Бородай Олександр Юрійович


Олександр Юрійович Бородай (25 липня 1972(19720725), Москва, РРФСР) — російський терорист, журналіст, політолог, один з ідеологів так званого «російського світу». З 16 травня по 7 серпня 2014 — прем'єр-міністр терористичної організації ДНР.

Олександр Юрійович Бородай
Олександр Юрійович Бородай
«прем'єр-міністр» «ДНР»
Нині на посаді
На посаді з 16 травня 2014
Попередник посада заснована, Денис Пушилін (як співголова «уряду ДНР»)
Наступник Олександр Захарченко
Народився 25 липня 1972(1972-07-25) (48 років)
Москва, РРФСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Освіта філософський факультет МДУ ім. Ломоносова
Батько Юрій Бородай
Нагороди
Герой Донецької народної республіки орден «За вірність обов'язку»

ЖиттєписРедагувати

Народився в Москві в сім'ї філософа євразійської орієнтації Юрія Бородая (1934—2006). Сестра — фахівець з античної та середньовічної філософії Тетяна Бородай.

Брав участь у подіях вересня-жовтня 1993 в Москві на боці Верховної ради РРФСР, що протистояла президенту Борісу Єльцину у складі однієї з бойових груп, де, за його словами, був «не найголовнішим, але й не самим рядовим».

У 1994 закінчив філософський факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова і пізніше — аспірантуру, під час навчання в якій спеціалізувався з соціальної філософії, займався проблемами етнічних конфліктів і теорією еліт.

З грудня 1993 по червень 1994 працював експертом Російського фонду реформ. З червня 1994, працюючи військовим кореспондентом РІА «Новості», висвітлював першу чеченську війну, знімав телевізійні репортажі для НТВ, ОРТ. У 1997 був військовим оглядачем газети «Завтра», дописує концептуальні статті до видань, що сповідували євразійство.

З березня до листопада 1998 був радником з інвестицій в медіасферу голови Круглого столу бізнесу Росії Геннадія Гафарова, при цьому з червня 1998 переважно працював незалежним PR-консультантом. Брав участь у більш ніж десяти виборчих кампаніях різного рівня.

У серпні 1999 спеціальні кореспонденти газети «Завтра» Олександр Бородай та Ігор Стрєлков разом з бійцями спецпризначення МВС побували в Кадарській зоні в Дагестані з метою відвідування кількох сіл, де проживали ваххабіти[1]. У цьому виданні О. Бородай регулярно публікується з 1996. Тематика його матеріалів — міжнаціональні відносини в країнах колишнього СРСР, армія, ситуація в Чечні і на Північному Кавказі[1].

У 2001-2002 роках — заступник головного редактора журналу «Русский предприниматель».

З квітня 2001 — співзасновник і генеральний директор ЗАТ «Социомастєр», що спеціалізується на консалтингу в кризових ситуаціях.

Російсько-українська війнаРедагувати

У травні 2014 року став першим прем'єр-міністром маріонеткової ДНР.

У 2019 році він так оцінював роль Росії:[2]

Перед президентом Російської Федерації, Володимиром Путіним, ми всі дещо заборгували. Ми — це добровольці, які прийшли у 2014 році. Ми йому заборгували таку дрібницю як наші життя. Всі, хто прийшов у першій половині 2014 року, пам'ятають яка ситуація склалася у другій половині липня 2014 року. Якби не його політика, рішення і дії, то нас би не було. Так само як і не було б російського Донбасу: Донецької та Луганської народних республік.
— Олександр Бородай, 2019

Зв'язок з ФСБРедагувати

25 липня 2002 року російське видання АПН (рос. Агентство политических новостей) повідомило, що на пост заступника директора ФСБ з інформаційної політики та спецпроектів призначений Олександр Бородай, генерал-майор ФСБ. Він відповідатиме за «організацію найбільш делікатних операцій ФСБ на політичному полі». Джерелом інформації про призначення виступало неназване джерело у адміністрації президента РФ. Видання повідомило, що 35-річний Олександр Бородай є дипломованим філософом, випускником філософського факультету МГУ, який до цього працював у газеті «Завтра» Олександра Проханова.[3][4][5]

30 липня 2002 року російське видання The Moscow Times опублікувало спростування Олександра Бородая про його призначення у ФСБ. У повідомленні було сказано, що у телефонній розмові Бородай назвав своє призначення у ФСБ цілковитою неправдою, і пояснив це жартом, влаштованим з нагоди його 30-річчя, а видання АПН назвав сенсаціоналістським.[6]

Особисте життяРедагувати

Неодноразово приватно відвідував Україну після Помаранчевої революції. Хобі — мандри Індією.[джерело?]

Розлучений. Перша дружина — студентка МДУ Катерина Казакова. Троє дітей.[джерело?]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Бородай, Александр; Стрелков, Игорь (27 вересня 1999). Кадарская зона (Специальные корреспонденты “Завтра” ведут репортаж из Дагестана) [Кадарська зона (Спеціальні кореспонденти “Завтра” ведуть репортаж з Дагестану)]. zavtra.ru (російською). Завтра.РУ. Архів оригіналу за 2014-07-15. Процитовано 6 cічня 2015. 
  2. Former Donbas militant leader admits ‘republics’ exist because of Putin and Russia. Human Rights in Ukraine. Процитовано 2019-08-18. 
  3. Кореспондент АПН (25 липня 2002). На Лубянку приходит новое руководство [Лубянка очікує на нове керівництво]. www.apn.ru (російською). Агентство Политических Новостей. Архів оригіналу за 13 липень 2014. Процитовано 6 cічня 2015. 
  4. Белый, Петр (27 липня 2002). Лубянка начинает жить завтрашним днем [Лубянка починає жити завтрашнім днем]. www.pravda.ru (російською). Правда.РУ. Архів оригіналу за 2 листопад 2002. Процитовано 6 cічня 2015. 
  5. Белый, Петр (27 липня 2002). Лубянка начинает жить завтрашним днем [Лубянка починає жити завтрашнім днем]. www.pravda.ru (російською). Правда.РУ. Архів оригіналу за 13-07-2014. Процитовано 6 cічня 2015. 
  6. News in Brief | News | The Moscow Times. 2014-07-14. Процитовано 2018-11-11.