівовано 7 грудня 2020 у Wayback Machine.] // You Tube
  9. ↑ Еврей по отцу. Архів оригіналу за 27 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  10. ↑ Итоговый стрим (22.08.2018) Обман Орловой, враньё Путину, Владимирская область, КПРФ на YouTube
  11. ↑ Шевченко: «Мы давно знакомы со Станиславом. Более того мы даже учились в одной школе.» — Шевченко vs Белковский // Russia.ru
  12. ↑ Белковский: «Я рад тому, что, скажем, Максим Шевченко, с которым учились в одной школе, находится на „Эхе Москвы“, потому что мне интересна точка зрения Максима Шевченко тоже, безусловно, а не только своя.» — Белковский о перевороте «Спартака», о том, что общего у Мозгового и Немцова [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Телеканал «Дождь», 24.05.2015
  13. ↑ Станислав Белковский. «Пушкин и Брежнев. Русское царство». 27 ноября. Инфосправка [Архівовано 19 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Полит.ру, 12.1.2015
  14. ↑ а б в г д Максим Шевченко [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Официальный сайт Первого канала
  15. ↑ Максим Шевченко. Ищите смысл и уходите от шаблонов. [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Православие и мир, 30.11.2010
  16. ↑ Список публикаций. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  17. ↑ Премьера ток-шоу "Судите сами" на Первом канале, в студии - Максим Шевченко. Медиа-форум "Единой России". Как на РЕН ТВ исчез сюжет из программы "Неделя". Радио Свобода. 24 жовтня 2005. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  18. ↑ Человек из телевизора. Эхо Москвы. 29 жовтня 2005. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 23 квітня 2020.
  19. ↑ Судите сами. Первый канал. Архів оригіналу за 20 лютого 2016. Процитовано 23 квітня 2020.
  20. ↑ Телезрители не включились в выборы. Предвыборные дебаты почти никто не смотрит. Коммерсантъ. 13 листопада 2007. Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  21. ↑ Дмитрий Медведев будет агитировать в рабочем порядке. А дебаты снова пройдут не в прайм-тайм. Коммерсантъ. 29 січня 2008. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 23 квітня 2020.
  22. ↑  // Труд. — 5 февраля 2008. — № 19.
  23. ↑ «Цивилизация-Север» с Максимом Шевченко [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.] Общественная палата Российской Федерации
  24. ↑ Биография Максима Шевченко на сайте Общественной палаты. Общественная палата Российской Федерации. 2011. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 10 березня 2012.
  25. ↑ Виртуально-реальный диалог о свободе и ограничениях в глобальной сети. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  26. ↑ Грузинские пограничники не пустили в страну двух известных российских журналистов. [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // Newsru.com, 02.09.2009
  27. ↑ Максим Шевченко: Мы устраиваем мозговой штурм в эфире. Комсомольская правда. 1 лютого 2012. Архів оригіналу за 30 серпня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  28. ↑ Максим Шевченко: «На пороге война: мясо будет украинское, а технология — польская». Бизнес Online. 21 березня 2018. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  29. ↑ Точка зрения: Максим Шевченко [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // «Коммерсантъ FM», 2015
  30. ↑ а б Максима Шевченко не зарегистрировали на выборы в Госдуму от Дагестана [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // «Новая газета», 13.08.2016
  31. ↑ Владимир Кара-Мурза: Новый начальник НТВ всех разгонит?. Собеседник. 5 вересня 2015. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 23 квітня 2020.
  32. ↑ С осени на НТВ появятся новые общественно-политические программы. Интерфакс. 24 серпня 2015. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  33. ↑ Прелести Семенович. Теленеделя с Александром Мельманом. Московский комсомолец. 18 лютого 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  34. ↑ Максим Шевченко. Особое мнение. 20.02.2014. [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Список членов Палаты (2008 год). Общественная палата Российской Федерации. 2011. Архів оригіналу за 10 квітня 2012. Процитовано 10 березня 2012.
  36. ↑ Список членов Палаты (2010 год). Общественная палата Российской Федерации. 2011. Архів оригіналу за 31 січня 2012. Процитовано 10 березня 2012.
  37. ↑ Максим Шевченко вошёл в состав Попечительского совета портала "Проект-Закона.ru. Архів оригіналу за 18 вересня 2013. Процитовано 19 травня 2011.
  38. ↑ Состав Анти-оранжевого комитета.
  39. ↑ Сердцу не прикажешь [Архівовано 20 серпня 2020 у Wayback Machine.] «Lenta.ru», 04.02.2012
  40. ↑ Владимир Кара-Мурза-ст.: "Церковный ТАСС". Сами погрязли во грехе. Собеседник. 23 липня 2016. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  41. ↑ Анна Байдакова. Самовыдвиженцы сдали подписи — станут ли они кандидатами? [Архівовано 8 вересня 2016 у Wayback Machine.] «Новая газета», № 84 от 3 августа 2016
  42. ↑ Байдакова А., Ребров Д., Егорова А. Испытание подписным листом [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] «Новая газета», № 88 от 12 августа 2016
  43. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 05.06.2012 г. № 776 : [арх. 15.07.2018] // Kremlin.ru. — 2012. — 5 червня. — Дата звернення: 15.07.2018. (О Совете при Президенте Российской Федерации по межнациональным отношениям.)
  44. ↑ Путин исключил Максима Шевченко из совета под своим руководством. РБК. 12 липня 2018. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 15 липня 2018.
  45. ↑ ЗАЧЕСТНЫЙБИЗНЕС — проверка контрагента 774302403470[недоступне посилання]
  46. ↑ Иван Зуев. Максим Шевченко — об обновлении «Левого фронта» и выборах президента: «Против нас будет работать вся машина власти» [Архівовано 23 серпня 2018 у Wayback Machine.] Накануне.ру, 10.2017
  47. ↑ СМИ России: бойкот выборов могут запретить законодательно [Архівовано 8 грудня 2020 у Wayback Machine.] Русская служба Би-би-си, 15.01.2018
  48. ↑ Заступившийся за Сталина журналист Максим Шевченко стал доверенным лицом Павла Грудинина. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  49. ↑ П.Грудинин, С.Удальцов, М.Шевченко на съезде Левого фронта — YouTube. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  50. ↑ Результаты Выборов 2018. Новости дня. Шевченко рассказал, почему стал доверенным лицом Грудинина — Свободная Пресса — Итоги Выборов 2018. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  51. ↑ Штаб кандидата в мэры Москвы от КПРФ возглавят Шевченко, Прилепин и внук Зюганова. ТАСС. 8 червня 2018. Архів оригіналу за 22 серпня 2018. Процитовано 22 серпня 2018.
  52. ↑ КПРФ выдвинула Максима Шевченко кандидатом в губернаторы Владимирской области. Коммерсантъ. 16 червня 2018. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018.
  53. ↑ Постановление № 312 : [арх. 06.08.2018] // Избирательная комиссия Владимирской области. — Дата звернення: 06.08.2018. (Об отказе в регистрации кандидата на должность Губернатора Владимирской области Шевченко Максима Леонардовича.)
  54. ↑ Степанов, Иван (6 серпня 2018). Кого зарегистрировал избирком. Владимирские ведомости. Архів оригіналу за 14 серпня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  55. ↑ Максим Шевченко: об Орловой, о разрухе в области, о мусорных авантюрах на YouTube
  56. ↑ Произвол Владимирских людоедов на YouTube
  57. ↑ Журналист Максим Шевченко стал членом двух комитетов заксобрания Владимирской области : [арх. 22.02.2019]. — ТАСС, 2018. — 5 жовтня. — Дата звернення: 22.02.2019.
  58. ↑ Максим Шевченко [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.], биографическая справка газеты «Взгляд»
  59. ↑ Приплыли. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 жовтня 2015.
  60. ↑ Жена Шевченко: неевреи ЦАХАЛа ненавидят палестинцев. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 жовтня 2015.
  61. ↑ Максим Шевченко: Надежда Кеворкова насильно удерживается на территории Израиля. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 14 жовтня 2015.
  62. ↑ Больной пневмонией Максим Шевченко пожаловался на бездействие медиков. versia.ru (рос.). Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 23 квітня 2020.
  63. ↑ Російський пропагандист Шевченко: Зробити тест на коронавірус складніше, ніж поставити запитання Путіну. gordonua.com. Архів оригіналу за 16 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  64. ↑ «Все тесты - разводка, а статистика занижается!» Максим Шевченко о подробностях своего коронавируса. Национальная Служба Новостей - НСН (рос.). Архів оригіналу за 22 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  65. ↑ Особое мнение: Максим Шевченко [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.] / echo.msk.ru
  66. ↑ Максим Шевченко: России пора прекращать следовать в охвостье американского империализма [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Собеседник, 03.04.2014
  67. ↑ Внутренние враги России [Архівовано 17 вересня 2019 у Wayback Machine.] / russia.ru
  68. ↑ РСН Эфир:18:03 — 18:40 (пн — чт) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Шевченко Максим: «Легенда о геноциде русских, которая так устоялась в Интернете, на самом деле, не имеет достаточно внятного подтверждения».
  69. ↑ Максим Шевченко [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.], интервью старообрядческому СМИ.
  70. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 03.12.2014. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  71. ↑ Максим Шевченко: Война не должна ограничиваться пространством двух анклавов — Блоги — Эхо Москвы, 08.02.2018. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  72. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 23 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  73. ↑ MediaSapiens (2 жовтня 2015). Максим Шевченко попросив Путіна створити групу з розслідування вбивств журналістів. ms.detector.media (укр.). Процитовано 23 квітня 2020.
  74. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 01.01.2015. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  75. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 30.07.2015. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  76. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 13.08.2015. Архів оригіналу за 2 червня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  77. ↑ Фонд Развития Гражданского Общества. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  78. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 05.10.2017. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  79. ↑ Русские обгонят кавказцев по рождаемости. Архів оригіналу за 7 червня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  80. ↑ Максим Шевченко - Геи как оружие Антихриста - видео на Вокруг.ТВ. www.vokrug.tv (англ.). Процитовано 23 квітня 2020.
  81. ↑ Арест Керимова — атака на Россию — YouTube
  82. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 23.11.2017. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  83. ↑ Члени Ради з прав людини при президенті РФ Шевченко і Сванідзе побилися у прямому ефірі. Відео. gordonua.com. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.
  84. ↑ Эхо Москвы 30.01.18 Сванидзе и Шевченко подрались в эфире радио «Комсомольская правда» [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]
  85. ↑ Максим Шевченко: Я выхожу из Совета по развитию гражданского общества и правам человека при президенте. Эхо Москвы. 10 травня 2018. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 10 травня 2018.
  86. ↑ Познер підтримав рішення Шевченка про вихід зі складу Ради з прав людини при президентові РФ. gordonua.com. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.
  87. ↑ Журналіст Шевченко: Ніколи в Москві не було жодного козацтва. Ми маємо справу з чорносотенними бойовиками фашистського спрямування. gordonua.com. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.
  88. ↑ Все на бой с пенсионной реформой. Архів оригіналу за 31 травня 2021. Процитовано 23 квітня 2020.
  89. ↑ Максим Шевченко: Уроки выборов для левого движения. YouTube. Левый Фронт. 17 вересня 2019. Процитовано 9 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  90. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  91. ↑ Журналист и политик Максим Шевченко назвал ситуацию в Севастополе «политическим маразмом». НТС Севастополь.
  92. ↑ Шевченко: Махно помог большевикам разбить Деникина инационалистов. Украина.Ру. Архів оригіналу за 6 серпня 2021.
  93. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 02.08.2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  94. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 11.10.2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  95. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 листопада 2019. Процитовано 23 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  96. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 22.08.2018. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  97. ↑ Шевченко Максим: "Мне Зеленский очень симпатичен".
  98. ↑ Как «вирус Шевченко» угробил кампанию Грудинина — YouTube
  99. ↑ Ресурс заблокирован — Resource is blocked. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  100. ↑ Ложь в особо крупных размерах [Архівовано 1 листопада 2013 у Wayback Machine.] // «Континент», 30.05.2011
  101. ↑ Шерман А. Об израильских репортажах. [Архівовано 1 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Независимая газета, 11.11.2000
  102. ↑ Радзиховский Л. А.Я сам — (неразб.) [Архівовано 4 лютого 2020 у Wayback Machine.] // «Еврейское слово», № 05 (423), 2009.
  103. ↑ Кремль готов к сотрудничеству с «Хамасом» [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // Радио Свобода, 11.02.2006
  104. ↑ Особое мнение [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // «Эхо Москвы», 24.06.2010
  105. ↑ Орешкин Д. Б. Максим Шевченко как диагноз. // Еженедельный журнал, 22.07.2010
  106. ↑ Сбор подписей в поддержку Максима Шевченко. [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.] // Информационное издание Всетатарского общественного центра, 12.08.2011
  107. ↑ Юрий Васильев. Максим Шевченко не пересек красную линию [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] «Радио Свобода», 29.07.2011
  108. ↑ Бычкова О. Е. (30 жовтня 2008). Максим Шевченко, журналист. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 3 червня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  109. ↑ Максим Шевченко, журналист Первого канала: Гомосексуализм не пройдет
  110. ↑ РАСПОРЯЖЕНИЕ О поощрении. Электронный фонд правовой и нормативно-технической документации. 23 квітня 2008. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.

Джерела ред.

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (вересень 2020)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шевченко_Максим_Леонардович&oldid=42281405