Відкрити головне меню

Пузи́цький Анті́н Олекс́ійович (*13 січня 1877 — †1945, Каліш, Польща) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Автор спогадів.

Пузицький Антін Олексійович
Антін Пузицький.jpeg
Народження 13 січня 1877(1877-01-13)
м. Ставище
Смерть 1945(1945)
Каліш
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Освіта Одеське військове училище
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (25.10.1917)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (2.8.1921)
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Георгіївська зброя
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня

ЖиттеписРедагувати

Походив з селян м. Ставище Таращанського повіту Київської губернії.

Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1902), служив у 5-му піхотному Калузькому полку (м. Біла). Брав участь у Російсько-японській війні.

Закінчив Офіцерську стрілецьку школу (1912), офіцерські кулеметні курси у м. Оранієнбаум.

На фронт Першої світової війни вирушив штабс-капітаном, командиром кулеметної роти. Був одним із десяти офіцерів, що вцілили після цілковитого розгрому 5-го Калузького полку під час загибелі 2-ї російської армії генерала Самсонова у Східній Прусії.

У 1915 р. — командир батальйону відновленого 5-го Калузького полку. З 1916 р. — помічник командира полку.

У листопаді 1916 р. через поганий стан здоров'я (мав на той час 5 поранень та 2 контузії) перевівся командиром батальйону до 1-го Кулеметного запасного полку. З січня 1917 р — помічник командира цього полку.

У вересні 1917 р. був призначений командиром 2-го пішого прикордонного полку.

З 25.10.1917 р. Полковник російської царської армії.

За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святої Анни II ступеня з мечами, Георгіївською зброєю.

У серпні 1917 р. зголосився до розпорядження Українського генерального військового секретаріату. У жовтні 1917 р. був призначений уповноваженим з українізації 6-го армійського корпусу (незабаром перетворений на 2-й Січовий Запорізький).

У період Гетьманату — командир 1-го полку Сірої Дивізії. В його полку провадив політико-виховну роботу відомий український поет П. Тичина.

З вояків-українців 16-ї піхотної дивізії 6-го армійського корпусу створив 4-ту Січову дивізію та 4-ту Січову артилерійську бригаду. Був начальником штабу 4-ї Січової дивізії військ Центральної Ради. З січня 1918 р. — начальник 4-ї Січової дивізії.

У березні 1918 р. у зв'язку з загальною демобілізацією, оголошеною Центральною Радою, розформував рештки дивізії у Києві.

З 12 квітня 1918 р. — помічник губернського комісара Таврії.

З 22 червня 1918 р. командир 43-го пішого Грайворонського полку Армії Української Держави.

З серпня 1918 р. — командир 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави.

З грудня 1918 р. — командир 1-ї бригади 1-ї Сірожупанної дивізії.

З 27 лютого 1919 р. — начальник 17-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 06 травня 1919 р. (фактично — раніше) був усунутий з посади начальника дивізії за співчуття Оскілківському заколоту.

26 травня 1919 р. потрапив до польського полону у Дубно. 02 жовтня 1919 р. повернувся з полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР.

З жовтня 1919 р. — начальник 1-ї дивізії Залізничної охорони Дієвої армії УНР (перебувала у стадії формування).

З кінця липня 1920 р. — помічник командира 2-ї збірної запасової бригади (згодом — 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії).

З 01 серпня 1920 р. — начальник штабу 7-ї запасової бригади Армії УНР.

З кінця вересня 1920 р. — командир окремого загону 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 04 листопада 1920 р. — заступник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР.

З червня 1921 р. — начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

02 серпня 1921 р. підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Був інтернований у таборі для військовополонених в Каліші, де очолив рештки 5-ї Херсонської стрілецької дивізії.

З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.

Опікувався товариством гімназійної молоді «Запорожець». 1927 року введений до Вищого командного складу Армії УНР.

У 1944 р. виїхав до Німеччини. Зник безвісти вночі з 30 на 31 липня 1945 р. — відстав від потягу з українськими біженцями між ст. Герсфельд та Фульда.

Помер 1945 р., похований в Каліші.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати