Франко Петро Іванович

(Перенаправлено з Петро Франко)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Франко.

Петро́ Іва́нович Франко́ (28 червня 1890(1890-06-28)[1], Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.

Франко Петро Іванович
Петро Франко у формі поручика.jpg
Петро Франко у формі поручника УГА. 1920
Народився 28 червня 1890(1890-06-28)[1]
Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер не раніше 28 червня 1941
невідомо
Країна Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Flag of the Ukrainian State.svg ЗУНР
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Flag of Poland (1928–1980).svg Польська Республіка
Діяльність вчитель тіловиховання, співзасновник Пласту, етнограф, письменник,
OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант),
09 УГА Сотник.svg Сотник УГА,
організатор Літунського полку УГА
Сфера роботи економіка, економіка і хімія
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Батько Франко Іван Якович
Нагороди
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
CMNS: Франко Петро Іванович у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

 
Гробівець родини Франків-Галущаків
 
Аероплан УГА

Закінчив Львівську політехніку.

У 1911—1914 був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 видав книжечку «Пластові ігри та забави».

З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.

У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.

6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918-го сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування в 1920. 4 січня 1919, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору[2]. Створений П. Франком авіполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.

У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.

У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї, одночасно доїжджав до Львова, де викладав в Українському таємному університеті.

У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.

1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.

У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром[3]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова.[4] За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. В цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб з Києва може мати ускладнення та просить надання негайних вказівок[5].

Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці Франків-Галущаків на Личаківському цвинтарі у Львові, поле № 69.[6]

 
Петро Франко з дружиною Ольгою

Науковий, мистецький доробокРедагувати

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.

Автор:

  • підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки
  • історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»
  • спогадів «Іван Франко зблизька» (1937)
  • кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.

РодинаРедагувати

Дружина — письменник-кулінар, автор рецептів Ольга Франко (Білевич).

Діти: Віра та Іванна (або Ася).[7]

Франко Віра (31 січня 1923, с. Полонична, Львівщина — ?) — вчилась у Львові, у школі сестер Василіянок, студентка Віденського університету (1939—1941)[7]. У вересні 1941 р. за надуманим політичним звинуваченням у співпраці з органами НКВС гестапо арештувало старшу доньку Віру Франко, і далі дівчина потрапила до німецького концтабору Равенсбрюк. Повернувшись додому, 13 грудня 1945 р., була арештована, і, за звинуваченням НКВС у співпраці з ворожою розвідкою, була засуджена на пʼять років табору у Воркуті та довічне заслання у Сибіру. Додому змогла повернутися після смерті Сталіна у 1953 році. Реабілітована 14 грудня 1959 р.[8]

Франко Іванна (24.01.1925, Коломия ) — закінчила Львівський політехнічний інститут (1950), взяла шлюб з Мирославом Галущаком, мали дітей.[7]

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
Київський мурал, присвячений Петру Франку

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б https://frankolive.wordpress.com/2019/06/17/петро-франко-перерваний-політ/
  2. ↑ Краків для українців
  3. ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 35.
  4. ↑ Місцями життя і діяльності Івана Франка на Прикарпатті
  5. ↑ "…считаем целесообразно их расстрелять". 
  6. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
  7. ↑ а б в ДІТИ Й ОНУКИ ІВАНА ФРАНКА. www.zhitomir.info (uk). Процитовано 2020-10-08. 
  8. ↑ «Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка. Історична правда. Процитовано 2020-09-19. 
  9. ↑ У місті намалювали мурал із зображенням Петра Франка. Старкон.City (uk). Процитовано 2020-08-25. 
  10. ↑ Мурал Петра Франка прикрасив вхід до військового містечка авіаторів – АрміяInform. armyinform.com.ua (uk). Процитовано 2020-08-25. 
  11. ↑ У столиці відкрили мурал, присвячений Петру Франку | СтопКор — корупція, хабарництво, компромат, останні новини. Информационный портал «СтопКор» (uk). 2020-08-24. Процитовано 2020-08-24. 
  12. ↑ Мурал Пето Франко | Київ від минулого до майбутнього (uk). 2020-08-24. Процитовано 2020-08-25. 
  13. ↑ На Солом'янці урочисто відкрили мурал, присвячений льотчику Петру Франку. Хрещатик (uk). 2020-08-24. Процитовано 2020-08-25. 
  14. ↑ На Солом’янці з‘явився мурал, присвячений льотчику Петру Франку. Kyiv Media (uk). 2020-08-21. Процитовано 2020-08-25. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

 
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франко_Петро_Іванович&oldid=30454711