Відкрити головне меню

Нагуєвичі

село Дрогобицького району Львівської області.

Нагуєвичі1951 по 2009 — Івана-Франка) — село Дрогобицького району Львівської області. Знаходиться за 10 км від Дрогобича. Межує з селами: Медвежа, Підмонастирок, Унятичі, Уріж, Ясениця-Сільна. Село відоме майже кожному українцю: у ньому народився і провів дитинство Іван Франко. Тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі та Львові, сюди приїздив згодом із своєю сім'єю на відпочинок та для праці.

село Нагуєвичі
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Дрогобицький район
Рада/громада Івано-Франківська сільська
Код КОАТУУ 4621283901
Основні дані
Засноване 1050
Населення 2518
Площа 28.711 км²
Густота населення 87,7 осіб/км²
Поштовий індекс 82126[1]
Телефонний код +380 3244
Географічні дані
Географічні координати 49°21′43″ пн. ш. 23°19′14″ сх. д. / 49.36194° пн. ш. 23.32056° сх. д. / 49.36194; 23.32056Координати: 49°21′43″ пн. ш. 23°19′14″ сх. д. / 49.36194° пн. ш. 23.32056° сх. д. / 49.36194; 23.32056
Місцева влада
Адреса ради с. Нагуєвичі, Тел: 478-717
Карта
Нагуєвичі. Карта розташування: Україна
Нагуєвичі
Нагуєвичі
Нагуєвичі. Карта розташування: Львівська область
Нагуєвичі
Нагуєвичі
Мапа

Нагуєвичі у Вікісховищі?

НазваРедагувати

Село (спочатку Сольне, потім Башево, пізніше — Нагуєвичі) веде свій початок від княжих часів. Люди тут займались рільництвом, солеварінням (звідси перша назва), а в XIX ст. і добуванням нафти. Соляні промисли зваблювали сюди людей, село стало розростатися і отримало назву Башево. Татарська навала не обминула Башево: воно було зруйноване. Згодом тут виросло нове село. Пізніше польський король дарує його пану Станіславу Нагуєвському. Щоб увічнити своє ім'я він називає село Нагуєвичами.[2]

ІсторіяРедагувати

Період Галицьких князівства, королівстваРедагувати

Нагуєвичі (історична назва "Нагойовичі") - село, відоме, принаймні, ще з часів Галицької Руси. Князь Лев Данилович своїми грамотами (XIII ст.) передав села Бабину, Потік, Страшевичі, Спас, Лаврів, Торчановичі, Лип'є, Розлуч, Гніздець, Нагуєвичі та ін. самбірським єпископам Авраамові (1254 р.), Евфемієві (1291 р.), Гарийонові (1292 р.).

З 1341 р. Галицьке князівство приєднала до себе Польща. З цього моменту починається полонізація краю. Перші фільварки польські завойовники почали ставити з середини XV ст. Місцеве населення називало тих колонізаторів ("дідичів") від назви села. 

Таким чином, думка, поширена серед місцевих мешканців, про те, що їх село називалося колись Сольне або Башево (чи Дашево), а згодом було перейменоване в Нагуєвичі від прізвища якихось братів Нагуйовських, власників фільварку, в корені хибна. 

Як стверджує Ярослав Ольховський, старший науковий працівник заповідника "Нагуєвичі", Сольне - це загальна назва місцевості, багатої на соляні джерела, в якій процвітав соляний промисел. Цим промислом займалися і в Ясениці-Сільній, і в Бориславі, були сольні жупи і в Попелях, і в Губичах. Тому назва Сольне позбавлена унікальності.

А д-р Юліян Рабій, колишній старшина бригади Українських січових стрільців, командувач скорострільною сотнею у третьому курені УСС, досліджуючи історію Нагуєвичів, вважав ймовірним, що якась частина села називалася Дашево. 

Назва ж "Нагойовичі" ("Нагуйовичі", в польських грамотах - "Нагуйовіце") значно давніша від найперших польських поселень в регіоні, а тому вірогідніша протилежна версія - власники фільварків отримали своє прізвище від назви поселення, яким володіли.

У XIII ст. село мало свою фортецю та василіанський монастир. Польський дослідник Людвік Дзедзіцький піддавав сумніву автентичність надавчої грамоти на посідання частини села, виданої для монастиря королем Левом Даниловичем у 1244 році. В грамоті фігурує назва Башево. Цю грамоту підтвердив 1566 року король Сигізмунд II Август. Пізніше ця частина села була в посіданні Перемиської єпархії УГКЦ. Єпископ Максиміліян (Рило) видержавив її для світських людей.

Польський періодРедагувати

За польських часів до поділу Речі Посполитої село було королівщиною підбузької «країни» Самбірської економії. 1580 року король Стефан Баторій заборонив своїм наказом самбірському старості Станіславу Гербурту перешкоджати збирати податі Віктору Ковальському, державцю солтиства у Нагуєвичах. 1656 року король Ян ІІ затвердив посідами солтиства у Нагуєвичах Станіслава та Александру Дрогоцьких.

Згідно із записами 1686 року в селі була солеварня (жупа). Технологія добування солі була проста. Соляну ропу витягали відрами з неглибоких шахт при допомозі керату, що його тягнули коні, й розливали по великих жбанах (казанах) — панвах і черінях, розміщених у вежах. Там ропу виварювали і обпалюванням на вогні формували із солі грудки конусної форми, так звані «товпки» («топки»). У нагуєвицькій жупі було 3 вежі, у яких виробляли топки, і одна вежа, у який виготовляли бочкову сіль.

1764 року в Нагуєвичах спалено напевно одну з останніх «чарівниць».

1770 року полковник королівського війська Еліяш Туркул був посідачем війтівства у Нагуєвичах, 1779 року — Пйотр Туркул.

Австрійський періодРедагувати

З переходом Галичини під австрійське панування, солеваріння на Прикарпатті занепало через введення соляної монополії і конкуренції з виробництвом солі в інших частинах Австрійської держави. 1788 року у Нагуєвичах припинили варити сіль.

1880 року в селі проживало 1638 мешканців, з них 1614 — греко-католицького віросповідання.

Радянський періодРедагувати

6 листопада 1949 в с. Нагуєвичі Підбузького району Дрогобицької області відкрито пам'ятник І. Франку[3]

Свою історичну назву Нагуєвичі село втратило у 1952 році, коли Президія Верховної Ради Української РСР без згоди нагуєвичан перейменувала село на Івана Франка. У 1989 році на велелюдному святкуванні 133-ї річниці від дня народження Івана Франка українські письменники запропонували відновити назву села Нагуєвичі. З приводу повернення Нагуєвичам історичної назви в селі відбулось два сходи. Депутати сільської ради винесли це питання на сільській референдум. 75,4% виборців-мешканців села на запитання «Чи бажаєте Ви повернути селу Івана Франка його історичну назву Нагуєвичі?» відповіли «Так». 25 червня 2009 року Верховна Рада України ухвалила рішення повернути селу назву Нагуєвичі.[4]

Пам'яткиРедагувати

 
Церква Перенесення Мощів Св. Миколая. Фото М. Драгана (1930-ті роки)
 
Дуб Франка
  • Дуб Франка
  • Церква Перенесення Мощів Св. Миколи[5] (1801, дерев'яна), збудована за переказами на місці давнішого монастиря, спаленого татарами коло 1600 року, згадки про який походять з 1566 р.
  • При в'їзді в село зі сторони Дрогобича створено заповідну зону «Стежка Івана Франка», тут вирізьблено з дерева цілу низку персонажів з творів Каменяра.
  • Пам'ятник Іванові Франкові.

Франко й НагуєвичіРедагувати

Докладніше: Іван Франко
 
Пам'ятник Іванові Франку у с. Нагуєвичі

Іван Якович любив Нагуєвичі, і вони любили його. Як тільки село облітала звістка, що приїхав Іван Франко, до батьківської оселі поспішали люди. Вони просили написати якесь клопотання, чи потребували поради, чи просто хотіли почути, що діється у світі. Розповідали про свою нужду і різні пригоди, які потім слугували канвою для сюжетів його літературних праць. Багато краян ставали героями чи прототипами творів: сільський священик Йосип Левицький, дяк Василь Гром, писар Кость Дум'як, рідний батько Яків, коваль. А інші допомагали йому записати, закарбувати в пам'яті нащадків народну творчість. До речі, Франко присвятив своєму селу чимало наукових праць, приміром «Неолітичні знахідки в околицях Нагуєвич і їх сучасні уживання», «Коляда в Нагуєвичах», «Спалення Упирів в селі Нагуєвичі в 1831 р.», «Лісові шкоди, кари в Нагуєвичах», «Татарські напади на Підгір'я». І загалом зі своєї колосальної літературної спадщини в Нагуєвичах створив чимало, зокрема, повість «Захар Беркут», багато оповідань, поезій, перекладав сонети Шекспіра, «Фауст» Гете, «Мертві душі» Гоголя на українську, досліджував Шевченка та перекладав його твори на німецьку мову. При цьому встигав працювати на землі як звичайний селянин, і часто жив в поганих матеріальних умовах, не маючи ні взуття, ні лампи, щоб працювати вечорами.

Сьогодні музей-садиба відтворена саме такою, якою її описав Франко у спогаді «Моя вітцівська хата». «Моя батьківська хата була під солом'яним стріхом, пошита китицями з житньої соломи. Вона була збудована правдоподібно ще наприкінці XVIII ст. в часі першого оселення Нагуївської Слободи, а мати мого вітця десь у 20 рр. XIX ст. купила її з усім обійстям, з 12 прутами поля та усіма господарськими приладами. Звичаєм майже всіх підгірських хат вона була орієнтована вікнами на полудень, мала дві обори…В хаті було дві кімнати, долішня, де стояла глиняна піч, при ній припічок і запічок.»

27-29 липня 2012 в Нагуєвичах відбувся «Франко Фест» — музично-мистецький фестиваль, присвячений Іванові Франку[6].

Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі»Редагувати

 
Вхід до заповідника

Музей і садиба ФранкаРедагувати

Відомі людиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Дрогобицький район
  2. Нагуєвичі // Karpatyinfo
  3. Радянська Україна. – 1949. – 13 листопада.
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 серпень 2009. Процитовано 25 червень 2009. 
  5. Перенесення Мощів Св. Миколи[недоступне посилання з липень 2019]
  6. «Франко Фест» чекає на тебе!
  7. Історична довідка

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати