Поширення степів у світі, показано жовтим та жовтогарячим (субтропічні степові масиви)
Український степ.
Казахстанський степ
Монгольський степ
Бабак — типовий представник тваринного світу степів
Лощина на просторах центральноукраїнських степів, у межах Кіровоградської області
Степ в Криму.

Степ — біом помірного поясу, для якого характерне майже повсюдне поширення трав'янистої, в основному злакової рослинності на чорноземних і каштанових ґрунтах[1].

ГенезисРедагувати

Природними передумовами утворення степів є поєднання кліматичних і біологічних факторів. Клімат має поєднувати зволоження достатнє для росту трав з недостатнім зволоженням товщі ґрунту, що не дає розвиватися деревам. Подібні умови складаються за нечастих або ж нетривалих дощів. Головним біологічним фактором є наявність великої кількості пасовищних тварин, які настільки активно об'їдають рослинність, що подібний тиск витримують лише трави. Тобто розуміння степу як місцевості, де дерева взагалі не ростуть, є неправильним. Антропогенний вплив протягом тисячоліть, а саме випас тварин та вирубка лісів призвели до значного розширення степової зони. Сучасні дослідження свідчать, що наприклад в Україні степи є виключно антропогенними і розвинулися починаючи з 3 тисячоліття до н. е. До того часу зона лісостепу доходила безпосередньо до чорноморського узбережжя. «Сучасного» вигляду степи набули в перші сторіччя н. е. Невеликі заповідні ділянки українського степу без впливу людини та без пасовищних тварин заростають кущами та деревами, втрачаючи власне степовий вигляд.

КліматРедагувати

Клімат помірно континентальний. Степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває до 220 днів. Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 °C до +23 °C. Річні суми опадів зменшуються від 550 мм на півночі до 400 мм — на півдні. Характерною особливістю для степу є висока випаровуваність.

Ґрунти й рослинністьРедагувати

Для степів типовими є трав'яні угруповання, в складі яких переважають ксерофіти, зокрема в євразійському степу ковили, типчаки, житняки, келерії, тонконоги, з домішкою кореневищних злаків та посухостійкого різнотрав'я на чорноземних і каштанових ґрунтах[1].

Типи степівРедагувати

Розрізняють два види степів:[2]

  • Помірний степ, або так званий «справжній» степ, що розташований в континентальних районах світу.
  • Субтропічний степ — маючи засухостійку рослинність, розташований в найпосушливіших районах середземноморського типу клімату. Зазвичай короткий дощовий період.

Своєрідні типи степів — чагарниковий степ і альпійські луки.

Степ помірного поясуРедагувати

Найбільша у світі зона степів, називається «Великий Степ», простягається від румунської Добруджі через Україну до хребтів Алтаю, Копетдагу і Тянь-Шаню.

Центральна Анатолія в Туреччині, та Паннонійська рівнина Європі є холодним степом.

Інший великий терен степу — прерія — розташований в центральних штатах США й Західній Канаді. Степ Високих рівнин знаходиться в найзахіднішій частині регіону Великих рівнин, Ченнелд Скебленд в південній частині Британської Колумбії і штату Вашингтон[1].

У Патагонії Південної Америки також переважають степи. Відносно невеликі терени степу можна знайти у внутрішній частині Південного острова Нової Зеландії, а також в Угорщині (пуста).

Український степРедагувати

Докладніше: Український степ

В Україні степ збігається приблизно з Південною Україною, крім Кримських гір, та їх продовженням на південний схід — Передкавказзям. Степ займає майже 300 000 км² (40 %) української суцільної етнічної території і 460 000 км² (48 %) всіх українських земель. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок. Відомими збереженими ділянками степової рослинності є Хомутовська цілина — частина Українського державного степового заповідника та Асканія-Нова.

Субтропічний степРедагувати

В Європі, деякі середземноморські райони мають степову рослинність, такі як центральна Сицилія та центрально-східна Іспанія, особливо на південно-східному узбережжі (Мурсія), а також місця розташовані в дощовій тіні, на кшталт Сарагоси. В Азії це пустеля Тар на півострові Індостан, в Австралії — між хребтами Масгрейв (даунленди)[1]. В Південній Африці — Драконові гори (гірський велд)[1]. У Північній Америці це перехідна область між зонами з середземноморським кліматом і справжніх пустель, такі як Ріно, штат Невада, і внутрішня частина Каліфорнії. У Південній Америці — теплі степи пампи[1].

Тропічні луки і чагарникиРедагувати

Серед інших терен, де випаровування в півтора рази більше за опади, і за складом флори[прояснити] можна назвати Сахель в Африці і Сертао в північно-східній Бразилії.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  1. Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  2. Бекетов А. «География растений» (1896). (рос.)
  3. Гризебах «Растительность земного шара» (переклад та зауваження А. Бекетова, 1874).
  4. Ґрунти середньо-сухостепового педоекотону Північно-Західного Причорномор'я : монографія / Г. Б. Мороз, В. І. Михайлюк ; Одес. держ. аграр. ун-т. - Л. : ЗУКЦ, 2011. - 184 с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 175-183. - ISBN 978-617-655-003-7
  5. Докучаев В. В.«Наши степи прежде и теперь». СПБ., 1892. (рос.)
  6. Еколого-економічні засади раціонального землекористування в межах Південно-Степової зони України : колект. монографія / [Ю. І. Яремко та ін. ; за заг. ред. Ю. І. Яремко] ; ДВНЗ "Херсон. держ. аграр. ун-т". - Херсон : Резнік, 2018. - 179 с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 169-176. - ISBN 978-966-97932-1-8
  7. Костычев «Почвы черноземной области» (1886). (рос.)
  8. Измаильский «Влажность почвы» (1894). (рос.)
  9. Танфильев «География растений» (1900). (рос.)
  10. Танфильев «Пределы лесов на юге России» (1894). (рос.)
  11. Танфильев «Доисторические степи Европеййской России» (1896). (рос.)
  12. Воейков «Климаты земного шара». (рос.)
  13. Рупрехт «Геоботанические исследования о черноземе» (1866). (рос.)
  14. Коржинский «Предварительный отчет о почвенных и геоботанических исследованиях 1886 года» (1887). (рос.)
  15. Коржинский «Северная граница черноземно-степной области восточной полосы Европейской России» (2 ч. и приложение 1888 — 1891 года). (рос.)
  16. Вальтер Г., Алехин В., Основы ботанической географии. М.—Л., 1936. (рос.)
  17. Охотничьи звери Степной Украины = Mammals hunted in Steppe Ukraine : в 2 кн. : Кн. 2 / А. М. Волох. — Херсон : Гринь Д. С. : Олди-Плюс, 2016. — 571 с. : ил., табл., портр. — Библиогр.: с. 540—571 (755 назв.). — ІSBN 978-966-930-113-0
  18. Публікації про охорону природи Степової зони України : [збірка] / [Ukrainian nature conservation group] ; [упоряд., вступ. слово: О. Василюк ; ред.: Г. Гузь, Н. Смірнов ; фот.: Н. Смірнов]. - Київ : LAT&K, 2018. - 425 с. : рис., табл., фот. - (Серія "Conservation biology in Ukraine" ; вип. 9). - Текст укр., рос., англ. - Бібліогр. в кінці ст. - ISBN 978-617-7061-60-0
  19. Степи України : навч. посіб. для студентів геогр. спец. : у 2 т. Т. 2 : Степи України: матеріали до історії колонізації краю Російською імперією / авт.-уклад. проф. Є. Н. Красєха ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. - 2015. - 300 с. - ISBN 978-966-190-925-9 (у 2 т.). - ISBN 978-966-927-069-6 (т. 2)
  20. Richhofen, «China» (т. I). (нім.)
  21. Nehring, «Ueber Tundren und Steppen der Jetzt- und Vorzeit» (1890). (нім.)
  22. Kerner, «Das Pflanzenleben der Donauländer» (1863). (нім.)
  23. Woenig, «Die pusztenflora der grossen ungarischen Tiefebene» (1899). (нім.)
  24. Whitney, «Climatic changes» (3 т., 1880—1882). (англ.)
  25. Weaver J. Е., North American prairie. Lincoln, 1954. (англ.)
  26. Weaver J. Е., Albertson F. W., Grasslands of the great plains. Lincoln, 1956. (англ.)

ПосиланняРедагувати