Хозін Михайло Семенович

Хо́зін Миха́йло Семе́нович (рос. Хозин Михаил Семёнович) (*10 (22) жовтня 1896(18961022), с. Скачиха, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія — †27 лютого 1979, Москва) — радянський воєначальник, генерал-полковник, командувач військами фронту, оперативної групи та армій, а також військових округів за роки Другої світової війни.

Хозін Михайло Семенович
Ім'я при народженні Хозин Михаил Семёнович
Народження 10 (22) жовтня 1896(1896-10-22)
Російська імперія с. Скачиха, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія
Смерть 27 лютого 1979(1979-02-27) (82 роки)
СРСР Москва
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна СРСР СРСР
Приналежність
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19151917
19181963
Партія КПРС
Звання  Генерал-полковник
Командування Ленінградський військовий округ, Військова академія імені М. В. Фрунзе, Ленінградський фронт, 54-та армія, 33-тя армія, 20-та армія, Волховська оперативна група, Особлива група військ генерала Хозіна, Приволзький військовий округ, Вищий військово-педагогічний інститут, Військовий інститут Міністерства оборони
Війни / битви
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова II ступеня Орден Червоної Зірки Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
CMNS: Хозін Михайло Семенович у Вікісховищі

Біографія

ред.

Хозін Михайло Семенович Народився 10 (22) жовтня 1896 року у селі Скачиха Тамбовської губернії в родині Семена Васильовича Хозіна, працівника залізниці. У 1907 році закінчив церковно-парафіяльну школу. У 1911 році поступив на навчання до Саратовського технічного залізничного училища.

7 серпня 1915 року призваний рядовим до лав Російської імператорської армії. Військову службу розпочав у 60-му запасному полку (місто Тамбов). Згодом підвищений у єфрейтори, а потім у молодші унтерофіцери.

У лютому 1916 року був направлений до 4-ї Київської школи прапорщиків. У червні 1916 року закінчив і призначений молодшим офіцером кулеметної команди 37-го Сибірського стрілецького полку 10-ї Сибірської стрілецької дивізії. У складі цього полку та дивізії брав участь у бойових діях на Південно-Західному та Румунському фронтах. У серпні 1917 року переведений до штабу 6-ї армії та призначений офіцером для доручень топографічного відділення відділу генерал-квартирмейстера штабу армії. За хоробрість нагороджений орденом Святої Анни 4-го ступеня. У грудні 1917 року демобілізувався.

У листопаді 1918 року вступив до Червоної армії і призначений заступником командира 14-го Ртищівського стрілецького полку, з травня 1919 року став його командиром. Полк виконував завдання з охорони та оборони залізничних мостів у регіоні. Командуючи цим полком брав участь у боях під станціями Мучкап, Романівка поблизу міста Балашов; на лінії Грязі-Борисоглєбськ під станціями Жердівка та Борисоглєбськ та станцією Поворино. У серпні-вересні 1919 року полк бився з корпусом К. К. Мамонтова під Сампуром і Тамбовом, а також під Воронежем на станції Сомово Південно-Східної залізниці.

З жовтня 1919 року командував 34-м окремим стрілецьким батальйоном у Кірсанові. З квітня 1920 року — 194-м окремим стрілецьким батальйоном ВОХР, з 13 жовтня 1920 — 472-м батальйоном ВОХР. З 31 жовтня 1920 року — командир 294-го стрілецького полку 33-ї стрілецької дивізії. З цим полком брав участь у придушенні селянського повстання, «Антонівщини».

У квітні 1921 року Хозін призначений командиром 22-ї окремої бригади військ ВЧК з охорони державного кордону РРФСР з Латвією, а жовтні цього року переведений у місто Воронеж командиром 113-ї окремої бригади Орлівського військового округу. З грудня 1921 — командир 84-ї стрілецької бригади 28-ї стрілецької дивізії в Північно-Кавказькому військовому окрузі. Залучався до придушення більшовиками тамтешніх повстань на Кубані, Тереку та в Дагестані.

З січня 1924 року Хозін перебував на посаді помічника командира 22-ї стрілецької дивізії (Краснодар). Восени 1924 року поступив на навчання на військові академічні курси (ВАК) при Військовій академії РСЧА. З травня 1925 року помічник командира 32-ї стрілецької дивізії (Саратов), з вересня 1925 року — командир 31-ї стрілецької дивізії Приволзького військового округу, з вересня 1926 — військовим керівником Саратовського інституту сільського господарства і меліорації, з січня 1932 року — командиром 34-ї Середньо-Волзької стрілецької дивізії (Куйбишев).

У 1930 році закінчив курси партполітпідготовки командирів-єдиноначальників при Військово-політичній академії імені М. Г. Толмачова. Продовжив командування 34-ю стрілецькою дивізією, а в січні 1932 року призначений командиром-комісаром 36-ї стрілецької дивізії ОЧДСА (Чита). З травня 1935 року — командир-комісар 18-ї стрілецької дивізії (Ярославль і Петрозаводськ).

З березня до вересня 1937 року Хозін був командиром 1-го стрілецького корпусу Ленінградського військового округу, з штаб-квартирою в Новгороді. З вересня по грудень 1937 року — інспектор Ленінградського військового округу, а з кінця грудня 1937 року — заступник командувача військ Ленінградського військового округу. 2 квітня 1938 року Хозін призначений командувачем військ Ленінградського військового округу.

7 жовтня 1938 року затверджений членом Військової ради при народному комісарі оборони СРСР.

З січня 1939 року до початку німецько-радянської війни — начальник Військової академії РСЧА імені М. В. Фрунзе.

З липня 1941 року генерал-лейтенант Хозін М. С. заступник командувача Резервного фронту Г. К. Жукова. 11 вересня 1941 року був призначений начальником штабу Ленінградського фронту. З 26 вересня 1941 — командувач 54-ї армії, сформованої для прориву блокади Ленінграда. З жовтня 1941 до травня 1942 року — командувач військами Ленінградського фронту і одночасно з квітня — командувач Волховської групою військ фронту[Прим. 1]. Керував проведенням операції з виведення з оточення 2-ї ударної армії (13 травня — 10 липня 1942). Але, відновити повідомлення з армією та організовано вивести її з оточення не зумів, за що 8 червня 1942 року був знятий з посади командувача Ленінградського фронту й переведений зі пониженням на Західний фронт командувачем 33-ї армії.

««...війська Західного і Калінінського фронтів на ржевському і гжацько-вяземському напрямах частиною сил перейшли у наступ. Розвиваючи наступ і завдаючи противнику безперервні удари, наші війська розбили 161-шу, 342-гу, 292-гу, 129-ту, 6-ту, 256-ту, 328-му, 183-тю і 78-му німецькі піхотні дивізії, 14-ту і 36-ту мотодивізії, 1-шу, 5-ту танкові дивізії. Фронт німецьких військ у зазначених напрямках відкинули на 40-50 км. У боях особливо відзначилися війська 33-ї армії під командуванням генерала Хозіна»[1]

Оригінальний текст (англ.)
«...войска Западного и Калининского фронтов на ржевском и гжатско-вяземском направлениях частью сил перешли в наступление. Развивая наступление и нанося противнику непрерывные удары, наши войска разбили 161, 342, 292, 129, 6, 256, 328, 183 и 78-ю германские пехотные дивизии, 14-ю и 36-ю мотодивизии, 1-ю и 5-ю танковые дивизии. Фронт немецких войск на указанных направлениях отбросили на 40-50 км. В боях особо отличились войска 33-й армии под командованием генерала Хозина»

З жовтня 1942 до грудня 1942 року — заступник командувача Західного фронту. Знову знято з посади за бездіяльність та несерйозне ставлення до справи та направити у розпорядження начальника Головного управління кадрів НКО.

З 4 грудня 1942 року до кінця місяця — командувач 20-ї армії.

У січні — березні 1943 року — командувач особливої групи військ Північно-Західного фронту, так званої Особливої групи військ генерала М. С. Хозіна, яка проводила операцію «Полярна Зірка»[Прим. 2].

З березня до грудня 1943 року — заступник командувача військ Північно-Західного та Західного фронтів. З грудня 1943 року участі у бойових діях більше не брав.

З березня 1944 року — командувач військами Приволзького військового округу. У липні 1945 року звільнений з посади за службовою невідповідністю, близько року перебував у розпорядженні Головного управління кадрів Збройних Сил СРСР. З липня 1946 — начальник Військово-педагогічного інституту, з лютого 1954 — начальник Військового інституту іноземних мов. З листопада 1956 очолював Вищі академічні курси, з листопада 1959 — факультет Військової академії Генерального штабу Збройних сил СРСР. З листопада 1963 року — у відставці.

27 лютого 1979 року генерал-полковник Хозін Михайло Семенович помер у Москві. Похований у закритому колумбарії Ваганьківського цвинтаря у Москві.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
Виноски
Джерела

Джерела

ред.

Література

ред.
  • Великая Отечественная: Командармы. Военный биографический словарь / В. С. Абрамов, Г. Н. Агеев, П. Д. Алексеев [и др.]; под общей редакцией генерал-лейтенанта М. Г. Вожакина — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — 408 с
Командування військовими формуваннями (установами)
СРСР
Попередник:
командарм II рангу
Дибенко П. Ю.
 
Командувач
Ленінградського військового округу

2 квітня 1938 — 31 січня 1939
Наступник:
командарм II рангу
Мерецков К. П.
Попередник:
комкор
Верьовкін-Рахальський М. А.
 
Начальник
Військової академії імені М. В. Фрунзе

31 січня 1939 — червень 1941
Наступник:
генерал-лейтенант
Верьовкін-Рахальський М. А.
Попередник:
Маршал Радянського Союзу
Кулик Г. І.
 
Командувач
54-ї армії

26 вересня — жовтень 1941
Наступник:
генерал-майор
Федюнінський І. І.
Попередник:
сформована
 
Командувач
Волховської оперативної групи

23 квітня — 9 червня 1942
Наступник:
перетворена на
Волховський фронт
Попередник:
генерал армії
Мерецков К. П.
 
Командувач
33-ї армії

червень — жовтень 1942
Наступник:
генерал-лейтенант
Гордов В. М.
Попередник:
генерал-майор
Кірюхін М. І.
 
Командувач
20-ї армії

4 грудня 1942 — січень 1943
Наступник:
генерал-майор
Берзарин М. Е.
Попередник:
сформована
 
Командувач
Особливої групи військ

30 січня — 12 березня 1943
Наступник:
розформована
Попередник:
генерал-лейтенант
Калінін С. А.
 
Командувач
Приволзького військового округу

23 березня 1944 — липень 1945
Наступник:
генерал-полковник
Гордов В. М.