Франко Петро Іванович
Петро́ Іва́нович Франко́ (28 червня 1890, Нагуєвичі, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1914—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.
| Франко Петро Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
 Петро Франко у формі поручника УГА. 1920 | ||||
| Народився |
28 червня 1890[1] Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина | |||
| Помер |
не раніше 28 червня 1941 невідомо | |||
| Громадянство (підданство) |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина ЗУНР УНР.svg){kind=small} Польська Республіка | |||
| Діяльність |
вчитель тіловиховання, співзасновник Пласту, етнограф, письменник, Поручник (обер-лейтенант), Сотник УГА,організатор Літунського полку УГА | |||
| Сфера роботи | економіка, господарство і хімія | |||
| Alma mater | Національний університет «Львівська політехніка» | |||
| Батько | Франко Іван Якович | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
| Франко Петро Іванович у Вікісховищі? | ||||
Зміст
ЖиттєписРедагувати
Закінчив Львівську політехніку.
У 1911—1914 був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 видав книжечку «Пластові ігри та забави».
З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.
У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.
6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918-го сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування в 1920. 4 січня 1919, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору[2].
У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.
У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї.
У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.
1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька».
Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.
У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.
З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром[3]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. В цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб з Києва може мати ускладнення та просить надання негайних вказівок[4].
Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці Франків-Галущаків на Личаківському цвинтарі у Львові, поле № 69.[5]
Науковий, мистецький доробокРедагувати
Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.
Автор:
- підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки
- історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії»
- спогадів «Іван Франко зблизька» (1937)
- кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.
РодинаРедагувати
Дружина — письменник-кулінар, автор рецептів Ольга Франко.
Вшанування пам'ятіРедагувати
- У 2008 році указом Президента України іменем Петра Франка названа 7-ма бомбардувальна авіаційна бригада Повітряних сил Збройних сил України.
- На його честь названо 65 курінь УПЮ імені Петра Франка.
ПриміткиРедагувати
- ↑ https://frankolive.wordpress.com/2019/06/17/петро-франко-перерваний-політ/
- ↑ Краків для українців
- ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 35.
- ↑ "…считаем целесообразно их расстрелять".
- ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
ДжерелаРедагувати
- Наталя Тихолоз. Петро Франко: перерваний політ ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO: LIVE ©
- Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль: Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
- Науменко К. Франко Петро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 325. — ISBN 978-966-00-1359-9.
ПосиланняРедагувати
- Він жив і творив для України // Літературний форум, 6.06.2010
- Гуцал Петро. Тричі був Тернопіль столицею
- Лепісевич П. М. Окупація польським військом м. Львова як початок українсько-польської війни/ — 2010.
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проекту, додавши їх у Вікіджерела. |