Відкрити головне меню

Захарченко Олександр Володимирович

голова ДНР (2014–2018)
(Перенаправлено з Олександр Захарченко)

Олекса́ндр Володи́мирович Заха́рченко (26 червня 1976(19760626), Донецьк, УРСР — 31 серпня 2018, Донецьк, Україна) — український колабораціоніст з Росією, очільник і голова ради міністрів маріонеткового утворення Донецька Народна Республіка у 2014—2018 роках. В Україні визнаний терористом.

Захарченко Олександр Володимирович
рос. Александр Владимирович Захарченко
2014-12-27. Александр Захарченко.jpg
Народився 26 червня 1976(1976-06-26)
Донецьк, Українська РСР, СРСР[1]
Помер 31 серпня 2018(2018-08-31)[2] (42 роки)
Донецьк, Україна[2]
·Черепно-мозкова травма
Поховання Донецьк
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Donetsk People's Republic (2014-2018).svg Донецька Народна Республіка
Місце проживання
Діяльність політик, військовослужбовець
Alma mater ДВНЗ ДонНТУ
Знання мов російська
Учасник Війна на сході України і Бої за Дебальцеве
Посада Голова терористичного угруповання Донецька народна республікаd
Військове звання генерал-майор
Партія Донецька республіка (організація)
Конфесія християнство
Автограф Signature of Aleksandr Zakharchenko.png
Нагороди
Герой Донецької народної республіки орден Дружби орден «За вірність обов'язку»
Сторінка в Інтернеті av-zakharchenko.su

На голосуванні, серпень 2014 року
9 травня 2016 року

ЖиттєписРедагувати

Згідно з біографічними даними з російських джерел, закінчив Донецький технікум промислової автоматики (з відзнакою), працював на шахті гірничим, електромеханіком, займався бізнесом.[3] Навчався в Донецькому юридичному інституті МВС України, але був виключений за алкоголізм.[4].

Журналістське розслідування видання «Інсайдер» наводить факти тривалої співпраці Захарченка з Партією регіонів. 2006 року займав посаду директора ТОВ «Торговий дім „Континент“», що належала олігарху Рінату Ахметову[5].

Крім того Захарченко був співзасновником донецького ТОВ «Дельта-форт».[6] Ця компанія існує і нині, але у складі засновників залишився лише Тернавський. Офіційно в «Дельта-форт» широкий профіль діяльності — від видання книг до оптової торгівлі продовольством, алкоголем і тютюном. Серед партнерів Захарченка — Олег Денисенко, який 2003 року працював помічником заступника міського голови Донецька, а в 2004-му — помічником радника віце-прем'єр-міністра України.[5]

Психічне обстеження у ХарковіРедагувати

2010 року Захарченко проходив обстеження в Харківському обласному центрі медико-соціальної експертизи. Там йому була присвоєна II група інвалідності з психічного захворювання. У документі медичного центру наголошується «стійкі незворотні психічні розлади». Було призначено лікування в стаціонарі Харківської обласної психіатричної лікарні № 3. В довідці також наголошується, що дії хворого «несуть загрозу навколишнім». Роки 2010—2013 були згодом вилучені з офіційної російської біографії Захарченка. 2013 року він знову з'явився в ЗМІ — вже як активіст харківської проросійської організації «Оплот».[7]

Російсько-українська війнаРедагувати

Під час проросійських виступів на сході України керував донецьким відділенням харківського бійцівського клубу «Оплот». 16 квітня 2014 очолив групу з 7 бойовиків, які зайняли будівлю Донецької міської адміністрації. Керував «Оплотом» до 7 липня 2014 року.[8]

У травні 2014 був призначений «військовим комендантом» захопленого бойовиками Донецька[9][10]. Згодом призначений на посаду «заступника міністра внутрішніх справ ДНР»[3][4]. У складі «Оплота» брав участь в атаках на Донецький аеропорт, контрольований українськими військами. У червні 2014 року отримав поранення в ході тих боїв.[8]

7 серпня 2014 змінив на посаді голову ради міністрів «ДНР» Олександра Бородая.[11]

Вторгнення російських регулярних військРедагувати

11 серпня 2014 року Олександр Захарченко зробив заяву, що «підрозділи ДНР готові до наступальних дій», і що найближчими днями розпочнеться «широкий, нормальний наступ».[12][13] Російські новинні ресурси поширили інформацію, що в «ополчення і самооборони» з'явилося понад 200 одиниць бронетехніки, що буде використана в ході анонсованого «контрнаступу».[14][15] У ніч із 12 на 13 вересня батальйонні тактичні групи 17-ї мотострілецької та 18-ї мотострілецької бригад Збройних сил РФ перетнули кордон в районі Маринівки та Степанівки.[16]

Бої за ІловайськРедагувати

Докладніше: Бої за Іловайськ

24 серпня зранку Олександр Захарченко оголосив про «масштабний наступ за всіма напрямками».[17] Того ж ранку колона із 100 одиниць бойової техніки російських військ висунулась від державного кордону, оточуючи українські сили під Іловайськом.

Бої за ДебальцевеРедагувати

Докладніше: Бої за Дебальцеве

У січні 2015 року відновилися атаки бойовиків на контрольоване українськими військовими місто Дебальцеве. З метою припинення жорстоких боїв 11 лютого у Мінську відбулася зустріч лідерів «нормандської четвірки», результатом якої стола підписання Комплексу заходів щодо виконання Мінського протоколу учасниками «мінського процесу». Також під документом поставили підписи ватажок ДНР Захарченко та ЛНР Плотницький без зазначення їхніх посад.[18]

Попри те, що відповідно до підписаної угоди повний режим тиші мав бути встановлений на лінії зіткнення з опівночі 15 лютого, бої за Дебальцеве тривали, доки українська армія була змушена полишити місто та його околиці під тиском російських військ та бойовиків; Захарченко заявив, що врегулювання припинення боїв на дебальцевському напрямку не є предметом підписаних угод[19]. Сам Захарченко був поранений перебуваючи у Дебальцевому під час боїв[20].

Голова маріонеткової республікиРедагувати

3 листопада, після нелегітимних та сфальсифікованих виборів у ДНР, невизнана ЦВК республіки оголосила, що Захарченко одержав перемогу: за нього віддали голоси 765 тисяч осіб, що становило близько 75 % виборців[21][22]. 4 листопада в Донецькому музично-драматичному театрі відбулася інавгурація, в ході якої, за словами очевидців, Захарченко склав присягу, поклавши руку на біблію, й отримав від голови ЦВК ДНР Романа Лягіна посвідчення глави ДНР.[23] Отримав два Георгіївські хреста ДНР.[4]

Порушення прав людиниРедагувати

Під час війни на Донбасі було багато випадків насильницьких зникнень на окупованій Росією території. 22 січня 2015 року Захарченко сказав, що його війська щодня затримували до п'яти «українських підривників» у віці від 18 до 35 років.[24] 2 червня 2017 був викрадений журналіст Станіслав Асєєв.

16 липня 2017 бойовики повідомили, що блогер затриманий за звинуваченням в «шпигунстві». Amnesty International вимагала від Захарченка звільнення журналіста.[25]

СмертьРедагувати

 
Кафе «Сепар» за 5 днів після загибелі Захарченка.

Загинув 31 серпня 2018 внаслідок вибуху у ресторані «Сепар» на бульварі Пушкіна в Донецьку. Було також поранено міністра доходів та зборів ДНР Олександра Тимофєєва («Ташкент») та ще двох осіб[26][27][28]. Спершу повідомлялося про загибель Ташкента,[29] проте звістка не підтвердилася.[30] Ще одним загиблим виявився охоронець Захарченка.[31] Подія відбулась у день жалоби щодо смерті Кобзона. Кафе належало голові охорони Захарченка. У смерті Захарченка місцеві колаборанти звинувачують двох затриманих «українських диверсантів» та особистого охоронця Захарченка, який зник з місця пригоди.[джерело?] За неточними відомостями, вибуховий пристрій знаходився у ліхтарі, який був біля столу, а основні поранення були отримані в голову, смерть наступила в лікарні.[джерело?]

РеакціяРедагувати

  • Слідчий комітет РФ, незважаючи на те, що подія відбулася в Україні, порушив кримінальну справу у зв'язку з убивством Захарченка за статтею «акт міжнародного тероризму».[32][33]
  • Свої співчуття висловив президент РФ Путін, назвавши Захарченка «патріотом Донбасу», звинувативши вбивць у «тероризмі» та неповазі до мешканців південного сходу.[34]
  • МЗС РФ звинуватило в організації замаху на нього Україну.[35][36]
  • В СБУ зазначили, що Захарченко міг стати жертвою кримінальних конфліктів всередині ДНР або російських спецслужб.[37]
  • Смерть Захарченко підтвердив керівник апарату СБУ Ігор Гуськов та прес-секретар ватажка ДНР Олена Алексєєва.[38]
  • Співчуття висловили президент російської маріонеткової держави Південна Осетія Анатолій Бібілов,[39] керівник окупованого Криму Сергій Аксьонов[40], глава Чечні Кадиров,[41] депутат Держдуми РФ Наталія Поклонська.[джерело?]

ОцінкиРедагувати

НаслідкиРедагувати

31 серпня пост глави ДНР зайняв поплічник Захарченка, віце-прем'єр Дмитро Трапезніков.[44]

7 вересня 2018 року з'явилося повідомлення, що генпрокуратура республіки визнала призначення Трапезнікова нелегітимним.[44] Пост глави ДНР обійняв Денис Пушилін.[45] Того ж дня повідомили, що в.о. заступника Голови Ради міністрів ДНР Олександр Тимофєєв утік до Росії. Втекли також радник Захарченка Олександр Казаков, віце-прем'єр республіки Катерина Матющенко та сам Дмитро Трапезніков.[46][47]

РеакціяРедагувати

УкраїнаРедагувати

26 листопада 2014 радник голови СБУ Маркіян Лубківський повідомив, що Захарченко є фігурантом кримінальних проваджень за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого статтею 258-3 КК України «Створення терористичної групи чи терористичної організації» та інших особливо тяжких злочинів.[48] Окрім того, Захарченко є основним підозрюваним у справі про загибель мирних жителів під Волновахою внаслідок теракту.[49][50][51][52]

19 січня 2015 року ГПУ звернулась до Інтерполу з проханням оголосити Захарченка у міжнародний розшук.[53]

30 травня 2016 року генпрокурор Луценко заявив, що кримінальна справа стосовно Захарченко досі не передана до українського суду, бо прокуратура не змогла зібрати доказів його вини:[54] «Ви будете сміятися, але справу лідера ДНР Олександра Захарченко не можна передавати до суду, ГПУ не змогла зібрати фактів».

8 лютого 2017 року Апеляційний суд міста Києва надав дозвіл строком 6 місяців на затримання Захарченко за підозрою в участі у діяльності терористичної організації.[55]

Європейський СоюзРедагувати

16 лютого 2015 року Захарченко потрапив до списку 19 осіб, щодо яких ЄС запровадив санкції.[56]

Особисте життяРедагувати

Був одружений з Наталією Гладковою, виховував чотирьох синів. За повідомленнями ЗМІ це був його другий шлюб, проте про перший офіційна інформація відсутня[8].

ЗаявиРедагувати

Див. такожРедагувати

Російські військові високопосадовці на сході України:

Інші медійні персонажі:

ПриміткиРедагувати

  1. http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX:32015R0427
  2. а б https://www.lemonde.fr/europe/article/2018/08/31/alexandre-zakhartchenko-le-principal-chef-separatiste-ukrainien-tue-a-donetsk_5348729_3214.html
  3. а б Совмин проголосовал за нового премьера ДНР — Александра Захарченко Архівовано 29 листопад 2014 у Wayback Machine. // Официальный сайт пресс-центра Правительства и Верховного Совета ДНР, 07.08.2014
  4. а б в Алексей Казаков Бородай ушёл в отставку, его место займёт Захарченко // Вести.ру, 07.08.2014
  5. а б Связи ДНР: тень «хозяев Донбасса» (рос.)
  6. Відповідно до даних реєстру юридичних осіб.
  7. УНІАН: Ватажок «ДНР» Захарченко виявився клієнтом психлікарні у Харкові — ЗМІ (документ), 17 лютого 2017
  8. а б в Вбили Захарченка: факти з життя ватажка проросійських бойовиків Донецька. Канал новин 24. 2018-08-31. Процитовано 2018-09-01. 
  9. Григорий Набережнов, Ася Сотникова, Александр Артемьев Премьер-министром ДНР стал политолог из России Архівовано 29 вересень 2014 у Wayback Machine. // РБК, 16.05.2014
  10. До псевдокабміну сепаратистів увійшли люди, близькі до «регіоналів» // Українська правда, 16.05.2014
  11. Новим прем'єр-міністром «ДНР» став електромеханік з трьома дітьми. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014. 
  12. Интервью Александра Захарченко, 11.08.2014. ПОЛИТИКУС - Politikus.ru (ru). Процитовано 2018-03-21. 
  13. Интервью Захарченко. 11 августа. Русский Дозор (ru-RU). Процитовано 2018-03-21. 
  14. ntv.ru. Ополченцы ДНР подготовили 200 единиц бронетехники для контрнаступления. НТВ (en). Процитовано 2018-03-21. 
  15. Ополченцы ДНР готовят контрнаступление на позиции силовиков. ТВ Центр - Официальный сайт телекомпании (ru-RU). Процитовано 2018-03-21. 
  16. Маринівка: стратегічна помилка з фатальними наслідками. tyzhden.ua. Процитовано 2017-09-14. 
  17. В ДНР заявили о наступлении на Еленовку и новом "котле". 2014-08-24. Процитовано 2016-08-07. 
  18. Річниця Мінських угод: 10 ключів для розуміння. Громадське. 2016-02-12. Процитовано 2018-09-01. 
  19. Бойовик Захарченко: Дебальцеве - територія ДНР, українських військових звідти "не випустять". Дзеркало тижня. 2015-02-14. Процитовано 2018-09-01. 
  20. В Дебальцевому поранили Захарченка, коли він перебігав проїжджу частину, - російські ЗМІ. Еспресо. 2015-02-17. Процитовано 2018-09-01. 
  21. Захарченко победил на выборах главы ДНР (ru). Lenta.ru. 2014-11-03. 
  22. Захарченко лидирует на выборах главы ДНР после обработки 100 % протоколов
  23. Захарченко официально вступил в должность главы ДНР (ru). НТВ. 2014-11-04. 
  24. Report on the human rights situation in Ukraine: 1 December 2014 to 15 February 2015 (PDF). Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. 2 March 2015. с. 9. Процитовано 3 March 2015. 
  25. Amnesty International (21 July 2017). "Urgent Action: Imprisoned Journalist Must Be Released". Прес-реліз. Переглянутий 10 February 2018.
  26. Захарченка вбили у ресторані "Сєпар" - РосЗМІ. Українська правда. 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  27. РосЗМІ: Убитий ватажок "ДНР" Захарченко. Новое время. 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  28. Оприлюднено перші фото з місця вибуху, де загинув ватажок "ДНР". Новое время. 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  29. CМИ: раненный при подрыве Захарченко "министр" Тимофеев не выжил – громкие подробности смерти Ташкента. www.dialog.ua (ru). 1.09.2018. 
  30. Оголошений померлим Олександр Тимофєєв з'явився на похоронах Олександра Захарченка. Народна Правда (uk-UA). 2018-09-02. Процитовано 2018-09-02. 
  31. Necro Mancer. Доценко Вячеслав Васильевич "Славян" (Донецк, 07/07/74), охранник Захарченко, погиб 31/08/18 в Донецке при взрыве в кафе "Сепар". Twitter (uk). Процитовано 2018-09-02. 
  32. Захарченко погиб при взрыве в Донецке. Подробности. korrespondent.net (ru). 31.08.2018. 
  33. События недели: версия читателей УНИАН – ликвидация Захарченко, отмена Большого договора с Россией, смерть Маккейна и Кобзона. unian.ua (ru). 31.08.2018. 
  34. Соболезнования в связи с трагической гибелью Александра Захарченко // Офіційний сайт Президента Російської Федерації (рос.)
  35. Заявление МИД России 1593-31-08-2018. МИД России. 2018-08-31. Процитовано 2018-09-01. (рос.)
  36. Спікер МЗС РФ про смерть Захарченка: Україна вирішила перейти до кривавої бійні на Донбасі. Гордон. 2018-08-31. Процитовано 2018-09-01. 
  37. СБУ розглядає дві версії вбивства ватажка «ДНР» Захарченка. Громадське. 2018-08-31. Процитовано 2018-09-01. 
  38. Rbc.ua. Вбивство Захарченко: усі подробиці. РБК-Украина (uk-UA). Процитовано 2018-10-19. 
  39. Заявление в связи с трагической гибелью Главы Донецкой Народной Республики Александра Захарченко // Официальный сайт Президента Республики Южная Осетия (рос.)
  40. Соболезнования Главы Республики Крым в связи с гибелью Главы Донецкой Народной Республики Александра Захарченко (рос.)
  41. Р.Кадыров: «Александр Захарченко был искренний, мужественный, преданный своему народу человек». Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  42. Володін: Убивство Захарченка обнуляє Мінські домовленості. Процитовано 2018-09-07. 
  43. Gazeta.ua (2018-08-31). "Це обнуляє сенс Мінських домовленостей" - голова Держдуми про смерть Захарченка. Gazeta.ua (uk-UA). Процитовано 2018-09-07. 
  44. а б В ДНР отстранили преемника Захарченко и назначили нового главу. BBC News Русская служба (en-GB). 2018-09-07. Процитовано 2018-09-07. 
  45. В так называемой ДНР объявили нового лидера и "выборы". BBC Україна (en-GB). 2018-09-07. Процитовано 2018-09-07. 
  46. «Ташкент» сбежал из Донецка (ru). Процитовано 2018-09-07. 
  47. РосСМИ: "Ташкент" и Казаков бежали из "ДНР" в Россию. 62.ua - Сайт города Донецка (ru-UA). Процитовано 2018-09-07. 
  48. В СБУ оприлюднили список ватажків терористів, на яких заведено справи
  49. СБУ: Захарченко – головний підозрюваний в атаці на автобус під Волновахою. Українська Правда. 19 січня 2015. 
  50. Захарченко є основним підозрюваним у справі про обстріл біля Волновахи – СБУ. Радіо Свобода. 19 січня 2015. 
  51. ГПУ: Атака на Мариуполь — теракт
  52. Обстрел боевиками Мариуполя квалифицирован как теракт
  53. ГПУ просить Інтерпол оголосити в розшук лідера «ДНР» Захарченка
  54. ГПУ не виявила достатньо доказів винуватості ватажка бойовиків Захарченко. ukranews.com. Українські новини. 2016-05-30. 
  55. Апеляційний суд міста Києва надав дозвіл на затримання з метою приводу Захарченка О. В., який підозрюється в участі у діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка». Архівовано 13 лютий 2017 у Wayback Machine. Прес-служба Апеляційного суду міста Києва. 8 лютого, 2017 рік.
  56. EU gets tough with Russian military leaders – and Soviet-era 'Sinatra'. Гардіан (англ). 16 лютого 2015. Процитовано 14 липня 2015. 
  57. Лідер донецьких бойовиків заявив про початок наступу на Маріуполь. Українська правда. 24.01.2015. 
  58. Захарченко публічно оголосив про початок наступу на Маріуполь, а після відхрестився від нього. DT.UA. 25.01.2015. 
  59. Захарченко вже погрожує «взяти Харків»

ДжерелаРедагувати