Відкрити головне меню

Наречена

дівчина чи жінка, що вступає в шлюб
Наречена. Берегове, Закарпатська область
Непальська наречена
Українська наречена

Нарече́на[1][ком. 1] — жінка стосовно до того, з ким має одружитися. Дівчина вважається нареченою з моменту згоди на пропозицію руки і серця. Офіційно — з моменту подачі заяви в РАЦС, у традиційній культурі — з моменту заручин.

Слов'янські традиціїРедагувати

Перетворення соціального статусу нареченої символічно осмислюється як перехід з однієї якості в нову. Процес обрядового «переходу» для нареченої більш актуальний, ніж для нареченого, оскільки, їй доводиться переходити на чужу сторону, в нову сім'ю. Тому більшість оберегів, які набирають чинності після сватання, стосуються саме нареченої; обрядовість, пов'язана з нею, різноманітніша, ніж у нареченого, як активніша і участь самої нареченої в обряді. Численні ритуально-магічні дії та заборони, пов'язані з нареченою, спрямовані на встановлення нових соціально-родинних відносин, забезпечення щасливого і міцного шлюбу, любові та злагоди, достатку і господарського благополуччя, здоров'я і довгого життя, дітонародження, опора для чоловіка і партнерства в сім'ї, якнайшвидшого заміжжя подруг нареченої.

НазваРедагувати

Слово наречена пов'язане з наректи: тобто дівчину «нарекали» своєю майбутньою «дружиною» після згоди дівчини на сватанні до вступу у шлюб. В Україні наречена також називалась невіста[2] (див. етимологію), княгиня[3] (порівняння шлюбної пари з князем і княгинею). В інших слов'янських країнах: біл. заручоная, княгіня, рос. запорученка, порученица, сговоренка, пол. narzeczona, словац. verenica, snúbenica, slúbenica, в.-луж. slubeńca, slabjena, болг. главеница, годеница, сербохорв. низка, заручница, словен. zarocenka і т. д. Деякі найменування, що присвоюються нареченій в цей час, були дійсні далі на самому весіллі (біл. маладая, укр. молода, пол. (panna) młoda і ін.) і після весілля, аж до народження дитини, а деякі застосовувалися до нареченої тільки на заручинах (мак. армасница). У росіян наречена називалася княгинею, княжною зазвичай тільки на весіллі, у лужичан — knežna після оголошення заручин у церкві в неділю перед весіллям. Після вінчання і зміни зачіски і головного убору наречена отримувала нові назви, наприклад, молода, молодиця та ін. Після весілля наречена зберігає колишні найменування (укр. молодиця, діал. молодуха, рос. невеста, суженая, ряженая, молодая, молодица, молодушка, пол. młoducha, болг. булка, млада невяста, сербохорв. млада, младица) до трьох і більше років, поки молоду дружину не починають називати «бабою» [4].

Одяг та прикрасиРедагувати

У традиційній українській шлюбній обрядності символом чистоти нареченої був вінок, надалі його замінила фата. У сучасному шлюбному обряді значну роль грає весільна сукня.

У мистецтвіРедагувати

 
«Наречена», художн. Еббот Хендерсон Тайєр (1895)

ІншеРедагувати

«Невістка», «невістулька» — народні назви королиці звичайної[5], які рослина отримала за білий колір пелюсток квіток, схожих на вбрання нареченої («невісти»)[6].

Див. такожРедагувати

КоментаріРедагувати

  1. Наголошується третій склад. Існує також застаріле слово «наре́чена» — пасивний дієприкметник минулого часу від дієслова наректи, у якому наголос стоїть на другому складі[1]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Наречений // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Невіста // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Княгиня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Гура, 2004, с. 381
  5. Невістка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

ЛітератураРедагувати

  1. Гура А. В. Невеста // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения. — Т. 3. — С. 381–388.
  2. Усачёва В. В. Калина // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения. — Т. 2. — С. 446–448.
  3. Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд. Вып. 25 (*neroditi - *novotьnъ(jь)) / О. Н. Трубачев. — М. : Наука, 1999. — С. 238. — ISBN 5-02-011672-6.