Відкрити головне меню

О́льга Франко́ (Хоружинська) (10 квітня 1864, Бірки — 17 липня 1941, Львів) — громадська діячка і видавець, дружина Івана Франка. Авторка розвідки «Карпатські бойки і їх родинне життя» (альманах «Перший вінок», 1887). Разом з Іваном Франком видавала журнал «Житє і cлово» (18941897).

Ольга Федорівна Франко
Olha and Ivan Franko.png
Ольга з чоловіком Іваном Франком. Київ, травень 1886 р.
Ім'я при народженні Ольга Федорівна Хоружинська
Народилася 10 квітня 1864(1864-04-10)
Бірки, Харківська губернія
Померла 17 липня 1941(1941-07-17) (77 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина,
Місце проживання Львів
Діяльність публіцистка, громадська діячка, перекладачка, письменниця,
У шлюбі з Іван Франко
Діти Андрій, Петро, Тарас, Анна

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народилася 1864 р. в селі Бірки на Харківщині в родині дрібного поміщика, члена Київської Громади, нащадка старовинного козацького шляхетського роду. Закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві .

 
Олександра з сестрою Ольгою.

Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Обидві її сестри були одружені з членами Київської Громади. Познайомившись із Франком, вирішила стати його дружиною й помічницею та присвятити своє життя чоловікові і своєму народові. Іван Франко і Ольга Хоружинська повінчалися 1886 р. у церкві села Бусовисько на Львівщині. За іншою версією, познайомився з Ольгою Хоружинською під час приїзду в Київ і в травні 1886 р. взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. Одруження Франка — галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України.[1]

Громадське життяРедагувати

Приїхавши до Львова, Ольга Франко бере активну участь у громадській праці. Стає видавцем журналу «Життя і Слово», який редагував Франко, вкладаючи в журнал гроші зі свого посагу. Заприятелювала з Наталкою Кобринською, співпрацює в збірнику «Перший вінок»  (перший збірник творів жіночого пера в українській літературі).

Ольга Франко дописує до багатьох журналів, уміщує свої переклади з різних мов, допомагає чоловікові в його літературній праці.

Подружнє життяРедагувати

«Була вона вірною помічницею і дружиною тата. Помагала йому в його літературній роботі. Поклавши дітей спати, йшла в його кімнату і там вони обговорювали, опрацьовували і планували нові видання. Мати жила життям тата, була його дорадницею й підтримкою», — згадує дочка Анна Франко-Ключко. Син Тарас оповідає, як мати дбала і піклувалася за своїх дітей. Її посвята випливала з любові до її чоловіка, чого не можна сказати про Івана Франка, що «не серцем її вибирав і одружився з нею не з любові».

Сестра Ольги Хоружинської — Антоніна, згадувала у своїх спогадах: «Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові „вдома жилося добре“. Деякі докоряють Ользі, що вона не зійшлася зі львівським суспільством… Але як це могло бути, коли Ольгу тамошні люди зустріли зовсім нещиро. Франко був для Галичини хорошим женихом, матірки не раз казали самому йому (й Ольга про це знала): „Ось, узяв росіянку, міг би вибрати й багатеньку“. І коли товариші докоряли йому, що він одружився з росіянкою, він завжди починав жартувати і пригадувати анекдот про те, як циганка ворожила йому: „Сім літ бідкувати“. „А потім?“ — спитав він. „Потім… привикнеш“, — була відповідь.»[2]

Від самих початків їхнього подружнього життя Ольга Франко не змогла стати для свого мужа ні музою, ні могутнім джерелом натхнення, оскільки галицьке суспільство не прийняло її особу у свій соціум. Франко був зразковим батьком своїх дітей — трьох хлопців (Андрій, Петро, Тарас) і дочки Анни. Їх він ніжно і віддано любив, особливо старшого Андрія, «який був йому добрим помічником і опором». Несподівана смерть Андрія у 1913 р. була тяжким і непоправним горем для Франка.

Склалося багато обставин для того, що подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад.

У 1914 році була госпіталізована в «божевільню» на вулиці Кульпарківський. Її брат Іван та сестра Марія страждали від психічних розладів[3].

Одинока, покинута дітьми померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого чоловіка.[4]

Вірш «Моїй дружині»Редагувати

Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я дорогою йду тернистою;
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив — відвернулися.

Відвернулися та й цураються,
З труду мойого посміхаються,
В порох топчуть те, що мені святе, —
А недоля й тьма все росте й росте.

Важко дерево з корнем вирвати,
Друга давнього з серця вигнати.
Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,
Де брехня сичить вкруг гадюкою.

Та як радісно серед трудного
Шляху темного і безлюдного
Вгледіть — світиться десь оконечко!..
Так у горі нам — щире словечко.

То ж за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Іван ФРАНКО
Написано 27 січня 1887 р.,
досі не друковано.

ПриміткиРедагувати

  1. http://ivanfrancko.org.ua/?page_id=7
  2. Іван Франко: «Нехай пропаде моє ім'я, але живе і розвивається народ український» // Українська газета. — 18-31 грудня 2008. — № 45 (185).
  3. Гавришко Марта. «На Україні вона було б би зовсім на місці, а в Галичини не вміла дати собі ради» // Країна : журнал. — Видавничий дім «Нова інформація», 2016. — Вип. №20 (323) (травень). — С. 46-50.
  4. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 155. — ISBN 966-8955-00-5.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Наталя Тихолоз. Виховання любов'ю (із секретів пані Франкової) // Франко. Перезавантаження / упоряд. : Б. Тихолоз, А. Беницький. — Дрогобич: Коло, 2013. — С. 199—230.
  • Наталя Тихолоз. Виховання любов'ю (Педагогічні ідеали Ольги Франко). Стаття перша: «…Ведені люблячою рукою мами…» (Франчата у рідному домі: шляхи формування) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2009. — № 5. — С. 86–95.
  • Наталя Тихолоз. «Хто ми є і яка наша дорога» (основи національного виховання в родині Франків) (стаття друга із серії «Виховання любов'ю») // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2010. — № 5. — С. 82–91.
  • Наталя Тихолоз. «…Ведені люблячою рукою мами…» (Виховні ідеали Ольги Франко) // Дзвін. — 2009. — № 8. — С. 101—113.
  • Листи Ольги Франко до синів Андрія і Тараса Франків / Публ. Н. Тихолоз // Дзвін. — 2009. — № 8. — С. 114—120.
  • Наталя Тихолоз. Листи до матері // Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації: Збірник наукових праць. — Київ; Львів, 2011. — Випуск І: Огляди. Твори. Листування. Спогади. Бібліографія. — С. 372—382.
  • Листи Тараса Франка до Ольги Франко / Публ. Н. Тихолоз // Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації: Збірник наукових праць. — Київ; Львів, 2011. — Випуск І: Огляди. Твори. Листування. Спогади. Бібліографія. — С. 373—376.
  • Листи Петра Франка до Ольги Франко / Публ. Н. Тихолоз // Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації: Збірник наукових праць. — Київ; Львів, 2011. — Випуск І: Огляди. Твори. Листування. Спогади. Бібліографія. — С. 376—377.
  • Листи Анни Франко до Ольги Франко / Публ. Н. Тихолоз // Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації: Збірник наукових праць. — Київ; Львів, 2011. — Випуск І: Огляди. Твори. Листування. Спогади. Бібліографія. — С. 377—382.

ПосиланняРедагувати