Відкрити головне меню

Одеське військове училище

Військове училище в Російській імперії. Одеса

ІсторіяРедагувати

Засноване у 1865 як Одеське піхотне юнкерське училище на 200 юнкерів в ході військової реформи Олександра II, проведеної під керівництвом військового міністра Д. О. Мілютіна (наказ № 207[1] від 17 червня 1965 року). У своїх спогадах Мілютін особливо відзначав, підбиваючи підсумки 1865 року:

По частині військово-навчальної: засоби для постачання армії офіцерами збільшилися в 1865 р. відкриттям шести нових юнкерських училищ на додаток до колишніх чотирьом, а саме: чотирьох піхотних — в Києві, Чугуєві, Одесі та Ризі — і двох кавалерійських — в Твері та Єлизаветграді[2]

Першим начальником училища став переведений з посади молодшого помічника начальника військово-вченого відділення Головного управління Генерального штабу капітан Генерального штабу І. І. Ординський, який очолював училище протягом восьми з половиною років; згодом — генерал від інфантерії, член Педагогічного комітету Головного управління військово-навчальних закладів.

Після відкриття училище розташовувалось на вулиці Канатній в будівлі колишніх хлібних складів Ієроніма Собанського, «Сабанських казармах». У 1876 для юнкерського училища був побудований новий корпус — на початку Малофонтанської дороги (зараз — Французький бульвар).

У 18781879 роках в училищі навчався в майбутньому відомий актор Панас Саксаганський.

З 1902 року училище складалося з 2-х спеціальних класів і одного спільного.

Наказом по військовому відомству № 243 від 31 травня 1910 року, з 1 вересня 1910 Одеське піхотне юнкерське училище було перейменовано в Одеське військове училище, без зміни діючих штатів. Тим же наказом були перетворені у військові училища піхотні юнкерське училище: Віленське, Чугуївське, Тіфліське та Іркутське.

Напередодні Першої світової війни училище складалося з 4 рот, налічувало 400 штатних юнкерів і 35 — понадштатних; в числі 22 офіцерів училища знаходилися начальник училища, інспектор класів і його помічник, 4 ротних командира, 8 молодших офіцерів, ад'ютант, завідувач господарством, скарбник, три офіцери, прикомандировані для викладання військових наук і один офіцер — штатний викладач.

У січні 1918 — «Збірний ударний загін», складений з юнкерів Одеського військового училища і 1-ї і 2-ї Одеських шкіл прапорщиків брав активну участь у боях з повстанцями і червоногвардійцями. Будучи оточений більшовиками, надав стійкий опір, але зазнав значних втрат. На 3-й день боротьби за наказом начальника училища юнкери залишили будівлю училища, пробилися через охорону Червоної гвардії і малими групами та поодинці попрямували на Дон, де взяли активну участь в Громадянській війні на Півдні Росії.

Відомі випускники[3]Редагувати

Військовики армій УНР та Української ДержавиРедагувати

Російські та радянські військові діячіРедагувати

Інші відомі випускникиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ева Краснова, Анатолий Дроздовский Одесское пехотное юнкерское училище
  2. Мілютін Д. О. Спогади генерал-фельдмаршала графа Дмитра Олексійовича Мілютіна. 1865—1867. / Під ред. Л. Г. Захарової. — М., 2005. — С. 188.
  3. У дужках біля піризвища випускника наведено рік випуску