Сновидів
Снови́дів — село в Україні, у Золотопотіцькій селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на лівому березі р. Дністер[2], за 25 км від найближчої залізничної станції Бучач. Населення 1897 осіб (2016).
| село Сновидів | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Чортківський район |
| Громада | Золотопотіцька селищна громада |
| Облікова картка | Сновидів |
| Основні дані | |
| Населення | 1 897 |
| Територія | 3.621 км² |
| Густота населення | 523.89 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48455 |
| Телефонний код | +380 3544 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°52′48″ пн. ш. 25°17′09″ сх. д. / 48.88000° пн. ш. 25.28583° сх. д.Координати: 48°52′48″ пн. ш. 25°17′09″ сх. д. / 48.88000° пн. ш. 25.28583° сх. д. |
| Водойми | р. Дністер |
| Найближча залізнична станція | Бучач |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Сновидів, Бучацький р-н, Тернопільська обл., 48455 |
| Староста | Валентина Степанівна Михайлюк[1] |
| Карта | |
  Сновидів | |
 Сновидів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
До 2015 року було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади. До Сновидова приєднано хутори Кутасівка та Млинки.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Золотопотіцької селищної громади.[3]
Корисні копалиниРедагувати
На околиці села є Сновидівське родовище пісковику.
ІсторіяРедагувати
Археологічні дослідження, знахідкиРедагувати
Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту.
СередньовіччяРедагувати
18 березня 1437 р. в записі галицького земського суду згадані nobiles Ioannem et Petrum de Snovidow (тобто шляхетні Ян (Іван) та Пйотр (Петро) зі Сновидова — власники села або їх нащадки).[4] Записки галицьких земських судів подають, що 15 грудня[5] 1438 р. Станислав Сновидовський повернув шляхтичу Теодорику з Бучача борг,[6] що дозволяє стверджувати про існування на той час села (поселення) Сновидів.
Перша писемна згадка власне про село (поселення) — 1 січня 1457 року: дідич Станіслав з Ходороставу (тепер місто Ходорів Львівської області) з роду Ходоровських гербу Корчак заставив свої села Сновидів та Космирин шляхетному Paulo de Petrilow (Павлу з Петрилова) в обмін на грошову позику.[7]
7 січня 1472 р. — в записках галицьких земських судів згаданий шляхетний Томаш Вольський зі Сновидова (лат. nobilis Thomas Volsky de Snovidow),[8] отже, Вольські тоді були власниками села.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної[9].
Дідич Кшиштоф Стшемеський продав маєток Потоцьким гербу Пилява.[10]
Австрійський періодРедагувати
Діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші товариства, кооператива.
Гітлерівська окупаціяРедагувати
Під час німецько-нацистської окупації гітлерівці спалили 60 будинків.
Громада бучацьких «амішів»Редагувати
У селі є громада консервативних християн-протестантів, яких місцеві прозивають їх «кашкетниками», бо чоловіки змалку носять картузи. Жінки носять різнобарвні хустки, тому їх ображають назвою «флюмастери».[11][12] У області їх прозивають «амішами», ототожнюючи з заокеанськими амішами. Самі вони називають себе тими, хто «молиться Живому Богу», або «простаками». Космирин є центром бучацьких «амішів», бо саме з цього села походив Іван Деркач (1928—2008) — вчитель та пророк громади до своєї смерті. Також подібна громада є в селах Стінка й Космирин.
Пам'яткиРедагувати
Є церква Покрови Пресвятої Богородиці (1997, кам'яна), «фігура» Божої Матері (2000).
Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1996), встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини.
Споруджено пам'ятник-пірамідальний обеліск воїнам Червоної Армії (1969) на братській могилі на сільському кладовищі. Там поховано 4 радянські воїни, які загинули при визволенні села[13].
Соціальна сфераРедагувати
Працюють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, краєзнавчий музей, млин, пилорама, цегельний завод, камінний кар'єр, торговий заклад.
ФольклорРедагувати
У Сновидові побутує закличка «Ой зозулька золота», записана 1984 року і поміщена до збірки «Дитячий фольклор» (1986)[14][15]:
- Ой зозулько золота,
- Покажи ми ворота:
- Чи я вмру, чи віддамся,
- Чи я свої мамці здамся?
Відомі людиРедагувати
- Рубленик Іван Михайлович — доктор медичних наук, професор БДМУ.
НародилисяРедагувати
- спортсмен (футболіст) Михайло Дем'янчук.[16]
- підприємець і громадський діяч Іван Панькуш.
Проживали, перебувалиРедагувати
- художник, мистецтвознавець, поет Святослав Гординський.
- історик, філософ, публіцист Микола Шлемкевич.
- багаторічним парохом був його батько о. Іван Шлемкевич.[17]
ПриміткиРедагувати
- ↑ Золотопотіцька громада — картка громади. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
- ↑ Робоча зустріч у Сновидові (uk-UA). Процитовано 7 серпня 2022.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- ↑ Akta grodskie i ziemskie [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]… — Lwów, 1887. — Т. XII — S. 21. (пол.), (лат.)
- ↑ Akta grodskie i ziemskie [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]… — Т. XII — S. 50.
- ↑ Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 27.
- ↑ Akta grodskie i ziemskie [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]… — Т. XII — S. 245.
- ↑ Там само [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]. — S. 346.
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S. 170. (пол.)
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 225. (пол.)
- ↑ Як на Тернопільщині живуть українські мормони[недоступне посилання] // Вікна, СТБ. — 2011. — 30 грудня.
- ↑ Янович, А. «Ми не такі люди, як решта. Ми дітей не нищим» / Андрій Янович // Країна. — 2011. — № 102 (20 груд.).
- ↑ Андрушків Б. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль : Підручники і посібники, 1998. — С. 17.
- ↑ ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 493/1, арк. 139
- ↑ Дитячий фольклор / Упоряди. Г. В. Довженок. — К. : Дніпро, 1986, — С. 150.
- ↑ Мельничук Б. Дем'янчук Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 192-193. — ISBN 978-966-528-318-8.
- ↑ М. О. Рід о. Івана Шлемкевича // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 387.
ДжерелаРедагувати
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Лисик М., Уніят В., Яворський Г. Сновидів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 304. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Помазанський С., Уніят В. Сновидів // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 650—651. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Snowidów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 938. (пол.) — S. 938. (пол.)
ПосиланняРедагувати
- «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля» [Архівовано 12 травня 2017 у Wayback Machine.]
- Потапова, Ю., Лазур, В. Унікальна релігійна громада мешкає на Тернопільщині [Архівовано 31 травня 2017 у Wayback Machine.] / Юлія Потапова, Власта Лазур // НТН. — 2017. — 27 травня.