Відкрити головне меню

Нарече́ний[1][ком. 1] — чоловік, який вступає до шлюбу, один з двох центральних персонажів весільного обряду, нарівні з нареченою.

НазваРедагувати

Слово наречений пов'язане з наректи: тобто чоловіка «нарекали» майбутнім подружжям після згоди дівчини на сватанні до вступу у шлюб. Іноді в значенні «наречений» вживається слово жених[2], але згідно зі Словарем Грінченка, це слово наприкінці XIX — початку XX ст. означало «молодик, що залицається до дівчини і користується її взаємністю» (пор. женихання); ця назва мала місце тільки до офіційного сватання, після чого він йменувався вже молодим[3].

Слов'янські традиціїРедагувати

Наречений утілює активну сторону обряду, від якої йде ініціатива шлюбу. Це знаходить вираження у використанні стосовно нареченого та його оточення військової, мисливської і т. д. символіки: у весільному фольклорі (мотиви полону, осади, вудіння риби, образ нареченого-мисливця), у термінології та й у самому обряді (взяття силою будинку нареченої, меч, стріла, риболовецька сітка і т. д. як атрибути весільних обрядів). Ритуальна демонстрація чоловічої влади яскраво представлена в російському весільному обряді. Перед відправленням на вінчання наречена повинна подати нареченому віжки на знак покірності майбутньому чоловіку, перед початком шлюбної ночі — роздягнути та роззути його і проситися у ліжко до того часу, як він дозволить їй лягти.

Разом з тим безпосередня участь самого нареченого у весільному обряді скоріше пасивна, ніж активна. Частіше за все він діє не сам, і через посередників: свата, дружку та інших поїжджанів, які можуть отримувати ті ж назви, що й наречений. Наречений рідко сватає наречена сам, а зазвичай він посилає сватів, інколи приєднується до них, але в перемовинах вже не бере участь. Лише у випадку викрадення нареченої наречений діє самостійно. Після сватання родичі нареченої можуть приїжджати оглядати дім і господарство нареченого, але сам наречений безпосередньої участі у цьому не бере. Наречений з родичами присутній на оглядинах нареченої (де і його інколи змушують показати себе: помірятись зростом з нареченою, пройтись, щоб упевнитися, що він не кульгавий) і на заручинах, де наречений та наречена обмінюються каблучками.

Назви художніх творівРедагувати

Див. такожРедагувати

КоментаріРедагувати

  1. Наголошується третій склад. Існує також застаріле слово «наре́чений» — пасивний дієприкметник минулого часу від дієслова наректи, у якому наголос стоїть на другому складі[1]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Наречений // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Жених // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Жених // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

ДжерелаРедагувати

  • Гура А. В. Молодые // Славянские древности: Этнолингвистический словарь / Под ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М.: Международные отношения, 2004. — Т. 3. — С. 283—284. — ISBN 5-7133-1207-0.
  • Славянская мифология-2