Відкрити головне меню

Мазуренко Марко Єрофійович (25 квітня 1871, Кам'янець-Подільський, Російська імперія — † після 1929 ?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Мазуренко Марко Єрофійович
Ім'я при народженні Мазуренко Марко Єрофійович
Народження 25 квітня (7 травня) 1871
Кам'янець-Подільськ, Російська імперія
Смерть не раніше 1929
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Освіта Q11699840? і Одеське військове училище
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (28.7.1916)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Командування помічник начальника 5-ї Херсонської дивізії
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

БіографіяРедагувати

Народився у місті Кам'янець-Подільський.

Закінчив Варшавське реальне училище (у 1888 році), Одеське піхотне юнкерське училище1890 році), вийшов підпрапорщиком до 28-го піхотного Полоцького полку (місто Петраков), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 1915 році — підполковник, помічник командира 8-го стрілецького полку. З 28 липня 1916 року — полковник, командир 7-го стрілецького полку. З 28 вересня 1916 року — командир 21-го стрілецького полку. З 12 червня 1917 року — командир 48-го запасного полку в Одесі. За час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 3 травня 1915 року), а 7 лютого 1916 Георгієвською зброєю.

З 12 жовтня 1917 року — начальник Української гайдамацької бригади в Одесі, очолював її до розформування 11 січня 1918 року. З 1 липня 1918 року — член Єлисаветської ліквідаційної комісії. З 1 жовтня 1918 року — командир 3-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 20 грудня 1918 року — помічник начальника 5-ї пішої дивізії військ Директорії.

1 червня 1919 року у Тернополі потрапив у польський полон. 20 січня 1920 року — начальник 1-ї запасної бригади Дієвої Армії УНР. З 18 травня 1920 року — начальник 2-ї запасної бригади Армії УНР. З 12 вересня 1920 року — помічник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 5 вересня 1921 року — помічник начальника 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

У 1923 року виїхав до Радянської України, за що Військовим міністерством УНР був позбавлений військового звання.

Подальша доля невідома.

ДжерелаРедагувати

  • ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 112. — С. 9-14; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 30; Спр. 1067. — С. 36-46;
  • Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 83;
  • Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4-7.