Огірок звичайний

вид рослин
(Перенаправлено з Огірок)

Огірок звичайний (Cucumis sativus) — вид одомашнених овочів з родини гарбузових. Огірок є об'єктом тепличного сільського господарства.

Огірок
ARS cucumber.jpg
Огіркові плоди, листя та цвіт
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Гарбузоцвіті (Cucurbitales)
Родина: Гарбузові (Cucurbitaceae)
Рід: Cucumis
Вид:
Огірок (C. sativus)
Біноміальна назва
Cucumis sativus
L., 1753

Огірок з'явився в культурі понад 6 тис. років тому. Батьківщина цього виду — тропічні і субтропічні райони Індії і Китаю, де він досі росте в природних умовах. Згадані в Біблії як овоч Єгипту (Числа 11:5).

Відомо, що у 200 році до н. е. огірки були завезені з Персії до Китаю.

Плоди диких огірків дрібні і неїстівні через вміст гірких речовин — кукурбітацинів.

ЕтимологіяРедагувати

Слов'янська назва рослини (укр. огірок, біл. агурок, рос. огурец, пол. ogórek, чеськ. okurka) походить від грец. άγωρος. Через посередництво слов'янських мов це слово запозичене до балтійських (лит. agurkas, латис. gurķis) і германських мов (нім. Gurke, англ. gherkin і нід. augurk («маленький огірок»), дан. agurk, швед. gurka)[1].

Латинська назва cucumis, очевидно, має неіндоєвропейське, субстратне походження: його розглядають як «слово-вандерворт» з якоїсь невідомої середземноморської мови[2].

Історія вирощуванняРедагувати

Огірки відомі як овочева рослина близько шести тисяч років, батьківщина огірка — північно-західна Індія.

 
Плід огірка

Плід огірка, як і гарбуза, — гарбузина. В Індії дикі огірки ростуть у лісі, обвиваючи дерева, як ліани. Огірками обплетені паркани в селах. При густій посадці батогакультурних огірків піднімаються нагору, чіпляючись за підставлені для них підпірки.

Огірок зображений на фресках Давнього Єгипту та у грецьких храмах, що дозволяє судити про досить поважний його вік.

Ймовірно, до Європи його завезли греки або римляни. Записи про вирощування огірка з’являються у Франції в 9 столітті, в Англії в 14 столітті та в Північній Америці в середині 16 століття. У Давньому Римі їх культивували в specularia, огіркових будинках, засклених промасленим полотном. Пліній описує італійський плід огірка як дуже маленький, ймовірно, як корнішон. Історик Пліній описує ліки з огірка, відомі як елатерій. Однак деякі вчені вважають, що замість цього він мав на увазі Ecballium elaterium, відомий як Cucumis silvestris або Cucumis asininus («дикий огірок» або «ослячий огірок»), вид, який відрізняється від звичайного огірка. У Середні віки культивувався у державах, що утворилися на місці колишньої Римської Імперії. Карл Великий вирощував огірки у своїх садах у VIII/IX століттях. Огірки були завезені в Англію на початку 14 століття, пізніше втрачені як с/г культура, а потім знову впроваджені у сільське господарство приблизно через 250 років. Іспанці через Христофора Колумба завезли огірки на Гаїті в 1494 році. У 1535 році Жак Картьє, французький дослідник, знайшов «чудові огірки», вирощені на місці сучасного Монреаля. Протягом XVI століття європейські мисливці, шукачі скарбів, купці та дослідники обмінювалися продуктами сільського господарства з американськими індіанцями. Племена Великих рівнин і Скелястих гір навчилися від іспанців вирощувати європейські культури.

Наприкінці XVII століття серед європейців та колоністів Америки виникло упередження проти сирих овочів і фруктів. У ряді статей у тогочасних медичних виданнях йшлолося про те, що сирі рослини викликають хвороби та їх слід забороняти дітям. Огірок зберіг цю репутацію протягом тривалого часу,і був «придатний лише для споживання коровами», що деякі вважають причиною його "дражливої" назви - коров’ячий огірок.

В Україну, найімовірніше, огірки потрапили разом із греками, що оселилися у місті Ніжин у середині XVII століття після перемоги українців у Національно-Визвольній війні 1648—57 років — тоді спеціальним універсалом від 5 травня 1657 року гетьман Хмельницький надав грекам право на самоврядування, звільнив від сплати будь-яких податків і дозволив не виконувати державні повинності. Греки-прибульці швидко освоїлися і розгорнули широкомасштабну торгівлю в Україні, встановили ділові зв'язки з Австрією, Німеччиною, Італією, Річчю Посполитою, Московщиною, Туреччиною, вони розбудовували Ніжин (звели церкву, школу, магістрат) і займались сільським господарством у околицях. Саме з Греції, за переказами, переселенці привезли з собою насіння мініатюрних огірків, незнаних досі в Україні.

Деякі фактиРедагувати

У Китаї та Японії землевласники знімають урожай цих овочів тричі на рік. Вони спочатку вирощують огірки в ящиках на дахах, а потім висаджують на добре удобрену землю городу й підв'язують до палиць. Зі шпалер звисають величезні плоди огірків довжиною 1,5 м. Цей сорт китайських огірків культивують тепер у Європі в теплицях.


Доведено, що регулярне вживання в їжу цього чудо-продукту швидко відновлює сили після різних стресів.

Ось, що писали про огірки у «Лікарському пораднику» триста років тому: «Вода, у якій огірки варені, якщо її прийняти, спрагу гасить, а якщо до того додаєш мазь, складену із соку свороборинного цвіту (шипшини або троянди) із цукром за всіма правилами, тоді цей засіб прохід рухає (підсилює роботу кишківника)».

Огіркові рекорди занесені навіть у книгу Гіннеса. Так найдовший огірок — 1,83 м вирощений в Угорщині й належить до китайського різновиду огірків. У приміщенні вдалося виростити огірок вагою більше 6 кг, а на повітрі ненабагато менше — 3,7 кг.

У часи, коли огірки були великою рідкістю, турецький султан Магомет II, жорстокий і жадібний, одного разу наказав розрізати животи своїм семи підлеглим, щоб довідатися, хто з них з'їв один із присланих йому в подарунок огірків.

Що незвичайно, він єдиний з овочів, плоди якого ми їмо в зеленому виді, недозрілому.

Огірок найдієтичніший з усіх дієтичних продуктів. Він на 95-98 % складається з води, отже, містить мінімум калорій. Але і відсотки, що залишилися, недаремні — огірок є джерелом цінних лужних солей, які здатні уповільнювати процеси старіння і утворення каменів в нирках і печінці. За це огірок називають санітаром організму.

Огірки, всупереч поширеній думці, збуджують апетит і збільшують кислотність шлункового соку — тому ними не можна захоплюватися людям, які страждають гастритом з підвищеною кислотністю, а також виразковою хворобою. У огірках містяться корисні і легкозасвоювані сполуки йоду: учені вважають, що регулярне вживання огірків в їжу покращує роботу щитоподібної залози, серця і судин. Огірки містять багато клітковини — тому відмінно покращують перистальтику кишківника, а також очищають від зайвого холестерину стінки судин. Огірок містить цукор, білок, вітаміни В1 і В2, вітамін С, каротин, хлорофіл, фолієву кислоту, калій, фосфор, залізо, натрій, магній, хлор, марганець, цинк, мідь, хром і навіть срібло. Завдяки великому вмісту калію огірки відмінно «ганяють» зайву рідину, знімають набряки, знижують артеріальний тиск, мають легкий послаблюючий ефект. Сік огірка попереджає перехід вуглеводів в жири і зупиняє відкладення солей. Завдяки низькій калорійності, огірок використовується в різноманітних дієтах для схуднення.

Пам'ятникиРедагувати

Огірку були встановлені пам'ятники в кількох країнах. У Ніжині, відомому своїми консервованими огірочками, у 2005 році встановлено пам'ятник огірку.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  2. Cucumber // www.etymonline.com