Лебединець Михайло Мусійович
Миха́йло Мусі́йович Лебеди́нець (*29 жовтня 1889, Гадяч — †17 грудня 1934, Київ) — український прозаїк, перекладач. Також державний діяч УСРР. Чоловік народного комісара соціального страхування УСРР Марії Венедиктівни Лебединець.
| Михайло Мусійович Лебединець | |
|---|---|
 | |
2-й Народний комісар юстиції УСРР  | |
| травень 1919 — серпень 1919 | |
| Попередник | Олександр Ісакович Хмельницький |
| Наступник | Євген Петрович Терлецький |
| Народився |
29 жовтня 1889 Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Помер |
17 грудня 1934 (45 років) Київ, Українська СРР, СРСР |
| Відомий як | суддя, політик |
| Громадянство | Російська імперія, СРСР |
| Національність | українець |
| Політична партія | УПСР, УКП(б), КП(б)У |
| Професія | письменник, перекладач, радянський державний діяч |
 Роботи у Вікіджерелах | |
Жертва сталінського терору.
Життєпис ред.
Син дрібного крамаря. Навчався на медичному факультеті Варшавського університету (1909–1911), звідки його відрахували за участь в українській студентській есерівській організації й вислали на Полтавщину. 1913 р. вступив на юридичний факультет Варшавського університету. Під час Першої світової війни служив прапорщиком в обозному батальйоні. 1917 р. активізував працю в Українській партії соціалістів-революціонерів, був обраний головою української військової ради Західного фронту і головою фронтової фракції партії. Після підписання Берестейського миру у квітні 1918 р. переїхав до Києва. У 1919–1920 рр. належав до УКП (б). Був членом правління видавничого товариства «Ґрунт» (1918), працював у Бюро преси та пропаганди УНР, секретарем редакції газети «Боротьба» (1919). У травні-серпні 1919 р. — Нарком юстиції УСРР, від серпня 1919 р. до початку 1920 р. — член закордонного бюро ЦК УКП (б) в Москві. Відтак переїхав до Харкова, вступив до КП(б)У. У 1920–1921 рр. — член колегії і заступник наркома юстиції УСРР, від січня 1922 р. до січня 1924 р. — завідувач консульського відділу посольства УСРР і ССРР у Польщі, у лютому 1924 р. — вересні 1928 — голова Верховного суду УСРР. 1928 р. його як колишнього боротьбиста усунули від роботи у Верховному суді й перевели до Одеси на посаду директора оперного театру. Повернувшись до Харкова, працював у видавництві «Українська радянська енциклопедія».
Восени 1934 р. Лебединця заарештували органи ҐПУ; у складі «групи 29-ти» його обвинуватили в належності до підпільної терористичої білогвардійської організації і розстріляли[1].
У Харкові певний час після страти перебувала дружина Лебединця — Марія Венедиктівна.
З творчого доробку ред.
Автор збірок новел:
Переклади:
- Казімєж Тетмаєр. Мелянхолія. — Київ, 1918.
- Еліза Ожешкова. Міртала. Харків, 1929.
- Стефан Жеромський. Провесінь. — Харків, 1930.
- Владислав Реймонт. Селяни. — Харків, 1930. (дві перші частини роману)
- Бруно Ясенський. Палю Париж. — Харків, 1930.
Примітки ред.
- ↑ Офіційне повідомлення про розстріл: Вісти ВУЦВК. — 1934. — 18 грудня.
Джерела та література ред.
- І. Б. Усенко. Лебединець Михайло Мусійович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 64. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- О. П. Юренко. Лебединець Михайло Мусійович [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Божко О. І. Лебединець Михайло Мусійович // Українська літературна енциклопедіяВ 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 141.
- Лейтес, Абрам. Яшек, Микола. Десять років української літератури. (1917—1927) / За загальною редакцією С. Пилипенка. — Т. І: Біо-бібліографічний. — ДВУ, 1928. — С. 284-285.
- І. Б. Усенко. Лебединець [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. — . Вип. 7.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |