Франко Петро Іванович
Петро́ Іва́нович Франко́ (28 червня 1890[1], Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.
Франко Петро Іванович | ||||
---|---|---|---|---|
![]() Петро Франко у формі поручника УГА. 1920 | ||||
Народився |
28 червня 1890[1] Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина | |||
Помер |
не раніше 28 червня 1941 невідомо | |||
Країна |
![]() ![]() ![]() ![]() | |||
Діяльність |
вчитель тіловиховання, співзасновник Пласту, етнограф, письменник,![]() ![]() організатор Літунського полку УГА | |||
Сфера роботи | економіка, економіка і хімія | |||
Alma mater | Національний університет «Львівська політехніка» | |||
Батько | Франко Іван Якович | |||
Нагороди | ||||
| ||||
![]() |
ЖиттєписРедагувати
Закінчив Львівську політехніку.
У 1911—1914 був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 видав книжечку «Пластові ігри та забави».
З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.
У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.
6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918-го сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування в 1920. 4 січня 1919, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору[2]. Створений П. Франком авіполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.
У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.
У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї, одночасно доїжджав до Львова, де викладав в Українському таємному університеті.
У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.
1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.
Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.
У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.
З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром[3]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова.[4] За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. В цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб з Києва може мати ускладнення та просить надання негайних вказівок[5].
Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці Франків-Галущаків на Личаківському цвинтарі у Львові, поле № 69.[6]
Науковий, мистецький доробокРедагувати
Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.
Автор:
- підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки
- історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»
- спогадів «Іван Франко зблизька» (1937)
- кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.
РодинаРедагувати
Дружина — письменник-кулінар, автор рецептів Ольга Франко (Білевич).
Діти: Віра та Іванна (або Ася).[7]
Франко Віра (31 січня 1923, с. Полонична, Львівщина — ?) — вчилась у Львові, у школі сестер Василіянок, студентка Віденського університету (1939—1941)[7]. У вересні 1941 р. за надуманим політичним звинуваченням у співпраці з органами НКВС гестапо арештувало старшу доньку Віру Франко, і далі дівчина потрапила до німецького концтабору Равенсбрюк. Повернувшись додому, 13 грудня 1945 р., була арештована, і, за звинуваченням НКВС у співпраці з ворожою розвідкою, була засуджена на пʼять років табору у Воркуті та довічне заслання у Сибіру. Додому змогла повернутися після смерті Сталіна у 1953 році. Реабілітована 14 грудня 1959 р.[8]
Франко Іванна (24.01.1925, Коломия ) — закінчила Львівський політехнічний інститут (1950), взяла шлюб з Мирославом Галущаком, мали дітей.[7]
Вшанування пам'ятіРедагувати
- У 2008 році указом Президента України іменем Петра Франка названа 7-ма бомбардувальна авіаційна бригада Повітряних сил Збройних сил України.
- На його честь названо 65 курінь УПЮ імені Петра Франка.
- У місті Старокостянтинів, при вході до 7-ї авіаційної бригади по вулиці Миру — на бетонній плиті намалювали портрет Петра Франка, чиє ім'я носить військова частина.[9][10]
- 24 серпня 2020 року, на день Незалежності України — в Києві в Солом'янському районі, на фасаді будинку за адресою вулиця Авіаконструктора Антонова, 7 відбулось урочисте відкриття муралу, присвяченого Петру Франку.[11][12][13][14]
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б https://frankolive.wordpress.com/2019/06/17/петро-франко-перерваний-політ/
- ↑ Краків для українців
- ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 35.
- ↑ Місцями життя і діяльності Івана Франка на Прикарпатті
- ↑ "…считаем целесообразно их расстрелять".
- ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
- ↑ а б в ДІТИ Й ОНУКИ ІВАНА ФРАНКА. www.zhitomir.info (uk). Процитовано 2020-10-08.
- ↑ «Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка. Історична правда. Процитовано 2020-09-19.
- ↑ У місті намалювали мурал із зображенням Петра Франка. Старкон.City (uk). Процитовано 2020-08-25.
- ↑ Мурал Петра Франка прикрасив вхід до військового містечка авіаторів – АрміяInform. armyinform.com.ua (uk). Процитовано 2020-08-25.
- ↑ У столиці відкрили мурал, присвячений Петру Франку | СтопКор — корупція, хабарництво, компромат, останні новини. Информационный портал «СтопКор» (uk). 2020-08-24. Процитовано 2020-08-24.
- ↑ Мурал Пето Франко | Київ від минулого до майбутнього (uk). 2020-08-24. Процитовано 2020-08-25.
- ↑ На Солом'янці урочисто відкрили мурал, присвячений льотчику Петру Франку. Хрещатик (uk). 2020-08-24. Процитовано 2020-08-25.
- ↑ На Солом’янці з‘явився мурал, присвячений льотчику Петру Франку. Kyiv Media (uk). 2020-08-21. Процитовано 2020-08-25.
ДжерелаРедагувати
- Наталя Тихолоз. Петро Франко: перерваний політ ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO: LIVE ©
- Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль: Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
- Науменко К. Франко Петро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 325. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.