Відкрити головне меню

Магія

міфічна, фіктивна енергія

Магія  (лат. magia, з грец. μαγεία — «чаклунство», «чарівництво», «ілюзія») або чари — сукупність дій, що здійснюються з метою спричиняти події шляхом задіяння невидимих чи надприродних сил[1]. Магія є реалізацією магічного мислення. В переносному значенні магія — дещо загадкове, незрозуміле[2], несподіване, чи те, що відрізняє речі від подібних речей, робить їх привабливим[3].

Статті на тему
Традиційна релігія

Aum
Ключові поняття

Бог · Богиня-мати · Боги
Ворожіння  · Жертвопринесення
Потойбічний світ  ·  Золота доба  ·  Ініціація
Небесна сфера  · Світове дерево  ·  Міф · Монотеїзм
Політеїзм · Сакральне · Священні камені
Синкретизм  ·  Таємні товариства

Найдавніші форми релігійності

Анімізм  ·  Зоолатрія  ·  Культ предків
Культ коня  ·  Магія · Полідоксія
Тотемізм · Фетишизм  ·  Шаманізм

Історичні ареали

Азія (Бон · Буддизм · Ведизм
Гіндукушська релігія · Даосизм · Джайнізм
Індуїзм · Мусок · Синто · Тенгріанство)

Африка (Стародавній Єгипет · Центральна та Південна Африка)
Близький Схід і Середземномор'я (Зороастризм · Іслам · Юдаїзм · Християнство · Язичництво)
Доколумбова Америка
Дохристиянська Європа (Германці · Стародавня Вірменія · Стародавня Греція · Кельти · Слов'яни)

Служителі культу

Брагман · Волхв · Друїд
Жрець · Імам · Коген
Лама · Маг · Мобед
Чернець · Оракул · Священик · Шаман

Надприродні сутності

Албасти · Янгол · Асура
Демон · Джин · Дух
Сатана · Дева · Вовкулака
Привид · Чорт · Ельфи

ЕтимологіяРедагувати

Слова «магія» перейняте з латини. В свою чергу латинське «магія» (лат. magia) походить від давньогрецького слова «магея» (грец. μαγεία), що виникло від назви давньоперсидських зороастристських жерців магів (𐎶𐎦𐎢𐏁) або представників племені з тією ж назвою[4]. Ця назва сходить до давньоперсидського кореня magu-, що прийшов з праіндоєвропейської мови і в первісній формі *magh означав «могти, бути в змозі». Припускається, що перси принесли слово «маг» у давньокитайську мову, де воно набуло форми *Mᵞag («маг» або «шаман»)[5].

Синонім «чари» вірогідно походить від праслов'янського «чара» (вода)[6]. Припускається, що в ритуалах ворожіння слов'янські жерці чи волхви використовували воду[7], або ж їм приписувалась здатність керувати дощовими хмарами[8].

Характеристики магіїРедагувати

 
Магічні приладдя
Докладніше: Магічне мислення

Магічні уявлення та дії є наслідком магічного мислення — встановлення причинно-наслідкових зв'язків на основі віри в те, що психічна та символічна діяльність тотожні реальній фізичній діяльності за впливом на світ. Магія в усій своїй різноманітності спирається на уявлення, що світ наповнений невидимим зв'язками, котрі, втім, можна використовувати, навіть не бачачи їх чи не розуміючи механізмів їх роботи[9][10].

Магія спирається на два принципи:

  • Тотожність знака та означуваного. З огляду на це знаки стають символами, залучаючись до тієї реальності, котру позначають. Маніпуляції із малюнками, фігурками, візуально подібними предметами, як уявляється, повинні мати ефект і на позначені ними об'єкти чи явища. Наприклад, втикання шпильок у ляльку людини спричинятиме в цієї людини появу ран або хвороб. Імітація ж явищ повинна спричиняти ці явища. До прикладу, биття в бубен спричинить грім, зображення успіху на полюванні стає запорукою багатої здобичі й т. п.
  • Передавання властивостей від одних предметів чи істот до інших після того, як вони побували в тісному контакті. Наприклад, поїдання м'яса тварини повинне зробити людини такою ж сильною, як ця тварина. Річ, що побувала на кладовищі, викликатиме смерть тощо[11].

Спрямування магії може бути як корисним, так і шкідливим. Магія специфічна тим, що людина, котра вірить у неї, як правило приписує здатність до шкідливої магії іншим людям, але не самій собі. Загалом у віруваннях завдати шкоди магією здатна при дотриманні правил будь-яка людина, тоді як допомагати — лише окремі здібні особи[12].

Хоча магія виражено притаманна первісній культурі та є важливою складовою релігій, вона проявляється і в сучасності та поза релігією. Стародавні уявлення та ритуали не лише зберігаються в культурі, а й виникають нові[13].

Слід відрізняти магію від мантичних обрядів (ворожінь). Вони мають на меті не зміни в довкіллі, а дізнавання про певні події в специфічній штучній обстановці. Також до магії не належать прикмети, бо людина на час їх сприйняття лишається пасивним мимовільним спостерігачем. У той же час прикмети переплітаються з магічними діями, спонукаючи шукати чи уникати певних ситуацій. Магією не є і символічні дії, покликані підкреслити певний аспект життя, наприклад, церемонія одруження чи нагородження. Часом магічні за формою дії несуть в собі реальний ефект, оскільки використовують раціональність. Наприклад, народна медицина, вдаючись до магії, може сприяти видужанню в силу психологічного ефекту чи застосування лікувальних трав. Тому вважається, що раціональні дії стають магічними, коли до них включаються неіснуючі елементи та їх властивості, або вони існують не такими, як уявляється[13].

ПоходженняРедагувати

Джеймс Фрейзер вважав, що в основі магії та науки лежить той самий принцип: переконання в незмінності та загальності законів природи, непорушності зв'язку причин і наслідків. Звідси слідує віра в можливість особисто впливати на світ. У магії, проте, асоціації сприймаються за тотожності, що відрізняє її від науки. Згідно позиції Фрейзера, магія протистоїть релігії, позаяк релігія передбачає існування могутніших за людину істот, здатних порушувати звичайний хід подій. Магія належить більше до індивідуальної сфери життя, тоді як релігія — до соціальної[11].

Психологічні підґрунтя віри в шкідливу магію з'ясували антропологи Вальтер Спенсер, Френсіс Ґіллен і Карл Штрелов, котрі досліджували племена Австралії наприкінці XIX — початку XX століття. Вони встановили, що аборигени відчувають страх перед темрявою та шурхотом не лише через загрозу з боку диких тварин, а передусім з огляду на ворожнечу між племенами. Оскільки саме в темряві чи з засідки вороги могли завдати атаки, лишившись непоміченими, будь-яка шкода пов'язувалась із діями ворожого племені — від рани до хвороби та смерті. Як наслідок віра в злі чари посилювала ворожнечу, що тільки запевняло у загрозі з боку будь-яких чужинців. У деяких випадках взагалі будь-яка смерть пояснювалась магічними діями ворожого чаклуна[12].

Сергій Токарев встановив, що магія поширена в тих сферах життя, де велике значення має випадковість, непередбачуваність. Як наслідок — людина не має над ними влади, незалежно від своїх фізичних чи професійних якостей, і шукає способи контролювати світ[13].

Класифікації магіїРедагувати

 
«Ловець снів» — оберіг, призначений затримувати погані сни

Джеймс Фрейзер виділяв теоретичну та практичну магію. Теоретична є своєрідною формою раціональності, псевдонаукою, що описує зв'язок об'єктів і явищ. Практична застосовує їх у позитивному ключі (позитивна магія) як певні дії, котрі слід виконувати в спеціальних ситуаціях; або негативному (негативна магія) як систему заборон вчиняти певні дії. Також Фрейзер розділив магію за принципом, що лежить в її основі:

  • Гомеопатична (імітативна) — заснована на тотожності знака та означуваного. В ній подібне на певний предмет, істоту чи явище наділяється властивостями оригіналу. Дії, виконані над зображенням, повинні мати ефект над тим, що зображене. Гомеопатична магія застосовується в численних ритуалах як з метою завдати шкоди, так і допомогти чи надати людині, істоті, предмету, нового статусу. Це може бути насилання вроків недругу, перенесення хвороби від людини на тварину чи неживий предмет, «смерть» людини в одному статусі та «народження» в іншому, розігрування успішного полювання задля отримання в майбутньому багатої здобичі.
  • Контагінозна (парціальна) — заснована на передаванні властивостей при контакті. Підґрунтям виникнення такої магії є спостереження зараження. Така магія особливо поширена з метою завдання шкоди шляхом маніпуляцій над волоссям, нігтями, випорожненнями, слідами, особистими речами, їжею тощо — тим, що зберігає в собі зв'язок із людиною. Контагінозна магія виконується для створення амулетів, оберегів. З нею пов'язані поширені ритуали над зброєю, покликані залікувати завдані нею рани[11].

Альфред Фіркандт виділяв ближню та дальню магію за дистанцією між чаклуном і його метою[13]. Між ними дослідник ставив ініціальну магію — в якій певна дія (частіше шкідлива) має фізичний початок, але її результат має здійснюватись невидимою силою. Наприклад, коли прицілювання зброєю в жертву має завдати тій збитків[12]. Анрі Юбер і Марсель Мосс розділяли магію на ручну й словесну за матеріальним чи словесним впливом на світ. Арнольд ван Геннеп, доповнюючи класифікацію Фрейзера, поділяв магію на гомеопатичну й контагінозну, позитивну й негативну, а також на пряму й непряму. В прямій магії наслідок відбувається одразу за причиною. В непрямій активність чаклуна приводить в рух певну силу-посередника, котра і здійснює бажаний ефект. Євген Кагаров вказував на магію, засновану на протилежності (енантіопатичну)[13]. Казимир Мошинський пропонував розділяти магічні обряди на трансляційні (з фіктивним перенесенням властивостей між предметами), трансмісійні (де переміщенням предметів на короткі дистанції задається напрямок магічної дії), симпатичні (дія на один предмет здійснюється через дію на інший), креаційні (дія на предмет через його подобу) та інцепційні (спричинення майбутньої події здійсненням її початку)[13].

Магія за своїми цілями дуже різноманітна, Сергій Токарев розрізняв згідно них типи магії:

  • Шкідлива (чорна, зла) — спрямована на завдання шкоди особі чи групі осіб: спричинити хвороби, смерть, ослабити, наслати невдачу. Це найпоширеніший тип магії, що часто ототожнюється з магією взагалі. Чорна магія як правило здійснюється таємно і самітно. Виконується різними способами: націленням у жертву зброєю, підкладанням їй проклятих речей, маніпуляціями з речами, що належали жертві, з її зображеннями, й таке інше.
  • Воєнна — має метою забезпечити успіх у боротьбі з ворогом. Включає не лише завдання шкоди ворогам, а й надання переваг членам своєї спільноти. На відміну від чорної магії, здійснюється здебільшого в групових дійствах. Особливо виражена в ритуальних танцях.
  • Статева (любовна) — призначена викликати статевий потяг або згасити його. Реалізується як носіння чарівних предметів, замовляння предметів чи їжі, що дається іншій людині, а також ініціальні ритуали чи дії над власними статевими органами.
  • Лікувальна і захисна — спрямована на лікування людини, «вигнання» з неї хвороби, загоєння ран маніпуляціями з зображеннями людини, тілесними виділеннями, речами хворого чи речами, котрі завдали рани, замовляннями. А також захист від ран, хвороб, нездужання з допомогою носіння амулетів; збільшення природних можливостей амулетами чи замовляннями.
  • Промислова (господарська) — призначена забезпечити успіх у полюванні, землеробстві, догляді за житлом тощо. Передусім це магія імітативна: розігрування успішного полювання, створення зображень здобичі, плодів, злягання на полі й т.п. Також часто це магія парціальна: у здобич ціляться зброєю, кладуть прокляту річ на слід звіра тощо.
  • Метеорологічна (погодна) — має метою вплинути на погоду вигідним людині чином: викликати чи припинити дощ, вітер. Контагінозна магія тут практично неможлива, тож переважає імітативна.

Крім того існують інші, вузькоспеціалізовані типи магії. Наприклад, магія, призначена допомогти знайти загублену річ, сприяти успіху в спілкуванні, виграшу в азартних іграх, захиститись від зловмисників[13].

ПрактикаРедагувати

Система магічних дій являла собою складний механізм. Він включав особливу обрядовість і особливі предмети — фетиші. Фетишизм — віра в надприродну силу матеріальних предметів (фетиш — слово французького походження, воно означає талісман, амулет). У стародавньої людини об'єктами поклоніння були камені (особливо незвичайних розмірів і форм), дерева (або цілі священні гаї). Форми поклоніння бували різні: від принесення ним жертв до спричинення ним шкоди. У цей час фетишизм є складовою частиною всіх розвинених релігій — поклоніння хресту і носіння натільного хреста в християнстві, священний камінь (метеоритного походження) в мечеті Кааба у мусульман тощо.

Виконавцями магічних обрядів звичайно були особливі люди — знахарі, чаклуни, шамани. Їм приписувалася особлива здатність спілкуватися з надприродними силами, впливати на них за своїм бажанням, подорожувати в потойбічний світ. Як показують етнографічні спостереження, шамани бувають майстерними гіпнотизерами, чревовісниками, ілюзіоністами, а також і співаками, поетами. Можна пригадати відносно недавню газетну сенсацію, пов'язану з публікацією матеріалів про «безкровні операції» філіппінських цілителів (хілерів). На російській Півночі, де сильно розвинений був шаманізм, знаходилося немало «свідків» того, як шамани літали, оживляли мертвих, бачили за сотні верст, створювали своїх і чужих двійників.

Типовий етнографічний опис, що належить африканському досліднику Лео Фробеніусу. Його експедиція зустріла групу мисливців-пігмеїв, що складається з трьох чоловіків і жінки. Через нестачу провізії він звернувся з проханням убити антилопу, але був здивований, коли, в принципі згодившись, пігмеї відповіли, що сьогодні без необхідних приготувань на полювання вони не підуть. «Надто зацікавлений дізнатися, які приготування потрібні цим людям, — пише Фробеніус, — я встав задовго до сходу сонця і прокрався в кущі… Вже з початком світанку чоловіки прийшли сюди, але не одні, а разом з жінкою. Вони сіли на землю, повисмикувати траву на невеликій поверхні й розрівняли її руками. Потім один з чоловіків сів навприсядки і намалював щось пальцем на піску. Протягом всього цього часу чоловіки й жінка бурмотіли якесь заклинання. Потім — тиша очікування. Нарешті сонце з'явилося на горизонті, і один з чоловіків з натягнутим луком наблизився до розчищеного клаптика землі й націлив на нього лук. Пройшло декілька хвилин, і промені сонця торкнулися зробленого на землі малюнка. У ту ж мить з швидкістю блискавки розвернулася наступна сцена: жінка підняла руки наче для того, щоб схопити сонце, вимовляючи незрозумілі звуки, чоловік спустив стрілу, жінка закричала ще гучніше; потім чоловіки зі своєю зброєю стрибнули в гущавину чагарника. Жінка пішла до табору. Я, почекавши, підійшов і побачив, що на вирівняному клаптику землі було намальовано зображення антилопи, в шию якої встромилася щойно випущена стріла. Коли мисливці повернулися з антилопою, убитою в шийну вену, вони, віддавши здобич, негайно віднесли до малюнка клаптик вовни убитої антилопи і судину, наповнену її кров'ю, а потім висмикнули стрілу й стерли зображення».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Magic | Definition of Magic by Lexico. Lexico Dictionaries | English (en). Процитовано 2019-12-03. 
  2. МАГІЯ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 2019-12-03. 
  3. MAGIC | meaning in the Cambridge English Dictionary. dictionary.cambridge.org (en). Процитовано 2019-12-03. 
  4. 𐎶𐎦𐎢𐏁 - WordSense.eu. www.wordsense.eu (en). Процитовано 2019-12-03. 
  5. Mair, Victor H. (1990). Old Sinitic * M ᵞ ag , Old Persian Maguš , and English “Magician”. Early China (en) 15. с. 27–47. ISSN 0362-5028. doi:10.1017/S0362502800004995. Процитовано 2019-12-03. 
  6. Даль, В.И. (2003). Толковый словарь русского языка. Москва: ЭКСМО. с. 705. 
  7. Славянская Кормчая книга XIII ст. // Качановский В. В. Славянская Кормчая книга. — ИОРЯС. — Т. 2. — Кн. 4. — С. 1105.
  8. Рыбаков, Б.А. Язичество Древней Руси. с. 175. 
  9. Magical Thinking. Psychology Today (en). Процитовано 2019-06-04. 
  10. magical thinking - The Skeptic's Dictionary - Skepdic.com. skepdic.com. Процитовано 2019-06-04. 
  11. а б в The Project Gutenberg eBook of The Golden Bough, by Sir James George Frazer. www.gutenberg.org. Процитовано 2019-12-04. 
  12. а б в Токарев, С. А. (1990). Ведовство / Ранние формы религии. Политиздат. с. 84–104. 
  13. а б в г д е ж Токарев, С. А. (1990). Сущность и происхождение магии / Ранние формы религии. Политиздат. с. 404–506. 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Кислюк К. В. Релігієзнавство: [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. — [5-е вид., виправ. і доп.]. — К. : На-род. укр. академія, 2007. — С. 425—464.
  • Б. Лобовик. Магія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України; Абрис, 2002. — С. 353. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Лубський В. І. Релігієзнавство: [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. — К. : Академвидав, 2002. — С. 367—381.
  • Черній А. М. Релігієзнавство: [посібник] / А. М. Черній. — К. : Академвидав, 2003. — С. 212—235.
  • Релігієзнавство: [навчально-методичний посібник] / автор-укладач: В. В. Білецький. — Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2012. — 220 с.
  • Докаш В. І. Загальне релігієзнавство: [навч. посібник] / В. І. Докаш, В. Ю. Лешан. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2005.
  • Токарев С .А. Ранние формы религии / С. А. Токарев. — М.: Политиздат. — 1990. — 622 с.