Бездітність

відсутність дітей

Бездітність — це стан відсутності дітей. Бездітність може мати особисте, соціальне чи політичне значення.

Бездітність у віці 30 років

Бездітність, викликана вибором або за збігом обставин, відрізняється від добровільної бездітності, яка характеризується принциповим небажанням мати дітей попри таку можливість, та від антинаталізму[en], який пропагує зникнення людства як виду[1].

ТипиРедагувати

Типи бездітності можна поділити на кілька категорій:[2]

  • природна стерильність, що випадково впливає на особин. Можна вважати це мінімальним постійним рівнем бездітності, який спостерігається в кожному конкретному суспільстві, і становить близько 2 відсотків, за даними гуттеритів, групи, створеної як демографічний стандарт у 1950-х роках.
  • соціальна стерильність, яку можна також назвати бездітністю, зумовленою бідністю або ендогенною стерильністю, описує становище бідних жінок, на плодючість яких вплинули погані умови життя.
  • вимушена бездітність (бездітність за обставинами) — люди можуть бути бездітними, оскільки вони не зустріли партнера, з яким хотіли б мати дітей, або тому, що відкладали розмноження на потім, безрезультатно намагалися завагітніти в похилому віці, або через певні медичні проблеми, такі як ендометріоз, що ускладнюють їм зачаття.
  • бездітність за вибором.

Перші три категорії часто групуються під позначкою «мимовільна бездітність». Останню категорію здебільшого називають «добровільною бездітністю» (також свідома бездітність, бездітництво, чайлд-фрі — від англ. childfree) — субкультура та ідеологія, яка характеризується принциповим небажанням мати дітей попри таку можливість.

СтатистикаРедагувати

Наприкінці XIX століття доходи та рівень освіти були низькими. Це зробило рівень соціальної стерильності дуже високим. В наслідок епідемії іспанського грипу інфіковані вагітні жінки були особливо вразливими до викиднів. Велика депресія також збіднила ці покоління, серед яких добровільна бездітність була майже відсутня. Загалом рівень бездітності у заміжніх жінок, народжених між 1871 і 1915 роками, коливався між 15 і 20 відсотками. Зростання як освіти, так і загального доходу, дозволило наступним поколінням врятуватися від ситуацій, коли подружжя «не мали як» мати дітей, а рівень бездітності почав падати. З часом характер бездітності змінювався, стаючи дедалі більше результатом вибору деяких освічених жінок. Низький рівень бездітності близько 7 % досягло покоління бебі-буму. В наступних поколіннях він знову почав зростати: 12 відсотків жінок, народжених у 1964-68 роках, залишалися бездітними. Зараз соціальні причини бездітності для жінок, які перебувають у союзі, повністю зникли. Однак це не так для самотніх жінок, які зазвичай бідніші, для яких соціальна стерильність все ще існує.[3]

З 2007 по 2011 рік коефіцієнт народжуваності в США знизився на 9 %, у 2010 році дослідницький центр П'ю повідомляв, що народжуваність була найнижчою в історії США і що серед усіх расових та етнічних груп бездітність зросла приблизно до 1 з 5 проти 1 з 10 у 1970-х роках.[4] CDC опублікував статистику за I квартал 2016 року, яка підтверджує, що рівень народжуваності в США впав до найнижчого рівня з початку ведення обліку в 1909 році: 59,8 народжень на 1000 жінок, що вдвічі нижче за 122,9 у 1957 році.[5] Навіть беручи до уваги падіння рівня народжуваності, Бюро перепису населення США все ще прогнозувало, що населення США збільшиться з 319 мільйонів (2014) до 400 мільйонів до 2051.[5]

У документі, представленому на робочій сесії Європейської економічної комісії ООН з питань демографічних прогнозів 2013 року, шведські статистики повідомили, що з 2000-х років у Швеції зменшилася бездітність, а кількість шлюбів зросла. Також подружжя частіше вирішували мати третю дитину, що дозволяє припустити, що нуклеарна сім'я в Швеції більше не занепадає.[6]

ПричиниРедагувати

Причини бездітності включають, але не обмежуючись цим, таке:

добровільна

мимовільна

  • Безпліддя, тобто нездатність пари зачати дитину.
    • Гінекологічні проблеми, зокрема фізичні травми, викликані попередньою вагітністю.
  • Практичні труднощі, пов'язані з оточенням і соціальним середовищем:
    • Вплив соціальних, культурних або правових норм: відсутність партнера або партнера протилежної статі; соціальні або правові бар'єри на шляху усиновлення).
    • Економічний або соціальний тиск у бік спочатку досягнення певного рівня на кар'єрних сходах і тільки потім народження дітей, що збільшує ймовірність виходу з репродуктивного віку.
    • Брак фінансових та інших ресурсів, що ставить під сумнів шанси виносити або виховати дитину:
      • Брак фінансових ресурсів за відсутності родинної та суспільної підтримки.
      • Погана доступність медичної допомоги (часто накладається на нестачу фінансових ресурсів).
      • Недоступність послуг допомоги по господарству, необхідної через робочий графік або за медичними показаннями.
  • Небажання партнера, якщо такий існує, зачати або виховувати дітей (зокрема небажання усиновити дитину).

Рішення щодо мимовільної бездітностіРедагувати

Деякі особи або пари можуть скористатись для лікування мимовільної бездітності медичними методами. Серед можливих варіантів: штучне запліднення, інтрацитоплазматичне введення сперми (ICIS) та запліднення in vitro . Штучне запліднення — це процес, за якого сперма за допомогою мастурбації збирається і вводиться в матку відразу після овуляції. Інтрацитоплазматична ін'єкція сперми є новішою технікою, яка передбачає введення одного сперматозоїда безпосередньо в яйцеклітину, після чого яйцеклітина поміщається в матку шляхом запліднення in vitro. Запліднення in vitro (ЕКЗ) — це процес, при якому зріла яйцеклітина хірургічним шляхом видаляється з яєчника жінки, поміщається в середовище зі спермою до запліднення, а потім поміщається в матку жінки. Близько 50 000 немовлят у Сполучених Штатах зачаті таким чином, і їх іноді називають «немовлятами з пробірки».[7] До допоміжних репродуктивних технологій належать також внутрішньофалопієве перенесення гамет[en] (GIFT) та внутрішньофалопієве перенесення зигот[en] (ZIFT). Препарати для фертильності також можуть покращити шанси на зачаття у жінок.

Ті, хто стикається із соціальним безпліддям (наприклад, одинаки або одностатеві пари), а також гетеросексуальні пари з медичним безпліддям, можуть скористатись сурогатним материнством та усиновленням. Сурогатне материнство передбачає підсадження ембріона генетичних батьків за допомогою ЕКЗ в матку сурогатної матері. Генетичні та юридичні права на дитину мають тільки батьки, чий ембріон перенесено до організму сурогатної матері. Іншим варіантом може бути усиновлення, тобто добровільне прийняття в свою сім'ю дитини на правах сина або дочки на підставі рішення суду.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ніколи не спитають: «Коли народиш?»‎. Хто такі антинаталісти і чому вони проти дітей?. bit.ua. 18 вересня 2019. Процитовано 30 січня 2021. 
  2. Baudin, Thomas; de la Croix, David; Gobbi, Paula E. (1 січня 2015). Fertility and Childlessness in the United States. American Economic Review 105 (6): 1852–82. doi:10.1257/aer.20120926. 
  3. Childlessness is high in the US once again, but this time it's driven by choice, not poverty. | USAPP. blogs.lse.ac.uk. Процитовано 24 жовтня 2015. 
  4. Sandler, Lauren (12 серпня 2013). Having It All Without Having Children. TIME. Архів оригіналу за August 4, 2013. 
  5. а б Park, Madison (11 серпня 2016). US fertility rate falls to lowest on record. CNN. Процитовано 31 травня 2020. 
  6. Феофанова, Алла (23 листопада 2001 року). СІМ’Я ПО-ШВЕДСЬКИ (українська). Дзеркало тижня. Україна. 
  7. Hammond, P., et al. (2009) In vitro fertilization availability and utilization in the United States: A study of demographic social, and economic factors: 1630—1635.