Сновидів

село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області.

Снови́дів — село в Україні, у Золотопотіцькій селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на лівому березі р. Дністер[2], за 25 км від найближчої залізничної станції Бучач. Населення 1897 осіб (2016).

село Сновидів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Золотопотіцька селищна громада
Облікова картка Сновидів 
Основні дані
Населення 1 897
Територія 3.621 км²
Густота населення 523.89 осіб/км²
Поштовий індекс 48455
Телефонний код +380 3544
Географічні дані
Географічні координати 48°52′48″ пн. ш. 25°17′09″ сх. д. / 48.88000° пн. ш. 25.28583° сх. д. / 48.88000; 25.28583Координати: 48°52′48″ пн. ш. 25°17′09″ сх. д. / 48.88000° пн. ш. 25.28583° сх. д. / 48.88000; 25.28583
Водойми р. Дністер
Найближча залізнична станція Бучач
Місцева влада
Адреса ради с. Сновидів, Бучацький р-н, Тернопільська обл., 48455
Староста Валентина Степанівна Михайлюк[1]
Карта
Сновидів. Карта розташування: Україна
Сновидів
Сновидів
Сновидів. Карта розташування: Тернопільська область
Сновидів
Сновидів
Мапа
Map

CMNS: Сновидів у Вікісховищі

До 2015 року було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади. До Сновидова приєднано хутори Кутасівка та Млинки.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Золотопотіцької селищної громади.[3]

Корисні копалиниРедагувати

На околиці села є Сновидівське родовище пісковику.

ІсторіяРедагувати

Археологічні дослідження, знахідкиРедагувати

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту.

СередньовіччяРедагувати

 
Сновидів на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

18 березня 1437 р. в записі галицького земського суду згадані nobiles Ioannem et Petrum de Snovidow (тобто шляхетні Ян (Іван) та Пйотр (Петро) зі Сновидова — власники села або їх нащадки).[4] Записки галицьких земських судів подають, що 15 грудня[5] 1438 р. Станислав Сновидовський повернув шляхтичу Теодорику з Бучача борг,[6] що дозволяє стверджувати про існування на той час села (поселення) Сновидів.

Перша писемна згадка власне про село (поселення) — 1 січня 1457 року: дідич Станіслав з Ходороставу (тепер місто Ходорів Львівської області) з роду Ходоровських гербу Корчак заставив свої села Сновидів та Космирин шляхетному Paulo de Petrilow (Павлу з Петрилова) в обмін на грошову позику.[7]

7 січня 1472 р. — в записках галицьких земських судів згаданий шляхетний Томаш Вольський зі Сновидова (лат. nobilis Thomas Volsky de Snovidow),[8] отже, Вольські тоді були власниками села.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної[9].

Дідич Кшиштоф Стшемеський продав маєток Потоцьким гербу Пилява.[10]

Австрійський періодРедагувати

Діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші товариства, кооператива.

Гітлерівська окупаціяРедагувати

Під час німецько-нацистської окупації гітлерівці спалили 60 будинків.

Громада бучацьких «амішів»Редагувати

Докладніше: Кашкетники

У селі є громада консервативних християн-протестантів, яких місцеві прозивають їх «кашкетниками», бо чоловіки змалку носять картузи. Жінки носять різнобарвні хустки, тому їх ображають назвою «флюмастери».[11][12] У області їх прозивають «амішами», ототожнюючи з заокеанськими амішами. Самі вони називають себе тими, хто «молиться Живому Богу», або «простаками». Космирин є центром бучацьких «амішів», бо саме з цього села походив Іван Деркач (1928—2008) — вчитель та пророк громади до своєї смерті. Також подібна громада є в селах Стінка й Космирин.

Пам'яткиРедагувати

Є церква Покрови Пресвятої Богородиці (1997, кам'яна), «фігура» Божої Матері (2000).

Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1996), встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини.

Споруджено пам'ятник-пірамідальний обеліск воїнам Червоної Армії (1969) на братській могилі на сільському кладовищі. Там поховано 4 радянські воїни, які загинули при визволенні села[13].

Соціальна сфераРедагувати

Працюють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, краєзнавчий музей, млин, пилорама, цегельний завод, камінний кар'єр, торговий заклад.

ФольклорРедагувати

У Сновидові побутує закличка «Ой зозулька золота», записана 1984 року і поміщена до збірки «Дитячий фольклор» (1986)[14][15]:

Ой зозулько золота,
Покажи ми ворота:
Чи я вмру, чи віддамся,
Чи я свої мамці здамся?

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Проживали, перебувалиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Золотопотіцька громада — картка громади. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016. 
  2. Робоча зустріч у Сновидові (uk-UA). Процитовано 7 серпня 2022. 
  3. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021. 
  4. Akta grodskie i ziemskie [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]… — Lwów, 1887. — Т. XII — S. 21. (пол.), (лат.)
  5. Akta grodskie i ziemskie [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]… — Т. XII — S. 50.
  6. Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 27.
  7. Akta grodskie i ziemskie [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]… — Т. XII — S. 245.
  8. Там само [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]. — S. 346.
  9. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S. 170. (пол.)
  10. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 225. (пол.)
  11. Як на Тернопільщині живуть українські мормони[недоступне посилання] // Вікна, СТБ. — 2011. — 30 грудня.
  12. Янович, А. «Ми не такі люди, як решта. Ми дітей не нищим» / Андрій Янович // Країна. — 2011. — № 102 (20 груд.).
  13. Андрушків Б. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль : Підручники і посібники, 1998. — С. 17.
  14. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 493/1, арк. 139
  15. Дитячий фольклор / Упоряди. Г. В. Довженок. — К. : Дніпро, 1986, — С. 150.
  16. Мельничук Б. Дем'янчук Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 192-193. — ISBN 978-966-528-318-8.
  17. М. О. Рід о. Івана Шлемкевича // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 387.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати