Відкрити головне меню

Сорока Михайло Михайлович

український правозахисник, громадсько-політичний діяч
(Перенаправлено з Михайло Сорока)

Михайло Михайлович Сорока
Сорока Михайло Михайлович.jpg
остання фотографія, 1970-ті
Народився 27 березня 1911(1911-03-27)
с. Гнилиці Великі, нині Підволочиського району Тернопільської області
Помер 16 червня 1971(1971-06-16) (60 років)
Озьорная, Дубравлаг, Мордовська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність громадський діяч
Відомий завдяки член ОУН
Alma mater Празька політехніка
Партія OUN-B-01.svg ОУН
У шлюбі з Катерина Зарицька
Діти Богдан Сорока

Миха́йло Миха́йлович Соро́ка (27 березня 1911, с. Гнилиці Великі, нині с. Гнилиці Підволочиського району — 16 червня 1971, Озьорний,[2][3] Дубравлаг, Мордовська АРСР, Російська РФСР, СРСР) — провідник Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ (1934—1936), член Крайового Проводу ОУН (1940). Протягом 34 років був в'язнем радянських таборів, організатором руху спротиву в'язнів «ОУН-Північ».

Зміст

Дитинство і студентські рокиРедагувати

Народився 27 березня 1911 року в с. Гнилиці Великі (Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині с. Гнилиці Підволочиського району Тернопільської області, Україна).

Навчання розпочинав у Тернопільській українській державній гімназії. Від 1926[3] року — у Чехословаччині, де закінчив Українську реформовану реальну гімназію в Ржевцях біля Праги у Чехії. Співорганізатор гуртка «Український Сокіл», входив до складу його керівного ядра — Команди українських пластунів-емігрантів.[3] Після гімназії вступає на архітектурний факультет Празької політехніки, який закінчує 1936 р.

Боротьба в лавах ОУН проти польської державиРедагувати

Член ОУН. Після арешту 1934 року найактивніших членів ОУН провід на чолі з Євгеном Коновальцем посилає на рідні землі Михайла Сороку із завданням формувати нові когорти бійців. Уведений у склад Проводу він стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ).

9 січня 1937 року його арештовують і ув'язнюють у Чортківській,[3] Станіславській («Діброва») і Гродненській тюрмах, а згодом у концтаборі в Березі Картузькій. У вересні 1939 року після чергового поділу Польщі виходить на волю і в листопаді одружується з Катериною Зарицькою.

У грудні 1939 року став членом радянського спортивного товариства «Спартак». У січні 1940 року вступив на перший курс математичного факультету Львівського політехнічного інституту, паралельно працював «бібліотекарем і рисівником при бібліотеці фізико-математичного факультету Львівського університету», а з березня того ж року почав навчатися на мистецьких курсах. 1940 року М. Сорока став членом Крайового Проводу ОУН.

Тюремно-табірна епопея (1940—1971)Редагувати

Арешт НКВС (березень 1940). 8 років на ВоркутіРедагувати

22 березня 1940 року щасливих чотири місяці подружнього життя М. Сороки і К. Зарицької знову обриває арешт і тюрма, але цього разу здійснені новими окупантами Західної України — більшовиками. Більше в житті вони не зустрінуться.

Всіх, хто був поляками репресований чи тільки взятий під нагляд польською поліцією, більшовики вважали небезпечними і ненадійними для СРСР. Таких чекісти «викликали на розмову», а тоді заарештовували і підбирали статті радянського кримінального кодексу, за якими звинувачували і судили. З польських архівів довідались про судимість Катерини Зарицької і прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину і його теж заарештували, а коли перевірили його за польськими архівами, то причиною арешту М. Сороки стало те, що «был одним из активных деятелей ОУН». Це ж звинувачення стосувалося і К. Зарицької. М.Сороку відправили у 2-гу Львівську тюрму, а К. Зарицьку — в тюрму «Бригідки». Згодом, так і не дізнавшись, що він був членом Крайової Екзекутиви ОУН, М. Сороку засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту.

У пересильній Замарстинівській тюрмі Михайло довідується, що у Львівській тюрмі — «Бригідках», де була ув'язнена дружина, народився син Богдан (нині — відомий художник-графік[4]).

На Воркуті знання М. Сороки використовують для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він утворює підпільну організацію «ОУН-Північ». Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та поселеннях.

Кілька місяців свободи (весна 1949). 3 роки заслання в Красноярський крайРедагувати

Навесні 1949 року М. Сорока повертається до Львова, але вже у червні був схоплений органами НКВС просто на вулиці і засуджений «особым совещанием г. Москвы» на поселення в Красноярський край за зв'язок з ОУН.

1952-й. Смертна кара, замінена на 25 роківРедагувати

Там 1952 року його знову арештують і звинувачують у зраді батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечувано жорстокого слідства (деякі в'язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато оббрехало себе, не витримавши знущань), М. Сороку засуджують до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.

Повстання в Кенгірі (1954)Редагувати

1954 року — Сорока, перебуваючи у Степлагу, брав участь у Кенгірському повстанні політв'язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану»[5].

Мордовські табори. Смерть в ув'язненні (16 червня 1971)Редагувати

Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в'язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв'язнів радянських концтаборів. Помер Михайло Сорока у Мордовії 17 червня 1971, на 34-му році ув'язнення. 21 вересня 1992 року його прах було перевезено й перепоховано з Мордовії в Україну на Личаківському цвинтарі у Львові, на полі № 67[6].

З 60-ти прожитих літ Михайло Сорока був ув'язнений 34 роки[7].

21 вересня 1991 прах Михайла Сороки перепоховали у Львові[3] на Личаківському цвинтарі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Личаківський некрополь — С. 365.
  2. в оригіналі Озерна
  3. а б в г д Баран Р., Головин Б., Олещук І. Сорока Михайло Михайлович… — С. 315.
  4. Пост поступ. № #5 (25) травень 2008. Богдан Сорока. «Хвороба нашого суспільства — амбівалентність». Автор: Віктор Неборак. Перевірено 2009-06-20.
  5. «Дзеркало тижня», № 16 (744) 30 квітня — 15 травня 2009. «Найвільніші люди в СРСР» Автор: Світлана Орел. Архів оригіналу за 8 червень 2009. Процитовано 1 травень 2009. 
  6. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 365, 373. — ISBN 966-8955-00-5.
  7. У Львові вшанували пам'ять Михайла Сороки

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати