Відкрити головне меню

Сновидів

село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області.

Снови́дів — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області. Розташоване на лівому березі р. Дністер, за 25 км від райцентру і найближчої залізничної станції Бучач. Населення 1897 осіб (2016).

село Сновидів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Громада Золотопотіцька селищна громада
Код КОАТУУ 6121286201
Облікова картка Сновидів 
Основні дані
Населення 1 897
Територія 3.621 км²
Густота населення 523.89 осіб/км²
Поштовий індекс 48455
Телефонний код +380 3544
Географічні дані
Географічні координати 48°52′48″ пн. ш. 25°17′09″ сх. д. / 48.88000° пн. ш. 25.28583° сх. д. / 48.88000; 25.28583Координати: 48°52′48″ пн. ш. 25°17′09″ сх. д. / 48.88000° пн. ш. 25.28583° сх. д. / 48.88000; 25.28583
Водойми р. Дністер
Найближча залізнична станція Бучач
Місцева влада
Адреса ради с. Сновидів, Бучацький р-н, Тернопільська обл., 48455
Староста Валентина Степанівна Михайлюк[1]
Карта
Сновидів. Карта розташування: Україна
Сновидів
Сновидів
Сновидів. Карта розташування: Тернопільська область
Сновидів
Сновидів

CMNS: Сновидів на Вікісховищі

До 2015 року було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади. До Сновидова приєднано хутори Кутасівка та Млинки.

Зміст

Корисні копалиниРедагувати

ІсторіяРедагувати

Археологічні дослідження, знахідкиРедагувати

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту.

СередньовіччяРедагувати

 
Сновидів на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

18 березня 1437 р. в записі галицького земського суду згадані nobiles Ioannem et Petrum de Snovidow (тобто шляхетні Ян (Іван) та Пйотр (Петро) зі Сновидова — власники села або їх нащадки).[2] Записки галицьких земських судів подають, що 15 грудня[3] 1438 р. Станислав Сновидовський повернув шляхтичу Теодорику з Бучача борг,[4] що дозволяє стверджувати про існування на той час села (поселення) Сновидів.

Перша писемна згадка власне про село (поселення) — 1 січня 1457 року: дідич Станіслав з Ходороставу (тепер місто Ходорів Львівської області) з роду Ходоровських гербу Корчак заставив свої села Сновидів та Космирин шляхетному Paulo de Petrilow (Павлу з Петрилова) в обмін на грошову позику.[5]

7 січня 1472 р. — в записках галицьких земських судів згаданий шляхетний Томаш Вольський зі Сновидова (лат. nobilis Thomas Volsky de Snovidow),[6] отже, Вольські тоді були власниками села.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної[7].

Дідич Кшиштоф Стшемеський продав маєток Потоцьким гербу Пилява.[8]

Австрійський періодРедагувати

Діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші товариства, кооператива.

Гітлерівська окупаціяРедагувати

Під час німецько-нацистської окупації гітлерівці спалили 60 будинків.

Громада бучацьких «амішів»Редагувати

Докладніше: Кашкетники

У селі є громада консервативних християн-протестантів, яких місцеві прозивають їх «кашкетниками», бо чоловіки змалку носять картузи. Жінки носять різнобарвні хустки, тому їх ображають назвою «флюмастери».[9][10] У області їх прозивають «амішами», ототожнюючи з заокеанськими амішами. Самі вони називають себе тими, хто «молиться Живому Богу», або «простаками». Космирин є центром бучацьких «амішів», бо саме з цього села походив Іван Деркач (1928—2008) — вчитель та пророк громади до своєї смерті. Також подібна громада є в селах Стінка й Космирин.[11]

Пам'яткиРедагувати

Є церква Покрови Пресвятої Богородиці (1997, кам'яна), «фігура» Божої Матері (2000).

Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1996), встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини.

Споруджено пам'ятник-пірамідальний обеліск воїнам Червоної Армії (1969) на братській могилі на сільському кладовищі. Там поховано 4 радянські воїни, які загинули при визволенні села[12].

Соціальна сфераРедагувати

Працюють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, краєзнавчий музей, млин, пилорама, цегельний завод, камінний кар'єр, торговий заклад.

ФольклорРедагувати

У Сновидові побутує закличка «Ой зозулька золота», записана 1984 року і поміщена до збірки «Дитячий фольклор» (1986)[13][14]:

Ой зозулько золота,
Покажи ми ворота:
Чи я вмру, чи віддамся,
Чи я свої мамці здамся?

Відомі людиРедагувати

  • Рубленик Іван МИхайлович — доктор медичних наук, професор БДМУ.

НародилисяРедагувати

Проживали, перебувалиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Золотопотіцька громада — картка громади
  2. Аkta grоdskіe i ziеmskіe… — Lwów, 1887. — Т. XII — S. 21. (пол.), (лат.)
  3. Аkta grоdskіe i ziеmskіe… — Т. XII — S. 50.
  4. Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 27.
  5. Аkta grоdskіe i ziеmskіe… — Т. XII — S. 245.
  6. Там само. — S. 346.
  7. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S. 170. (пол.)
  8. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 225. (пол.)
  9. Як на Тернопільщині живуть українські мормони // Вікна, СТБ. — 2011. — 30 грудня.
  10. Янович, А. «Ми не такі люди, як решта. Ми дітей не нищим» / Андрій Янович // Країна. — 2011. — № 102 (20 груд.).
  11. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок R1 не вказаний текст
  12. Андрушків Б. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль : Підручники і посібники, 1998. — С. 17.
  13. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 493/1, арк. 139
  14. Дитячий фольклор / Упоряди. Г. В. Довженок. — К. : Дніпро, 1986, — С. 150.
  15. Мельничук Б. Дем'янчук Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 192-193. — ISBN 978-966-528-318-8.
  16. М. О. Рід о. Івана Шлемкевича // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 387.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати