Оранг-лаути — група народів, що невеличкими групами живуть у різних районах Південно-Східної Азії: вздовж андаманського узбережжя М'янми й Таїланду, на берегах Малаккської протоки, на островах Ріау, поблизу островів Калімантан та Сулавесі, на півдні Філіппін та на деяких із Молуккських та Малих Зондських островів. Їх об'єднує те, що в минулому всі вони всі були морськими кочівниками, жили в човнах й займалися риболовлею та збиранням морських продуктів. Тепер більшість оранг-лаутів осіла на узбережжі, але їхнє життя й досі тісно пов'язане з морем.

Оранг-лаути
Orang laut
COLLECTIE TROPENMUSEUM Een vrouw van Orang-Laoet afkomst uit Solok Djambi Zuid-Sumatra TMnr 10005472.jpg
Жінка оранг-лаут в Солок, Джамбі Південна Суматра
Кількість 424 тис. осіб
Ареал Індонезія Індонезія,Малайзія Малайзія,Сінгапур Сінгапур, М'янма М'янма,Таїланд Таїланд, Філіппіни Філіппіни
Раса південні монголоїди
Релігія анімістичні вірування
мусульмани

ТермінологіяРедагувати

Малайський термін оранг-лаут (малай. Orang Laut) буквально означає «морські люди», «морський народ». Назва може застосовуватись до будь-яких людей малайського походження, що розселені на прибережних островах, живуть і подорожують морем у своїх човнах. У літературі зустрічаються й інші назви, зокрема: морські цигани (англ. Sea Gypsies), морські джакуни (англ. Sea Jakun), морський народ (англ. Sea Folk, англ. Sea People), морські мисливці-збирачі (англ. Sea Hunters and Gatherers), люди моря (англ. People of the Sea), морські племена (англ. Sea Tribes), морські кочівники (англ. Sea Nomads), люди в човнах (англ. Boat People). В Таїланді їх називають чаоле («морський народ») або чаонам («водяний народ»), в деяких районах Індонезії — оранг-перагу або суку-сампан («люди в човнах»).

Хоча термін «оранг-лаути» передбачає певну однорідність групи людей, загалом це є штучне поєднання. Фактично існують окремі народи, які сильно відрізняються за мовою, традиціями, політичною організацією тощо. Вони об'єднані лише своїм способом життя, що пов'язаний із морем, і це робить їх унікальними в порівнянні з їхніми сусідами на суходолі. Незважаючи на те, що майже скрізь оранг-лаути відмовляються від життя в човнах і тепер ставлять свої села на твердій землі, і, на перший погляд, їх не завжди легко відрізнити від прибережних сусідів, вони зберігають свою унікальність з власними нормами життя й традиціями. Через суттєві культурні відмінності мешканці суходолу часто дивляться на оранг-лаутів з певною зневагою.

 
Регіони, заселені людьми, що відомі як  «морські кочівники»[1]:
   Оранг-лаути

В широкому сенсі термін «оранг-лаути» об'єднує декілька окремих етнічних груп: мокени на архіпелазі Мергуї[en] (М'єй) біля узбережжя М'янми та в сусідніх районах Таїланду, урак-лавої на островах, розташованих уздовж західного узбережжя Таїланду, власне оранг-лаути між Малаккською протокою та островом Калімантан, баджо[en] (сама) на півночі Калімантану, на півдні Філіппін та островах Східної Індонезії. Найбільшою серед них групою є баджо. Локально оранг-лаути відомі також під багатьма іншими назвами.

Оранг-лаути островів РіауРедагувати

Оранг-лаути
Сім'я оранг-лаутів у своїй хаті-човні
(бл. 1914–1921).
Самоназва Orang Laut
Кількість бл. 5000
Ареал   Індонезія (острови Ріау)
Раса південні монголоїди
Близькі до: селетари, канаки, малайці, дуани, урак-лавої, мокени, баджо
Мова діалекти малайської мови
Релігія народна релігія, іслам, християнство

У вузькому розумінні термін оранг-лаути (індонез. Orang Suku Laut, «племена морських людей») охоплює багато дрібних племен та груп, що населяють або населяли острови в архіпелазі Ріау-Лінга, а також острови Туджу, узбережжя та прибережні острови східної Суматри, південь Малайського півострова та узбережжя Сінгапуру. Більшість цих територій входить до складу Республіки Індонезія.

Райони розселення оранг-лаутів водночас є історичним і культурним центром так званого Малайського світу. Власне й самі вони є частиною Малайського світу, в Індонезії племена оранг-лаутів уважаються частиною малайців. У той же час через свій кочовий спосіб життя вони зараховуються до категорії ізольованих народів (індонез. suku-suku terasing). Уважається, що ці відсталі народи існують за рамками основного суспільства, вони не в змозі користуватися плодами національного розвитку й не сприяють прогресу нації та держави. Тому індонезійський уряд проводить щодо них політику, спрямовану на примусову інтеграцію в розвинену та сучасну індонезійську націю.

Місцеві малайці та представники індонезійського уряду описують оранг-лаутів як надзвичайно відсталих, нерозумних, дуже брудних і зовні жахливих людей з кривими ногами, темним обличчям, закрученим волоссям та лускатою шкірою. Вони не хочуть жити в хатах, вони народжуються, сплять, їдять в своїх човнах, підкоряються виклику природи й не мають жодного почуття сорому. Їхній повсякденний принцип — тільки їсти й пити. Насправді такий образ оранг-лаутів не відповідає дійсності. Немає жодних доказів того, що оранг-лаути кривоногі або мають лускату шкіру. Їхнє волосся варіює від хвилястого до абсолютно прямого. Вони, як правило, мають однакові зріст і вагу з іншими мешканцями островів, в середньому приблизно 1,6 метра та 60 кілограмів. Вони також однаково гарні. Деякі навіть мають домішок китайської крові через мішані шлюби.

На протязі століть море та прибережні райони були життєвим простором і домівкою оранг-лаутів. Але вони більше не перебувають в центрі Малайського світу, їхній спосіб життя продовжує згасати. Індонезійська, малайзійська та сінгапурська влади, намагаючись управляти кочовим населенням, переводять оранг-лаутів на осілий спосіб життя в постійних поселеннях. Зовнішній тиск веде до соціальної асиміляції, порушення територіальних прав, зміни вірувань та культурної ідентичності оранг-лаутів. Є групи, які покинули традиційний спосіб життя й асимілювалися в ширше суспільство, проте більшість все ще зберігає свою етнічну незалежність.

РозселенняРедагувати

Сьогодні оранг-лаути розкидані по всьому архіпелагу Ріау-Лінга, вони живуть також на східному узбережжі Суматри та на великих островах Банка й Белітунг, розташованих на схід від Суматри та на південь від островів Лінга. До недавнього часу окремі групи оранг-лаутів мешкали уздовж північного узбережжя Сінгапуру, але тепер вони майже повністю асимільовані малайцями. Зберігаються окремі групи оранг-лаутів на південному узбережжі Малайського півострова, в межах малайзійського штату Джохор (селетари, канаки). Вони не підтримують зв'язків з індонезійськими оранг-лаутами, мають статус корінних народів (оранг-аслі) Півострівної Малайзії й фактично є окремими мікроетносами.

Оранг-лаути подорожують архіпелагом Ріау, який включає понад 3200 островів, розташованих від центральної частини східного узбережжя Суматри до Південно-Китайського моря. Деякі групи осіли на суходолі й живуть у хатинках, спеціально зведених для них державою вздовж узбережжя. Але періодично оранг-лаути знову сідають в свої сампани (човни) й вирушають усією сім'єю на промисли. Така подорож може тривати від однієї ночі до декількох місяців.

Острови Ріау є однією з провінцій Індонезії, вона приблизно відповідає території колишнього малайського султанату Ріау-Лінга. Ця область розташована поблизу екватора. Гарна й волога погода переважає протягом усього року. Температура протягом дня становить від 28 °C до 38 °C. Уночі буває трохи прохолодніше: 25-30 °C. Оранг-лаути поділяють рік на 4 сезони: північних вітрів (жовтень-січень), східних вітрів (лютий-травень), південних вітрів (червень-серпень) і західних вітрів (вересень). Мусони починаються наприкінці року, а сильні дощі продовжують іти протягом січня. Решту року, як правило, клімат сухий з періодичними опадами. Температура зростає в найгарячіший період, що триває з травня по серпень.

Не всі острови населені, не всі мають назви на карті. Це складне й заплутане місце для новачка. Місцеві жителі мають свої назви для цих островів. Іноді місце розташування та назви можуть відрізнятися між картами та свідченнями місцевих жителів. Поки люди не знайомі з цією територією, тут можна легко заблукати. Більшість островів не мають регулярного транспортного сполучення. Дістатися до них можна лише приватними риболовецькими човнами.

Населення островів складається з різних етнічних груп, що належать до різних релігійних конфесій. Більшість становлять малайці, крім них тут живуть яванці, китайці, бавеанці, мінангкабау, бутонці, буги, флоресці та інші вихідці з різних районів Індонезії. За віросповіданням переважають мусульмани, є також буддисти (етнічні китайці), християни. Тубільні групи оранг-лаутів становлять незначну меншість населення.

ЧисельністьРедагувати

У середині 1990-х років, за оцінками, налічувалось близько 5000 оранг-лаутів, це близько 1 % від загальної чисельності населення островів Ріау[2].

Загалом доступно дуже мало статистичних даних про чисельність оранг-лаутів. Так за даними DBMT (індонез. Direktorat Bina Masyarakat Terasing, підрозділ Соціального департаменту Індонезії) чисельність оранг-лаутів 1990 року становила 5402 особи, а 1994/95 року — 7179 осіб. Дані цієї установи за 1990 рік включали ще 3872 куала-лаути, а в 1994/95 році вони вже окремо не значились, можливо, були включені до складу оранг-лаутів. Соціальний Офіс (індонез. Kantor Sosial) в Танджунгпінанзі, адміністративному центрі островів Ріау, оцінив чисельність оранг-лаутів у 1993 році у 1757 чоловіків та 1652 жінки: разом 3409 осіб)[3][4].

Ці цифри дуже суперечливі з кількох причин. Оранг-лаути постійно рухаються, а слабка система реєстрації народжень і смертей обумовлює неточності у визначенні їхньої чисельності. Фактично, не всі райони, де проживають оранг-лаути, навіть відомі урядовцям. Крім того, урядові чиновники вважають їх відсталими людьми, які є джерелом незручності для сучасної держави, а отже й навмисне занижують показники їхньої чисельності. Тому залишається невизначеним, скільки ж насправді сьогодні існує оранг-лаутів.

Племінний поділРедагувати

Часто оранг-лаутів сприймають як один народ, але це не так. Вони складаються з безлічі пов'язаних і непов'язаних між собою локальних родових груп, які називають суку (індонез. Suku): мантанги (Orang Mantang, Suku Mantang), тамбуси (Orang Tambus, Suku Tambus), галанги (Orang Galang, Suku Galang), бароки (Orang Barok, Suku Barok), мапори (Orang Mapor, Suku Mapor) та багато інших. Інвентаризація всіх племен оранг-лаутів ніколи не була зроблена. Списки, складені різними авторами, різняться між собою. Об'єднання даних всіх джерел для створення повної картини всіх груп є нелегким завданням. Воно ускладнюється тим, що час від часу деякі групи змінювали місця свого проживання або модифікувалися. Багато їх вже асимілювалося в малайському суспільстві. Цей процес тривав століттями, й сьогодні етнографи зіштовхується з великим сузір'ям груп, розкиданих по всьому архіпелагу, які буває важко ідентифікувати. Неможливо скласти повний перелік груп оранг-лаутів й на підставі інформації, отриманої від них самих. Кожна з груп пропонує свій список, і ці списки не відповідають, навіть суперечать, один одному. Крім того, вияв ідентичності в оранг-лаутів зазвичай носить ситуативний характер. Частіше вони ідентифікують себе за певною територією, а не пов'язують з якимось народом чи племінною групою; часто люди можуть використовувати водночас декілька етнонімів. Дається взнаки й конкуренція груп у своїх ідентифікаційних претензіях.

Список складений Синтією Чоу (англ. Cynthia Chou) нараховує сорок п'ять різних територіальних угрупувань оранг-лаутів в межах архіпелагу Ріау[3], які, мабуть, все ще існують.

Ідентифікація оранг-лаутів зі своєю групою-кланом (суку) є дуже сильною. Дві групи можуть проживати зовсім поруч, але чітко усвідомлювати свою окремішність і всіляко підкреслювати її. Традиційних ієрархічних структур феодальної держави більше не існує, але кожна група намагається приєднатися до більш престижного суку й всіляко підкреслює свою перевагу над сусідами (іншими суку). «Чистота» є критерієм для зведення групових кордонів. Оранг-лаути зберігають свою генеалогію через усну традицію. При цьому генетично споріднені групи можуть займати різні острови та пристані по всьому архіпелагу.

МоваРедагувати

Оранг-лаути мають власну «мову моря» (малай. Bahasa Laut) або «мову народів моря» (малай. Bahasa Orang Laut) й пишаються цим. Кожна група (суку) часто має власний діалект. У конкретному регіоні оранг-лаути можуть користуватися місцевим діалектом, наприклад, галанзькою мовою (малай. Bahasa Galang) на островах Телук-Ніпа та Нанга, розташованих біля більшого острова Галанг. Наскільки носії цих діалектів розуміють один одного, залежить від стосунків між окремими групами. Групи-конкуренти часто заявляють, що не розуміють мови один одного.

Ґрунтовні дослідження мови оранг-лаутів відсутні. Більшість дослідників уважає її тісно пов'язаною з ріау-малайською мовою (англ. Riau Malay), розмовним діалектом, що ліг в основу літературних малайської та індонезійської мов. Загалом у мовах, якими говорять оранг-лаути, немає якихось екзотичних утворень, вони досить добре вписуються в рамки більш широкої мережі малайських діалектів регіону. Проте часто підкреслюється й наявність суттєвих відмінностей. Все врешті впирається у відсутність адекватних досліджень.

Місцеві малайці сприймають мову оранг-лаутів як незрозумілу, іншу мову (малай. Bahasa lain). Проте це сприйняття значною мірою пов'язане з престижем дотримання чистоти власної справжньої малайської мови (малай. Bahasa Melayu). Вміння оранг-лаутів говорити малайською вони розглядають як крок у напрямку стати чистими малайцями.

В архіпелазі Ріау розмовна мова часто є мішаниною різних мов та діалектів. Поєднання індонезійської (індонез. Bahasa Indonesia) та малайської мов, є найпоширенішим. Ці дві мови лінгвістично тісно пов'язані між собою, відмінності між ними носять політичний характер: одна з них є національною мовою Республіки Індонезія, інша — мовою більш широкого малайського світу, що поширюється далеко за межі країни. Малайською розмовляють малайці в Сінгапурі, Малайзії та Брунеї. Багато оранг-лаутів володіє обома цими мовами.

Ріау-малайська мова (малайська з місцевими особливостями) широко використовується в Ріау. Розрізняють 2 її основні діалекти: діалект архіпелагу Ріау (поділяється на 18 субдіалектів) та материковий діалект Суматри (поділяється на 13 субдіалектів)[3].

Рухливість оранг-лаутів породжує контакти з іншими етнічними спільнотами, що дозволяє багатьом із них стати справді багатомовними. Зазвичай вони використовують суміш ріау-малайської, мови оранг-лаутів та місцевих діалектів китайської мови, переважно південноміньського. У конкретній ситуації їхня мова часто становить поєднання й комбінацію різних мов і діалектів. Оскільки кожен суку займає певну територію, його члени часто говорять загальною для цієї території говіркою. Деякі з оранг-лаутів завдяки своїм тісним стосункам з китайськими посередниками також вільно володіють китайською мовою.

РелігіяРедагувати

Хоча частина оранг-лаутів вважається мусульманами або християнами, більшість залишається прибічниками традиційних анімістичних вірувань. Вірування і переконання оранг-лаутів тісно пов'язані з природним середовищем, яке вони сприймають як живий організм, населений численними духами. Існують духи моря (hantu laut) та духи землі (hantu darat). Raja Hantu Laut (Цар духів моря) панує над усім морським світом, а ще є жіночий дух моря, «мати» всього, що є в морі. Ця пара має своїх послідовників (anak buah, духи-діти). Серед останніх не існує ієрархії. Стосунки між духами подібні до людських, діти постійно граються й бешкетують, можуть викликати біду.

Духи, за уявами оранг-лаутів, безсмертні, вони мають нестійкий характер, можуть мати чоловічу або жіночу стать, бути старими або молодими, можуть мати людську або тваринну подобу, бути гарними, білими, з червоними очима, з довгим волоссям та зубами, лютими, сердитими тощо, можуть бути видимими (у вигляді привидів) або невидимими. Якщо людині пощастить, вона може випадково зустріти морського духа й матиме можливість висловити йому своє прохання. Деякі духи можуть відчувати потяг до людей певної статі, яких вони іноді намагаються викрасти. Для інших духів, пов'язаних із природними явищами, такими як веселка або грім і блискавка, стать не має значення.

Оранг-лаути вважають, що землі та морські території належать духам і керуються ними. Якщо хтось навмисно чи ненавмисно потурбує духів, ті будуть розгнівані, й злочинець буде суворо покараний, можливо, навіть і смертю. Для підтримання гармонії в світі потрібно мати добрі стосунки з духами, шанувати їх. Особливо шанують духів моря, з чим пов'язано безліч заборон.

Оранг-лаути не відчувають межі між релігією та економікою. Виходячи в море рибалити, вони вважають за необхідне встановити духовний зв'язок з морським світом, з духами, які керують відповідними територіями. Успіх експедиції залежить від примх володарів морського світу. Здобич не може бути просто зібрана, зловлена або вбита, на все має бути дозвіл місцевих духів. Оранг-лаути вважають, що їхня безпека та успіх будь-якої діяльності на морі цілковито залежать від морських духів. Гарний улов риби може бути отриманий лише завдяки допомозі морських духів. Так само, бідний улов свідчить про те, що духи не бажають виконувати прохання людей.

Морські духи в основному є «злом», але якщо їх добре шанують і «годують» (piara), вони віддячать добром, любитимуть людей і допомагатимуть їм. Оранг-лаути не можуть безпосередньо спілкуватися з духами, тому вдаються до заклинань. Вони вважають, що отриманий улов повністю залежить від дотримання встановлених ритуальних заходів. Перш, ніж відправитись у море, завжди запитують дозволу в морських духів, просять дати улов, обіцяють годувати їх, задовольняти їхні побажання. Духам приносять жертви («годують»), зазвичай пропонують рис, цигарки, яйця, які просто кидають у воду або ж викладають на скелях, що виступають із води й уважаються домівкою духів. Крім того люди повинні викупатись, щоб повідомити духам запах свого тіла й ті не забрали душі людей. Після кожної успішної риболовлі потрібно знову промовити заклинання й принести жертви духам. Щоб задобрити духів, для них також влаштовують релігійні свята-кендурі (kenduri), під час яких пропонують їм харчі.

Небезпечні ділянки моря уважаються домівкою духів. Люди ставляться до них зі страхом та повагою. Такі місця намагаються уникати, а якщо не виходить, пропливають їх мовчки й не оглядаються назад, щоб не образити духів. Духи землі, як уважають, живуть далі від узбережжя, переважно в лісах. Ці місця також намагаються по можливості оминати. Оранг-лаути вірять, що нехтування чи образа морських духів приводить до фатальних наслідків, обурені духи не лише завдають людям шкоди, а й викрадають душі людей, і тоді ті хворіють і помирають. Духи можуть знищити навіть цілі села. Тому оранг-лаути пропонують морським духам все, що вони просять (про свої бажання духи «сповіщають» людей через сни).

Оранг-лаути мають своїх спеціалістів зі спілкування з духами — дукунів (dukun, шаманів). Дукуни, як правило чоловіки, володіють складними процедурами ворожіння й уважаються фахівцями з використання магії, або, як її тут називають, ілму — знання, отримані зі світу духів. Дукуни не мають монополії на володіння ілму, кожен з оранг-лаутів дізнається про прості методи щоденного використання магії: вони знають заклинання, які підвищують ефект дії лікарських трав, потрібні для умилостивлення духів, передбачаються правилами принесення жертв духам, забезпечують хороший улов, викликають душі предків під час виконання поминальної церемонії тощо. Проте вважається, що магія дукунів є більш ефективною, а їхні здібності спілкуватися з надприродними силами особливими. Бувають випадки, коли громада оранг-лаутів закликає свого дукуна звернутися до духів-охоронців про допомогу для всієї громади. Ще однією категорію людей, що спеціалізуються на використанні магії, є бомо (bomoh, знахарі, цілителі).

Ілму займає центральне місце в житті оранг-лаутів. Вони вважають, що магія контролює кожен аспект існування людини, й застосовують своє ілму в багатьох сферах життя. Оранг-лаути ніколи не говорять, що володіють ілму як необхідним аспектом риболовлі, але свої досягнення та успіхи, здатність отримати хороший улов риби або вполювати більше черепах, крокодилів та інших морських та мангрових тварин вони розглядають як свідчення гарних стосунків з духами та сили свого ілму. Через ілму оранг-лаути встановлюють зв'язок з духами, які контролюють морський світ. Цей зв'язок опосередковано є адопцією духів, вони «годують» їх і піклуються про них, щоб подружитися з духами. Володіння ілму також дозволяє оранг-лаутам діагностувати та лікувати різні хвороби, захищати вагітність та виходити новонародженим, будувати хати, контролювати морський світ і вітри, полювати й збирати продовольчі ресурси в джунглях тощо.

Ілму набувають в ході спеціального навчання, щось на кшталт індивідуальної «шкільної» освіти. Вчителями можуть бути не тільки дукуни, а й будь-хто з батьків, родичів, навіть хтось із іншої громади. Навчання триває кілька місяців і проходить у глибокій таємниці. Ніхто не має підслухати цей процес, щоб не заволодіти ілму з можливістю його використати на шкоду людям або собі. Учень постійно дає клятву не розголошувати набуті знання. Окрім вивчення заклинань слід засвоїти ще умови, за яких вони діють, наприклад, у певний час дня або за певного положення сонця. Заклинання будуть неповними без маніпуляцій з певними матеріальними об'єктами, тільки тоді вони стануть ефективними. Не всім підвладні певні заклинання. Після закінчення навчання учень проходить спеціальний обряд посвячення й лише після цього отримує від учителя право на використання переданого йому ілму. Тільки гідні й готові до цього люди можуть отримати ілму.

Оранг-лаути вихваляються своєю магічною силою, тим, що володіють найпотужнішим ілму. Вони вважають, що, встановлюючи зв'язок із духами, здатні отримувати духовну владу та контроль над іншими людьми, тваринами, подіями, речами та навколишнім середовищем. Оранг-лаути навіть намагаються впливати на духів так, як і на душі людей.

Душу (внутрішню сутність) людини оранг-лаути називають семангат (semangat) і руг (ruh або roh). Другий термін зазвичай використовується, коли йдеться про душі померлих. Люди вважають, що душі руг постійно присутні серед них, з ними «спілкуються» уві сні, а іноді вони з'являються й наяву в образі привида. Термін семангат більш загальний. Коли духи «нападають» на людину, вони не чіпають її фізичну форму (плоть), вони забирають її душу (семангат). Ознаками «втрати душі» є втрата пам'яті, плутанина в мові, нездатність упізнати близьких людей. «Викрадення душі» залишає людину без самоконтролю, робить тіло вразливими для входження до нього злих духів, вона впадає в безумство, може захворіти й навіть померти. З метою запобігання «викраденню» семангат оранг-лаути використовують спеціальні заклинання, які мають заспокоїти або залякати духів.

Оранг-лаути стверджують, що володіння ілму дозволяє їм захоплювати, підкорювати та шкодити внутрішній сутності (семангат) інших людей. Заклинання спрямовані на контроль над душею, вони містять прохання, накази або погрози з метою переконати або примусити внутрішню сутність іншої людини до повного підпорядкування магу. Є любовні заклинання, спрямовані на те, щоб привабити людину, зробити так, щоб та закохалася. Існують заклинання, спрямовані проти ворогів. Вони настільки сильні, що дозволяють керувати людиною, можуть навіть привести її до божевілля й самогубства.

На переконання оранг-лаутів знання та предмети здатні мати спільну ідентичність з їхнім власником, відповідно існує нерозривний зв'язок між ними. Якщо завдати шкоди речі, це зашкодить і її власникові. Стосується це не всіх речей, а лише «усиновлених» (адоптованих). Це може бути човен, рибальське спорядження, хата тощо. Ставлення до адоптованих речей є схожим зі ставленням до людей. Про них піклуються, роблять над ними заклинання, «наділяючи» їх у такий спосіб надприродними силами. Щоб отримати гарний улов риби та врожай морепродуктів, човен «годують» — в його передній та задній частині кладуть рис, горіхи та інші пропозиції. Подібним є ставлення до житла. По закінченні будівництва хати промовляють спеціальні заклинання й у чотирьох верхніх кутах кладуть дарунки: рис, горіхи, яйця. «Годують» також садки, ставлячи в кутах дарунки: зерна чорного, жовтого та червоного рису. Такий садок, на їхні переконання, сам уб'є зловмисника, який вдереться до нього. Існують різні табу, пов'язані з адоптованими речами. Адоптовані речі можна дарувати або обмінювати лише в межах власної групи, їх не можна віддавати стороннім. Віра в духів, які перебувають в речах, пояснює також той факт, що оранг-лаути з підозрою ставляться до речей, отриманих від представників інших народів або груп. При першій ліпшій нагоді вони намагаються позбавитися їх.

Є ще одна категорія особливих речей — реліквії. Це може бути пасмо волосся, музичний інструмент, місцевий хвилястий кинджал із заточеним з двох боків лезом (керис), морська раковина, особливої форми камінь тощо. Як уважають, реліквії наділені надприродною силою. В цьому й полягає їхня цінність, вважається, що вони захищають людей. Реліквії не обмінюють, навпаки, бережуть і ховають від сторонніх. Ці речі успадковуються членами родини, й таким чином вони встановлюють нерозривний зв'язок між поколіннями. Цінність реліквій з часом постійно зростає; що довше річ перебуває у власності родини, то коштовнішою вона стає, тим більшої магічної сили набуває. Оранг-лаути вірять у надприродні властивості реліквій. Якщо занурити реліквію у воду, вода стає цілющою. Випивши таку воду, можна позбавитись головного болю або болю у спині, нейтралізувати отруту, що потрапила в організм. Купання в такій воді зміцнює шлюб. Оранг-лаути вірять, що морські раковини з відполірованою поверхнею містять потужні магічні сили, які можуть поліпшувати зір; тому вони століттями натирають такі раковини. Існує градація речей за їхньою надприродною силою.

Малайці дорікають оранг-лаутам за невизначеність їхньої релігії, що вони не є прихильниками єдиного Бога, як того вимагає іслам, і все ще вірують у духів. Іслам у регіоні часто асоціюється з належністю до малайської громади, прийняти іслам для оранг-лаутів означає фактично стати малайцем. Мусульманські місіонери намагаються ісламізувати оранг-лаутів. В оранг-лаутських селах будують школи та мечеті. Держава також вимагає від оранг-лаутів прийняти одну з офіційно визнаних у країні релігій, не обов'язково це має бути іслам. Раніше, щоб стати мусульманином, достатньо було заявити про свою віру. Однак в останні роки це все більше стає питанням самосвідомості. Мусульманами в Індонезії бути вигідно через домінуючий статус цієї громади в країні. Бути мусульманином означає стати частиною сучасності, це образ успішної модернізації, тоді як невірні або люди без релігії розглядаються як темні й неосвічені.

Оранг-лаути прийняли певні аспекти малайської ідеології у власну систему соціальної організації, але вони роблять це вибірково. Головною проблемою для них є те, що приймаючи іслам, вони мають відмовитись від свинини. Оранг-лаути усвідомлюють можливість вибору альтернативних релігій, які також визнані державою. Католицизм та протестантизм — це два найпопулярніші альтернативні варіанти віросповідання серед оранг-лаутів. Оранг-лаути-християни відчувають свою причетність до світової релігії, центру, більш потужного, ніж малайці. Є серед них також прибічники китайської релігії.

Особи, що прийняли якусь офіційну релігією певною мірою протистоять решті оранг-лаутів, які визначають всі ці релігії як зло. Однак віросповідання не є етнічним маркером для оранг-лаутів, релігію вони сприймають не дуже серйозно. До одного племені (суку) часто належать прибічники різних релігій.

ІсторіяРедагувати

Походження та рання історіяРедагувати

Оранг-лаути є корінними жителями островів Ріау. Існує думка, що їх предками були племена, що кочували суходолом. Громади, здатні до мореплавства, були зафіксовані в регіоні ще три тисячі років тому[5]. 1500 років тому згадки про морських кочовиків у Південно-Східній Азії з'явилися в китайських та арабських письмових джерелах[3].

Історично архіпелаг Ріау був важливою ланкою в торгівлі між Індією, Південно-Східною Азією та Китаєм. Ниточка торговельного шляху пролягала тут через численні протоки, цей шлях є небезпечним для кораблів, переповнений підступними мілинами. Оранг-лаути мали незаперечну репутацію експертів-мореплавців, які могли швидко пройти через складний лабіринт вузьких проток між островами. Вони домінували на морі в регіоні та були дуже жорстокими піратами, яких боялися моряки. Рухаючись у своїх вітрильних човнах уздовж узбережжя Суматри, вони мали глибокі знання про східне й західне узбережжя Малайського півострова. Торговці мусили сплачувати оранг-лаутам «мито» за безпечний прохід архіпелагом.

Історично та культурно, архіпелаг Ріау був і залишається важливою частиною Малайського світу (Алам Мелаю, малай. Alam Melayu) з його генеалогічно пов'язаними династіями правителів. Малайська цивілізація постала на морській торгівлі, а оранг-лаути відігравали ключову роль в історії регіону, забезпечуючи дотримання панування над морем. Тому не дивно, що всі відомі в історії малайські держави, від Шривіджаї та Мелаю до Малакки та Джохора, не могли б існувати без їх вірних підданих — оранг-лаутів. Їхня лояльність визначали підйоми або падіння правителів.

У VII—XI ст. оранг-лаути виконували функції військово-морського флоту Шривіджаї, охороняли судноплавство на підвладних їй територіях, забезпечували контроль над портами. Вони примушували використовувати лише дозволені торгові порти й карали порушників встановленого морського права. Лише кораблі, супроводжувані флотом правителя Шривіджаї, могли прямувати своїм шляхом,. інші, що прагнули уникати сплати мита на користь правителя, знищувалися піратами-оранг-лаутами. Екіпаж останніх вбивали, а товари конфісковували. Крім того вони збирали важливі для торгівлі морські продукти та виконували інші обов'язки, як правило, перебуваючи з правителями малайської держави у відносинах патрон-клієнт. Архівні джерела чітко показують, що саме оранг-лаути зіграли визначальну роль у військових успіхах правителів цієї держави[3]. Малайські правителі розглядали оранг-лаутів як своїх морських підданих. Їх абсолютна відданість правителю пояснюється їх вірою в його божественні та надприродні якості.

Оранг-лаути в малайській державіРедагувати

Особливі стосунки між оранг-лаутами та малайцями припинилися після занепаду Шривіджаї в XI ст. з подальшим встановленням на території Суматри влади яванського Маджапагіту. Вони були відновлені наприкінці XIV ст., коли принц Парамешвара відмовився від посади яванського намісника й проголосив незалежність власної держави, як спадкоємиці Шривіджаї. Зазнавши поразки від армії Маджапагіту, Парамешвара знайшов собі притулок на острові Бінтан, найбільшому з островів Ріау, який перебував під контролем оранг-лаутів. Походження Парамешвари від старої династії Шривіджаї забезпечило йому відданість морських кочівників. Правителька Бінтану урочисто зустріла спадкоємця правителів Шривіджаї й забезпечила його військовою силою. Парамешвара одружився з дочкою правительки, чим ще більше заручився лояльністю оранг-лаутів. Проте Парамешвара не схотів лишатися на Бінтані й шукав нової столиці для своєї держави. Ним став острів Темасек, сучасний Сінгапур. Бінтан протягом 1390-х років лишався союзником Парамешвари. Найперший опис оранг-лаутів, ймовірно, був зроблений в XIV ст. китайським мандрівником Ван Даюанєм (кит. 汪大渊, англ. Wang Dayuan), який описував жителів Темасеку у своїй роботі Daoyi Zhilüe.[6]

Коли яванці вигнали Парамешвару і з Сінгапуру, той знову змушений був тікати, й знову на допомогу прийшли оранг-лаути. За сприяння морських кочівників на Малайському півострові 1398 року була заснована нова малайська держава з центром у місті Малакка, яка й стала центром відродження традицій Шривіджаї. 1400 року Парамешвара прийняв іслам і під ім'ям Іскандар Шах став засновником Малаккського султанату.

 
Бронзове панно із зображенням Хан Туа в Нціональному музеї Малайзії.

Оранг-лаути служили малайським правителям з глибокою відданістю й, відповідно, мали високий статус у державі. Історичні записи свідчать, що вони займали високі позиції при дворі малайських правителів. Зокрема, оранг-лаути отримали найважливішу не-королівську посаду в державі — бендагара (малай. Bendahara). Існувала традиція, коли володарі Малакки одружувалися з дочками бендагари. Найвідоміший адмірал (лаксамана, малай. Laksamana) Малакки Хан Туа (малай. Hang Tuah) також був оранг-лаутом. Така ситуація забезпечувала лояльність оран-лаутів, особливо необхідну в умовах постійної небезпеки Малацці з боку Маджапагіту та тайської Аютаї. Протягом усього XVI та першої третини XVII століття Малайська держава перебувала під тиском постійних зазіхань з боку португальців та ачинців. Проте вона завжди могла спертися на підтримку оранг-лаутів.

Португальці зазнавали великих збитків, коли стикалися зі збройною силою оранг-лаутів, які захищали Малакку та її малайського правителя. У джерелах XVI—XIX ст. оранг-лаути з Малаккської протоки були відомі як оранг-селати (малай. Orang Selat) або «люди протоки», а ще Celates або Selates, як називали їх португальці. Європейці сприймали такі дії оранг-лаутів як піратство й відповідно сформувалося негативне ставлення до них. Їх вважали низькими й підлими, брудними й неотесаними людьми, язичниками. Насправді ж напади оранг-лаутів ініціювалися й відбувалися за підтримки малайських правителів, вони мали забезпечити стабільну успішну торговельну діяльність малайських портів. Тому їхня рейдерська діяльність малайцями не тільки вважалася законною, але й дуже шанувалася. Оранг-лаути отримували відсоток від здобутого, а їхні відважні лідери отримували чини та звання й включалися в офіційну ієрархію малайського уряду.

Врешті 1511 року Малакка була захоплена португальцями. Султан Махмуд Шах отримав притулок в оранг-лаутів на острові Бінтан, а згодом зміг відновити малайську державу з центром у Джохорі. Члени владної династії нового султанату були нащадками династії Шривіджаї, й це забезпечувало їм підтримку оранг-лаутів. Це партнерство обумовило розквіт Джохору в XVII ст. Регіональна і міжнародна торгівля процвітала, особливо в період між 1641 та 1699 роками, головним чином з двох причин, пов'язаних із оранг-лаутами. По-перше, завдяки своїй рейдерській діяльності вони водночас були й постачальнками рабів на продаж. По-друге, як і їхні предки, оранг-лаути охороняли й патрулювали морські шляхи, захищаючи торгівлю малайського султана. Порти під контролем оранг-лаутів процвітали завдяки постійному зростання торгівлі. Їхня інфраструктура вдосконалювалися, а оранг-лаути захищали від можливих нападів з боку Джамбі та Голландії. Іншою постійною загрозою, з якою стикалися малайські правителі, була влада та вплив оранг-кая (малай. Orang Kaya, малайська шляхта). Ті мали власні військові загони, яким султан міг протиставити армію, складену переважно з оранг-лаутів.

В обмін на послуги та вірність оранг-лаутів малайські правителі надали їм патронат та захист, що узаконило їхні торгові мародерства та набіги. Малайські правителі визнавали річки, протоки й острови на схід від Суматри територіями оранг-лаутів. Оранг-лаути отримали простір та можливість розробляти нові джерела харчування. Союз із султаном також захищав їх від багатьох навколишніх загроз, а саме зазіхань з боку конкуруючих центрів влади, й навіть від власного суперництва між групами.

У султанаті Джохор у XVII ст. оранг-лаути виконували ті ж самі функції, що й у Шривіджаї до XIV ст. Вони належали до шару васалів (малай. Orang Kerahan). Їхні феодальні обов'язки полягали в постачанні правителя цінними продуктами, які були потрібні для міжнародної торгівлі, особливо з Китаєм: трепанги (морські огірки), перли, їстівні водорості, панцир морських черепах бісса, пташині гнізда тощо.

Племена оранг-лаутів у султанаті Джохор-РіауРедагувати

У XVI ст., за часів султанату Джохор, зв'язки оранг-лаутів з правителем малайської держави були формалізовані. Вони отримали особливий політичний статус підданих (малай. Rakyat), тому їх називали Orang Rakyat (піддані), Rakyat Johor (піддані Джохору) або Rakyat Laut (морські піддані). Оранг-лаути були звільнені від сплати податків, натомість мали виконувати повинності (малай. Kerahan) на користь правителя. Групи, які були важливими для держави, були реорганізовані в суку (малай. Suku) або племена, структури, подібні до кастових, кожна з яких була пов'язана з покладеними на них обов'язками. Суку відрізнялися за розміром, за своїм економічним і політичним значенням. Статус та влада визначалися розмірами групи та її здатністю зміцнювати політичне та економічне становище султана. Ті, хто приєднався до центрів влади в малайській державі, займали політичні посади. Часто вони були також більшими та краще організованими через те, що були пов'язані з великими островами, стратегічно розташованими уздовж головних морських торговельних шляхів. Вони займали вищу позицію та статус серед інших груп, але водночас піддавалися більш жорсткому контролю з боку центральної влади. І навпаки, суку, що жили далі від центрів влади, були нижчими за рангом та статусом, але вони зберігали більшу автономію. Деякі з них навіть не вважалися підданими, і тому вони були відносно вільними, щоб вести набагато більш самостійного життя.

Кожне плем'я займало певну територію. Оранг-лаути завжди жили в морі, вони були поруч, але далеко від палацу султана. Тому, лишаючись корінними народами, вони перебували на політичній периферії держави. Коли оранг-лаути були потрібні, їх запрошували до султана для виконання відповідних робіт. Вони мали забезпечувати особистий комфорт та добробут правителя. Кожного разу, коли група відгукувалась на заклик султана, вона отримувала їжу та подарунки. Ці виняткові стосунки та участь у справах малайського двору призвели до глибокого занурення оранг-лаутів у складний політико-соціальний лад Малайського світу. Це мало значний вплив на їхню ідентичність та спосіб життя.

Трьома групами (суку) з найвищим статусом були далами (Suku Orang Dalam), бінтани (Suku Bintan) та мепари (Suku Mepar). Далами («люди королівського двору», «придворні»), як вважається, стали дворянами при дворі султана Джохору. Бінтани становили ядро оранг-лаутів, вони забезпечували морську силу та процвітання малайської держави ще за династії Шривіджая. Під час верховенства Маджапагіта приблизно в 1400 році вони утворили владний клас островів Ріау. У султанаті Малакка бінтани за свою абсолютну відданість були нагороджені найвищими званнями бендагара (великий візир) та лаксамана (адмірал). Мепари традиційно вважалися нащадками королівської сім'ї Тренгану, вони правили островами Лінгга. Важливу місію з транспортування послів та передачі королівських послань іноземним правителям і сановникам було довірено лише мепарам.

Наступними за престижем трьома групами були галанги (Suku Galang), секанаки (Suku Sekanak) і гелами (Suku Gelam). Галанги серед них стояли найвище, мали близькі зв'язки зі шляхетними даламами, коли ті були поселені малайськими султанами на острові Галанг, щоб керувати морськими людьми (оранг-лаутами). Проте, незважаючи на близьку взаємодію з аристократами, ієрархічна відстань між галангами та трьома найвищими групами була значною. Галанги були великою групою, яка займала значну територію архіпелагу й незмінно панували над іншими групами. Галанги, за завданням султана, контролювали морську смугу й робили це з такою жорстокістю, що багато західних джерел початку XIX ст. називали їх піратами. Жінкам цієї групи було доручено збирати та готувати морські огірки, галанги також займалися будівництвом човнів.

Крім вже названих груп, до лав армії султана входили буланги (Suku Bulang), посіки (Suku Posik) і суґі (Suku Sugi). Всі ці групи були особливо лояльними до султана й слухняно здійснювали експедиції в інтересах правителя. З числа талановитих і вірних оранг-лаутів призначалися офіцери. Під час війни та миру ладі (Suku Ladi), гелами, секанаки, суґі, клонги (Suku Klong), тронги (Suku Trong), моро (Suku Moro), мантанги (Suku Mantang) і тамбуси (Suku Tambus) служили гребцями для членів родини султана. Окрім служби гребцями, гелами надавали човни, а ладі забезпечували охорону керівників, постачали деревину для будівництва будинків і складів, надавали столярні послуги, рубали дрова для вогнища. Збирання ебенового та алойного дерева було завданням теміангів (Suku Temiang), моро, пекаків (Suku Pekaka) і суґі. Кілька інших груп служили на королівській кухні. Нани (Suku Nan) забезпечували її прісною водою та дровами, касу (Suku Kasu, Suku Selat), тронги, суґі та моро збирали їстівні морські водорості для королівського споживання, буту (Suku Butu) постачали саго.

На дні групової ієрархії перебували племена мантангів і тамбусів. Мантанги стояли трохи вище за тамбусів, хоча їм було призначене низьке завдання з ткання килимків, вони також виконували більш респектабельну роль: працювали ковалями й виготовляли для султана зброю. Тамбуси виконували роботу найнижчого ґатунку: доглядали за мисливськими собаками правителя. Раніше вони також служили султану як гребці, але наприкінці XIX ст. цей обов'язок для них відмінили. Тамбуси жили в човнах і не мали постійного житла. Їх вважали за дрібних піратів, яких зневажали всі інші племена (суку) оранг-лаутів.

Окрім забезпечення матеріальними потребами малайського двору, також було визначено кілька груп, які надавали розваги для королівських урочистостей (співи, танці, музика). Селетари (Orang Suku Seletar) все ще пам'ятають, що вони збирали для султана Джохору лісові та мангрові продукти, а також супроводжували його на полюванні.

Система соціального рейтингу, що існувала в малайському суспільстві в період султанату Джохор-Ріау, продовжує пронизувати міжгрупові відносини серед оранг-лаутів й сьогодні. Чистота «малайськості» є критерієм для зведення групових кордонів.

ЗанепадРедагувати

Роль оранг-лаутів у малайській історії почала спадати після подій у Джохорі кінця XVII ст. В ході протиборства між різними політичними угрупуваннями було здійснено вбивство малолітнього формального володаря престолу, і владна династія Джохору раптово припинилася. Узурпатор бендагара проголосив себе султаном. Смерть останнього султана підірвала довготривалу віру народу в святість володаря й беззаперечну вірність йому. Значна частина населення султанату, серед них й оранг-лаути, сумнівалася в легітимності нового правителя. Останній знайшов собі підтримку в бугів, вихідців з південного заходу Сулавесі, висококваліфікованих воїнів та моряків. Наступ Сіаму з півночі змусив султана Джохору перемістити свою столицю на острови Ріау.

Таким чином, особливі стосунки між султаном та оранг-лаутами, засновані на історичних та міфологічних зв'язках, обірвалися. Це призвело до децентралізації оранг-лаутського суспільства, їхні суку стали більш самостійними, зі своїми власними соціальними відносинами. Різні групи оранг-лаутів визнавали владу різних малайських лідерів. Це призвело до збільшення непідконтрольного рейдерства, наприклад, оранг-кая тепер могли наймати оранг-лаутів й організовувати власні рейдерські експедиції. Зміцнення політичних та економічних позицій бугів у султанаті Ріау призвело до занепаду оранг-лаутів як військової сили. Навігаційні й бойові навички бугів зробили оранг-лаутів зайвими в очах місцевих володарів.

Вже починаючи із XVI ст. торгівлю й політичну владу в регіоні почали брати під свій контроль європейські колонізатори, водночас відсуваючи на другий план місцевих правителів. Першими були португальці, які захопили Малакку. У XVIII ст. прийшли голландці, за ними британці. Позиції султанату Ріау в регіоні помітно ослабли через голландську присутність. Хоча формально країна лишалася незалежною, діяльність султана перебувала під контролем голландського резидента.

ПоселенняРедагувати

 
Плаваючі будинки Оранг-лаутів біля берегів Джамбі і Ріау, Голландської Ост-Індії, приблизно 1914—1921 р.

Майже все своє життя оранг-лаути проводять на воді в своїх човнах або оселях на плотах. Тут вони народжуються, живуть і вмирають. Вільно пересуваючись уздовж берега в певних межах, вони рідко покидають свої територіальні води. Зрідка оранг-лаути засновують тимчасові поселення на березі. Це легкі пальові будівлі, що споруджуються в затишних бухтах, або прямо на воді. Будинки пов'язані один з одним містками. У деяких районах оранг-Лаут перейшли до осілого способу життя, оселившись в пальових селах.[7]

ОдягРедагувати

 
Поселення оранг-лаутів на Островах Ріау.

Одяг оранг-лаутів — куртка і короткі штани, плетений капелюх у чоловіків, у жінок — каїн, хустина на голову. Верхня частина тіла зазвичай залишається відкритою.[8]

РемеслоРедагувати

З ремесел найбільш розвинені плетіння, виготовлення снастей, будівництво човнів. Човни — це одночасно транспортний засіб і житло. Човни роблять з дощок, скріплюючи їх дерев'яними цвяхами. Довжина човна — до 8 м, ширина — понад 2 м, звичайна водотоннажність — близько 10 т, але до борту причалено кілька великих човнів на 2-5 осіб, з яких ловлять рибу, добувають перлини, здійснюють невеликі поїздки.[9]

В популярній культуріРедагувати

Згадуються в оповіданні The Disturber of Traffic Редьярда Кіплінга.

ПриміткиРедагувати

  1. David E. Sopher (1965). «The Sea Nomads: A Study Based on the Literature of the Maritime Boat People of Southeast Asia». Memoirs of the National Museum. 5: 389—403.
  2. Lioba Lenhart. Orang Suku Laut. In Carol R.Ember and Melvin Ember (ed.). Encyclopedia of Sex and Gender. Men and Women in the World's Cultures. Kluwer Academic/Plenum Publishers, New York, 2003, pp. 750-769 (англ.)
  3. а б в г д Cynthia Chou. The Orang Suku Laut of Riau, Indonesia: The Inalienable Gift of Territory. London and New York: Routledge, 2010 (англ.)
  4. Geoffrey Benjamin and Cynthia Chou (editors). Tribal Communities in the Malay World: Historical, Cultural and Social Perspectives. Leiden and Singapore: International Instittue for Asian Studies and Institute of Southeast Asian Studies, 2002 (англ.)
  5. Karl Anderbeck. The Malayic-speaking Orang Laut: Dialects and Directions for Research. Wacana: Journal of the Humanities of Indonesia, Vol. 14, No. 2 (October 2012), pp. 265–312 (англ.)
  6. Paul Wheatley (1961). The Golden Khersonese: Studies in the Historical Geography of the Malay Peninsula before A.D. 1500. Kuala Lumpur: University of Malaya Press. с. 82–83. OCLC 504030596. 
  7. Ананьев П. Г. Сельское хозяйство в современной Индонезии — М.: 1965. стр 21-35.
  8. Марков Г. Е. Народы Индонезии — М.: 1963. 54-61.
  9. Маретин Ю. В. Рыболовство в Индонезии // Культура и быт народов стран Тихого и Индийского океанов — М.: 1966. С. 86-154.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати